Історія справи

Постанова ККС ВП від 16.01.2024 року у справі №159/2865/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року

м. Київ

Справа № 159/2865/22

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/802/434/23

Провадження № 51 - 5202 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_6 ,

його захисника адвоката ОСОБА_7 та

законного представника ОСОБА_8 ,

потерпілого ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022030550000254 від

06 березня 2022 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ковеля Волинської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 286-1 ч. 4 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 червня 2023 року щодо

ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 березня

2023 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286-1 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 7 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з дня його затримання в порядку виконання вироку.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він

06 березня 2022 року приблизно о 17 годині 30 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки «Skoda Octavia» з державним номерним знаком НОМЕР_1 без відповідного посвідчення водія на право керування транспортними засобами відповідної категорії, рухаючись по автошляху М07 «Ягодин-Ковель-Київ» з с. Туполи Ковельського району в напрямку м. Ковеля, поблизу с. Старі Кошари Ковельського району порушив вимоги пунктів 2.1.а), 2.3.б), 2.9.а), 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху, проявив безпечність та неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, не відреагував на її зміну, перед перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод та небезпеки іншим учасникам руху, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух, виїхав праворуч за межі проїзної частини, де допустив перекидання зазначеного транспортного засобу.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажири зазначеного автомобіля ОСОБА_10 помер на місці, ОСОБА_11 помер у реанімаційному відділенні Ковельського МТМО, а пасажири ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 27 червня 2023 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а апеляційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі та доповненнях до неї захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо

ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК України належним чином не перевірив та залишив поза увагою доводи апеляційної скарги захисту про суворість призначеного ОСОБА_6 покарання та безпідставного незастосування судом першої інстанції положень ст. 69 КК України. Указує на те, що в даному кримінальному провадженні усім потерпілим відшкодовано завдані збитки, ОСОБА_6 одразу визнав свою вину та щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, вчинив кримінальне правопорушення в неповнолітньому віці, що є пом`якшуючими обставинами, які не були належно враховані при призначенні покарання. Звертає увагу на конкретні обставини кримінального правопорушення, яке ОСОБА_6 вчинив через підбурювання дорослих, які вимагали від нього вчинити кримінальне правопорушення і гарантували недоторканність. Вважає, що з урахуванням всіх зазначених обставин та даних про особу ОСОБА_6 , який раніше не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, має сім`ю, характеризується задовільно, закінчив професійно-технічний навчальний заклад та перебував на обліку Ковельського МРЦЗ з метою працевлаштування, а також даних досудової доповіді уповноваженого органу з питань пробації про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства, є підстави не позбавляти ОСОБА_6 волі і призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Крім того, звертає увагу на те, що суд при призначенні ОСОБА_6 покарання вийшов за межі обвинувачення, оскільки призначив суворіше покарання, ніж просила сторона обвинувачення.

Заперечень на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 , його захисник ОСОБА_7 та законний представник

ОСОБА_8 у судовому засіданні висловили доводи на підтримання касаційної скарги захисника та просили її задовольнити.

Потерпілий ОСОБА_9 у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 вважав обґрунтованою та просив її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому

статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за

ст. 286-1 ч. 4 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 про суворість призначеного

ОСОБА_6 покарання та істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону є необґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Статтею 69 ч. 1 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст. ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Застосовуючи положення ст. 69 КК України, суд повинен не просто встановити наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, а з урахуванням особи винного умотивувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінальних правопорушень, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. При цьому, призначаючи засудженому більш м`який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Законодавець виділив підвищену суспільну небезпечність порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння, та посилив відповідальність для таких осіб у ст. 286-1 КК України.

Санкція ст. 286-1 ч. 4 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від семи до десяти років.

Крім того, відповідно до ст. 75 ч. 1 КК України заборонено звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, засуджених за порушення правил безпеки дорожнього руху, які керувати транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння.

Із вироку суду вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання

ОСОБА_6 з дотриманням вимог статей 50 65 КК України врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, та його наслідки у вигляді загибелі двох людей працездатного віку, дані про особу ОСОБА_6 , який раніше не судимий, не одружений, дітей не має, на час вчинення кримінального правопорушення навчався в ПТУ № 22 та за місцем навчання характеризується позитивно, проживає у повноцінній сім`ї разом з батьком, матір`ю та двома сестрами, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, а також позицію потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 щодо міри покарання. Обставинами, які пом`якшують покарання, суд визнав повне визнання вини ОСОБА_6 та щире каяття, відшкодування збитків та сплату процесуальних витрат, вчинення кримінального правопорушення у неповнолітньому віці, а обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Судом також враховано дані досудової доповіді уповноваженого органу з питань пробації про середній рівень ризику повторного вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення та можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, а також думки педагога ОСОБА_16 та представника органу опіки ОСОБА_17 щодо призначення ОСОБА_6 покарання, не пов`язаного з позбавленням волі. Крім того, судом було враховано доводи сторони захисту про те, що потерпілі примирилися з ОСОБА_6 , їм відшкодована шкода і вони не мають претензій до ОСОБА_6 .

При цьому суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що всі встановлені у кримінальному провадженні обставини, які пом`якшують покарання, за своєю суттю та соціальною вагомістю не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 особливо тяжкого злочину, і самі по собі вони не можуть бути безумовною підставою для застосування ст. 69 КК України, проте дають суду підстави для призначення мінімального покарання, передбаченого в санкції ст. 286-1 ч. 4 КК України.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому мінімальне покарання, передбачене в санкції ст. 286-1 ч. 4 КК України,у виді позбавлення волі на строк 7 років та мінімальне додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 7 років.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, просив вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання скасувати і ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 за

ст. 286-1 ч. 4 КК України призначити покарання у виді штрафу в розмірі 4 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 гривень.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , належним чином перевірив викладені в ній доводи про суворість призначеного ОСОБА_6 покарання та наявність підстав для застосування положень ст. 69 КК України, які аналогічні доводам його касаційної скарги, визнав їх безпідставними, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Відповідаючи на доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 з достатньою повнотою врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_6 та обставини, які пом`якшують покарання, у тому числі й ті, на які є посилання в апеляційній скарзі. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо неможливості виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства і щодо відсутності підстав для застосування положень ст. 69 КК України та в ухвалі навів відповідні мотиви. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

За таких обставин, посилання захисника ОСОБА_7 на наявність підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції є безпідставними.

Покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50 65 КК України.

Судовий розгляд проведено з дотриманням вимог ст. 337 ч. 1 КПК України щодо ОСОБА_6 в межах висунутого йому обвинувачення, а питання призначення покарання віднесено до дискреційних повноважень суду і не обмежується позицією прокурора щодо міри покарання, тому доводи касаційної скарги і в цій частині є безпідставними.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судового рішення, не виявлено.

За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 та скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_6 не знаходить.

Керуючись ст. ст. 436 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 27 червня 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3