Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада2025 року

м. Київ

справа № 175/8265/24

провадження № 51-1496км25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024052390000526, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннє 02 квітня 2024 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 71 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК,

за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2024 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК, та призначено йому покарання за ч. 4 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років, за ч. 1 ст. 309 КК - у виді обмеження волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року і остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Суд також вирішив питання щодо процесуальних витрат, накладеного на майно арешту та долю речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду, ОСОБА_6 вчинив таємне повторне викрадення чужого майна та заподіяв АТ «Укртелеком» матеріальну шкоду в розмірі: 10 березня 2024 року - 9998,18 грн; 16 березня 2024 року - 2081,69 грн; 21 березня 2024 року - 5072,05 грн; 21 березня 2024 року - 3721,81 грн; 26 березня 2024 року - 3042,47 грн; 31 березня 2024 року - 2722,21 грн; 04 квітня 2024 року - 2846,09 грн; 06 квітня 2024 року - 4159,67 грн; 08 квітня 2024 року - 8945,74 грн; 10 квітня 2024 року - 6840,86 грн; 11 квітня 2024 року - 1741,53 грн; 22 квітня 2024 року - 2447,04 грн; 24 квітня 2024 року - 3303,18 грн.

Крім того, 11 травня 2024 року ОСОБА_6 незаконно придбав наркотичний засіб для особистого вживання без мети збуту та почав його зберігати за обставин, наведених у вироку суду.

Ухвалою від 25 лютого 2025 року Дніпровський апеляційний суд змінив вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2024 року.

Виключив з вироку суду посилання на вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК, за епізодами від 16, 31 березня, 04, 11, 22 квітня 2024 року.

Постановив вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, за ч. 1 ст. 309 КК - до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано частину невідбутого покарання за вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2024 року та призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

В іншій частині вирок залишено без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

Не оспорюючи висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та кваліфікацію його дій, прокурор подав касаційну скаргу, де просить ухвалу апеляційного суду змінити через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та відповідно до п. 4-1 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ухвалити рішення про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК за епізодами від 16, 31 березня, 04, 11, 22 квітня 2024 року у зв`язку з втратою чинності законом, яким встановлювалася кримінальна протиправність цих діянь.

Вважає, що оскаржена ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК.

Вказує, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав до притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 185 КК за епізодами, вчиненими 16, 31 березня, 04, 11, 22 квітня2024 року. З урахуванням змін до ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за Законом «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року № 3886-ІХ, вартість викраденого за цими епізодами майна у кожному випадку не перевищувала двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, отже відповідні діяння втратили ознаку кримінальної протиправності.

Прокурор посилається на висновок об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 07 жовтня 2024 року (провадження № 51-2555кмо24, справа № 278/1566/21), зазначає, що в порушення вимог ст. 417 КПК, пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 372 КПК суд апеляційної інстанції, незважаючи на наведене ним у мотивувальній частині ухвали обґрунтування щодо необхідності закриття кримінального провадження за вказаними вище епізодами, відповідного рішення про закриття кримінального провадження у резолютивній її частині не постановив, чим грубо порушив вимоги п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, відповідно до яких кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор частково підтримала вимоги касаційної скарги та просила їх задовольнити, на підставі ч. 2 ст. 433 КПК просила змінити і вирок суду.

Від засудженого ОСОБА_6 надійшло клопотання про проведення касаційного розгляду без його участі.

Інші учасники провадження повідомлялись про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, визначені статтями 412-414 КПК.

За приписами ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно ж до п. 1 ч. 2 вказаної статті судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито, крім випадків, коли провадження може бути закрито лише за згодою підозрюваного, обвинуваченого, який проти цього заперечував.

Згідно зі ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги.

За приписами ст. 370 вказаного Кодексу судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

За приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Здійснюючи апеляційний перегляд, суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумніву. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

За доводами прокурора, апеляційний суд не ухвалив рішення про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК за епізодами 16, 31 березня, 04, 11, 22 квітня 2024 року на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, ураховуючи зміни до ст. 51 КУпАП, внесені Законом № 3886-ІХ, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в контексті приписів ст. 412 КПК.

Колегія суддів вважає такі доводи обґрунтованими.

Кримінальний процесуальний закон та закон України про кримінальну відповідальність не містять такого поняття, як «епізод» кримінально протиправної діяльності, а в правозастосовній діяльності (за усталеними підходами) таким словом, з урахуванням встановлених фактичних обставин конкретного кримінального провадження, позначаються як діяння, які містять ознаки окремих повторних (ч. 1 ст. 32 КК) кримінальних правопорушень, так і складові етапи реалізації продовжуваного кримінального правопорушення, які виявляються у вчиненні тотожних діянь, об`єднаних єдиним кримінально протиправним наміром (ч. 2 ст. 32 КК).

Слово «епізод» в контексті цього провадження спрощує усвідомлення учасниками провадження та суспільством (з огляду на публічність і відкритість судового розгляду) кількісних складових протиправної поведінки засудженого, який вчинив повторні окремі самостійні кримінальні правопорушення 10, 21, 26 березня, 6, 8, 10, 24 квітня 2024 року, що за правилами кваліфікації отримали юридичну оцінку за ч. 4 ст. 185 КК, і за текстом постанови Верховного Суду має сприйматися суто в такому аспекті.

