Історія справи

Постанова ККС ВП від 29.05.2023 року у справі №159/1298/21
Постанова ККС ВП від 29.05.2023 року у справі №159/1298/21
Постанова ККС ВП від 17.09.2025 року у справі №159/1298/21
Постанова ККС ВП від 29.05.2023 року у справі №159/1298/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 159/1298/21

провадження № 51-673км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 і в його інтересах адвоката ОСОБА_6 на вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 вересня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 березня 2025 року щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше судимого за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (надалі - КК) із застосуванням ст. 70 цього Кодексу, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців із конфіскацією майна,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Рожищенського районного суду Волинської області від 10 червня 2022 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК на строк 14 років із конфіскацією майна; ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 цього Кодексу - на строк 10 років із конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 указаного Кодексу - на строк 11 років із конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року цей вирок залишено без змін.

Постановою ККС Верховного Суду від 29 травня 2023 року вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 10 червня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року скасовано і призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 вересня 2024 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК на строк 14 років із конфіскацією майна; ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 цього Кодексу - на строк 10 років із конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 указаного Кодексу - на строк 11 років із конфіскацією майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з 29 вересня 2021 року.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів, а також процесуальних витрат.

Згідно з фактичними обставинами, детально наведеними у вироку, ОСОБА_7 , будучи особою, раніше судимою за розбій, діючи умисно, за попередньою змовою в групі з невстановленими досудовим розслідуванням особами в кількості не менше трьох осіб, з метою незаконного збагачення шляхом заволодіння чужим майном, маючи із собою невстановлену заряджену вогнепальну та травматичну зброю, заздалегідь підготовлену до початку дій для спільного її застосування з метою подолання опору потерпілих, використовуючи маски та рукавички для маскування, для конспірації та недопустимості їх ідентифікації і залишення на місці слідів, 12 квітня 2019 року 01:30 прибули до домоволодіння, що у АДРЕСА_2 де перебували його господарі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , та їхній син ОСОБА_11 . Потім шляхом віджиму металопластикового вікна кухні, невстановленим предметом, проникли в середину будинку, де вчинили розбійний озброєний напад на останніх.

Після цього, ОСОБА_7 разом із невстановленим особами, утримуючи в руках дві одиниці невстановленої вогнепальної та травматичної зброї, почали погрожувати її застосуванням ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , які, усвідомлюючи, що їх життю та здоров`ю загрожує реальна небезпека, почали чинити активний опір, шляхом виштовхування їх з приміщення будинку.

З метою подолання опору потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_10 двоє із невстановлених осіб, за мовчазною згодою інших нападників, у тому числі ОСОБА_7 , свідомо застосували відносно потерпілих невстановлену вогнепальну та травматичну зброю.

Так, невстановлена особа за попередньою змовою з іншими трьома нападниками, в тому числі і ОСОБА_7 , який був обізнаний про наявність вогнепальної зброї та можливість її застосування у разі вчинення активного опору потерпілими, здійснила за мовчазної згоди інших нападників, у тому числі і ОСОБА_7 , який передбачав та бажав настанню наслідків у вигляді смерті, у зв`язку із активним захистом потерпілих, не менше двох прицільних пострілів із невстановленої досудовим розслідуванням вогнепальної зброї в ОСОБА_10 , у результаті чого він помер на місці події.

Водночас, у ході розбійного нападу, невстановлена особа за попередньою змовою з іншими трьома нападниками, в тому числі і ОСОБА_7 , який був обізнаний про наявність вогнепальної і травматичної зброї та можливості її застосування у разі вчинення активного опору потерпілими, здійснила за мовчазної згоди інших нападників, у тому числі і ОСОБА_7 , який передбачав та бажав настанню наслідків у вигляді смерті, у зв`язку із активним захистом потерпілих, не менше п`яти пострілів із невстановленої досудовим розслідуванням травматичної та вогнепальної зброї в ОСОБА_11 , зокрема, у життєво важливу частину тіла - голову останнього, цим самим виконали усі дії, які вважали необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від їх волі.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 11 березня 2025 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи, викладені у касаційній скарзі захисник зазначає, що під час нового судового розгляду не були враховані вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 травня 2023 року, а тому рішення ухвалені всупереч вимогам ч. 2 ст. 439 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК).

