Історія справи

Постанова ККС ВП від 19.02.2025 року у справі №204/9217/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 204/9217/22

провадження № 51-1799км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Красноармійська Донецької області, жителя та зареєстрованого в АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Залізничного районного суду м. Львова від 13 жовтня 2023 року за ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі з врахуванням ч. 1 ст. 69 цього Кодексу на строк 4 роки,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарання за цим вироком та покарання за вироком Залізничного районного суду м. Львова від 13 жовтня 2023 року, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з 06 березня 2024 року, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України в строк остаточно призначеного покарання зараховано покарання, відбудете частково за попереднім вироком, а саме термін з 02 червня 2022 року по 06 березня 2024 року.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.

Дніпровський апеляційний суд 19 вересня 2024 року скасував вирок районного суду та ухвалив новий, яким визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ч. 4 ст. 70 КК, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарання за цим вироком та покарання за вироком Залізничного районного суду м. Львова від 13 жовтня 2023 року призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 2 місяці, з конфіскацією усього належного йому майна.

За вироком апеляційного суду, ОСОБА_7 у невстановлену дату та час, перебуваючи у невстановленому місці, виявив поліетиленовий пакет, в якому знаходились пакунки, обмотані ізоляційними стрічками синього кольору, з речовиною, яка містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - РVP(1-феніл-2-піролітин-1-іл-пентан-1-он), загальною масою 51,3499 г, яку в подальшому ОСОБА_7 умисно переніс до приміщення орендованої ним квартири за місцем свого тимчасового проживання ( АДРЕСА_2 ), де став умисно, незаконно зберігати на столі у приміщенні кухонної кімнати з метою збуту, тобто, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК, за ознаками незаконного придбання та зберігання з метою збуту психотропних речовин, якщо предметом таких дій були особливо небезпечні психотропні речовини в особливо великих розмірах.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити вирок апеляційного суду, перекваліфікувавши дії його підзахисного на ч. 3 ст. 309 КК та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На обґрунтування своєї позиції стверджує, що в матеріалах провадження відсутні докази, які підтверджують винуватість ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, при цьому докази, які були досліджені судом, не доводять його причетності до інкримінованого злочину.

Зокрема, як наполягає захисник, апеляційний суд не врахував того факту, що під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 не вилучено грошових коштів, які б могли свідчити про збут психотропних речовин, оперативних закупок у цьому провадженні не проводилось, на вилучених пакетах з психотропними речовинами відсутнє будь-яке маркування (вага, вартість, ціна тощо), тому, на його думку, в сукупності ці відомості спростовують версію сторони обвинувачення, що ці вилучені в ОСОБА_7 психотропні речовини призначалися саме для продажу останнім.

Крім того зауважує, що цей суд залишив поза увагою показання свідка ОСОБА_8 (матері засудженого), яка в суді першої інстанції надавала показання, що її син - ОСОБА_7 є наркозалежною особою, що, на його думку, підтверджує показання засудженого, що він придбав таку кількість психотропної речовини для власного вживання.

Позиції інших учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду прокурор Покровської окружної прокуратури - ОСОБА_9 , який брав участь у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 в суді першої інстанції, подав письмові заперечення, в яких висловив незгоду із доводами, викладеними в касаційній скарзі сторони захисту, просив залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду - без змін.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти її задоволення, судове рішення просила залишити без змін.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги захисника, він не погоджується з наданою апеляційним судом оцінкою доказам та заперечує правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження, що на підставі статей 433 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Як убачається з матеріалів провадження, судовий розгляд здійснювався на підставі обвинувального акту щодо ОСОБА_7 , який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК. За результатом розгляду якого районний суд визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що докази, надані стороною обвинувачення, не містять жодних даних, які б у своїй сукупності та взаємозв`язку поза розумним сумнівом доводили, що ОСОБА_7 мав на меті збут психотропних речовин. Як зазначив місцевий суд, матеріали провадження не містять будь-якої інформації щодо факту збуту ним психотропних речовин, оскільки не проводились оперативні закупівлі психотропних речовин, на пакуваннях з психотропними речовинами орган досудового розслідування не виявив вказівок на його вагу, вартість, ціну або будь-які інші відомості, які б об`єктивно вказували, що вміст пакування призначений саме для його продажу. Також місцевий суд зауважив, що кількість вилученої психотропної речовини та спосіб упакування не доводять наявність в обвинуваченого умислу на її збут.

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення, повторно частково дослідивши письмові докази, заслухавши показання обвинуваченого, дійшов висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, тому скасував вирок районного суду щодо ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 309 КК та ухвалив новий вирок, яким визнав його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ч. 4 ст. 70 КК, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарання за цим вироком та покарання за вироком Залізничного районного суду м. Львова від 13 жовтня 2023 року призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 2 місяці, з конфіскацією усього належного йому майна.

Відповідно до положень статей 370 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшити обсяг обвинувачення, застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, з огляду на таке.

Перевіряючи матеріали кримінального провадження, касаційний суд установив, що висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК та правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд апеляційної інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що в судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Мотивуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 307 КК, апеляційний суд послався на те, що під час обшуку за місцем проживання обвинуваченого було фактично вилучено 118 окремих згортків синього кольору, всередині яких знаходилась кристалічна речовина, яка містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено - PVP (1-феніл-2-піролітин-1-іл-пентан-1-он). При цьому, розмір вилученої речовини становив 51, 3499 г, яка у своєму складі містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP (1-феніл-2-піролітин-1-іл-пентан-1-он), що є особливо великим розміром.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що вищевказаний розмір та спосіб фасування психотропної речовини, вилученої під час слідчої дії, свідчить про наявність в ОСОБА_7 умислу саме на збут психотропних речовин, оскільки 118 окремих згортків психотропної речовини PVP (1-феніл-2-піролітин-1-іл-пентан-1-он), загальною масою 51, 3499 г, явно перевищують потреби особи для власного вживання.

Крім того апеляційний суд звернув увагу на дослідження Хмельницького НДЕКЦ МВС України, відповідно до якого смертельна доза PVP (1-феніл-2-піролітин-1-іл-пентан-1-он) у більшості випадків залежить від стажу вживання наркотиків, стану здоров`я, маси тіла, роботи обмінних процесів, способу вживання і взаємодії з іншими речовинами і летальний випадок може наступити при одноразовому прийомі наступних доз: шляхом вдихання - понад 20 мг; внутрішньовенно - 50 мг; при пероральному прийомі - 120-150 мг, тому розмір вилученої в ОСОБА_10 речовини у розмірі могло вистачити йому близько на 426 щоденних прийомів, що об`єктивно не тільки перевищує потреби такої особи у власному вживанні, а й вже б давно призвело до значного погіршення показників стану здоров`я особи обвинуваченого, і як наслідок - невиключено, що до летального випадку при вживанні такої кількості особливо небезпечної психотропної речовини PVP (1-феніл-2-піролітин-1-іл-пентан-1-он).

Водночас цей суд проаналізував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який на обліку у лікаря нарколога не перебував та за допомогою до лікарів не звертався, на погіршення показників стану здоров`я не скаржився, родичі обвинуваченого до лікарів та закладів охорони здоров`я щодо лікування ОСОБА_7 , пов`язаного з наркозалежністю, також не звертались, що спростовує версію обвинуваченого про придбання особливо небезпечної психотропної речовини для власного вживання.

Більш того, суд апеляційної інстанції акцентував, що твердження ОСОБА_7 про те, що він звертався за допомогою до методів нетрадиційної медицини для лікування наркотичної залежності, як і посилання на наявність такої залежності взагалі, окрім показань матері обвинуваченого, яка є заінтересованою особою, належними та допустимими доказами не підтверджуються.

З такою позицією апеляційного суду погоджується і Верховний Суд, а тому доводи сторони захисту в цій частині є неспроможними.

Суд відхиляє твердження сторони захисту про неправильну кваліфікацію судом апеляційної інстанції дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 307 КК з огляду на таке.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 КК, характеризується виною у формі прямого умислу: особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчинюваних нею діянь, відповідальність за які передбачено вказаною нормою права, і бажає їх вчинити, не маючи на меті збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Вказівка у статті на вчинення діяння без мети збуту означає, що винна особа, яка незаконно виробляє, виготовляє, придбаває, зберігає, перевозить чи пересилає наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, не має на меті здійснити їх відчуження, а вчиняє ці дії у власних інтересах. Якраз у наявності чи відсутності такої мети і полягає відмінність між складами кримінальних правопорушень, передбачених статтями 307 та 309 КК.

