Історія справи

Ухвала ККС ВП від 15.10.2020 року у справі №159/5996/19

Постанова

іменем України

16 березня 2021 року

м. Київ

справа № 159/5996/19

провадження № 51-4926км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ємця О. П.,

суддів Білик Н. В., Щепоткіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Глушкової О. О.,

прокурора Сингаївської А. О.,

захисника Кондратішиної В. В. (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 липня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120190301100015699, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Ковеля Волинської області, жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 3 роки.

Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та долі речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 17 серпня 2019 року, близько 17:00, перебуваючи в будинку за місцем свого проживання по АДРЕСА_1, під час конфлікту зі співмешканкою ОСОБА_2, діючи умисно, з метою заподіяння останній тяжких тілесних ушкоджень, штовхнув її руками в спину, від чого потерпіла впала на підлогу передньою частиною тіла, після чого схопив за гриф гітару та не менше трьох разів ударив її корпусом по тілу ОСОБА_2, заподіявши останній тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми живота з розривом селезінки та з гемоперитонеумом і з розвитком постгеморогічної анемії, синців лівої реберної дуги та поперекової ділянки зліва, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, від яких ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на місці події.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 14 липня 2020 року змінив вирок місцевого суду, а саме включив у мотивувальну частину обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_1, а саме: вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебував у сімейних або близьких відносинах, а також вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння; разом з тим, виключив із мотивувальної частини вироку обставину, що пом'якшує покарання, - добровільне відшкодування завданого збитку, в решті вирок залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що з урахуванням даних про особу засудженого і відсутності таких пом'якшуючих обставин, які б істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, натомість встановлення декількох обставин, які обтяжують покарання, положення ст. 69 КК України до ОСОБА_1 застосовано неправильно, що призвело до явної несправедливості призначеного йому покарання через м'якість. Апеляційний суд, як зазначив прокурор, всупереч приписам ст. 419 КПК України, відповідних доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, свого рішення не мотивував та безпідставно залишив вирок щодо ОСОБА_1 у цій частині без зміни, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Сингаївська А. О. просила задовольнити касаційну скаргу прокурора на викладених у ній підставах.

Захисник Кондратішина В. В. просила залишити судове рішення без зміни як законне, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оспорюються.

Разом із тим, доводи прокурора про порушення норм процесуального та матеріального законів судом апеляційної інстанції при перегляді вироку місцевого суду щодо ОСОБА_1 є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 419 КПК України суд апеляційної інстанції зобов'язаний проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі прокурор заперечував правильність застосування положень ст. 69 КК України щодо ОСОБА_1 та справедливість призначеного засудженому покарання, при цьому скаржився, зокрема, на неврахування судом декількох обставин, що обтяжують покарання, а також на безпідставне врахування однієї із пом'якшуючих покарання обставин. Просив скасувати вирок у цій частині та постановити новий, призначивши засудженому покарання в межах санкції ч. 2 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років, та внести у мотивувальну частину вироку місцевого суду відповідні зміни з урахуванням зазначених обставин.

Апеляційний суд, частково задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, постановив ухвалу, якою вніс у вирок місцевого суду зміни, а саме включив до мотивувальної його частини декілька обставин, що обтяжують покарання, та виключив обставину, що пом'якшує покарання. Тим самим вирок було змінено у непередбачений процесуальним законом спосіб.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції, залишаючи скаргу без задоволення в частині невиправданої м'якості призначеного ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, відповідних доводів прокурора належним чином не перевірив та не навів належного обґрунтування на їх спростування, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

Так, за приписами статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України, у вчиненні якого ОСОБА_1 визнано винуватим, згідно з вимогами ст. 12 КК України, є тяжким злочином.

Санкція ч. 2 ст. 121 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Обставинами, які пом'якшують покарання, місцевий суд визнав те, що ОСОБА_1 вперше притягується до кримінальної відповідальності, повністю визнав вину та щиро розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував потерпілій стороні заподіяну матеріальну та моральну шкоду.

Також суд зважив на відсутність обтяжуючих покарання обставин, позитивну характеристику ОСОБА_1, думку потерпілої, якою визнано доньку загиблої, котра наполягала на призначенні йому покарання, не пов'язаного із позбавленням волі, врахував конкретні обставини справи, а саме те, що ОСОБА_2 перебувала у стані алкогольного сп'яніння, була ініціатором конфлікту та заподіяла ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, відмовилася від госпіталізації до медичного закладу.

За результатами перегляду вироку в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що добровільне відшкодування потерпілій збитків необґрунтовано визнано обставиною, яка пом'якшує покарання, оскільки матеріалами кримінального провадження це не підтверджено. Окрім того, апеляційний суд визнав безпідставним неврахування при призначенні покарання тих обставин, що ОСОБА_1 вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння та щодо особи, з якою перебував у сімейних чи близьких відносинах, як таких, що відповідно до пунктів 6-1 та 13 ч. 1 ст. 67 КК України обтяжують покарання.

Водночас, апеляційний суд не врахував цих обставин під час перевірки законності вироку в частині виду та розміру призначеного засудженому покарання, чим допустив суперечності у своїх висновках.

Не зважаючи на виключення однієї з обставин, яка пом'якшує покарання та визнання декількох обставин, що його обтяжують, апеляційний суд залишив без змін призначене ОСОБА_1 покарання за вчинений ним злочин із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 3 роки, яке зазначеним вище вимогам ст. 50, 65 КК України не відповідає, що свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке призвело до явної несправедливості призначеного засудженому покарання через м'якість.

Так, застосування положень ст. 69 КК України можливе лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Тобто, призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми, можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК України, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Однак суд апеляційної інстанції такого обґрунтування в ухвалі не навів та не зазначив які саме обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, враховуючи встановлену вироком суду поведінку ОСОБА_1, котрий вступив із потерпілою у бійку, під час якої корпусом гітари завдав останній декілька ударів із значною силою, коли вона лежала на підлозі і не чинила йому опір, а також із урахуванням даних про особу винного, який характеризується формально посередньо.

Отже, висновок про можливість виправлення ОСОБА_1 із призначенням покарання із застосуванням ст. 69 КК України на підставі тих конкретних пом'якшуючих покарання обставин, що встановлені у цьому кримінальному провадженні, є немотивованим, а покарання у виді обмеження волі є явно несправедливим та істотно диспропорційним із тим, яке би мало бути призначене за приписами статей 50, 65 КК України.

Таким чином касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого слід урахувати наведене та, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення, тих же обставин, що пом'якшують покарання та даних про особу винного, призначення йому покарання у виді обмеження волі із застосуванням ст. 69 КК України слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне м'якість призначеного покарання.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 14 липня 2020 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

О. П. Ємець Н. В. Білик В. В. Щепоткіна