Історія справи

Постанова ККС ВП від 19.11.2019 року у справі №171/1316/18

Постанова

Іменем України

14 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 171/1316/18

провадження № 51-1228 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Білик Н. В.,

суддів Ємця О. П., Остапука В. І.

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В. В.,

прокурора Гошовської Ю. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Кононенка О. В., засудженого та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040410000630 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Зеленодольськ Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України;

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 15 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 4 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 05 червня 2018 року приблизно о 06:30 год., біля буд. № 23 по проспекту Незалежності в м.

Зеленодольськ умисно, відкрито, із корисливих мотивів, із застосуванням фізичного насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, наніс ОСОБА_2 кілька ударів рукою в область ока, чим заподіяв легкі тілесні ушкодження, після чого ривком зірвав з плеча потерпілого барсетку, в якій знаходились гроші в сумі 15000 гривень, та зник з місця події, завдавши потерпілому майнової шкоди у зазначеному розмірі.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Кононенко О. В., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. В обґрунтування своєї позиції наводить доводи, що за своїм змістом стосуються оскарження фактичних обставин справи; не погоджується із оцінкою доказів даною місцевим та апеляційним судами, що, на його думку, призвело до неправильної кваліфікації дій засудженого. Зазначає, що судові рішення постановлені на припущеннях та недопустимих доказах, зокрема, протоколах огляду, які отримані з порушенням вимог КПК України; судом першої інстанції не допитано свідків; звукозапис та журнал судового засідання не належної якості. Крім того, вказує, що в суді першої інстанції ОСОБА_1. не було призначено захисника в той час, коли він наполягав на його призначенні, а також стверджує про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам статей 370, 419 КПК України та суворість призначеного засудженому покарання.

Касаційна скарга засудженого ОСОБА_1 містить доводи, аналогічні викладеним у касаційній скарзі його захисника.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд, усупереч вимогам ст. 419 КПК України, не навів мотивів відхилення доводів апеляційної скарги прокурора в частині визнання обставиною, що пом'якшує покарання, - щире каяття винного та безпідставно не виключив цієї обставини з судового рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні не підтримала доводи касаційних скарг захисника та засудженого, просила залишити їх без задоволення, а касаційну скаргу прокурора підтримала частково, просила змінити судові рішення та виключити з їх мотивувальної частини посилання на щирість каяття засудженого.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Однобічність або неповнота судового слідства чи невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом розгляду суду касаційної інстанції. Тому суд не має повноважень на перевірку доводів сторони захисту щодо неправильного встановлення судами фактичних обставин справи.

Натомість, зазначені обставини, на які, зокрема, посилаються у касаційних скаргах засуджений та захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. При перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами нижчих інстанцій.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

З положень ст. 94 КПК України слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Посилання захисника та засудженого на те, що протоколи огляду є недопустимими доказами, оскільки зазначені огляди проведено з порушенням вимог процесуального закону без дозволу слідчого судді неуповноваженим органом, безпідставні.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що слідчим було проведено огляд речей, які добровільно видав ОСОБА_1. Зазначені речі були вилучені та визнані речовими доказами у передбаченому законом порядку. Захисник, не погоджуючись із визнанням цих доказів допустимими, по суті ототожнює такі процесуальні дії, як огляд речей та огляд (обшук) житла, який здійснюється на підставі ухвали слідчого судді. Проте, з таким твердженням сторони захисту погодитися не можна, оскільки огляд речей є окремою слідчою дією, вона проводиться у порядку ст. 237 КПК України, в результаті її проведення складається протокол, де зазначаються речі, що були вилучені та оглянуті, їх детальний опис та відомості про їх опечатування. Наведені вимоги були дотримані, а тому суди обґрунтовано визнали зазначені докази допустимими.

Отже, висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК України на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 370 КПК України. Кваліфікація дій засудженого відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи.

Твердження сторони захисту про недоведеність винуватості засудженого та необхідність іншої кваліфікації його дій суперечать дослідженим у суді доказам, яким дано відповідну оцінку.

Що стосується твердження у касаційних скаргах про не допит свідків у суді першої інстанції, то слід зазначити наступне.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими Статтею 22 КПК України. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Відповідно до ст. 349 КПК України (яка діяла на час розгляду справи) після роз'яснення обвинуваченому суті обвинувачення головуючий з'ясовує думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження. Докази зі сторони обвинувачення досліджуються в першу чергу, а зі сторони захисту - у другу. Обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.

