Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала ККС ВП від 04.11.2019 року у справі №639/2837/19 Ухвала ККС ВП від 04.11.2019 року у справі №639/28...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

Постанова

Іменем України

18 травня 2020 року

м. Київ

справа № 639/2837/19

провадження № 51-5394кмо19

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого Огурецького В. П., суддів Анісімова Г.М., Григор`євої І.В., Кравченка С.І., Луганського Ю.М., Наставного В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Батка Є.І.,

прокурора Кулаківського К.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Смілянського Я.Г. в інтересах ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220000000534, за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 і проживаючого у АДРЕСА_3 ), такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 321 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 червня 2019 року у підготовчому судовому засіданні затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 25 квітня 2019 року в межах кримінального провадження № 12019220000000534 між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше не судимим.

Цим вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 321 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Суд першої інстанції визнав установленим, що у грудні 2010 року Особа 1, матеріали стосовно якого виділено в окреме провадження, володіючи спеціальними знаннями в галузі спортивної медицини, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення шляхом організації незаконного обігу в особливо великих розмірах медичних препаратів, які містять в своєму складі сильнодіючі лікарські засоби - нандролон та метандієнон, у місті Харкові створив і очолив організовану групу, до складу якої увійшли ОСОБА_3 та Особа 2, матеріали стосовно якого виділено в окреме провадження.

Особа 1 , Особа 2 та ОСОБА_3 розробили єдиний план дій, розподілили між собою ролі та у період часу з 2010 року до 22 травня 2012 року у складі організованої групи скоїли ряд тяжких кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу сильнодіючих лікарських засобів.

За розробленим планом Особа 1 з відома та згоди Особа 2 та ОСОБА_3 у період 2010 - 2012 років за невстановлених слідством обставин незаконно придбавав невстановлену кількість медичних препаратів, які містять у своєму складі сильнодіючі лікарські засоби.

Особа 2 за вказівкою Особи 1 у м. Харкові орендував на своє ім`я приміщення та гаражі для зберігання організованою групою цих сильнодіючих медичних препаратів.

Придбані медичні препарати, які містять у своєму складі сильнодіючі лікарські засоби, Особа 2 перевозив автомобілем марки «Сhevrolet LACHETTI», який належить на праві власності дружині Особи 1, до вищевказаних складських та гаражних приміщень, де зберігав до моменту подальшого збуту, вів облік їх наявності, здійснював інформування інших членів групи щодо зазначених даних, доводив до відома Особа 1 фактичну кількість препаратів та найменування лікарських засобів, наявність яких закінчувалася або була в обмеженій кількості, для додаткового замовлення Особа 1 даних препаратів.

ОСОБА_3 за дорученням Особа 1 та з відома Особи 2 у мережі Інтернет підшуковував покупців на придбання медичних препаратів, що містять у своєму складі сильнодіючі лікарські засоби, отримував від них замовлення, після чого разом з Особа 2 пакували їх та з місць зберігання перевозили в офіси кур`єрських компаній м. Харкова, де відправляли посилки замовникам в інші населені пункти України, таким чином здійснювали збут сильнодіючих лікарських препаратів необмеженому колу осіб.

Грошові кошти від збуту зазначених медичних препаратів Особа 1 та ОСОБА_3 отримували готівкою безпосередньо від покупців зазначеної продукції або шляхом перерахування замовниками коштів на банківський рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ КБ «Приватбанк», відкритий на ім`я матері ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ; на банківський рахунок № НОМЕР_2 у ПАТ «ВТБ Банк», відкритий на ім`я ОСОБА_3 ; банківські рахунки № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 у ПАТ «ВТБ Банк», відкриті на ім`я Особа 1.

Крім того, ОСОБА_3 , діючи у складі організованої групи, для продажу отримував від Особа 2 вищевказані сильнодіючі лікарські засоби і автомобілем марки «AUDI-A5», реєстраційний номер НОМЕР_5 , що на праві власності належить його матері ОСОБА_4 , перевозив їх до місця проживання на АДРЕСА_1 або до місця своєї реєстрації на АДРЕСА_6 , де зберігав, а згодом продавав.

Після отримання грошових коштів готівкою або надходження їх на банківські рахунки ОСОБА_3 знімав їх в банкоматах Харківської області та передавав Особа 1, залишаючи при цьому собі, з відома та згоди інших членів організованої групи, різницю в оптовій і роздрібній вартості зазначених препаратів. У свою чергу Особа 1 особисто вирішував питання про розмір грошової винагороди Особа 2, щотижня виплачуючи останньому певну суму грошей готівкою.

Діяльність організованої групи було викрито і припинено правоохоронними органами 22 травня 2012 року. За місцями проживання її членів, місцями їхньої реєстрації, а також у гаражних та інших приміщеннях правоохоронні органи вилучили медичні препарати, які містять у своєму складі сильнодіючі лікарські засоби в особливо великих розмірах.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника Смілянського Я.Г. в інтересах ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 червня 2019 року щодо ОСОБА_3 у порядку, визначеному п. 2 ч. 3 ст. 399 Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК), оскільки апеляційну скаргу подала особа, яка не має права її подавати.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Захисник - адвокат Смілянський Я.Г. у касаційній скарзі порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. На думку захисника, у вироку на підставі угоди щодо ОСОБА_3 хоча і зазначено, що останній вчиняв злочин разом з Особою 1 та Особою 2, проте при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд вказав обставини, які дозволяють ідентифікувати ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , як осіб, які вчиняли кримінальне правопорушення у співучасті з ОСОБА_3 . На підтвердження цих доводів зазначає, що викладення фактичних обставин кримінального правопорушення у вироку місцевого суду на підставі угоди щодо ОСОБА_3 співпадає з викладенням цих обставин в обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 42019220000000098 щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; у вироку та обвинувальному акті вказується на один і той же висновок Центру судових і спеціальних експертиз Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБ України № 148/5 від 23 травня 2012 року; у вироку зазначені адреси мешкання Особи 1 та Особи 2, де під час обшуків вилучені сильнодіючі лікарські засоби, які збігаються з адресами мешкання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; також зазначено марку та номер автомобіля, якою Особа 1 і Особа 2 користувалися при незаконному перевезенні сильнодіючих лікарських засобів та яка належить на праві власності дружині Особи 1 , проте зазначені дані про автомобіль повністю збігаються з даними автомобіля, що належить дружині ОСОБА_1 . Таким чином, як стверджує захисник, всупереч презумпції невинуватості суд першої інстанції фактично встановив винуватість ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 321 КК. Тому ОСОБА_1 і ОСОБА_2 хоча і не були визнані учасниками цього провадження, однак вправі захищати свої права та інтереси шляхом апеляційного оскарження вироку. З огляду на це захисник вважає, що апеляційний суд, повернувши апеляційну скаргу, обмежив їх право на апеляційний перегляд, закріплене у п. 8 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24 КПК, не врахував правових висновків Верховного Суду України від 3 березня 2016 року (у справі № 5-347кс15), а також позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою

Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 лютого 2020 року кримінальне провадження за касаційною скаргою адвоката Смілянського Я.Г. на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК було передано на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду.

Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку із тим, що вважала за необхідне відступити від висновків про застосування норм кримінального процесуального закону у подібних правовідносинах, викладених у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 645/5699/16-к. На обґрунтування свого рішення колегія суддів зазначила, що цією постановою касаційний суд за аналогічних обставин скасував ухвалу судді-доповідача апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Як зазначено в постанові, з тексту вироку Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2016 року, укладеного на підставі угоди про визнання винуватості з Особою 3, вбачається, що особи, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження, діяли в складі організованої злочинної групи, про діяльність якої Особа 3 не був обізнаний, але дав згоду на спільну участь з цими особами на вчинення цих правопорушень. Крім того, Верховний Суд зазначив, що зіставлення прізвищ та ініціалів осіб, зазначених у вироку Фрунзенського районного суду м. Харкова, з обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12015220480002517 від 16 травня 2015 року дає можливість їх ідентифікувати, оскільки зі змісту останнього випливає, що ОСОБА_3 був залучений до діяльності організованої злочинної групи, до якої нібито входили ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, тобто констатація у вироку Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2016 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості з обвинуваченим ОСОБА_3, причетності ОСОБА_2 до вчинення злочину грубо порушує передбачені ст. 7 КПК загальні засади кримінального провадження, зокрема засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, верховенства права й законності, а також входить у колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів.