Законом № 3886-ІХ, який набув чинності 09 серпня 2024 року, у ст. 51 КУпАП (де передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати) підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого не є кримінальним правопорушенням, до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, яка фактично визначає нижню межу вартості викраденого майна для кримінальної відповідальності за ст. 185 КК.

Отже, з 09 серпня 2024 року відповідальність за відповідною частиною ст. 185 КК настає у разі, якщо розмір викраденого перевищує два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Цей закон за приписами ст. 5 КК має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання Законом № 3886-ІХ чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Згідно з ч. 5 підрозд. 1 розд. ХХ Податкового кодексу України, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленого законом станом на 1 січня звітного податкового року.

Апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що станом на 01 січня 2024 року з урахуванням положень Податкового кодексу України та Закону № 3886-IX, на час вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень (епізодів), передбачених ч. 4 ст. 185 КК, розмір вартості викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність, становив 3028 грн (1514?2=3028).

Отже, вчинені ОСОБА_6 16, 31 березня, 04, 11, 22 квітня 2024 року діяння не містять ознак кримінальних правопорушень, передбачених ст. 185 КК.

За приписами п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.

За відсутності згоди обвинуваченого та в разі, якщо судом установлено вчинення ним діяння, кримінальна протиправність якого була встановлена законом, що втратив чинність, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ст. 284 КПК, у порядку п. 1-2 ч. 2 цього ж положення Кодексу.

Відповідно до абз. 5 ч. 7 ст. 284 КПК ухвала про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, постановляється судом з урахуванням особливостей, визначених ст. 479-2 цього Кодексу.

У мотивувальній частині оскарженої ухвали апеляційний суд послався на вказані вище норми КПК, навів мотиви до закриття кримінального провадження за епізодами, вчиненими 16, 31 березня, 04, 11, 22 квітня 2024 року,разом із тим, в резолютивній частині постановив лише про зміну вироку місцевого суду через виключення з нього посилання на вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК, за епізодами від 16, 31 березня, 04, 11, 22 квітня 2024 року.

За наслідками розгляду апеляційної скарги за приписами п. 5 ч. 1 ст. 407 КПК, у разі закриття кримінального провадження суд апеляційної інстанції має скасувати вирок місцевого суду. Саме лише виключення апеляційним судом з вироку посилання на вчинення ОСОБА_6 16, 31 березня, 04, 11, 22 квітня2024 року кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК, не призводить до тих процесуальних наслідків, що визначені приписами п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК чи п. 1-2 ч. 2 цієї статті щодо здійснення кримінального провадження за відповідними епізодами.

Те, що апеляційний суд, за наявності підстав для того, не постановив рішення про закриття кримінального провадження, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК.

Водночас вказане порушення може бути усунене Верховним Судом в межах його повноважень, визначених п. 3 ч. 1 ст. 436, ст. 440 КПК.

До того ж відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

За приписами ч. 1 ст. 434 КПК касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 32 вказаного Кодексу.

За приписами ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

В матеріалах справи немає згоди засудженого на закриття кримінального провадження за п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК. В такому разі за правозастосовною позицією об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 07 жовтня 2024 року (провадження № 51-2555кмо24, справа № 278/1566/21) суд закриває кримінальне провадження з підстави, передбаченої п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК. Отже, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК за епізодами 16, 31 березня, 04, 11, 22 квітня2024 року має бути закрито на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК.

Таким чином, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК - закриттю на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК за епізодами 16, 31 березня, 04, 11, 22 квітня2024 року, а вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню в цій частині на підставі приписів п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених статтями 50 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого.

За змістом ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, що означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру, вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом і розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Враховуючи, що за ч. 4 ст. 185 КК ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, тобто у розмірі, визначеному санкцією вказаної норми закону, наближеному до мінімального, колегія суддів не вбачає підстав для його пом`якшення, враховуючи, що останнього, крім епізодів 16, 31 березня, 04, 11, 22 квітня2024 року, кримінальне провадження за якими підлягає закриттю за п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК, засуджено за ч. 4 ст. 185 КК за вчинення ще й інших 8 самостійних кримінальних правопорушень і не вбачається в контексті приписів ст. 414 КПК явної невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого.

Керуючись статтями 369 433 434 436 438 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року щодо ОСОБА_6 та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2024 року змінити.

Скасувати вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року в частині засудження ОСОБА_6 за вчинення 16, 31 березня, 04, 11, 22 квітня 2024 року кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК.

На підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 в частині вчинення останнім повторних таємних викрадень чужого майна 16, 31 березня, 04, 11, 22 квітня 2024 року, інкримінованих за ч. 4 ст. 185 КК, оскільки втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність вказаних діянь.

Виключити із резолютивної частини ухвали Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року вказівку «виключити з вироку суду посилання на вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 КК за епізодами від 16.03.2024, 31.03.2024, 04.04.2024, 11.04.2024, 22.04.2024».

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3