Історія справи

Постанова ККС ВП від 28.09.2022 року у справі №567/1179/20
Постанова ККС ВП від 26.07.2023 року у справі №567/1179/20
Постанова ККС ВП від 26.07.2023 року у справі №567/1179/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2023 року

м. Київ

справа № 567/1179/20

провадження № 51-383 км 22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

в режимі відеоконференції

засудженого ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_9 та його захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_8 на вирок Волинського апеляційного суду від 1 лютого 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020180170000219, за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Кам'янець-Подільському Хмельницької обл., зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Острозького районного суду Рівненської області від 19 травня 2021 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням положень ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_9 визнано винуватим у незаконному придбанні, зберіганні особливо небезпечного наркотичного засобу з метою збуту та його збуті, вчинених повторно, за таких обставин.

Так, ОСОБА_9 , за невстановлених слідством обставин, діючи умисно, незаконно придбав та зберігав з метою подальшого збуту особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено, - канабіс.

Надалі, 2 серпня 2020 року приблизно о 16:40 ОСОБА_9 , діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_2 , незаконно збув особі під псевдонімом « ОСОБА_10 », яка діяла під контролем правоохоронних органів (конфіденційно співпрацювала), особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено, - канабіс, загальною масою у перерахунку на суху речовину 1,004 г, за що отримав грошову винагороду в сумі 220 грн.

Крім того, ОСОБА_9 , за невстановлених слідством обставин, діючи умисно, повторно, незаконно придбав та зберігав з метою подальшого збуту особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено, - канабіс.

Після чого, 28 серпня 2020 року приблизно о 13:25 ОСОБА_9 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2 , незаконно збув особі під псевдонімом « ОСОБА_10 », яка діяла під контролем правоохоронних органів (конфіденційно співпрацювала), особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого заборонено, - канабіс, загальною масою у перерахунку на суху речовину 4,17 г, за що отримав грошову винагороду в сумі 1 300 грн.

Волинський апеляційний суд 1 лютого 2023 року скасував вирок Острозького районного суду Рівненської області від 19 травня 2021 року щодо ОСОБА_9 в частині призначеного покарання та ухвалив новий, за яким ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням положень ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_9 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 28 по 31 серпня 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_9 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного йому судом покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів й особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок апеляційного суду щодо нього скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Своє виправлення вважає можливим без ізоляції від суспільства, але в умовах нагляду і контролю за його поведінкою, оскільки він повністю усвідомив свою провину, своїми вчинками та діями намагається довести, що більше не несе загрози суспільству. Крім того, зазначає, що повністю змінив своє життя: має сім`ю, постійне місце роботи, дбає про свою хвору дружину та опікується бабусею за договором довічного утримання.

У касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом, захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_8 вказують на незаконність вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_9 у зв`язку з істотним порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів й особі засудженого через суворість. Зазначають, що судом апеляційної інстанції не було належним чином враховано всі обставини кримінального провадження, дані про особу винного, поведінку ОСОБА_9 після скоєння злочинів та обставини, які пом`якшують покарання. З урахуванням викладеного, виправлення останнього вважають можливим без відбування покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст. 75 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та засуджений ОСОБА_9 підтримали доводи касаційних скарг, просили їх задовольнити та застосувати до останнього положення ст. 75 КК.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення касаційних скарг сторони захисту та просила залишити їх без задоволення, а вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_9 - без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думки прокурора, захисників та засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційних скарг. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційних скаргах не оспорюються.

З приводу доводів касаційних скарг засудженого та його захисників про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції при перегляді в апеляційному порядку вироку місцевого суду щодо ОСОБА_9 , що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів й особі засудженого через суворість, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК), суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Так, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, суд може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 69 КК).

На підставах, передбачених у ч. 1 ст. 69 КК, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2 ст. 69 КК).

Окрім цього, за правилами ч. 1 ст. 75 КК (в редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року, що діяла на момент вчинення злочину) у разі якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням положень ст. 69 КК, а також вирішуючи питання про можливість звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, із встановленням іспитового строку, врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які за приписами ст. 12 КК відноситься до тяжких, дані про особу винного, який раніше не судимий, позитивно характеризується, до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався, одружений, має постійне місце проживання та роботи, має на утриманні непрацездатну бабу - ОСОБА_11 .

Водночас при ухваленні вироку взято до уваги, що ОСОБА_9 щиро розкаявся, активно сприяв слідству і вчинив злочини внаслідок збігу складних життєвих обставин та важкого матеріального становища, що у відповідності до ч. 2 ст. 66 КК судом визнано обставинами, які пом`якшують покарання.

Переглядаючи вирок щодо ОСОБА_9 за доводами апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо м`якості призначеного засудженому покарання місцевим судом та безпідставного застосування інституту звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції та своєю ухвалою від 22 жовтня 2021 року залишив вирок без змін.

