Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала ККС ВП від 02.02.2020 року у справі №552/6700/17 Ухвала ККС ВП від 02.02.2020 року у справі №552/67...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

Іменем України

10 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 552/6700/17

провадження № 51-499км20

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Шевченко Т. В.,

суддів Григор'євої І. В., Крет Г. Р.,

за участю:

секретаря судового засідання Михальчука В. В.,

прокурора Костюка О. С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 10 травня 2019 року та вирок Полтавського апеляційного суду від

19 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201617002000288, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Охматов Жашківського району Черкаської області, жителя м. Полтави,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Київського районного суду м. Полтави від

10 травня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання

у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Відповідно до положень п. "ґ" ст. 1 Закону України від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII "Про амністію в 2016 році" ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання.

За ч. 1 ст. 135 КК ОСОБА_1 визнано невинним та виправдано

у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2

11 060 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди і 100 000 грн - моральної шкоди та витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_3 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 3200 грн щомісячно в рахунок відшкодування шкоди, завданої малолітньому ОСОБА_4, до досягнення ним повноліття та 5000 грн - витрати на правову допомогу.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.

Згідно з вироком суду 08 листопада 2016 року близько 20:30 під час опадів

у вигляді дощу ОСОБА_1, керуючи власним технічно справним втомобілем марки ЗАЗ-1102, державний номерний знак НОМЕР_1, рухався по

вул. Лавчанській у напрямку від вул. Степової до вул. Заводської у м. Полтаві.

Пересуваючись зі швидкістю 35 км/год, яка є дозволеною та достатньою при видимості за вказаних обставин події, ОСОБА_1, не переконавшись у тому, що на проїздній частині немає перешкод для руху, у тому числі й пішоходів, не обрав безпечного бокового інтервалу, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, допустив наїзд правою передньою частиною керованого ним автомобіля на пішохода ОСОБА_5, який рухався у межах його видимості в попутному напрямку справа по краю проїздної частини, після чого ОСОБА_1 залишив місце події.

У результаті недотримання водієм ОСОБА_1 п. 10.1, п. 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а у подальшому наїзду на ОСОБА_5, згідно з висновком судово-медичної експертизи № 1295 від 09 грудня 2016 року останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя в момент їх заподіяння, а в даному випадку - призвели до смерті потерпілого на місці вчинення злочину.

Причиною дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) та наслідків, що перебувають у причинному зв'язку із виникненням даної пригоди, згідно з висновком судової автотехнічної експертизи № 357 від 20 липня 2017 року стало порушення водієм ОСОБА_1 п. 10.1, п. 12.3 ПДР.

Полтавський апеляційний суд від 19 листопада 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 у частині призначення покарання та виправдання за ч.1 ст.135 КК скасував.

Ухвалив свій вирок, яким ОСОБА_1 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

За ч. 2 ст. 286 КК призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі положень ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Відповідно до положень п. "ґ" ст. 1 Закону України "Про амністію

в 2016 році" ОСОБА_1 звільнено від відбування основного та додаткового покарань.

В іншій частині вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вироки місцевого та апеляційного судів скасувати і закрити провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за відсутністю в його діях складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК, позови потерпілих залишити без розгляду або відмовити в їх задоволенні. Вважає, що вироки судів першої та апеляційних інстанцій не відповідають вимогам

статей 94, 370 КПК. Стверджує, що протокол слідчого експерименту від

13 липня 2017 року та висновок автотехнічної експертизи № 357 є неналежними доказами, а інші належні та допустимі докази, які б підтверджували винність ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, в даному провадженні відсутні. Не погоджується з рішенням апеляційного суду в частині визнання його винуватим за ч. 1 ст. 135 КК. Вважає, що суди безпідставно стягнули з нього на користь потерпілих матеріальну та моральну шкоду. На його думку, матеріальні збитки та моральна шкода повинні бути стягнуті з належного відповідача - ПрАТ СК "Оранта-Січ".