Стверджує, що обвинувальний акт не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК, через те, що не містить формулювання обвинувачення конкретно щодо дій ОСОБА_7 . Це, на його думку, порушило право підзахисного на захист.

На переконання захисника, під час допиту потерпілого ОСОБА_11 було порушено правила ч. 6 ст. 352 КПК, оскільки останньому були поставлені навідні запитання, що полягали у визначені особи, яка вчинила напад, за статурою ОСОБА_7 .

Крім того, адвокат детально наводить мотиви безпідставної кваліфікації дій ОСОБА_7 за інкримінованими йому статтями через не підтвердження всіх їх складових достатніми доказами, а також відсутність жодної активної дії з боку підзахисного.

Поряд із цим, наголошує, що суди спотворили зміст певних доказів, зокрема показань ОСОБА_11 в частині того, що він самостійно вказав як на особу, яка вчинила напад саме на ОСОБА_7 .

Отже, сторона захисту уважає, що допущені недоліки судового розгляду не були усунуті і під час апеляційного розгляду, а тому судові рішення слід скасувати.

Суть доводів касаційної скарги засудженого зводиться до тих, що викладені в скарзі його захисника.

Додатково не погоджується з мотивами судів попередніх інстанцій в частині належності саме йому ключового речового доказу - кепки з ліхтариком, які були вилучені на місці вчинення кримінальних правопорушень, які йому інкримінуються.

Також, на думку засудженого, порушення допущенні районним судом, про які було зазначено в його апеляційній скарзі та його адвоката не були достатньо проаналізовані апеляційним судом, який усупереч приписам ст. 419 КПК не виклав докладних мотивів з яких залишив без задоволення апеляційні скарги сторони захисту, а тому рішення не відповідає вимогам ст. 370 цього Кодексу.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали подані як свої касаційні скарги, так і один одного, прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення скарг, вважаючи їх необґрунтованими.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Оспорювання захисником та засудженим установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, враховуючи вимоги ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, уважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Даючи оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам, а саме: показанням засудженого, потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_9 ; свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; експертів ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ; письмовим доказам у справі, зокрема даним: протоколів огляду місця події, висновків експертів, а також речовим доказам, які місцевий суд визнав належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, не містять суперечностей, доповнюють один одного, цей суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень і правильно кваліфікував його дії за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187 КК.

Із показань потерпілих суди установили, що у зазначених в обвинувальному акті місці і час до їх домоволодіння проникло четверо озброєних осіб, яких вони не могли ідентифікували, оскільки вони були в масках/балаклавах. До того ж потерпілі детально повідомили про хід події та вказали, що дії нападників були узгодженими між собою і жоден із них не намагався припинити або запобігти діям іншого.

Понад те, потерпілі показали, що під час дій ОСОБА_10 , спрямованих на чинення опору нападкам, він з одного з них зірвав головний убір, який залишився на місці події, після втечі нападників.

Свідок ОСОБА_14 повідомив, що прибув до місця вчинення кримінального правопорушення у складі слідчо-оперативної групи і проводив огляд місця події в ході якого було вилучено кепку та ліхтарик, які, за словами потерпілого ОСОБА_11 належать одному з нападників. Водночас, за його показаннями, вилучені речі були у законний спосіб оглянуті за участі криміналіста та понятих, після чого їх упакували та направили на молекулярно-генетичну експертизу.

Разом із цим, свідки ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , які брали участь у ході огляду місця події, підтвердили показання ОСОБА_14 в частині виявлення і вилучення кепки і ліхтарика, зокрема зазначили, що згадані речі були упаковані в конверти на яких вони поставили підписи.

Згідно з висновком експерта від 31 серпня 2020 року № 175 генетичні ознаки поодиноких клітин з ядрами, виявлених у вирізках та змивах з виворотної сторони кепки, збігаються між собою та збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_7 . Ймовірність випадкового збігу генетичних ознак, встановлених у зразку букального епітелію ОСОБА_7 та поодиноких клітин з ядрами, виявлених у вирізках та змивах з виворотної сторони кепки, складає 9,32 х 10-23. Сукупність генетичних ознак, встановлених у вказаних об`єктах зустрічається не частіше ніж у 1 з 1,07 х 1022 осіб. Генетичні ознаки крові людини і клітин з ядрами, виявлених у змивах та вирізках з тильної сторони нижньої гумки ліхтарика, є змішаними, містять генетичні ознаки двох або більше осіб, серед яких присутні генетичні ознаки зразка крові ОСОБА_11 та зразка букального епітелію ОСОБА_7 . Генетичні ознаки крові людини і клітин з ядрами, виявлених у змивах та вирізках з тильної сторони верхньої гумки ліхтарика (об`єкт № 17) є змішаними, містять генетичні ознаки трьох або більше осіб, серед яких присутні генетичні ознаки зразків крові ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та зразка букального епітелію ОСОБА_7 .

