Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 686/6227/23

провадження № 51-2475 км 25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 14 квітня 2025 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 22022240000000074 за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, уродженця м. Шепетівки Хмельницької області, місце проживання невідоме, депутата Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст ухвалених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 110 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Вказане кримінальне провадження розглядалося із застосуванням спеціальної процедури судового розгляду in absentia, а у вироку за наслідками судового розгляду вирішено питання стосовно запобіжного заходу.

Як зазначено у мотивувальній частині вироку суду, ОСОБА_7 , будучи депутатом Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації восьмого скликання, тобто будучи представником влади, який уповноважений приймати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади Російської Федерації (далі - РФ), усвідомлюючи явну злочинність своїх дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибелі людей, зокрема і цивільного населення, розуміючи, що своїми діями порушує встановлений статтями 1-3 68 Конституції України державний устрій та порядок, пункти 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку із приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, принципи Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року та вимоги ч. 4 ст. 2 Статуту ООН, Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1965 року, 16 грудня 1970 року, 14 грудня 1974 року, 09 грудня 1981 року, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни її меж та розширення впливу РФ, з мотивів перешкоджання євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю РФ над політичними та економічними процесами в Україні, 15 лютого 2022 року, перебуваючи за адресою вул. Охотний ряд, 1 у м. Москва РФ, приймаючи участь у засіданні Державної Думи Федеральних зборів РФ, підтримав постанову із зверненням до президента РФ з проханням розглянути питання про визнання самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року підтримав ратифікацію Договорів про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званими Донецькою і Луганською народними республіками.

За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 3 ст. 110 КК як посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, тобто за умисні дії представника влади з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 14 квітня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2024 року - без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , діючи в інтересах засудженого ОСОБА_7 , ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і закриття кримінального провадження.

Мотивуючи свої вимоги, захисник вказує на неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, та допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які не давали підстав для ухвалення оскаржуваних судових рішень.

Зауважує, що повідомлення про підозру ОСОБА_7 було направлено на адресу Державної Думи українською мовою без офіційного перекладу. До того ж повідомлення про підозру і обвинувальний акт вручені захиснику, який здійснює правничу допомогу за дорученням Центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги, проживає в Україні, а тому не має змоги вручити ці документи ОСОБА_7 . Крім того, виклики про судові засідання оприлюднювалися у газеті «Урядовий кур`єр» та на веб-сайтах українських судових органів, що в умовах війни та відсутності дипломатичних відносин є вкрай сумнівним заходом з точки зору фактичної можливості ознайомлення ОСОБА_7 з цією інформацією.

На переконання захисника, неведені обставини свідчать про неврахування судами практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), порушують право ОСОБА_7 на справедливий суд у зв`язку з недотриманням процедури розгляду кримінального провадження in absentia, а отже порушують положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - КЗПЛ).

Поряд з цим, захисник вказує про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 110 КК, та про те, що висновки суду про доведеність його винуватості ґрунтуються на припущеннях. Звертає увагу, що стороною обвинувачення не надано доказів того, що ОСОБА_7 мав прямий умисел на зміну меж територіальної цілісності України та його дії були направлені на досягнення конкретної мети. Також матеріали кримінального провадження не містять доказів попередньої змови ОСОБА_7 , а у обвинуваченні не зазначено з ким така змова відбулася. До того ж захисник наголошує, що під час судового розгляду не було доведено і причино-наслідкового зв`язку між діями, які інкриміновані ОСОБА_7 у виді голосування за відповідні постанови, та настанням тяжких наслідків у виді загибелі людей. На підтвердження цього, як вказує у скарзі захисник, свідчить той факт, що у кримінальному провадженні потерпілі відсутні, а моральну чи майнову шкоду кримінальним правопорушенням не завдано.

Переглядаючи вирок, апеляційний суд не надав вичерпних відповідей на всі доводи сторони захисту, чим порушив вимоги ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала касаційну скаргу, просила її задовольнити, скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження закрити.

Прокурор ОСОБА_5 , вказуючи про необґрунтованість касаційної скарги сторони захисту, просила відмовити у її задоволенні та залишити без зміни оскаржувані судові рішення.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК ОСОБА_7 був повідомлений про касаційний розгляд шляхом опублікування такого повідомлення в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Верховного Суду, однак в судове засідання не з'явився, що не перешкоджає касаційному розгляду.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як визначено положеннями ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

За змістом ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винуватим у вчиненні цього правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Місцевий суд дотримався викладених вище вимог і за встановлених фактичних обставин кримінального провадження правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. З ст. 110 КК, висновок суду про доведеність його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення зроблено з дотриманням вимог КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які були досліджені, перевірені під час судового розгляду та оцінені відповідно до приписів ст. 94 КПК.