Не погоджуючись з таким висновком, колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду зазначила, що вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених ч. 3 ст. 475 КПК. Згідно з правовим висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 листопада 2019 року (справа № 759/10575/16-к), обставини, встановлені вироком суду на підставі угоди про визнання винуватості або про примирення, не можуть мати преюдиціального значення при розгляді кримінального провадження щодо іншої особи. Крім того, колегія суддів вважає, що співставлення обвинувального акта щодо інших осіб та вироку на підставі угоди суперечить самому інституту угод про визнання винуватості та фактично робить неможливим його застосування. Такі особи не позбавлені можливості доводити свою невинуватість передбаченими КПК засобами у встановленому законом порядку, зокрема оскаржувати ухвалені щодо них рішення у судах першої, апеляційної інстанцій (в тому числі щодо належності, допустимості доказів, а в їх сукупності достатності для висновку) та касаційної інстанції (щодо порушень судами першої та другої інстанцій норм матеріального й процесуального права), а отже конституційні права зазначених осіб не обмежуються.

З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, колегія суддів визнала, що є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду цього провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Кулаківський К.О. вважав, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, просив ухвалу Харківського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та викладені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів об`єднаної палати дійшла таких висновків.

Положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначають одну з основних засад судочинства - забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною 2 вказаної норми процесуального закону гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Згідно з вимогами статей 398, 399 КПК питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок чи ухвалу суду першої інстанції особою, яка має права її подавати, розглядається і вирішується суддею-доповідачем суду апеляційної інстанції до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження. Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК. Пунктом 10 цієї норми передбачено, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 475 КПК вирок на підставі угоди може бути оскаржено у порядку, передбаченому цим Кодексом, на підставах, передбачених ст. 394 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно на підставах: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладання угоди;

2) прокурором виключно на підставах: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угоди не може бути укладено.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 3 березня 2016 року (справа № 5-347кс15), конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження; і при цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та звернення до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК.

Об`єднана палата не бачить підстав для відступу від цього висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Враховуючи викладене, об`єднана палата звертає увагу на те, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як інших осіб та у їхнього захисника право на оскарження вироку щодо ОСОБА_3 може виникнути тільки у випадку, якщо вирок стосується їх прав, свобод та інтересів.

Як зазначалося вище, вироком Жовтневого районного суду м. Харкова

від 24 червня 2019 року затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3 . Суд першої інстанції визнав встановленим, що ОСОБА_3 у період з грудня 2010 року по квітень 2012 року, а також з 20 квітня по 22 травня 2012 року у складі організованої групи разом з Особою 1 та Особою 2 вчинив повторне незаконне придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту та збут сильнодіючих лікарських засобів - метандиєнона та нандролона в особливо великих розмірах.

Захисник Смілянський Я.Г., оскаржуючи зазначений вирок суду першої інстанції в інтересах ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в апеляційному порядку, стверджував, що саме вони є Особою 1 та Особою 2, а вироком усупереч презумпції невинуватості було встановлено факт вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 321 КК.

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, перевіривши апеляційну скаргу у порядку ст. 398 КПК, дійшов висновку, що вирок, на який подано апеляційну скаргу, не містить жодних відомостей щодо підзахисних захисника Смілянського Я.Г. - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а тому захисник Смілянський Я.Г . не є особою, яка має право на оскарження вироку Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 червня 2019 року щодо ОСОБА_3 . Також апеляційний суд звернув увагу на те, що відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці 3 пункту 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №13 від 11 грудня 2015 року «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод», вирок, ухвалений на підставі угоди, у такому випадку (стосовно однієї із декількох осіб) не має преюдиційного значення для кримінального провадження відносно інших осіб, а визнання винуватості першою не є доказом вини останніх.