Під час слідчого експерименту, проведеного з потерпілим ОСОБА_11 , останній детально відтворив дії нападків і додатково звернув увагу на тому, що усі нападники діяли достатньо упевнено, і ніхто із них не вчиняв жодних дій, спрямованих на припинення злочинних дій, здійснення пострілів, зокрема, і не висловлював цього словесно.

Згідно з іншими наявними у справі висновками експертів, було встановлено, що під час нападу до потерпілих була застосована зброя, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_10 помер, ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

На переконання колегії суддів, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, у тому числі з огляду на нижченаведене.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Суди першої та апеляційної інстанцій врахували вказаний стандарт та навели мотиви прийнятого рішення.

Згідно з фактичними обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, на домоволодіння потерпілих - сім`ї ОСОБА_19 було здійснено розбійний напад чотирма особами, без можливості ідентифікувати зовнішність кожного з нападників окремо, із застосуванням зброї. Під час цього нападу потерпілі ОСОБА_10 і ОСОБА_11 почали чинити опір, а нападники з метою подолання їх опору застосували до потерпілих зброю у зв`язку з чим ОСОБА_10 помер на місці, а потерпілий ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження. Між тим, установленим є факт того, що ОСОБА_10 під час штовханини з одним із нападників, зірвав з нього головний убір. Потім нападники почали покидати місце вчинення злочину, залишивши вказаний головний убір.

Надалі шляхом проведення відповідної експертизи генетичні сліди ОСОБА_7 були виявленні на вилученому на місці злочину головному уборі, а також на ліхтарику, який, за показаннями ОСОБА_11 , був лише у одного з нападників.

Крім цього, потерпілі послідовно підтвердили, що жоден з нападників не висловлював будь яких заперечень щодо поведінки інших, а також не вчиняв будь яких інших дій з метою припинення кримінальних правопорушень.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження, порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85-87 КПК свідчили про необхідність визнання судами першої та апеляційної інстанцій доказів недопустимими або неналежними, Суд не встановив.

Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів уважає непереконливими доводи, викладені в касаційних скаргах захисника та засудженого в частині неконкретного обвинувачення, які вважають, що по-перше відсутня попередня змова учасників, а по-друге обвинувачення саме щодо ОСОБА_7 не сформульоване із зазначенням всіх складових інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Кримінальне правопорушення, яке інкримінується засудженому вчинено в співучасті, а саме за попередньою змовою групою осіб.

Так, положеннями ч. 2 ст. 28 КК установлено, що злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (два або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Співучасть у вчиненні злочину характеризується, зокрема спільною участю, що означає вчинення злочину спільними зусиллями кількох осіб; злочин єдиний для всіх; зусилля співучасників спрямовані на досягнення загального результату; між діяннями співучасників і загальним злочинним наслідком наявний причинний зв`язок.

Формою співучасті є у тому числі вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою.

Попередня змова як кримінально-правова ознака злочинного об`єднання - це домовленість кількох осіб (двох і більше) про спільне вчинення злочину, що відбувається заздалегідь, тобто до початку його вчинення за попередньою домовленістю. При чому проміжок часу між домовленістю і реальним початком учинення злочину різний і вирішальної ролі не відграє. Домовленість досягається словами, жестами, умовними знаками, конклюдентними діями (поведінкою, що свідчить про намір діяти для досягнення спільної злочинної мети), а іноді поглядами як за тривалий час до початку вчинення злочину, так і за кілька годин, хвилин чи секунд.

Зважаючи на фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, кожен із співучасників мав змогу бачити та усвідомлювати дії інших нападників, погоджувався із ними і продовжував активну протиправну поведінку.

На переконання колегії суддів, якщо дії нападників об`єднані єдиною спільною метою та узгоджені між собою, що свідчить про їх попередню домовленість у цьому кримінальному провадженні саме на вчинення кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 187 КК, то відсутні підстави кваліфікувати їх дії за різними злочинами.

Отже, колегія суддів, уважає, що у зв`язку із неможливістю ідентифікації кожного з нападників через те, що вони вжили для цього відповідних заходів (одягнули маски/балаклави), формулювання обвинувачення щодо ОСОБА_7 є конкретним, адже всі діяння, інкриміновані останньому вчиненні у співучасті.

Також колегія суддів не погоджується із покликаннями щодо порушення права на захист, оскільки ОСОБА_7 і його захисник були повідомлені про суть обвинувачення, а судовий розгляд відбувався в межах пред`явленого обвинувачення, згідно зі ст. 337 КПК.

Доводи про поставлення судом потерпілому навідних запитань не впливають на доведеність винуватості останнього, оскільки суди дійшли свого висновку на підставі сукупності інших доказів.

Більше того, безпосередньо слідча дія впізнання не проводилась, а оцінка показань є повноваженнями суду, який ухвалює вирок.

Аргументи щодо наявності підстав для повернення обвинувального акту не обґрунтовані та були предметом перевірки місцевого суду.

Понад те, підставою для повернення обвинувального акту, сторона захисту вказує неконкретність пред`явленого обвинувачення, що спростовано під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 .

Доводи ОСОБА_7 про те, що йому не належить вилучений речовий доказ зводиться до незгоди з оцінкою доказів наданих судом, що не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Разом із цим указані доводи були предметом судового розгляду, зокрема потерпіла ОСОБА_9 у судовому засіданні показала, що в ході боротьби у будинку її чоловік ОСОБА_10 зірвав з голови одного із нападників головний убір (кепку чи шапку). Вказаний головний убір та ліхтарик бачив і потерпілий ОСОБА_11 . Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні теж підтвердила, що бачила на місці події головний убір типу кепки, який лежав до приїзду поліції. Поняті ОСОБА_16 та ОСОБА_15 також засвідчили, що на місці події було виявлено та вилучено кепку та налобний ліхтарик, які були запаковані та опечатані у спеціальні пакети у їхній присутності. Водночас, експерт ОСОБА_17 у судовому засіданні підтвердила, що цілісність упакування кепки і ліхтарика, які були надані на дослідження, не була порушені.

Між тим апеляційний суд звернув увагу на те, що засуджений не зміг спростувати факт його перебування на місці події - у домоволодінні ОСОБА_19 уночі 12 квітня 2019 року, тобто «алібі» стосовно його перебування у будь-якому іншому місці із іншими особами у цей день - відсутнє, водночас, не визнавши належності йому виявлених та вилучених із місця події речей: кепки та ліхтарика, не заперечував той факт, що міг їх торкатись і залишити на них належні йому біологічні зразки. Тобто, усі його пояснення суд не визнав логічними, оскільки вони не мають будь-якого доказового забезпечення та спростовані висновками експертів, які також вказали про дуже мізерну ймовірність випадкового збігу сукупності генетичних ознак, встановлених у зразку букального епітелію ОСОБА_7 та поодиноких клітин з ядрами, виявлених на вилучених із місця події речах.

Також колегія суддів не погоджується з покликаннями сторони захисту у касаційних скаргах на недотримання судами попередніх інстанцій вказівок Верховного Суду, адже суди в достатній мірі проаналізували доводи сторони захисту і визнали їх необґрунтованими з наведенням вичерпних мотивів прийнятого рішення.

Між тим, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у вищезгаданій Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Вимоги до мотивування судових рішень засновані на положеннях ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи.

Колегія суддів уважає, що в цьому кримінальному провадженні суди дотримались указаних вимог.

Апеляційний суд, керуючись статтями 404 405 407 412-414 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо засудженого, за скаргою ОСОБА_7 та його захисника, надав обґрунтовані відповіді на основні зазначені в апеляційних скаргах сторони захисту доводи, навів переконливі аргументи на їх спростування, вказав підстави, з яких визнав скарги необґрунтованими, та належним чином мотивував свою позицію.

Враховуючи наведене вище, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити судам попередніх інстанцій повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, Суд не встановив, а тому, касаційні скарги засудженого і його захисника слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 27 вересня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 березня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та його захисника- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3