Зазначена вище ухвала апеляційного суду була скасована касаційним судом у зв`язку з порушенням вимог ст. 419 КПК в частині залишення судом апеляційної інстанції без уваги доводів сторони обвинувачення, зокрема, щодо відсутності підстав для звільнення ОСОБА_9 відповідно до положень ст. 75 КК від відбування покарання, призначеного йому за ч. 2 ст. 307 КК. Крім того, увага апеляційного суду зверталась на те, що за умови підтвердження під час нового апеляційного розгляду такого ж обсягу обвинувачення і тих же даних про особу винного, застосування щодо ОСОБА_9 положень ст. 75 КК необхідно вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне м`якість призначеного покарання.

У ході касаційного перегляду встановлено, що під час нового апеляційного розгляду апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_9 , дотримався вимог статей 370 420 439 КПК та постановив законне і обґрунтоване судове рішення, з яким погоджується і колегія суддів.

За приписами статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Вказаним вимогам повинен відповідати й вирок апеляційного суду, а також, згідно з положеннями ч. 2 ст. 420 КПК, й загальним вимогам до вироків. Крім того, у ньому має бути зазначено мотиви ухваленого рішення, статті закону, які порушено судом першої інстанції, та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку суду першої інстанції.

При цьому, якщо суд апеляційної інстанції переглядає вирок місцевого суду після скасування судом касаційної інстанції попереднього рішення апеляційного суду, то за приписами ч. 2 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Так, перегляд вироку Острозького районного суду Рівненської області від 19 травня 2021 року стосовно ОСОБА_9 в апеляційному порядку здійснено за апеляційною скаргою прокурора, в якій він, не оспорюючи фактичні обставини справи, кваліфікації скоєних кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 307 КК та доведеність вини ОСОБА_9 у їх вчиненні, вказував на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі винного внаслідок м`якості, а саме: застосування положень статей 69 75 КК. Просив вирок в частині призначеного ОСОБА_9 покарання скасувати та постановити новий, яким призначити останньому покарання за ч. 2 ст. 307 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна.

Апеляційний суд, здійснюючи провадження у справі, дійшов висновку про часткову прийнятність доводів апеляційної скарги прокурора, скасував вирок місцевого суду у частині призначеного покарання та постановив свій.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, під час нового апеляційного розгляду було встановлено, що дружина ОСОБА_9 має проблеми зі станом здоров`я та згідно з висновку КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради у неї наявний розсіяний склероз церебрально - спінальна форма, фаза неактивна, а також те, що вчинення злочинів здійснювалось під контролем правоохоронних органів і від цих кримінальних правопорушень тяжких наслідків не настало, збут наркотичних засобів в обох випадках мав місце одній і тій же особі під псевдонімом ОСОБА_10 та в силу тяжкого матеріального становища ОСОБА_9 .

А тому апеляційний суд, дотримуючись приписів ч. 2 ст. 439, ст. 420 КПК вмотивовано дійшов висновку, що за наведених обставин гарантування виконання мети покарання, визначеної ч. 2 ст. 50 КК, як заходу примусу, може бути забезпечено шляхом призначення ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 307 КК із застосовуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна, виклавши у цій частині належні мотиви.

Водночас апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про невмотивованість рішення місцевого суду щодо застосування положень ст. 75 КК відносно ОСОБА_9 , на підставі яких останнього судом було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, при цьому зазначив обставини, що не були враховані судом першої інстанції, та мотиви, з яких він не погодився з висновками місцевого суду.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, апеляційний суд вірно зазначив у своєму рішенні, що без належної уваги місцевого суду залишились конкретні обставини справи, характер протиправних дій винного, а саме те, що ОСОБА_9 вчинив суспільно небезпечні діяння, які порушують встановлений законодавством порядок обігу наркотичних засобів, внаслідок чого задовольняється незаконний попит на наркотики, що свідчить про його антисоціальну поведінку та небезпечність для суспільства.

При цьому обставин, які би вказували на можливість виправлення засудженого без відбування покарання, апеляційний суд не встановив, не було їх встановлено й під час касаційного провадження.

У кримінальному праві виправлення засудженого є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення.

Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.

Досягнення мети виправлення означає, що в особистості засудженого в результаті застосування до нього покарання відбулись такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення та засудження винуватим вчиненої ним власної суспільно небезпечної дії.

При обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК.

Питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини справи.

Відтак, з огляду на зазначене, апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що застосування до ОСОБА_9 положень ст. 75 КК суперечить загальним засадам покарання і не забезпечить досягнення його мети, з чим погоджується й колегія суддів Верховного Суду.

У даному конкретному випадку таке покарання відповідає вимогам статей 50 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає. Переконливі аргументи, які би ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду і доводили необхідність зміни чи скасування вироку апеляційного суду, в касаційних скаргах сторони захисту відсутні.

Таким чином оскаржений вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 374 420 КПК, містить докладні мотиви ухваленого судом рішення. При цьому підстав, передбачених ст. 438 КПК, для скасування вироку суду колегія суддів не встановила, а тому вважає, що у задоволенні касаційних скарг засудженого та його захисників необхідно відмовити.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Волинського апеляційного суду від 1 лютого 2023 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а його касаційну скаргу та касаційні скарги захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3