Постанова

Іменем України

16 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 344/13099/19

провадження № 51-3244 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого в режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 січня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 липня 2022 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Апеляційного суду Чернівецької області від 16 квітня 2004 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 258, ч. 3 ст. 358 КК України із застосуванням ст. 70 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Ухвалою Верховного Суду України від 18 січня 2005 року вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 16 квітня 2004 року залишено без зміни.

Засуджений ОСОБА_6 подав до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області заяву, датовану 16 липня 2019 року, у якій ставив питання про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Чернівецької області від 16 квітня 2004 року щодо нього.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 липня 2019 року вищевказану заяву повернуто ОСОБА_6 з усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_6 задоволено частково, а ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 липня 2019 року скасовано і призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2019 року заяву ОСОБА_6 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Чернівецької області від 16 квітня 2004 року повернуто ОСОБА_6 з усіма доданими до неї матеріалами

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_9 задоволено частково, а ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 листопада 2019 року скасовано і призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 січня 2022 року заяву ОСОБА_6 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Чернівецької області від 16 квітня 2004 року залишено без задоволення.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 липня 2022 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_10 залишено без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 січня 2022 року - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи осіб, які її подали

У касаційній скарзі захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , діючи в інтересах засудженого ОСОБА_6 , ставлять питання про скасування ухвал місцевого та апеляційного судів, просять призначити новий розгляд заяви засудженого про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Чернівецької області від 16 квітня 2004 року в суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог вказують, що за результатом судового розгляду Апеляційним судом Чернівецької області 16 квітня 2004 року постановлено вирок, яким засуджено ОСОБА_6 за вчинення злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 258, ч. 3 ст. 358 КК України, спільно з ОСОБА_11 та іншими особами, матеріали щодо яких виділені в окреме провадження, тобто за вчинення терористичного акту, який призвів до загибелі заступника голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації, кандидата в народні депутати Верховної Ради України ОСОБА_12 , та породив у населення Івано-Франківської області почуття тривоги, занепокоєння, страху та втрати власної безпеки, призвів до порушення громадської безпеки, дестабілізації суспільно-політичної ситуації та вплинув на хід виборчого процесу в одномандатному виборчому окрузі № 90. Звертають увагу, що в основу обвинувального вироку покладено обставини щодо фактичного перебування ОСОБА_6 в м. Івано-Франківську, отримання допомоги на придбання автомобіля, найму квартири, отримання тимчасового талону на право керувати транспортними засобами за допомогою ОСОБА_11 , який нібито організував вбивство, та перебування у попередній змові з іншими учасниками вбивства ОСОБА_12 , забезпеченні відходу після вчинення терористичного акту. На досудовому слідстві при численних допитах, очних ставках, відтворенні обстановки та обставин події, внаслідок катування, тобто фізичного та психологічного тиску з боку працівників правоохоронних органів ОСОБА_6 частково визнавав свою вину у готуванні до вчинення умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб, що стало підставою для притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_11 та ОСОБА_13 . У подальшому, стосовно тієї ж події, вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2012 року засуджено ОСОБА_13 за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України, які ним вчинені за попередньою змовою з ОСОБА_11 , ОСОБА_6 та особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження. При цьому, під час допиту ОСОБА_13 неодноразово зазначав, що ОСОБА_6 у день вчинення злочину відмовився від участі та поїхав з місця вчинення злочину. Тобто, вказані показання ОСОБА_13 підтверджують правдивість показань ОСОБА_6 про те, що він спочатку брав участь у підготовці до спостереження за особою, однак під приводом хвороби потім покинув місце вчинення злочину, не забезпечував ніякого відходу після вчинення цього злочину, та взагалі йому не було відомо, чи було вчинено вбивство, чи ні. На момент постановлення вироку щодо ОСОБА_6 ОСОБА_13 перебував у розшуку, органи досудового розслідування вважали його померлим, тобто його показання не були та не могли бути відомі суду, а тому такі показання у розумінні ч. 2 ст. 459 КПК України вважають нововиявленими обставинами, які самі по собі, а також з іншими доказами у справі доводять неправильність висновків суду щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, за які його засуджено до довічного позбавлення волі. Вважають, що за вказаних обставин вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 16 квітня 2004 року підлягає скасуванню із постановленням нового вироку щодо ОСОБА_6 за ст. 14, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Крім того, наголошують, що під час розгляду кримінальної справи щодо ОСОБА_13 , ОСОБА_6 допитували у якості свідка, однак він не ознайомлювався з матеріалами справи та не міг знати про докази, здобуті в ході досудового розслідування, а тому не знав і не міг знати про такі показання ОСОБА_13 , та дізнався про них лише у 2018 році після ознайомлення з текстом вироку суду щодо ОСОБА_13 та журналом судових засідань. У подальшому 26 березня 2018 року ОСОБА_6 вперше звернувся до Апеляційного суду Чернівецької області із заявою про перегляд вироку щодо нього за нововиявленими обставинами, а тому вказані факти, на думку захисту, спростовують твердження суду про те, що ОСОБА_6 пропустив строк на подачу відповідної заяви.

