Історія справи

Постанова

Іменем України

20 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 554/3085/17

Номер провадження в апеляційному суді 11-сс/786/119/18

Провадження № 51 - 4510 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Марчука О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бражника М.В.,

прокурора Хейлик Н.М.,

розглянув в судовому засіданні матеріали провадження за касаційною скаргою директора ТОВ «ЛОТО ЕКСТРІМ» ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 14 лютого 2018 року.

Обставини справи та зміст оскарженого судового рішення

Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 30 січня 2018 року скаргу директора ТОВ «ЛОТО ЕКСТРІМ» ОСОБА_1 на протиправні дії та бездіяльність слідчого, прокурора щодо ненадання результатів експертизи, недодержання розумних строків та неповернення тимчасово вилученого майна задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідальної посадової особи СУ ГУНП в Полтавській області та зобов'язано таку особу розглянути і надати відповіді на клопотання ТОВ «ЛОТО ЕКСТРІМ» № 29-05/17 від 29.05.2017 року про ненадання результатів експертизи та на клопотання № 29-05/17-1 від 29.05.2017 року про повернення тимчасово вилученого майна.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14 лютого 2018 року на підставі положень ст. 399 ч. 4 КПК України відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою директора ТОВ «ЛОТО ЕКСТРІМ» ОСОБА_1 на зазначену ухвалу слідчого судді.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі директор ТОВ «ЛОТО ЕКСТРІМ» ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що за відсутності в чинному КПК України норми, яка безпосередньо передбачає можливість постановлення слідчим суддею ухвали про часткове задоволення скарги на протиправні дії та бездіяльність слідчого, прокурора щодо ненадання результатів експертизи, недодержання розумних строків та неповернення тимчасово вилученого майна, та норми, що передбачає оскарження стороною кримінального провадження такого рішення в апеляційному порядку, апеляційному суду належало керуватися положеннями Конституції України, загальними засадами КПК України та практикою Європейського суду з прав людини й розглянути її апеляційну скаргу. Посилається на висловлену раніше правову позиції Верховного Суду України, викладену у постанові від 12 жовтня 2017 року у справі № 5-142 кс(15)17 про те, що суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці законності ухвали слідчого судді, що не передбачена кримінальним процесуальними нормами, до яких відсилають положення частини третьої статті 309 КПК України.

Заперечень на касаційну скаргу від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу частково обґрунтованою і просила ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд в суду апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідача, вислухавши доводи учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Відповідно до ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 1 КПК України встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, аналіз якого свідчить, що унормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників для попередження свавільного використання владними органами своїх повноважень і забезпечення умов справедливого судочинства.

Положення частини третьої статті 307 КПК України узгоджуються з вказаним принципом, та визначають, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.

Отже, перелік судових рішень слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає та не включає в себе ухвалу слідчого судді, якою визнано протиправною бездіяльність відповідальної посадової особи та зобов'язано таку особу розглянути і надати відповіді на клопотання.

Не передбачають можливості окремого оскарження такої ухвали слідчого судді і положення частин першої та другої статті 309 КПК України, які є більш загальними по відношенню до положень статті 307 КПК України і містять перелік судових рішень слідчого судді, що можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному суді, і цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає.

За змістом частини третьої статті 309 КПК України інші ухвали слідчого судді окремому оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді, а отже законодавець визначив саме такий спосіб реалізації права особи на судовий контроль законності такого виду рішення слідчого судді, іншого ніж ті, що включені до статті 309 КПК України.

Так, ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 30 січня 2018 року визнано бездіяльність відповідальної посадової особи СУ ГУНП в Полтавській області та зобов'язано таку особу розглянути і надати відповіді на клопотання ТОВ «ЛОТО ЕКСТРІМ» № 29-05/17 від 29.05.2017 року про ненадання результатів експертизи та на клопотання № 29-05/17-1 від 29.05.2017 року про повернення тимчасово вилученого майна. Таке рішення прийнято відповідно до вимог ст.ст. 303, 307 КПК України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказана ухвала слідчого судді, винесена за результатом розгляду скарги директора ТОВ «ЛОТО ЕКСТРІМ» на бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування, не підлягає окремому оскарженню в апеляційному порядку та відповідно до вимог ст. 399 ч. 4 КПК України виніс ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що, відмовивши у відкритті апеляційного провадження з цих підстав, апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження та положення Конституції України, якими забезпечується право на апеляційне оскарження, то вони не ґрунтуються на законі.

За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.

Відмова апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження у зв'язку із оскарженням такого судового рішення слідчого судді, окреме оскарження якого на цій стадії законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, як про це йдеться в касаційній скарзі.

В ухвалі Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі &qu02;Скорик проти України&q?ро; зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року).

За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

Щодо правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року у справі № 5-142 кс(15)17, то така не може застосовуватись у даному випадку, оскільки вона сформульована щодо ухвали слідчого судді, винесення якої передбачено загальними положеннями процесуального закону, тоді як у даному кримінальному провадженні ухвали слідчого судді за скаргою директора ТОВ «ЛОТО ЕКСТРІМ» на бездіяльність слідчого, прокурора під час досудового розслідування винесена в порядку ст.ст. 303, 307 КПК України відповідно до глави 26 КПК України, яка визначає та регулює порядок винесення відповідної ухвали слідчого судді за результатом розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування та визначає порядок здійснення судового контролю щодо законності її винесення.

Таким чином, ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою і такою, що відповідає вимогам ст.ст. 370, 418 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, та порушень прав ТОВ «ЛОТО ЕКСТРІМ» на доступ до правосуддя не встановлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги директора ТОВ «ЛОТО ЕКСТРІМ» ОСОБА_1 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу директора ТОВ «ЛОТО ЕКСТРІМ» ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 14 лютого 2018 року - без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний О.П. Марчук О.П. Могильний