З матеріалів провадження встановлено, що суд, з'ясувавши думку учасників судового провадження, визначив такий обсяг і порядок дослідження доказів: допитати потерпілого, обвинуваченого, дослідити письмові докази. До цього, судом було вручено учасникам розгляду пам'ятку про їх права та роз'яснено ці права, у тому числі, право заявляти клопотання про дослідження доказів та допит свідків.

Своїм правом на виклик та допит свідків сторона захисту не скористалася, жодних клопотань не заявляла, а тому твердження засудженого та захисника про порушення їх прав внаслідок того, що свідків не було допитано в суді, не ґрунтується на вимогах закону.

У своїх касаційних скаргах засуджений та захисник, як на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, вказують на те, що відтворення звукозапису технічних носіїв інформації в суді першої інстанції є неналежної якості, оскільки не чути відповідей обвинуваченого ОСОБА_1 на запитання суду.

Однак, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд вважає такі доводи неспроможними з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 107 КПК України під час судового провадження щодо ОСОБА_1 здійснювалось обов'язкове фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів. Аудіо диски наявні в матеріалах провадження та містять повний запис судового процесу, придатний для прослуховування.

Крім того, скаржники посилаються на погану якість журналу судового засідання, проте не зазначають у чому ж полягає істотність такого порушення, як саме воно перешкодило або могло перешкодити суду повно та всебічно з'ясувати обставини кримінального провадження, забезпечити права і законні інтереси учасників кримінального провадження й ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Суд звертає увагу на те, що підставою для скасування судового рішення є відсутність журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове засідання в суді першої інстанції. Неналежної якості роздруківка журналу судового засідання за наявності аудіозапису такого засідання не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Сторона захисту посилається на порушення права обвинуваченого на захист, оскільки йому не було надано захисника в суді першої інстанції.

Відповідно до статей 59, 129 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Принцип забезпечення обвинуваченому права на захист є однією з основних засад судочинства. Крім того, забезпечення права на захист віднесено до загальних засад кримінального провадження. Сутність указаної засади кримінального провадження визначено в ст. 20 КПК України, згідно з якою слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані роз'яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.

Цих вимог суд дотримався. Обвинуваченому ОСОБА_1 було роз'яснено його процесуальні права, в тому числі право на кваліфіковану правову допомогу, право вільно обрати собі захисника або заявляти клопотання перед судом про призначення йому захисника. Таких клопотань обвинувачений не подавав, а участь захисника у цьому кримінальному провадженні відповідно до ст. 52 КПК України не є обов'язковою. Отже, порушень права на захист не встановлено.

Касаційні доводи засудженого та захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості не заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Згідно з ст. 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_1 покарання місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дотримався положень вищенаведених статей, урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, особу обвинуваченого, який одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, не мав судимостей, проходив військову службу за контрактом. Обставини, що обтяжують покарання відсутні.

Враховуючи наведене, суд призначив ОСОБА_1 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 186 КК України.

Суд вважає, що саме таке покарання відповідає тяжкості правопорушення, не буде становити "особистий надмірний тягар для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Що стосується доводів прокурора стосовно безпідставного визнання обставиною, що пом'якшує покарання, - щире каяття ОСОБА_1, то Суд звертає увагу на наступне.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Тому відповідно до ст. 433 КПК України не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними фактичні обставини.

Суд першої інстанції на підставі безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку про наявність у діях обвинуваченого щирого каяття. В свою чергу суд апеляційної інстанції погодився із таким твердженням місцевого суду, спростовуючи доводи апеляційної скарги прокурора, аналогічні доводам його касаційної скарги, послався на те, що зазначена у вироку обставина не суперечить дослідженим у судовому засіданні доказам. За таких умов, без дослідження доказів, та встановлення інших обставин, суд касаційної інстанції позбавлений можливості дати іншу оцінку встановленим обставинам.

Слід зазначити, що прокурор у касаційній скарзі не навів, у чому саме в даному випадку полягає неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність або істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що мали б своїм наслідком скасування рішення суду, а також не зазначив, які правові наслідки для засудженого та інших учасників процесу може мати виключення зазначеної обставини з мотивувальної частини вироку, оскільки доводів щодо м'якості призначеного винному покарання прокурор не наводить. Отже, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень перевірив доводи апеляційних скарг прокурора та обвинуваченого, які за змістом є аналогічними доводам касаційних скарг, погодився із висновком місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1, кваліфікації його дій та виду і розміру призначеного покарання, навів в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України докладні мотиви на спростування усіх доводів апеляційної скарги. З наведеними в ухвалі мотивами повністю погоджується і суд касаційної інстанції.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню. У зв'язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника Кононенка О. В., засудженого та прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. В. Білик О. П. Ємець В. І. Остапук