Звертають увагу, що судами в оскаржуваних судових рішеннях зазначено, що засуджений ОСОБА_6 , вказуючи про необхідність перекваліфікувати його дії з ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 258, ч. 3 ст. 358 КК України на ст. 14, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, тобто не погоджуючись з кваліфікацією своїх дій, бажає переглянути вирок з використанням процедури перегляду вироку за нововиявленими обставинами, що не відповідає принципу правової визначеності. Однак сторона захисту не погоджується з такою позицією судів, вважає її такою, що порушує фундаментальні принципи судочинства, зокрема такі, як право на судовий захист, на справедливий суд, на повноту дослідження всіх обставин у справі.

Враховуючи викладене, вказують, що ухвала суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції постановлені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а тому підлягають скасуванню.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисників не надходило.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 , захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити, а ухвали місцевого та апеляційного судів скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисників, просила залишити її без задоволення, а ухвали судів першої та апеляційної інстанції без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено ч. 1 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

У касаційній скарзі захисники, не погоджуючись з ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 січня 2022 року та ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 липня 2022 року, ставлять питання про їх скасування.

Порядок здійснення провадження за нововиявленими обставинами регламентовано главою 34 КПК України, у якій наведено вичерпний перелік нововиявлених обставин, за наявності яких можуть бути переглянуті судові рішення, що набрали законної сили.

Відповідно до положень ст. 459 КПК України судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами, якими визнаються: штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Крім того, згідно з пунктами 4, 5 ч. 2 ст. 462 КПК України у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначаються обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час судового розгляду, обґрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву до суду.

Так, засуджений ОСОБА_6 , вказуючи на наявність нововиявлених обставин, подав до місцевого суду заяву, датовану 16 липня 2019 року, у якій ставив питання про перегляд у порядку глави 34 КПК України вироку Апеляційного суду Чернівецької області від 16 квітня 2004 року щодо нього.

При цьому свою заяву обґрунтовував тим, що вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2012 року засуджено ОСОБА_13 за вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263 КК України, які ним вчинені за попередньою змовою з ОСОБА_11 , ОСОБА_6 та особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження. При цьому, під час допиту ОСОБА_13 неодноразово зазначав, що ОСОБА_6 у день вчинення злочину відмовився від участі та поїхав з місця вчинення злочину. Тобто, вказані показання ОСОБА_13 підтверджують правдивість його показань про те, що він спочатку брав участь у підготовці до спостереження за особою, однак під приводом хвороби потім покинув місце вчинення злочину, не забезпечував ніякого відходу після вчинення цього злочину, та взагалі йому не було відомо, чи було вчинено вбивство, чи ні. На момент постановлення вироку щодо ОСОБА_6 . ОСОБА_13 перебував у розшуку, органи досудового розслідування вважали його померлим, його показання не були та не могли бути відомі суду, а тому такі показання у розумінні ч. 2 ст. 459 КПК України є нововиявленими обставинами.

Як вбачається з ухвали місцевого суду, вироком Апеляційного суду Чернівецької області від 16 квітня 2004 року засуджено ОСОБА_6 за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 258, ч. 3 ст. 358 КК України із застосуванням ст. 70 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Дії ОСОБА_6 були кваліфіковані за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 258 КК України як терористичний акт, вчинений за попередньою змовою групою осіб із застосуванням зброї, з метою залякування населення, що призвів до тяжких наслідків, а саме до загибелі заступника голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації, кандидата в народні депутати Верховної Ради України ОСОБА_12 , та за ч. 3 ст. 358 КК України як використання завідомо підробленого документа - тимчасового талону ІВА № 012803 від 19 березня 2002 року на право керувати транспортними засобами на ім`я ОСОБА_14 (він же ОСОБА_6 ).

