ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2020 року

м. Київ

справа № 313/1391/17

провадження № 51-6183км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Макаровець А.М.,

суддів Короля В.В., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Демчука П.О.,

прокурора Чабанюк Т.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 420176081280000112, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, на вирок Веселівського районного суду Запорізької області від 7 березня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 9 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Веселівського районного суду Запорізької області від 7 березня 2019 року ОСОБА_1 виправдано за обвинуваченням за ч. 1 ст. 164 КК за недоведеністю наявності в його діях складу кримінального правопорушення.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 9 вересня 2019 року вирок щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, будучи обізнаним у тому, що відповідно до рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 17 серпня 2015 року та на підставі виконавчого листа цього суду зобов`язаний був виплачувати аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання їхньої повнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно, у твердій грошовій сумі в розмірі 500 грн до закінчення навчання останньою або до досягнення нею двадцятитрьохрічного віку залежно від того, яка із зазначених обставин настане першою, у період з 1 березня 2016 року по 1 жовтня 2017 року свідомо, злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів). Так, маючи у вищевказаний період часу реальний дохід від офіційних заробітків та соціальної допомоги, жодної виплати на утримання своєї повнолітньої дитини не здійснив, витрачав вказані доходи на власні потреби, про суму та джерела доходів державного виконавця не повідомляв, будучи працездатним, на обліку у Веселівському районному центрі зайнятості у період з 1 березня 2016 року по 14 квітня 2017 року як особа, що шукає роботу, не перебував, будь-якої іншої матеріальної допомоги на утримання своєї повнолітньої дитини не надавав, внаслідок чого у нього за період з 1 березня 2016 року по 1 жовтня 2017 року утворилася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 9500 грн, що сукупно становить суму виплат більше як за три місяці.

Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, посилаючись на неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення судом вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд першої інстанції:

- не надав належної оцінки показанням обвинуваченого, потерпілої, свідків та письмовим документам, які підтверджують винуватість ОСОБА_1 у повному обсязі, а вибірково навів показання вказаних осіб як докази відсутності в діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони злочину;

- залишив поза увагою розмір заборгованості ОСОБА_1 за аліментами, попередження його про кримінальну відповідальність за злісне ухилення від їх сплати, наявність можливості сплачувати аліменти за рахунок неофіційного працевлаштування;

- неправильно визначив потерпілого за ст. 164 КК як особу, яка не досягла 18 років, не врахувавши при цьому норм міжнародного права, зокрема положень Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, а також Європейської конвенції про здійснення прав дітей та Європейського кодексу соціального забезпечення від 6 листопада 1990 року;

- не врахував, що отримання потерпілою ОСОБА_3 під час досудового розслідування правових консультацій від адвоката ОСОБА_6, який є сином головуючого судді в цьому провадженні, могло вплинути на об`єктивність судового розгляду;

- вийшов за межі судового розгляду, відновивши перед останнім словом обвинуваченого з`ясування обставин, установлених під час кримінального провадження, перевірку їх доказами та врахувавши їх при ухваленні виправдувального вироку у зв`язку із виявленням обвинуваченим бажання долучити квитанції на підтвердження сплати аліментів поза межами вказаного інкримінованого періоду;

- допустив порушення таємниці нарадчої кімнати, розглянувши в період перебування в нарадчій кімнаті для ухвалення вироку щодо ОСОБА_1 судове рішення у справі про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_5 за участю останньої.

Суд апеляційної інстанції формально взяв до уваги лише викладені у вироку докази, не перевірив їх на належність та відповідність встановленим у вироку обставинам, не виправив порушень, допущених судом першої інстанції, навів власні мотиви з приводу долучення обвинуваченим квитанції про сплату аліментів та безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор частково підтримала вимоги касаційної скарги.

Мотиви Суду

Доводи у касаційній скарзі прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку із порушенням судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 , на думку Суду, не є безумовною підставою для скасування судових рішень виходячи з наступного.

Так, за приписами ч. 1 ст. 412 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення цього Кодексу, які перешкодили або могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, - повно та всебічно з`ясувати обставини кримінального провадження, встановити істину, забезпечити права і законні інтереси учасників провадження тощо. Частиною 2 цієї статті передбачено перелік порушень, які в будь-якому разі тягнуть скасування судового рішення.

