Постанова

Іменем України

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 404/1800/17

провадження № 51-4811 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н. В.,

суддів Ємця О. П., Остапука В. І.

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В. В.,

прокурора Чабанюк Т. В.,

захисника Гуцул М. С. (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Гуцул М. С. на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 грудня 2018 року та вирок Кропивницького апеляційного суду від 09 вересня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017120020001199, у якому

ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Кіровограда, житель АДРЕСА_1, раніше не судимий,

засуджений за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджений за:

- ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років;

- п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві приватної власності.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві приватної власності.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 16 389 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вироком Кропивницького апеляційного суду від 09 вересня 2019 року вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано, постановлено новий вирок яким ОСОБА_1 засуджено за:

- ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

- п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

В решті вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 29 січня 2017 року приблизно о 18:30 з метою заволодіння майном ОСОБА_3 прийшов до її домоволодіння по АДРЕСА_2, маючи при собі молоток, який завчасно приготував. В ході розмови ОСОБА_1 попросив у ОСОБА_3 гроші в борг, на що вона відмовила. Розлютившись на відмову, ОСОБА_1 умисно, з метою вбивства для заволодіння майном потерпілої, ударив її кулаком в обличчя, від чого потерпіла впала. Після цього ОСОБА_1 наніс молотком близько 22 ударів по голові потерпілої, чим завдав їй тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла на місці події.

В подальшому ОСОБА_1 відшукав гроші потерпілої в сумі 6500 грн та заволодів ними.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження. Зазначає, що вина засудженого не доведена, висновки суду ґрунтуються на недопустимих доказах, зокрема: протоколі огляду місця події, поясненнях ОСОБА_1 даних на досудовому слідстві під тиском працівників поліції та висновках експертиз, які є сумнівними. Також захисник вказує на суворість призначеного покарання.

Засуджений у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Висловлює аналогічні доводи щодо недоведеності його вини, недопустимості доказів, порушення вимог закону під час допиту свідка ОСОБА_4, а також не погоджується із сумою задоволеного цивільного позову.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений та його захисник у суді касаційної інстанції підтримали доводи скарг та просили їх задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення скарг та просив залишити судові рішення без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Посилання засудженого на неповноту судового розгляду відповідно до наведеної норми процесуального закону не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Разом із тим, при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено.

Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як убачається із вироку, місцевий суд у відповідності до вказаних вимог закону оцінив кожний доказ у справі з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. При цьому, суд вказав чому бере до уваги одні докази та надає їм перевагу, а інші - відкидає.

Так суд обґрунтовано послався на показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які були присутніми в якості понятих при огляді місця події та пояснили, за яких обставин були виявлені й вилучені речові докази, підтвердили факт опечатування цих доказів і наявність своїх підписів на протоколі огляду місця події.

Суди першої та апеляційної інстанцій дослідили та спростували доводи захисника щодо незаконності проведення огляду місця події. Судами було беззаперечно встановлено, що вищезазначені свідки не були постійно присутні біля домоволодіння потерпілої лише до моменту приїзду слідчої групи, а при проведенні слідчих дій вони в якості понятих були постійно присутні в домоволодінні та спостерігали за діями слідчого. Отже, жодних порушень вимог процесуального закону під час огляду місця події встановлено не було.

Що стосується твердження сторони захисту про те, що поняті давали суперечливі покази, то слід звернути увагу на таке.

Відповідно до ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду.

З матеріалів провадження встановлено, що поняті були безпосередньо допитані в судовому засіданні, сторона захисту мала можливість поставити їм свої запитання й з'ясувати усі важливі для вирішення справи моменти. Саме ці показання понятих, які вони дали даному складу суду, були покладені в основу вироку, оскільки суд їх сприймав безпосередньо та дав у вироку відповідну оцінку, вказавши на відсутність підстав для визнання їх недопустимими. Показання, які вищезазначені свідки давали на досудовому слідстві чи іншому складу суду не можуть братися до уваги відповідно до вимог ст. 23 КПК України, оскільки це суперечить принципу безпосередності дослідження доказів.

У касаційних скаргах стверджується про недопустимість висновків експертиз, які вказують на наявність на одязі та під нігтями засудженого крові й клітин, які можуть походити від потерпілої, оскільки вказані експертизи зроблені на основі доказів, здобутих незаконним шляхом під час огляду місця події.