Тлумачення термінів «нововиявлені обставини», «обставини», що вживаються у ст. 459 КПК України, має здійснюватися в системному зв`язку з іншими положеннями КПК України, насамперед ст. 91 цього Кодексу, яка визначає обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Системний аналіз положень ст. 459, пунктів 4, 5 ст. 462, ст. 91 КПК України вказує на те, що перегляд судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами є екстраординарною процедурою перегляду судових рішень, що має місце у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи у звичайному порядку (в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій) виявлені обставини, які мають такі ознаки:

1) вони об`єктивно існували на момент ухвалення відповідних судових рішень, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами, під час судового провадження і стали відомі вже після ухвалення відповідного судового рішення;

2) вони перебувають в органічному зв`язку з елементами предмета доказування в кримінальному провадженні, тобто вони можуть мати значення для оцінки або безпосередньо обставин, які підлягають доказуванню, або доказів, покладених в основу судового рішення;

3) вони мають істотне значення, оскільки самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Тобто обставини, що не були відомі суду на час судового розгляду, повинні бути настільки суттєвими та неспростовними, щоб мати можливість вплинути на законність прийнятого судом рішення по суті.

Необхідним при цьому є дотримання принципу юридичної визначеності, про що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Желтяков проти України», який вимагає щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їх рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру.

Процедура перегляду судових рішень за нововиявленим обставинами за своєю правовою природою не є повторним розглядом справи по суті, повторною апеляцією чи касацією, вона не передбачає нового встановлення фактичних обставин кримінального провадження та усунення суперечностей у доказах. У цьому випадку суд лише перевіряє наявність передбачених у ч. 2 ст. 459 КПК України обставин, на які учасники судового провадження посилаються як на нововиявлені, та надає оцінку тому, чи могли вказані обставини, що не були відомі суду на час розгляду справи, вплинути на правильність рішення суду, яке належить переглянути.

Зі змісту оскаржуваної ухвали суду першої інстанції вбачається, що за клопотанням сторони захисту в судовому засіданні 07 грудня 2021 року місцевим судом допитано засудженого ОСОБА_13 , який підтвердив показання, надані ним під час розгляду кримінальної справи щодо нього, та повідомив, що ОСОБА_6 не було на місці злочину 29 березня 2002 року, оскільки через погане самопочуття він поїхав додому.

При цьому місцевим судом проаналізовано показання ОСОБА_6 , які він давав під час розгляду кримінальної справи щодо нього, що 29 березня 2002 року він відвіз ОСОБА_15 і ОСОБА_13 до будинку АДРЕСА_1 , так як вони умовили його і наказали чекати їх біля будинку. Він мав повідомити їх по мобільному телефону про приїзд ОСОБА_12 , але, скориставшись тим, що погано себе почуває, поїхав до дому, про що повідомив по телефону ОСОБА_15 .

Разом з тим, як вбачається зі змісту ухвали суду першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви засудженого про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та обґрунтовуючи свої висновки, місцевий суд зауважив, що відповідно до вироку Апеляційного суду Чернівецької області від 16 квітня 2004 року в основу висновків про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому дій покладено не лише показання ОСОБА_6 , а й ряд інших доказів.

Зокрема, вказані висновки суд зробив на підставі оцінки показань свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 .

Також судом проаналізовано та покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться в протоколах огляду місця події від 29 березня 2002 року, 30 березня 2002 року та 31 березня 2002 року, висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_62 № 173 від 10 травня 2002 року, висновку медико-криміналістичної експертизи № 51/3774- МК від 26 квітня 2002 року, висновків судово-балістичних експертиз № 481 від 07 квітня 2002 року, № 486 від 08 квітня 2002 року, № 498 від 10 квітня 2002 року, № 508 від 10 квітня 2002 року, № 510 від 10 квітня 2002 року, № 666 від 17 травня 2002 року, № 1008 від 18 вересня 2003 року, та сукупності інших доказів у справі (численних протоколів пред`явлення осіб для впізнання).

Судом також досліджувались роздруківки телефонних з`єднань стільникового зв`язку, з яких встановлено наявність телефонних зв`язків між ОСОБА_6 та іншими особами.

Місцевий суд також зауважив, що вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 16 квітня 2004 року був предметом перевірки Верховного Суду України, який ухвалою від 18 січня 2005 року зазначений вирок залишив без зміни.

Тобто, місцевим судом за наслідками розгляду заяви засудженого про перегляд вироку за нововиявленими обставинами встановлено, що суд, розглядаючи кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_6 , за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінальної справи, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов переконання про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 258, ч. 3 ст. 358 КК України.

У своїй ухвалі місцевий суд зазначив, що перебування на час постановлення вироку в розшуку іншого учасника вчинення злочину ОСОБА_13 не вплинуло на прийняття судом законного та обґрунтованого рішення у справі щодо ОСОБА_6 , оскільки відповідні висновки були зроблені на підставі аналізу та оцінки сукупності доказів у справі.

На переконання суду першої інстанції, наведені показання ОСОБА_6 досліджувались та аналізувались судом в сукупності з іншими доказами, а тому твердження ОСОБА_13 про те, що ОСОБА_6 не було на місці вчинення злочину, з урахуванням наведених вище обставин, не впливає на правильність зроблених судом висновків.

У своїй касаційній скарзі захисники наголошують, що зазначені ними обставини є суттєвими, оскільки у своїй сукупності вказують про неправильність висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому дій.

Однак захисниками не враховано, що їхні доводи в цій частині фактично зводяться до оспорювання оцінки висновків суду, які викладені у судових рішеннях за результатом розгляду заяви засудженого про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

З цих же підстав колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги захисників щодо незгоди з висновками суду про те, що ОСОБА_6 , не погоджуючись з кваліфікацією своїх дій, бажає переглянути вирок з використанням процедури перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, що не відповідає принципу правової визначеності.

Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що в ході перевірки обставин, на які у своїй заяві вказував засуджений, місцевий суд, дотримуючись вимог статей 459 466 467 КПК України, ретельно проаналізував усі доводи заяви, оцінивши та співставивши їх з матеріалами кримінальної справи, не визнав їх нововиявленими в розумінні ст. 459 КПК України та з наведенням докладних мотивів дійшов висновку, що зазначені обставини не дають підстав для скасування вироку суду.

Перевіряючи ухвалу місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився із вказаними висновками місцевого суду, зазначивши, що такі висновки є обґрунтованими та вмотивованими, та вказав, що судом першої інстанції у повному обсязі дотримано процедуру розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Тобто, зазначені обставини в цілому, а також повнота судового розгляду у провадженні про перегляд вироку місцевого суду за нововиявленими обставинами були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який не встановив порушень вимог процесуального закону під час розгляду вказаної заяви.

Таких порушень не встановлено й під час касаційного розгляду.

З огляду на викладене колегією суддів не встановлено процесуальних порушень, у тому числі й вимог ст. 466 КПК України, про що наголошують захисники у своїй касаційній скарзі, а тому їхні доводи в цій частині є безпідставними.

Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404 405 407 412 КПК України, переглянув ухвалу суду першої інстанції за апеляційними скаргами засудженого та його захисника, ретельно перевірив зазначені в них доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.

Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги в порядку апеляційної процедури, відповідно до вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення.

У своїй касаційній скарзі, окрім іншого, захисники зазначають, що ОСОБА_6 не знав і не міг знати про такі показання ОСОБА_13 , та дізнався про них лише у 2018 році після ознайомлення з текстом вироку суду щодо ОСОБА_13 та журналом судових засідань. У подальшому 26 березня 2018 року ОСОБА_6 вперше звернувся до Апеляційного суду Чернівецької області із заявою про перегляд вироку щодо нього за нововиявленими обставинами, а тому вказані факти, на думку захисту, спростовують твердження судів про те, що ОСОБА_6 пропустив строк на подачу відповідної заяви.

З приводу вказаних обставин колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Положення ст. 461 КПК України регламентують строк, протягом якого особа може звернутися до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 464 КПК України до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, яка не оформлена згідно з вимогами, передбаченими статтею 462 цього Кодексу, застосовуються правила частини третьої статті 429 цього Кодексу.

Тобто, з огляду на правила ч. 3 ст. 429 КПК України, однією з підстав для повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може слугувати подання такої заяви з пропуском строку, визначеного ст. 461 КПК України.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 467 КПК України за наслідками кримінального провадження за нововиявленими або виключними обставинами суд має право скасувати вирок чи ухвалу і ухвалити новий вирок чи постановити ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами без задоволення.

Зі змісту ухвали місцевого суду вбачається, що обґрунтовуючи свої вимоги щодо відсутності підстав для задоволення заяви засудженого про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, місцевий суд констатував, що вирок щодо ОСОБА_13 ухвалено 19 вересня 2012 року, який набрав законної сили 26 лютого 2013 року. Про вказані обставини було відомо засудженому ОСОБА_6 , який допитувався в рамках згаданого кримінального провадження, тобто з того часу пройшло більше восьми років.

З такими твердженнями місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції. При цьому у своїй ухвалі апеляційний суд вказав, що за вказаних обставин ОСОБА_6 звернувся із заявою про перегляд вироку суду за нововиявленими обставинами поза межами строку, визначеного ст. 461 КПК України.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що заява засудженого ОСОБА_6 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Апеляційного суду Чернівецької області від 16 квітня 2004 року розглянута по суті, та за результатом її розгляду постановлено рішення, передбачене ст. 467 КПК України.

Враховуючи викладене, посилання судів про те, що заява засудженого подана із пропуском тримісячного строку, чим суди фактично допускають суперечності з кінцевим результатом розгляду цієї ж заяви, у даному випадку не порушує право ОСОБА_6 на доступ до правосуддя та його права на захист, а тому не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено, касаційну скаргу захисників необхідно залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 січня 2022 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 21 липня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3