Отже, для вирішення питання щодо кваліфікації злочину, пов`язаного з незаконним придбанням та зберіганням наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, зокрема щодо відсутності чи наявності умислу на збут, суд у кожному конкретному випадку має оцінити обставини справи, які характеризують мотиви, наміри особи під час здійсненні нею такого придбання та зберігання.

Так, про умисел на збут наркотичних засобів та психотропних речовин може свідчити великий або особливо великий їх розмір, спосіб упакування й розфасування, а також інші обставини, зокрема, поведінка суб`єкта злочину, те, що сама особа наркотичних засобів або психотропних речовин не вживає, але виготовляє та зберігає їх.

Повертаючись до матеріалів провадження слід підкреслити, що апеляційний суд, ухвалюючи рішення про кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 307 КК, зауважив, що загальна маса вилученої в нього психотропної речовини (118 окремих згортків) становить 51, 3499 г, яка у своєму складі містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP (1-феніл-2-піролітин-1-іл-пентан-1-он), що є особливо великим розміром.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що на момент вчинення інкримінованого злочину ОСОБА_7 на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебував, матеріали кримінального провадження не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту звернення обвинуваченого до закладів охорони здоров`я або до методів нетрадиційної медицини з приводу лікування наркозалежності. Також звернуто увагу на відсутність в обвинуваченого постійного та стабільного джерела доходу, проте наявність можливості дозволити собі проживати в орендованому житлі, яке потребує щомісячної орендної сплати, а також сплати комунальних платежів, а тому, враховуючи кількість вилученої у ОСОБА_7 психотропної речовини, спосіб її фасування та упакування, в своїй сукупності з іншими фактами свідчить про мету збуту.

Разом з тим суд апеляційної інстанції врахував дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який був засуджений вироком Залізничного районного суду м. Львова від 13 жовтня 2023 року за ч. 2 ст. 307 КК, тобто, за збут особливо небезпечної психотропної речовини (МДМА), однак належних висновків для себе не зробив та знову вчинив аналогічний злочин, що свідчить про стійку девіантну поведінку ОСОБА_7 , спрямовану на забезпечення власних потреб та отримання прибутку за рахунок збуту особливо небезпечної психотропної речовини.

Твердження сторони захисту про те, що оскільки за місцем проживання ОСОБА_7 не вилучено грошових коштів, які б підтверджували факт збуту його підзахисним психотропної речовини, а тому відсутні підстави для кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 307 КК, Верховний Суд уважає неспроможними, враховуючи, що орган досудового розслідування пред`явив ОСОБА_7 обвинувачення саме у незаконному придбанні та зберіганні з метою збуту психотропних речовин.

У цьому провадженні, як зазначалось вище, мету збуту психотропних речовин суд апеляційної інстанції обґрунтував: кількістю (118 згортків), фасування (окремо розфасовані згортки), тим, що ОСОБА_7 на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебував, відсутністю підтверджуючих даних про звернення засудженого до методів нетрадиційної медицини з приводу лікування наркозалежності, відсутністю підтверджуючих даних про стабільний (регулярний, постійний) дохід, при цьому, що останній проживав в орендованому житлі, яке потребує щомісячної орендної сплати та сплати комунальних платежів.

Враховуючи викладене, доводи захисника засудженого про те, що ОСОБА_7 лише зберігав наркотичний засіб для власного вживання і не мав мети їх збуту, не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.

Отже, зазначені вище обставини справи та дані про особу ОСОБА_7 у своїй сукупності, на переконання колегії суддів Верховного Суду, давали апеляційному суду достатні підстави для висновку, що дії ОСОБА_7 необхідно кваліфікувати за ч. 3 ст. 307 КК.

Верховний Суд констатує, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, доведена поза розумним сумнівом, а отже вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Покарання, призначене апеляційним судом, відповідає вимогам статей 50 65 КК, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судового рішення, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги сторони захисту.

Керуючись статтями433, 434, 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3