Водночас порушення КПК, що не вплинуло і не могло вплинути на законність та обґрунтованість судового рішення, не визнається істотним і не тягне скасування судового рішення.

Згідно з вимогами статей 366, 367, 371 КПК після останнього слова обвинуваченого суд негайно виходить до нарадчої кімнати для ухвалення вироку та вправі перервати нараду лише для відпочинку з настанням нічного часу, після чого ухвалює вирок іменем України безпосередньо після закінчення судового розгляду. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення вироку в нарадчій кімнаті.

Під час ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті приймається рішення щодо формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі, оцінюються докази, кожен окремо та у сукупності, вирішується питання допустимості доказів під час такої оцінки тощо. Крім нерозголошення інформації, обговорюваної в нарадчій кімнаті, вищевказані норми передбачають ще й зосередження суду на обставинах того кримінального провадження, яке він має завершити ухваленням судового рішення.

Порушення таємниці наради суддів не є безумовною підставою для скасування судового рішення відповідно до ч. 2 ст. 412 КПК. Суди апеляційної та касаційної інстанцій оцінюють істотність виявлених порушень порядку ухвалення рішення в нарадчій кімнаті шляхом з`ясування, чи призвели вони до неможливості ухвалити законне й справедливе рішення.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 лютого 2020 року (справа № 128/2455/15-к, провадження № 51-7241кмо18), з урахуванням положень ст. 367 КПК, вчинення процесуальних дій та ухвалення суддями (суддею) під час перебування в нарадчій кімнаті по кримінальному провадженні судових рішень по інших справах слід вважати порушенням таємниці наради суддів, яке на підставі ч. 1 ст. 412 КПК може бути визнано істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону у разі, коли воно за своїм характером та з огляду на обставини конкретної справи перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, тобто в тих випадках, коли вказане порушення обґрунтовано ставить під сумнів незалежність і неупередженість суддів (судді) при обговоренні та ухваленні відповідного судового рішення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що відповідно до журналу судових засідань Веселівський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Потапової О.М. 1 березня 2019 року після судових дебатів у кримінальному провадженні № 420176081280000112щодо ОСОБА_1 видалився до нарадчої кімнати для постановлення вироку. Оголошення вироку відбулось 7 березня 2019 року.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень суддя Веселівського районного суду Запорізької області Потапова О.М. 6 березня 2019 року розглянула справу про адміністративне правопорушення № 313/209/19 за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_5 , ухваливши постанову про притягнення останньої до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зазначене свідчить про те, що суддя брала участь у розгляді іншого провадження під час перебування в нарадчій кімнаті у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 , чим допустила порушення таємниці наради суддів.

Водночас з матеріалів провадження не вбачається, а в касаційній скарзі прокурора не зазначено, яким чином з урахуванням вказаного висновку об`єднаної палати таке порушення таємниці наради суддів, допущене судом першої інстанції, - розгляд на цій стадії кримінального провадженні щодо ОСОБА_1 іншої справи про адміністративне правопорушення - перешкодило суду ухвалити законний та обґрунтований вирок та ставить під сумнів незалежність і неупередженість судді при його ухваленні. З урахуванням зазначеного доводи в касаційній скарзі в цій частині не свідчать про наявність істотних порушень КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Твердження у скарзі прокурора про те, що суд вийшов за межі судового розгляду, відновивши перед останнім словом обвинуваченого з`ясування обставин кримінального провадження та перевірку їх доказами у зв`язку із виявленням обвинуваченим бажання долучити квитанції на підтвердження сплати аліментів, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції, не узгоджуються з положеннями ч. 2 ст. 349 КПК, відповідно до яких обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження в разі необхідності може бути змінено.

Посилання у скарзі прокурора на отримання потерпілою ОСОБА_3 під час досудового розслідування правових консультацій від адвоката ОСОБА_6, який є сином головуючої судді в цьому провадженні - Потапової О.М., Суд до уваги не бере, оскільки прокурор не зазначає, яким чином це могло вплинути на об`єктивність судового розгляду, ураховуючи те, що суд прийняв рішення не на користь потерпілої.

Згідно з диспозицією ч. 1 ст. 164 КК передбачено кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, які перебувають на їх утриманні.

Об`єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів і прав неповнолітніх або непрацездатних дітей, які потребують допомоги, право неповнолітніх та непрацездатних дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток. Потерпілими від цього злочину можуть бути діти, на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються особи віком до 18 років, якщо згідно з законом вони не набувають прав повнолітніх раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які в силу фізичних чи психічних вад позбавлені можливості постійно чи тимчасово працювати (зокрема, діти-інваліди І, ІІ та ІII групи).

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 обвинувачується у злісному ухиленні від сплати аліментів, установлених рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 17 серпня 2015 року, за яким аліменти стягуються на утримання його повнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , котра є працездатною та продовжує навчання, звернув увагу, що законодавець чітко розмежував поняття «дитини» як особи, що не досягла вісімнадцятирічного віку, та «сина/дочки» стосовно повнолітніх осіб, і дійшов обґрунтованого висновку, що в цьому кримінальному провадженні відсутній безпосередній об`єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК, а саме суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів і прав неповнолітніх або непрацездатних дітей, які потребують допомоги, а тому відсутній і склад цього злочину.

Такі висновки суду першої інстанції не суперечать законам України та нормам міжнародного права, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора. Так, суд першої інстанції дослідив та проаналізував норми права, які зобов`язують батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, що потребують матеріальної допомоги, зазначивши у вироку, що:

- Конституцією України визначено основні права й обов`язки держави та громадян щодо забезпечення захисту дітей, при цьому в ч. 2 ст. 51 Основного Закону зазначається, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття;

- відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною, дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше; дитина, враховуючи її фізичну й розумову незрілість, потребує спеціальної охорони та турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження;

- Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року також застосовується до дітей, які не досягли 18 років;

- згідно зі ст. 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» дитиною є особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше (наприклад, внаслідок одруження); а дитинство - це період розвитку людини до досягнення повноліття;

- відповідно до ч. 1 ст. 6 Сімейного кодексу України (далі - СК) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття;

- положення ч. 3 ст. 75 СК відносять до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи;

- згідно з ч. 4 ст. 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-ХIV, ч. 1 ст. 1 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Прозагальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до непрацездатних належать, зокрема, особи, які визнані інвалідами в установленому законом порядку;

- у ст. 180 СК визначено обов`язок батьків утримувати дітей до досягнення останніми повноліття, при цьому згідно зі ст. 199 СК, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу;

- у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що відповідно до ст. 180 СК батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, і своїх повнолітніх дочку, сина.

Посилання у касаційній скарзі на Європейський кодекс соціального забезпечення від 6 листопада 1990 року, відповідно до якого дитиною є, у тому числі, особа старше 16 років, яка є студентом, також не спростовує вказаних висновків суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі аналізу вищенаведених правових норм суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відповідно до чинного законодавства потерпілими від злочину за ч. 1 ст. 164 КК не можуть бути повнолітні дочка, син, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги та на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 2 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

У ч. 1 ст. 337 КПК зазначено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, у тому числі, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч.1 ст. 284 цього Кодексу.

Ураховуючи вищевказані вимоги кримінального процесуального закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність ухвалення виправдувального вироку щодо ОСОБА_1 за обвинуваченням за ч. 1 ст. 164 КК за недоведеністю наявності в його діях складу кримінального правопорушення.

Суд апеляційної інстанції ретельно проаналізував доводи в апеляційній скарзі прокурора, які аналогічні доводам, наведеним у касаційній скарзі, та надав їм належну оцінку, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Прокурор у скарзі оскаржує також висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про відсутність обставин, які свідчать про злісне ухилення від сплати аліментів як обов`язкової ознаки об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК, що, на думку судів, також вказує на відсутність складу цього злочину в діях ОСОБА_1 . Однак оскільки Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність наявності в діях обвинуваченого складу вказаного кримінального правопорушення у зв`язку з відсутністю об`єкта кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК, то й не вважає за необхідне досліджувати питання, чи мало місце у цьому провадженні злісне ухилення від сплати аліментів з боку ОСОБА_1 , та надавати оцінку доводам касаційної скарги в іншій частині, адже за вищевстановлених обставин такі доводи в цілому не спростовують правильності висновків суду.

Таким чином, даних, які б свідчили, що судом допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення,або неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено. Тому з огляду на вищевказане відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Веселівського районного суду Запорізької області від 7 березня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 9 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційну скаргу прокурора- без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

А.М. Макаровець В.В. Король В.П. Огурецький