Беручи до уваги наведене, а також вимоги норми п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, апеляційний суд прийняв рішення про повернення апеляційної скарги захиснику.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується із зазначеними вимогами кримінального процесуального закону, а посилання захисника на те, що хоча ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не є учасниками процесу у цьому кримінальному провадженні, проте їхні права та інтереси порушено вироком, а тому вони є особами, які можуть особисто або через представника оскаржити вирок щодо ОСОБА_3 , є безпідставним.

Об`єднана палата наголошує на тому, що при вирішенні питання, чи є підстави для оскарження рішення суду першої інстанції до суду вищого рівня іншою особою, яка не була учасником судового провадження, ключовим є з`ясувати, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.

Об`єднана палата звертає увагу, що у тексті вироку особисті дані про співучасників ОСОБА_3 не зазначені, вони у всіх частинах вироку названі як Особа 1 та Особа 2 .

Вирок місцевого суду на підставі угоди про визнання винуватості щодо ОСОБА_3 попри те, що містить твердження, що кримінальне правопорушення останній вчинив у складі організованої злочинної групи, створеної Особою 1 та за участю Особи 2, з огляду на формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, стосується виключно обвинувачення ОСОБА_3 , який уклав угоду про визнання винуватості.

Дослідження та оцінка правомірності дій ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які такої угоди не укладали, суд не здійснював, тим більше не вирішував наперед питання про їхні права, свободи чи інтереси, і не встановлював преюдиційних фактів щодо них.

Крім того, будь-яких ознак, за якими можна було б ідентифікувати безіменних осіб, про співучасть з якими йдеться у вироку щодо ОСОБА_3 , цей вирок не містить.

Те, що у вироку зазначені такі фактичні обставини, як адреси мешкання Особи 1 та Особи 2, де під час обшуків вилучені сильнодіючі лікарські засоби, марка та номер автомобіля, яким Особа 1 і Особа 2 користувалися при незаконному перевезенні сильнодіючих лікарських засобів та який належить на праві власності дружині Особи 1, не дозволяють ідентифікувати особисті дані цих осіб без проведення судового розгляду щодо них з дослідженням відповідних доказів.

Твердження захисника про те, що його підзахисних можна ідентифікувати при співставленні формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним у вироку щодо ОСОБА_3 , з даними, які містяться в обвинувальному акті в іншому кримінальному провадженні № 42019220000000098 від 8 лютого 2019 року, також є необґрунтованим.

Об`єднана палата наголошує на тому, що дані про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру, тощо) у даному чи іншому кримінальному провадженні, не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб. Ці процесуальні документи, на відміну від вироку суду, містять твердження сторони обвинувачення про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК), з викладенням обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні у відповідності з вимогами ст. ст. 91, 92, 277, 291 КПК.

Посилання у касаційній скарзі захисника на те, що встановлені вироком щодо ОСОБА_3 обставини можуть бути використані як беззаперечний доказ вини ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , також є безпідставними.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.

У національному законодавстві презумпцію невинуватості як один з основних конституційних принципів судочинства відображено в ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК. Згідно із цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Чинний КПК не звільняє сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи.

Більше того, інші процесуальні кодекси так само передбачають обмежену преюдиціальність вироку чи ухвали суду, постановлених в кримінальному провадженні. Так, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, і лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Такі ж норми містяться у ст. 82 Цивільного кодексу України та

ст. 75 Господарського кодексу України.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви № 46632/13 і № 28671/14) підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження. Особливо це стосується вироків, ухвалених на підставі угоди.

З огляду на наведене об`єднана палата дійшла переконання, що висновок апеляційного суду про те, що вирок Жовтневого районного суду м. Харкова

від 24 червня 2019 року щодо ОСОБА_3 не стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , є правильним.

Об`єднана палата не вбачає порушення принципу презумпції невинуватості та інших загальних засад кримінального провадження.

Об`єднана палата звертає увагу на те, що апеляційний суд в мотивувальній частині свого рішення зазначив, що апеляційна скарга захисника Смілянського Я.Г. підлягає поверненню, що відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК. У той же час у резолютивній частині суд вказав, що відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника Смілянського Я.Г. Ураховуючи конкретні обставини справи, це порушення не є істотним з огляду на вимоги ч. 1 ст. 412 КПК.

Таким чином, касаційна скарга захисника Смілянського Я.Г. не підлягає задоволенню.

Обговорюючи питання щодо формування висновку про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, об`єднана палата ще раз наголошує, що питання щодо можливості оскарження вироку на підставі угоди іншою особою урегульовано правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 3 березня 2016 року (справа № 5-347кс15).

Позицію об`єднаної палати щодо оцінки даних про осіб, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальному акті, повідомленні про підозру, тощо) при вирішенні питання, чи стосується вирок на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи, прав, свобод та інтересів інших осіб, викладено вище.

У касаційній скарзі захисник на підтвердження своїх доводів послався на постанови колегій суддів Касаційного кримінального суду від 10 липня

2018 року у справі № 645/5699/16-к (провадження № 51-2496км18),

від 13 вересня 2018 року у справі № 461/4858/17 (провадження № 51-3060км18), від 18 грудня 2018 року у справі № 397/369/17 (провадження № 51-2009км18), від 11 квітня 2019 року у справі № 161/14423/18 (провадження № 51-10203км18), вважаючи, що за аналогічних (подібних) з цим провадженням обставин суд касаційної інстанції визнавав, що інші особи мають право апеляційного оскарження вироку на підставі угоди, оскільки вирок стосується їх прав, свобод та інтересів.

Порівнюючи обставини у цьому провадженні з обставинами, які оцінювалися судом касаційної інстанції у наведених для порівняння судових рішеннях, об`єднана палата звертає увагу на те, що для з`ясування того, якою мірою стосується судове рішення прав та інтересів осіб, які не є учасниками кримінального провадження, у практиці касаційного суду простежується використання оціночного критерію, що є цілком обґрунтованим з огляду на індивідуальний характер кожного кримінального провадження. Водночас такій оцінці піддаються використані у фабулі обвинувачення, визнаного судом доведеним, формулювання та словесні конструкції і словосполучення, які є визначальними для встановлення того, чи обраний спосіб викладення є лише елементом конкретизації обвинувачення або ж є констатацією правомірності/неправомірності дій осіб, яких обвинувачення у цьому кримінальному провадженні не стосується.

Зокрема, у всіх наведених для порівняння рішеннях суду касаційної інстанції, у тому числі і у наданій для порівняння колегією суддів при направленні справи на розгляд об`єднаної палати постанові, констатовано, що у вироках на підставі угод інші особи зазначалися не знеособлено (Особа 1, особа, щодо якої справа виділена в окреме провадження, тощо), а містилися прямі вказівки на прізвище, ім`я, по-батькові осіб або найменування юридичної особи, справа щодо яких не розглядалася.

Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.

Висновок:

Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог

ст. 398 КПК питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.

Дані, які містяться у процесуальних документах, складених слідчим або прокурором (обвинувальний акт, повідомлення про підозру, тощо), не можуть слугувати підставою для визнання вироку на підставі угоди про визнання винуватості однієї особи таким, що стосується прав, свобод та інтересів інших осіб.

Керуючись статтями 434, 434-2, 436, 441, 442 КПК, об`єднана палата Суду

ухвалила:

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника Смілянського Я.Г. на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 червня 2019 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Смілянського Я.Г. в інтересах ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.П. Огурецький Г.М. Анісімов І.В. Григор`єва

С.І. Кравченко Ю.М. Луганський

В.В. Наставний

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст