Історія справи

Постанова

іменем України

18 травня 2023 року

м. Київ

справа № 753/6136/22

провадження № 51-127км23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженої ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021100020003074, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, зареєстрованої в АДРЕСА_1 , фактично проживаючої по АДРЕСА_2

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року ОСОБА_7 засуджено:

- за ч. 1 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки;

- за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_7 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, без конфіскації майна.

За положеннями ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_7 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 03 травня 2022 року до 29 червня 2022 року включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Застосовано до ОСОБА_7 приписи ст. 75 КК України та звільнено останню від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою у тому, що вона у невстановлений органом досудового розслідування день та час, у невстановленої особи незаконно придбала і зберігала, з метою збуту психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін.

В подальшому, 20 грудня 2021 року, ОСОБА_7 , діючи з корисливих мотивів, реалізуючи злочинний намір на збут придбаного наркотичного засобу, перебуваючи по АДРЕСА_3 , за кошти у сумі 800 гривень, незаконно збула ОСОБА_8 психотропну речовину, обіг якої заборонено - амфетамін, загальною масою 0,357 г.

Крім цього, ОСОБА_7 визнано винуватою у тому, що вона у невстановлений органом досудового розслідування день та час, у невстановленої особи, повторно незаконно придбала і почала незаконно зберігати, з метою подальшого збуту, психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін.

Далі, ОСОБА_7 03 травня 2022 року, діючи з корисливих мотивів, реалізуючи злочинний намір на збут придбаного наркотичного засобу, перебуваючи по АДРЕСА_4 , за кошти у сумі 800 гривень, повторно незаконно збула оперативному покупцю ОСОБА_8 психотропну речовину, обіг якої заборонено - амфетамін, загальною масою 0,138 г.

Крім того, ОСОБА_7 визнано винуватою у тому, що вона, діючи повторно, у невстановлений час та місці незаконно придбала у невстановленої досудовим розслідуванням особи та, діючи умисно, незаконно зберігала психотропну речовину, обіг якої обмежено - амфетамін, масою 0,022 г, яку 03 травня 2022 року в період часу з 20:00 до 22:11 було вилучено з її сумочки під час особистого обшуку, проведеного по вул. Кошиця, 3-А в м. Київ.

Київський апеляційний суд ухвалою від 06 жовтня 2022 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий судовий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Аргументуючи свою позицію зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки всім доводам апеляційної скарги прокурора про безпідставне врахування одних і тих же обставин як при застосуванні ст. 69 КК України, так і при застосуванні ст. 75 КК України, що, на думку прокурора є недопустимим.

Крім цього, стверджує, що без належної відповіді залишились його аргументи про безпідставне незастосування додаткового покарання у виді конфіскації майна обвинуваченої.

Враховуючи наведене, рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Захисник ОСОБА_6 та засуджена ОСОБА_9 просили залишити судове рішення без зміни як законне, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

Висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, та правильність кваліфікації її дій у касаційній скарзі не оспорюється.

Відповідно до приписів ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Одночасно ст. 419 КПК України визначено, що в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Апеляційним судом повною мірою дотримано цих вимог кримінального процесуального закону.

Так, з матеріалів провадження вбачається, що прокурор, не погоджуючись з вироком місцевого суду щодо ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу в якій стверджував про неправильне застосування вимог статей 59 75 КК України і не співмірність призначеного обвинуваченій покарання її протиправним діянням внаслідок м`якості.

Касаційна скарга прокурора за своїм змістом аналогічна доводам апеляційної скарги сторони обвинувачення і також стосується питань призначення покарання, які пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

При цьому поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Згідно зі ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З судових рішень вбачається, що ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України, які згідно з вимогами ст. 12 КК України є тяжкими злочинами.

Обираючи ОСОБА_10 міру примусу, суд першої інстанції послався на обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття, повне визнання вини та активне сприяння розкриттю злочинів, а також врахував що остання вперше притягується до кримінальної відповідальності, була офіційно працевлаштована, має на утриманні матір, яка через наявні захворювання потребує стороннього догляду, конкретні обставини вчинення нею цих кримінальних правопорушень, мотивом до яких була власне залежність обвинуваченої від вживання психотропної речовини, а тому застосував ст. 69 КК України при призначенні покарання за ч. 2 ст. 307 КК України.

Обтяжуючих покарання обставин встановлено не було.

Повною мірою врахувавши всі пом`якшуючі покарання обставини та факти, наведені вище, суд апеляційної інстанції справедливо погодився з висновком суду першої інстанції про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років, що є нижчим від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми. Також, колегія суддів апеляційного суду визнала виправданим не призначення обвинуваченій додаткового покарання у виді конфіскації майна, оскільки потребою у придбанні психотропної речовини була головним чином її власна залежність від її вживання, а не корисливий мотив. Зокрема, ОСОБА_7 вказувала, що купувала амфетамін у третьої особи за кошти знайомого і частину придбаної речовини залишала у себе для власних потреб.

За таких обставин твердження прокурора про неправильність незастосування судом додаткового покарання є необґрунтованими.

Також апеляційний суд правильно погодився з місцевим судом щодо можливості виправлення ОСОБА_7 при звільненні її від відбування покарання з випробуванням в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час іспитового строку.

Так, в апеляційній та касаційній скаргах прокурор на обґрунтування неправильності застосування місцевим судом вимог ст. 75 КК України посилався лише на неврахування тяжкості вчинених ОСОБА_7 злочинів.

При цьому, відповідно до приписів ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Із матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 є особою молодого віку, щодо якої відсутні інші компрометуючі дані про порушення нею закону в минулому, з вищою освітою, працевлаштована, допомагає хворій матері, критично оцінює свою протиправну поведінку та має бажання залагодити провину.

Такі обставини у своїй сукупності свідчать про можливість застосування до неї ст. 75 КК України.

Також стимулюванням правослухняної поведінки ОСОБА_7 є контроль за її поведінкою протягом найбільшого терміну, визначеного законом для тривалості іспитового строку, а також можливість направлення останньої для відбування призначеного покарання у разі невиконання покладених на неї обов`язків або систематичного вчинення правопорушення, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення.

За таких обставин, у цьому конкретному випадку є необґрунтованими твердження прокурора про відсутність у своїй сукупності підстав для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

Призначене ОСОБА_7 покарання є належне і достатнє для виправлення засудженої та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Щодо посилань прокурора на тяжкість, ступінь суспільної небезпеки злочину та його наслідки, то врахування як підстави для посилення кримінальної відповідальності лише тих загальних обставин вчинення злочину, які охоплюються його об`єктивною стороною, поза зв`язком із іншими конкретними обставинами справи й даними про особу обвинуваченої, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності.

Таким чином, перевіркою матеріалів провадження не встановлено таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції розглянуто відповідно до кримінального процесуального закону із дотриманням загальних засад кримінального провадження, у тому числі змагальності сторін, а оскаржуване прокурором судове рішення відповідно до вимог ст. 370 КПК України є законним та справедливим.

При цьому ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки в ній, окрім іншого, зазначені та належним чином мотивовані підстави, з яких апеляційна скарга прокурора визнана безпідставною .

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення касаційної скарги прокурора.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора- без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3