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Костюк О. С. вважав, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, просив судові рішення залишити без зміни.

Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з'явилися.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2

ст. 286 КК, ґрунтуються на детально наведених у вироку доказах, які суд усебічно, повно та об'єктивно дослідив, правильно оцінив.

Зокрема, винуватість ОСОБА_1 підтверджується наданими в судовому засіданні показаннями потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_2, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та інших.

Потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 показали, що 08 листопада 2016 року вони виявили ОСОБА_5 на узбіччі дороги без ознак життя.

Свідок ОСОБА_6 повідомила, що працює лікарем швидкої медичної допомоги, 08 листопада 2016 року за викликом прибула на місце ДТП, де на узбіччі дороги виявила чоловіка без ознак життя.

Свідок ОСОБА_7 показала, що ввечері 08 листопада 2016 року на узбіччі дороги помітила невідомого чоловіка, який не подавав ознак життя, відразу викликала швидку та поліцію.

Із показань свідка ОСОБА_8 убачається, що він як слідчий 08 листопада

2016 року проводив огляд місця події на вул. Лавчанській у м. Полтаві, де на узбіччі було виявлено труп чоловіка, поруч був осип скла, пінопласт. Автомобіля, який здійснив наїзд на потерпілого, не було.

Ці показання свідків є послідовними й підтверджуються матеріалами кримінального провадження, що були досліджені судом першої інстанції. Зокрема, даними протоколів огляду місця події та огляду трупа від

08 листопада 2016 року з фототаблицями до них; висновками судово-медичної експертизи № 1295 від 09 грудня 2016 року, відповідно до яких ОСОБА_5 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння та такі, що призвели до його смерті; даними протоколу проведення слідчого експерименту від 13 липня 2017 року з фототаблицею до нього

за участю обвинуваченого ОСОБА_1; даними висновку автотехнічної експертизи № 357 від 20 липня 2017 року, згідно з яким у діях водія

ОСОБА_1 наявні невідповідності ПДР п. 10.1, п. 12.3, які стали причиною ДТП та перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з подією злочину; даними висновку комісійної судово-медичної експертизи № 47 від 02 березня

2017 року.

Таким чином, колегія суддів касаційного суду вважає, що винуватість

ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, повністю доведено та його дії кваліфіковано правильно.

Відповідно до статей 404, 407, 420 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю чи частково та ухвалити новий, у якому зобов'язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням ст. 409 КПК.

Вирішуючи питання про зміну або скасування вироку суду першої інстанції, апеляційний суд має враховувати приписи статей 408, 420 КПК.

Згідно зі ст. 370 КПК вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, відповідати вимогам, зазначеним у ст. 370 КПК .

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Зі змісту вказаних норм та статей 7, 404, 419 КПК у їх взаємозв'язку убачається, що суд апеляційної інстанції зобов'язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, а також аргументи, наведені стороною захисту під час апеляційного провадження, дати на все вичерпну відповідь й у випадку незгоди з ними зазначити підстави їх необґрунтованості.

При перегляді вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 апеляційний суд дотримався зазначених вимог.

Доводи засудженого про те, що апеляційний суд не мотивовано визнав його винуватим за ч. 1 ст. 135 КК, є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись із вироком місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 135 КК, правильно зазначив, що суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Що стосується наслідків, то ставлення суб'єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю). Вольовий момент вчинення злочину, передбаченого ст. 135 КК, полягає у небажанні суб'єкта злочину надати допомогу безпорадній особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними (прагнення уникнути кримінальної відповідальності, небажання обтяжувати себе, байдуже ставлення до долі іншої людини, егоїзм, небажання допомогти через брак часу, неприязнь до потерпілого, легкодухість, ревнощі, помста тощо), але на кваліфікацію вони не впливають.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку, що є повністю доведеним той факт, що ОСОБА_1 08 листопада 2016 року близько 20:30 під час опадів

у вигляді дощу, керуючи автомобілем ЗАЗ-1102 на вул. Лавчанській

у м. Полтаві не дотримався вимог п. 10.1, п. 12.3 ПДР та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5, після чого, усвідомлюючи, що тим самим поставив його в небезпечний для життя стан, маючи можливість для надання допомоги, не виконав свого громадянського обов'язку, що покладав на нього закон і загальновизнані норми моралі, на порушення вимог пп. "г ", пп. "ґ" п. 2.10 ПДР не переконався, чи потребує потерпілий допомоги, не викликав карету швидкої допомоги, не відвіз потерпілого до найближчого лікувального закладу, а умисно залишив його в небезпеці, зникнувши з місця пригоди.

Ці висновки суду підтверджуються показаннями ОСОБА_1 у судах першої та апеляційної інстанцій про те, що він дійсно після наїзду на пішохода, не переконавшись у тому, чи потребує потерпілий допомоги, не перевіривши в останнього наявності ознак життя, залишив місце ДТП. Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_9 в суді першої інстанції підтвердили, що ввечері 08 листопада

2016 року на вул. Лавчанській у м. Полтаві, виявили на узбіччі невідомого чоловіка, на його голові та на землі була кров, і останній ознак життя не подавав. ОСОБА_9 викликала швидку допомогу та працівників поліції. Свідки показали, що поруч не було ні людей, ні будь-яких транспортних засобів. За даними протоколу огляду місця події від 14 листопада 2016 року

в гаражі ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 виявлено та вилучено автомобіль ЗАЗ-1102, державний номерний знак НОМЕР_1, на якому відсутнє лобове скло та наявні видимі механічні пошкодження, характерні для ДТП.

Апеляційний суд дав належну оцінку доказам та правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 135 КК.

Для кваліфікації за ст. 1 Закону України від 22 грудня 2016 року № 1810-VIII "Про амністію в 2016 році" не має значення, чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров'ю особи. Навіть у випадках, коли через несумісну з життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, має нести відповідальність за ст. 135 КК. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці.

Суд апеляційної інстанції перевірив та визнав безпідставними доводи

ОСОБА_1 про те, що протокол проведення слідчого експерименту та висновки судових експертиз є недопустимими доказами. Як убачається з матеріалів провадження, слідчий експеримент проведено відповідно до вимог ст. 240 КПК за участю понятих ОСОБА_10 і ОСОБА_11 та адвоката

Ромася О. М., із залученням автомобіля ЗАЗ-1102. Про проведення слідчого експерименту складено протокол, у якому докладно викладено умови і його результати (т. 2, а. с. 71-79).

Як правильно зазначив апеляційний суд, висновки судових експертиз відповідають вимогам статей 101, 102 КПК, дослідження проведено з дотриманням процесуального порядку призначення й проведення, ґрунтуються на допустимих доказах.

За змістом ст. 433 КПК суд касаційної інстанції не дає оцінку достовірності доказів. Оскільки в касаційній скарзі відсутні посилання на будь-які законні підстави для визнання цих доказів недопустимими, колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Доводи ОСОБА_1 у частині незгоди стягнення з нього на користь потерпілих матеріальної та моральної шкоди є необґрунтованими. Цивільний позов вирішено судами згідно з нормами цивільного та кримінального процесуального законодавства. Що стосується питань, які пов'язані з договірними відносинами ОСОБА_1 зі страховою компанією щодо страхування його цивільної відповідальності, то вони можуть бути вирішені в установленому законом порядку.

Слід зазначити, що в суді першої інстанції не ставилося питання про залучення до участі у справі страхової компанії. В апеляційній скарзі про це також не йшлося.

Отже, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.

З огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційна скарга засудженого ОСОБА_1

не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Київського районного суду м. Полтави від 10 травня 2019 року та вирок Полтавського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення,

є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Т. В. Шевченко І. В. Григор'єва Г. Р. Крет
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст