Історія справи

Ухвала ККС ВП від 18.11.2019 року у справі №176/546/19

Постанова

Іменем України

09 липня 2020 року

м. Київ

справа № 176/546/19

провадження № 51-5743км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Шевченко Т. В.,

суддів Григор'євої І. В., Крет Г. Р.,

за участю:

секретаря судового засідання Михальчука В. В.,

прокурора Руденко О. П.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника Цвєткова О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Білика С. І. на вирок Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040220000348, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_2

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2

ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Згідно з вироком Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 307 КК, та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК суд поклав на ОСОБА_1 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та долю речових доказів.

25 жовтня 2019 року Дніпровський апеляційний суд ухвалив свій вирок, яким вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 скасовано в частині призначення покарання, та призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 307 КК

у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Судом ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 23 квітня 2018 року близько 21:15, обіймаючи посаду начальника медичної частини Державної установи "Жовтоводська виправна колонія ( №26)", діючи умисно, з метою придбання наркотичних засобів та подальшого їх збуту на охоронюваній території закритого типу в місцях позбавлення волі, зустрівся біля території зазначеної виправної колонії у пров. Дальньому, 11 у м. Жовті Води Дніпропетровської області з невстановленою особою та отримав від неї згорток, в якому знаходились 14 ампул з надписом "трамадол 50 мл" та пігулка масою 0,1201 г, яка містить наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - метадон. Тим самим він придбав вказані наркотичні засоби.

Продовжуючи свій єдиний злочинний умисел на таємний збут наркотичних засобів у місця позбавлення волі, усвідомлюючи, що занесення на територію охоронюваної зони виправної установи наркотичних засобів є протиправним, взявши згорток до рук, 23 квітня 2018 року близько 21:20 ОСОБА_1 пройшов повз контрольно-пропускний пункт зазначеної установи та проніс згорток на її територію з метою подальшого збуту наркотичних засобів засудженим.

Цього ж дня близько 21:30 співробітниками виправної колонії проведено вибірковий огляд речей ОСОБА_1, за результатами якого в останнього виявлено та вилучено 14 ампул з надписом "трамадол 50 мл", масою 2 г в одній ампулі та загальною масою 28 г, в яких містився наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - трамадол, та пігулку масою 0,1201 г, яка містила наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - метадон.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 307 КК як закінчений замах на незаконне придбання та зберігання наркотичних речовин з метою їх збуту в місця позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Білик С. І. просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає про порушення апеляційним судом вимог ст. 69-1 КК. Стверджує, що оскільки судом першої інстанції відповідно до положень ст. 66 КК були встановлені такі обставини, що пом'якшують покарання, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, то строк призначеного ОСОБА_1 покарання не повинен перевищувати двох третин максимального строку, передбаченого санкцією

ч. 2 ст. 307 КК.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Руденко О. П. вважала, що касаційна скарга захисника Білика С. І. не підлягає задоволенню.

Засуджений ОСОБА_1 та захисник Цвєтков О. В. підтримали касаційну скаргу захисника Білик С. І.

Мотиви Суду

Статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з положенням ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.

Відповідно до ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини ст. 69 КК , або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини ст. 69 КК за цей злочин.

Як убачає суд з касаційної скарги, доведеність винуватості ОСОБА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2

ст. 307 КК, та кваліфікація його дій скаржником не оспорюються.

Доводи в касаційній скарзі про несправедливість призначеного апеляційним судом покарання є слушними.

Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк шість років з конфіскацією всього належного йому майна

в межах санкції ч. 2 ст. 307 КК і є мінімальним. Тому доводи касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема положень ст. 69-1 КК, неспроможні.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання за незакінчений злочин, апеляційний суд також урахував і вимоги ст. 68 КК та воно не перевищує двох третин максимального строку, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 307 КК. Разом з тим колегія суддів вважає, що з урахуванням конкретних обставин справи обране судом покарання не є справедливим через його суворість.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 раніше не судимий, не притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку в лікарів психіатра чи нарколога не перебуває, його стан здоров'я, а також те, що за місцем проживання він характеризується позитивно, офіційно працевлаштований, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК є обставинами, які пом'якшують покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання, колегія суддів вважає можливим пом'якшити засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК та призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено санкцією ч. 2 ст. 307 КК.

Водночас колегія суддів не вбачає підстав для застосування до

ОСОБА_1 положень ст. 75 КК, оскільки вважає, що звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням не буде достатнім

і необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Білика С. І. задовольнити частково.

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 змінити. Призначене ОСОБА_1 покарання за

ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 307 КК на підставі ст. 69 КК пом'якшити до трьох років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Т. В. Шевченко І. В. Григор'єва Г. Р. Крет