Так, установлені судом першої інстанції обставини, які докладно викладені у мотивувальній частині вироку, підтверджуються сукупністю доказів, а саме відомостями, зафіксованими у протоколах оглядів від 10 березня 2022 року та 02 квітня 2022 року з додатками до них мережі Інтернет, а саме публікацій з офіційного сайту вищого законодавчого органу влади РФ про результати голосування 15 лютого 2022 року за звернення до президента РФ про визнання незалежності так званих «ДНР» і «ЛНР» та 22 лютого 2022 року за проекти федеральних законів №75578-8 «О ратификаци Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Донецкой Народной Республикой» та №75577-8 «О ратификации Договора о дружбе, сотрудничестве и взаимной помощи между Российской Федерацией и Луганской Народной Республикой», протоколі огляду електронних документів від 07 квітня 2022 року, у якому оглянуто тексти проектів цих законів, відеозаписи, стенограми та результати голосувань депутатів у засіданнях Державної Думи Федеральних зборів РФ по зазначеним законопроектам та згідно яких встановлено, що ОСОБА_7 проголосував «ЗА».

Проаналізувавши зміст вказаних вище нормативних документів, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що визнання інших державних утворень так званих «Луганської народної республіки» та «Донецької народної республіки» у межах міжнародно визнаних кордонів України на її території є діями, спрямованими на зміну меж території та державного кордону України, що внаслідок ратифікації 22 лютого 2022 року договорів про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, РФ під приводом допомоги так званим «Донецькій народній республіці» і «Луганській народній республіці» здійснила 24 лютого 2022 року повномасштабне військове вторгнення на територію України, розпочала бойові дії на території України з метою зміни меж території та державного кордону України, що призвело до загибелі значної кількості людей, значних руйнувань та інших тяжких наслідків.

На переконання суду першої інстанції, про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення за попередньою змовою групою осіб свідчить одноголосне голосування депутатами Державної Думи Федеральних зборів РФ за вказані проєкти нормативних актів та виступи окремих її депутатів безпосередньо перед самим голосуванням 22 лютого 2024 року, зокрема ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а також офіційного представника президента РФ ОСОБА_12 , які позитивно оцінюють «прийняте рішення», як доконаний факт.

На підтвердження наявності кваліфікуючої ознаки діяння, передбаченої ч. 3 ст. 110 КК, тобто дій, які призвели до загибелі людей або інших наслідків, місцевий суд дослідив надані стороною обвинувачення матеріали кримінальних проваджень № 12022242000000068 від 04 квітня 2022 року, № 12022242000000199 від 13 березня 2022 року, № 12022243000000515 від 08 березня 2022 року, № 12022242000000240 від 24 березня 2022 року, № 12022243000000640 від 13 березня 2022 року, № 12022243000000580 від 17 березня 2022 року за фактами вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 438 КК, та дійшов обґрунтованого висновку, що дії ОСОБА_7 призвели до настання таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей та заподіяння потерпілим тілесних ушкоджень.

Перевіряючи наведені в апеляційній скарзі доводи сторони захисту стосовно доведеності винуватості в інкримінованому ОСОБА_7 кримінальному правопорушенні, суд апеляційної інстанції, дотримуючись вимог ст. 419 КПК, погодився з висновками суду першої інстанції і зазначив, що досліджені місцевим судом докази отримані у порядку, встановленому КПК, а відтак в силу положень статей 84, 85, 86 КПК є належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності достатніми для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.

Всі фактичні дані у цьому провадженні, що досліджені судом, отримані стороною обвинувачення із застосуванням належної правової процедури, виходять із належних процесуальних джерел, зібрані уповноваженими суб`єктами і в належному процесуальному порядку за наявності на те правових підстав. Досліджені у цьому провадженні докази, як кожен окремо, так у їх сукупності, підтверджують обставини, передбачені ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення (його часу, місця, способу, обставин його вчинення), причетності обвинуваченого ОСОБА_7 до вчинення злочину, його винуватості, форми вини, та водночас дають повне уявлення щодо усіх елементів і ознак інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення в даному провадженні.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Стосовно доводів захисника про необізнаність засудженого про наявність кримінального провадження

Суть доводів у вказаній частині практично зводиться до того, що захисник вважає недостатніми застосовані способи повідомлення ОСОБА_7 під час досудового розслідування та судового розгляду.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди приділили значну увагу питанню належного повідомлення ОСОБА_7 .

Колегія суддів з цього приводу зазначає про таке.

Законодавець у КПК урегулював здійснення процедури in absentia, зокрема порядок повідомлення особи, яка переховується на тимчасово окупованій території України або на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.

Так, відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 297-5 КПК повістки про виклик підозрюваного в разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов`язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Згідно з приписами абзацу 6 ч. З ст. 323 КПК повістки про виклик обвинуваченого в разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікуються у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 цього Кодексу та на офіційному веб-сайті суду. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Водночас, як убачається із судових рішень, у цій справі вимоги ч. 1 ст. 297-5 КПК і абзацу 6 ч. З ст. 323 КПК щодо повідомлення ОСОБА_7 дотримано.

Так, під час досудового розслідування: повістки про виклик, відомості щодо повідомлення про підозру опубліковано в газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр»; повістки, повідомлення про підозру та копію обвинувального акта направлено на сайт Державної Думи Федеральних зборів РФ, повідомлення про підозру ОСОБА_7 та копію обвинувального акта вручено його захиснику.

Крім того, під час здійснення провадження в суді, повістки про виклик ОСОБА_7 у судові засідання розміщувалися на офіційному веб-сайті Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області та в газеті «Урядовий кур`єр».

Сам законодавець визначив, що з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження особа вважається належним чином ознайомленою з її змістом.

Верховний Суд зауважує, що сторона захисту не ставить під сумнів дотримання судами вимог КПК під час повідомлення ОСОБА_7 у порядку спеціального судового провадження in absentia. Заперечення полягають у тому, що таких заходів недостатньо.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами частин 1, 2 ст. 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Зважаючи на специфіку судового провадження in absentia, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій вжили прямо передбачених кримінальним процесуальним законом заходів щодо інформування обвинуваченої особи про здійснення кримінального провадження. Тому підстави вважати, що в цій частині судами було порушено вимоги КПК у Суду відсутні.

Верховний Суд не заперечує, що під час здійснення спеціального (досудового розслідування) судового провадження можуть вживатися додаткові заходи, не визначені статтями 297-5 323 КПК, щодо повідомлення особи в разі наявності такої можливості. Водночас нездійснення таких додаткових заходів, за умови дотримання чітко передбаченого процесуальним законодавством порядку здійснення повідомлення (виклику) особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження в порядку процедури in absentia, само по собі не є порушенням вимог КПК.

Додатково колегія суддів зауважує, що процедура in absentia, як особливий порядок кримінального провадження, застосовується у випадках, коли гарантоване, ст. 6 КЗПЛ право обвинуваченого постатиперед судом не може бути забезпечене ані шляхом застосування національних механізмів, ані за допомогою інструментарію міжнародної правової допомоги.

Особливості заочного кримінального провадження зумовлені перш за все такими сутнісними ознаками цього особливого порядку, як те, що підозрюваний, обвинувачений, крім неповнолітнього, переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук, або ж щодо підозрюваного, стосовно якого уповноваженим органом прийняте рішення про передачу його для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся, інакше кажучи, таке кримінальне провадження відбувається за відсутності підозрюваного, обвинуваченого (фактична підстава). Водночас спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, а спеціальне судове провадження - на підставі ухвали суду (юридична підстава).

Застосування вказаної форми кримінального провадження багаторазово було предметом розгляду в ЄСПЛ, який зазначив, що процедура судового розгляду кримінального провадження in absentia сама по собі не порушує право особи на справедливий суд, гарантоване ст. 6 КЗПЛ та іншими положеннями КЗПЛ. Водночас ЄСПЛ сформулював низку умов, які мають бути дотримані національним законодавцем при внормуванні процедури досудового розслідування та судового розгляду in absentia, щоб забезпечити її відповідність до конвенційних гарантій (до прикладу див. рішення ЄСПЛ у справах «Демєбуков проти Болгарії» від 28 лютого 2008 року, «Ейнгорн проти Франції» від 16 жовтня 2001 року, «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року, «Лала проти Нідерландів» від 22 вересня 1994 року, «Меденіца проти Швейцарії» від 14 квітня 2001 року, «Санадер проти Хорватії» від 12 лютого 2015 року, «Сейдович проти Італії» від 01 березня 2006 року, «Стоічков проти Болгарії» від 24 березня 2005 року, «Шкалла проти Албанії» від 10 травня 2011 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та інші).