Судами з достатньою повнотою досліджено всі проведені у справі експертизи та визнано їх допустимими доказами, оскільки зібрання й опечатування зразків, які надані на дослідження, відбувалося із дотриманням вимог закону під час огляду місця події, протокол якого обґрунтовано визнано допустимим доказом з вищенаведених підстав. Як наслідок, проведені у справі експертизи суд вірно визнав допустимими.

Не заслуговують на увагу й доводи касаторів про надання ОСОБА_1 показань, в яких він визнає себе винним, під тиском працівників органу досудового розслідування.

Як уже зазначалось, згідно принципу безпосередності дослідження доказів, суд не бере до уваги показання, які він не сприймав безпосередньо в судовому засіданні, на них не може бути посилання й у вироку. Цих вимог суд дотримався. З тексту вироку вбачається, що місцевий суд послався лише на ті показання, які ОСОБА_1 давав під час розгляду справи в суді і в яких він не визнавав своєї вини в інкримінованих йому протиправних діяннях. Висновок про його винуватість суд зробив на підставі сукупності інших доказів, досліджених у судовому засіданні.

Слід зазначити, що сам факт психологічного тиску на обвинуваченого має суттєве значення тоді, коли внаслідок цього він дає показання, які викривають його у вчиненні протиправних діянь. Такі показання є важливими в разі, якщо суд поклав їх в основу вироку і це вплинуло на доведеність винуватості особи. В даному конкретному випадку показання ОСОБА_1, дані ним під час досудового розслідування, до уваги судом не бралися. Більш того, суд апеляційної інстанції ретельно дослідив доводи захисника про здійснення на ОСОБА_1 психологічного тиску з боку працівників поліції та встановив, що вони є безпідставними.

Апеляційний суд з'ясував, що обвинуваченому роз'яснювалося право подати клопотання про застосування до нього фізичного або психологічного тиску, проте останній заяв не подавав та не висловлював такого бажання. Отже, довод захисника про надання ОСОБА_1 показань під психологічним тиском працівників поліції є неспроможним.

Твердження засудженого у касаційній скарзі про те, що допит свідка ОСОБА_4 здійснений із порушенням вимог процесуального закону, оскільки цей свідок не попереджений, що може не давати покази щодо своїх родичів, є безпідставним.

Відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Поняття "члени сім'ї" та "близькі родичі" закріплені в КПК України, Сімейному та Цивільному кодексах України. Так, п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України до близьких родичів та членів сім'ї відносить: чоловіка, дружину, батька, матір, вітчима, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, рідного брата, рідну сестру, діда, бабу, прадіда, прабабу, внука, внучку, правнука, правнучку, усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особу, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Як встановлено з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_4 є двоюрідним братом ОСОБА_1, а отже він не є членом сім'ї або близьким родичем засудженого у розумінні вищезазначеної норми закону. За таких обставин підстав визнавати допит цього свідка таким, що здійснений із порушеннями вимог закону, немає.

Місцевий суд оцінив усі докази в їх сукупності, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, оскільки його винуватість доведена поза розумним сумнівом. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності, доказів та їх достатності для постановлення вироку.

Цивільний позов вирішено з дотриманням вимог закону, виходячи із засад розумності, справедливості та співмірності. Підстав вважати його необґрунтованим немає.

Так само безпідставним є і твердження захисника про суворість призначеного ОСОБА_1 покарання.

Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд при виборі покарання зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши кримінальне провадження в межах своєї компетенції, дійшов висновку про те, що місцевий суд при призначенні ОСОБА_1 покарання, дотримуючись наведених вимог кримінального закону врахував як ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжкими, умисними, корисливими, так і дані про особу винного, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, страждає психічними та поведінковими розладами внаслідок вживання амфетаміну. Обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнав вчинення злочину відносно особи похилого віку. Обставин, які пом'якшують покарання, судом не встановлено.

Враховуючи вищезазначені обставини, суди дійшли до вірного висновку про можливість виправлення винного лише за умови ізоляції його від суспільства та призначили покарання в межах санкцій статей, за які його засуджено. Підстав для пом'якшення такого покарання суд касаційної інстанції не знаходить.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарг сторони захисту немає. Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 420 КПК України, є законним та обґрунтованим.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги захисника та засудженого не підлягають задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Касаційні скарги захисника Гуцул М. С. та засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 грудня 2018 року та вирок Кропивницького апеляційного суду від 09 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. В. Білик О. П. Ємець В. І. Остапук