Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2023 року

м. Київ

Справа № 760/14724/17

Провадження № 51 - 3989 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника потерпілого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ,

захисника засудженої ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12017100090005475 від 18 травня 2017 року, щодо

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Бобринець Кіровоградської області, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,

за ст. 286 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - ОСОБА_10 на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року щодо ОСОБА_8 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 24 липня 2020 року ОСОБА_8 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі статей 75 76 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки і на неї покладено відповідні обов`язки.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 1 237 грн. витрати на проведення автотехнічної експертизи та на користь Київського міського клінічного бюро витрати на проведення судово-медичної експертизи 1 974,70 грн.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 150 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 матеріальну шкоду в сумі 130 753, 29 грн.

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_6 до страхової компанії «Провідна» на суму 210 000 грн. відмовлено.

В задоволенні цивільного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_8 на суму 50 000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 490 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

18 травня 2017 року приблизно о 08 годині 20 хвилин водій ОСОБА_8 , керуючи технічно справним автомобілем марки "КІА Cherato ", д.н.з. НОМЕР_1 , у світлу пору доби, рухалась зі швидкістю приблизно 40 км/г в правій смузі руху проїзної частини бульвару В. Гавела зі сторони вулиці Г. Севастополя в напрямку вулиці М. Василенко в м. Києві, де дорога має дві смуги руху в попутному напрямку. Під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, який знаходиться зі сторони будинку № 23 по бульвару В. Гавела в м. Києві та позначений дорожніми інформаційними-вказівними знаками 5.35.1 та 5.35.2 Правил дорожнього руху України і дорожньою розміткою 1.14.1 ПДР України, водій ОСОБА_8 під час руху, будучи неуважною, неправильно відреагувала на зміну дорожньої обстановки, не приділила належної уваги до автомобілів, які зупинились перед нерегульованим пішохідним переходом в крайній лівій смузі руху попутного напрямку, не переконалась у відсутності на нерегульованому пішохідному переході пішохода ОСОБА_11 , яка переходила проїзну частину прямо по розмітці 1.14.1 ПДР України зліва направо відносно руху її автомобіля, не зупинилась, не надала перевагу в русі пішоходу, грубо порушила вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б),(д), 18.4 Правил дорожнього руху України і здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_11 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_11 згідно висновку судово - медичної експертизи № 986\Е від 27.07.2017 року отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_8 залишено без задоволення, за апеляційними скаргами представників потерпілого ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_12 , ОСОБА_7 вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 24 липня 2020 року щодо ОСОБА_8 в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства. В решті вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 24 липня 2020 року щодо ОСОБА_8 за ст. 286 ч. 2 КК України залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 в частині застосування до неї ст. 75 КК України та звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд не дотримався вимог ст. 419 КПК України та в ухвалі від 28 березня 2023 року не надав належну оцінку всім конкретним доводам апеляційних скарг представників потерпілого щодо безпідставного застосування до ОСОБА_8 ст. 75 КК України, зокрема про те, що ОСОБА_8 вчинила тяжкий злочин, за яке передбачене основне покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років, наслідками якого є тяжкі тілесні ушкодження у пішохода, грубе порушення правил дорожнього руху - наїзд на пішохода на пішохідному переході, обвинувачена вину не визнала, не розкаялася у вчиненому та шкоду не відшкодувала, а також позицію потерпілого та його представників щодо необхідності призначення ОСОБА_8 покарання без застосування ст. 75 КК України. Вважає, що призначення ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст. 75 КК України не досягне мети покарання, не попереджатиме вчиненню нових кримінальних правопорушень як самою обвинуваченою, так і іншими особами, є явно несправедливим, а тому ухвала апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню через неправильне застосування ст. 75 КК України на підставі ст. 438 ч. 1 п. 2 КПК України.

В клопотанні представник потерпілого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 зазначив, що вони повністю погоджуються із касаційною скаргою прокурора та підтримують її в повному обсязі.

Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу обґрунтованою і просив її задовольнити.

Представник потерпілого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 вважав касаційну скаргу обґрунтованою та просив її задовольнити.

Захисник засудженої ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_8 за ст. 286 ч. 2 КК України та правильність кваліфікації її дій у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування ст. 75 КК України, не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки судів щодо призначеного ОСОБА_8 покарання із застосуванням цієї статті.

Як убачається зі змісту вироку, при призначенні ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст. 75 КК України суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, а також дані про її особу. При цьому, обставини того, що ОСОБА_8 вперше притягується до кримінальної відповідальності та має на утриманні 3-х неповнолітніх дітей судом відповідно до ст. 66 КК України визнані обставинами, які пом`якшують її покарання. Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_8 , судом встановлено не було.

Врахувавши зазначені обставини у їх сукупності, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України дійшов до висновку про те, що ОСОБА_8 необхідно призначити за ст. 286 ч. 2 КК України покарання у виді 4 років позбавлення волі, що не є мінімальною межею санкції частини вказаної статті, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, що є максимальним терміном додаткового покарання, передбаченим санкцією частини цієї статті, та на підставі ст. 75 КК України звільнити її від відбуття основного покарання з випробуванням, оскільки вона не становить суспільної небезпеки і може бути виправлена без ізоляції від суспільства. При цьому строк звільнення засудженої ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням визначено в максимальних межах.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що представники потерпілого ОСОБА_6 - адвокати ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , не погодившись із вироком суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 , оскаржили його в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, подавши апеляційні скарги.

У своїх апеляційних скаргах представники потерпілого, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, вважали, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю призначеного судом першої інстанції покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_8 . Представники потерпілого просили ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 за ст. 286 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

При цьому представники потерпілого в апеляційних скаргах зазначали, що суд першої інстанції належним чином не мотивував своє рішення про звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, переконливих доводів на підтвердження можливості виправлення обвинуваченої без ізоляції від суспільства не навів та не обґрунтував підстав, з яких він дійшов такого висновку.

При розгляді апеляційних скарг представників потерпілого суд апеляційної інстанції їх доводи щодо м`якості призначеного ОСОБА_8 покарання за ст. 286 ч. 2 КК України, перевірив і своє рішення належним чином мотивував та зазначив в ухвалі підстави, з яких ці апеляційні скарги визнано необґрунтованими.

Так, апеляційний суд, оцінюючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, в сукупності з іншими обставинами та даними про її особу, зазначив, що суд першої інстанції обґрунтував можливість виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства з урахуванням позитивних даних про її особу, притягнення її вперше до кримінальної відповідальності, наявність на її утриманні 3-х неповнолітніх дітей та відшкодування нею витрат на лікування ОСОБА_11 у державному лікувальному закладі.

За таких обставин, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо можливості виправлення і перевиховання ОСОБА_8 , в умовах звільнення її від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України та зазначив, що призначення їй основного покарання за ст. 286 ч. 2 КК України з випробуванням та встановленням іспитового строку не є таким, що не відповідає тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та її особі внаслідок м`якості.

Апеляційний суд вказав на безпідставність доводів апеляційних скарг представників потерпілого та відповідно до вимог ст. 419 КПК України навів в ухвалі підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими, зазначивши докази, що спростовують їх доводи.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370 419 КПК України.

Отже, доводи касаційної скарги прокурора про допущене апеляційним судом істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України є безпідставними, вони не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи та не відповідають матеріалам провадження і вимогам закону.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.

Невідшкодування потерпілому шкоди з боку ОСОБА_8 , про що прокурор зазначає в касаційній скарзі, не є визначальною або вирішальною обставиною для призначення покарання ОСОБА_8 , яке буде виконувати його мету. Вказана обставина врахована судами в сукупності з іншими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами та обставинами. Питання щодо відшкодування конкретної завданої кримінальним правопорушенням потерпілому ОСОБА_6 шкоди може бути вирішено в порядку цивільного судочинства в межах вирішення його цивільного позову, новий розгляд якого призначено ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року.

За таких обставин, суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. ст. 10 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги, скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_8 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст. ст. 436 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2023 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - ОСОБА_10 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3