Однією з таких гарантій є право на перегляд вироку, ухваленого за процедурою in absentia.

За змістом ч. З ст. 400 КПК, якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 цього Кодексу, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених статтею 399 цього Кодексу.

Отже, засуджений навіть після закінчення строків на апеляційне оскарження не позбавлений права подати скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на оскарження судового рішення, якщо причини його неявки дійсно виявляться поважними, під час якого ОСОБА_7 також не буде позбавлений можливості ставити питання про усунення порушень, які, на його думку, були допущені під час спеціального досудового розслідування та судового розгляду.

З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги захисника в зазначеній вище частині є безпідставними.

Стосовно доводів про порушення вимог ст. 29 КПК у даному провадженні

Як зазначалося вище, практика здійснення кримінального провадження за процедурою in absentia передбачає, окрім способів прямо передбачених КПК, застосовування й інших (додаткових) заходів щодо повідомлення особи щодо проведення стосовно неї кримінального провадження.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що такими додатковими заходами стали направлення на сайт Державної Думи Федеральних зборів РФ повідомлення про підозру та копії обвинувального акта.

Захисник вважає порушенням вимог ст. 29 КПК направлення повідомлення про підозру без перекладу на російську мову (для перекладу обвинувального акта органом досудового розслідування був залучений перекладач та копія цього процесуального рішення була направлена на сайт Державної Думи Федеральних зборів РФ у перекладі на російську мову і знаходиться у матеріалах провадження).

Відповідно до положень частини 2, 3 ст. 29 КПК особа повідомляється про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державною мовою або будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє для розуміння суті підозри у вчиненні кримінального правопорушення.Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.

За змістом вказаних положень закону вбачається, що на слідчого, прокурора або суд не покладено обов`язку залучення перекладача за відсутності відомостей, донесених у будь-якій формі про те, що особа не володіє або недостатньо володіє мовою судочинства.

Одночасно питання про дотримання вимог ст. 29 КПК щодо залучення перекладача слід вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи не призвело це до порушення рівності перед законом і судом (принципу «рівності можливостей») та несправедливості судового розгляду в цілому у розумінні положень ст. 6 КЗПЛ.

Відповідно до підпункту «е» п. 3 ст. 6 КЗПЛ та практики ЄСПЛ перекладач необхідний у кримінальному процесі, якщо особа не розуміє або не розмовляє мовою судочинства в обсязі, достатньому для розуміння перебігу судового процесу та участі в розв`язанні питання, яке для неї мало вирішальне значення, або особа за рівнем володіння мовою не здатна на ведення свого захисту та висувати на розгляд суду свою версію без допомоги перекладача.

Розуміння зазначених обставин охоплює виключно їх мовно-комунікативний аспект, але не стосується правового механізму здійснення захисту, оскільки перекладач надає комунікативну, а не правову допомогу, що є функцією захисника (див. постанови Касаційного кримінального суду від 7 червня 2022 року (справа № 126/2847/18, провадження № 51-4957км21), від 6 жовтня 2020 року (справа № 761/480/19, провадження № 51-836 км 20), від 17 травня 2022 року (справа № 725/901/20, провадження № 51-1525 км 20)).

Враховуючи специфіку цього кримінального провадження та з огляду на відсутність будь-якої інформації, яка б походила від ОСОБА_7 , як носія права на забезпечення його перекладачем, на стадії досудового розслідування та під час судового розгляду, колегія суддів вважає, що у цьому провадженні відсутнє недотримання вимог ст. 29 КПК.

Підсумовуючи, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.

Наведені в касаційній скарзі захисника доводи не спростовують правильності висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях судів, та не містять вагомих аргументів, які би свідчили про залишення поза увагою судів доводів сторони захисту, у зв`язку з чим немає підстав для сумнівів у законності та обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій. З огляду на зазначене вище відсутні підстави для задоволення касаційної скарги захисника.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 листопада 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 14 квітня 2025 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3