Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року

м. Київ

справа № 234/6872/20

провадження № 51-5612 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 , який брав участь під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020050390000538, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Білозерське Донецької області та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2024 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.

Згідно з вироком суду, 21 лютого 2020 року приблизно о 12:00 ОСОБА_8 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи поблизу кафе «777», розташованого на вул. Хабаровській, 52-А у м. Краматорську Донецької області, де між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків виникла сварка, в ході якої ОСОБА_8 дістав з правої кишені куртки кухонний ніж, та, утримуючи його в правій руці, підійшов до ОСОБА_9 , і не бажаючи настання його смерті, умисно завдав останньому один удар клинком ножа у живіт. У результаті умисних, протиправних дій ОСОБА_8 потерпілому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, які знаходяться у прямому причинно - наслідковому зв`язку з діями ОСОБА_8 .

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 задоволено, а вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2024 року змінено в частині призначеного покарання. Постановлено вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

В іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді.

На обґрунтування вимог прокурор зазначає, що апеляційний суд не надав належної оцінки характеру вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення та не перевірив належним чином відомості, які характеризують особу засудженого, у зв`язку з чим безпідставно застосував вимоги статей 75 76 КК України та звільнив ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням. Так, суд апеляційної інстанції недостатньо врахував, що даний злочин вчинено засудженим у стані алкогольного сп`яніння, що відповідно до ст. 67 КК України є обставиною, що обтяжує покарання, і саме факт вживання ОСОБА_8 алкогольних напоїв став одним із підґрунть вчинення тяжкого злочину. Також вказаний суд у повній мірі не врахував наявність у ОСОБА_8 попередньої судимості за особливо тяжкий злочин, передбачений ч. 4 ст. 187 КК України, яка у встановленому законом порядку не знята та не погашена, а також ту обставину, що після звільнення з місць позбавлення волі в 2018 році останній, через невеликий проміжок часу, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, за яке його було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України. Вважає, що ОСОБА_8 належних висновків для себе не зробив і знову вчинив умисний тяжкий злочин, що свідчить про зневажання ним закону та про його підвищену небезпеку, що також залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції. Крім того, зазначає, що апеляційний суд не звернув уваги на той факт, що наявність хронічних захворювань, які відповідно до медичних документів були діагностовані ОСОБА_8 ще у 2012 році, жодним чином не стали стримуючим фактором його злочинної поведінки та не завадили останньомуупродовж тривалого періоду вчиняти кримінальні правопорушення. На думку прокурора, суд апеляційної інстанції не навів переконливих обґрунтувань, з яких вважав апеляційну скаргу засудженого обґрунтованою, чим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, передбачених ст. 419 КПК України, які перешкодили йому ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Захисник ОСОБА_6 просив касаційну скаргу сторони обвинувачення залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції прокурора та захисника, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК України в касаційній скарзі не заперечуються.

Як убачається з матеріалів провадження, вироком місцевого суду ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 121 КК України було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Суд першої інстанції, призначаючи покарання засудженому ОСОБА_8 , урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким, особу обвинуваченого, який раніше судимий, міцних соціальних зв`язків не має, під наглядом у лікаря-психіатра не перебуває, є інвалідом 3 групи, а також наявність обставини, що пом`якшує покарання - щире каяття, та обставину, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Ураховуючи вказане, місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі в мінімальній межі, передбаченої санкцією статті,яке належить відбувати реально.

Це покарання, на переконання місцевого суду, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав для застосування положень статей 69 75 КК України цей суд не встановив.

Не погодившись із вироком місцевого суду, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій зазначав про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та даним про особу обвинуваченого через суворість і просив його звільнити на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Апеляційний суд змінив вирок суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання й на підставі положень статей 75 76 КК України звільнив останнього від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. В іншій частині вирок суду залишив без зміни.

Однак із таким висновком апеляційного суду не можна погодитися.

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Тобто за змістом положень зазначеної норми КПК України критеріями невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого є вид та розмір покарання.

Згідно з положеннями, передбаченими ст. 75 КК України, при вирішенні питання щодо наявності підстав для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням судом, зокрема, ураховуються тяжкість кримінального правопорушення, особа винного та інші обставини справи.

Проте апеляційний суд, узявши до уваги дані про особу ОСОБА_8 , зокрема те, що він повністю визнав винуватість, щиро розкаявся, з часу вчинення кримінального правопорушення минуло понад 4 роки, відсутність даних про те, що за цей час він вчинив інші кримінальні правопорушення або притягувався до кримінальної відповідальності, потерпілий до обвинуваченого претензій не має, згідно з розписками ОСОБА_8 сплатив потерпілому по 2000 грн на лікування, також урахував, що він є інвалідом 3 групи, має хронічні захворювання, перебуває на програмі лікування в Медичному центрі з профілактики та лікування залежності м. Краматорська, за місцем проживання характеризується позитивно, допомагає в благоустрою будинку, скарг від сусідів не має, разом з тим належним чином не врахував тяжкості скоєного злочину, який є тяжкий, вчинений проти життя та здоров`я особи, спосіб вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, а саме нанесення удару клинком кухонного ножа у живіт потерпілого, що призвело до отримання потерпілим небезпечних для життя тяжких тілесних ушкоджень, вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, що є обставиною, яка обтяжує покарання. Також судом апеляційної інстанції у повній мірі не враховано наявність у ОСОБА_8 попередньої судимості за особливо тяжкий злочин, передбачений ч. 4 ст. 187 КК України, яка у встановленому законом порядку не знята та не погашена, а також ту обставину, що після звільнення від відбуванням покарання у виді позбавлення волі 26 січня 2018 року, через невеликий проміжок часу 03 червня 2019 року він вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК України, за вчинення якого був звільнений від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а 21 лютого 2020 року вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КК України, що вказує на те, що ОСОБА_8 належних висновків для себе не зробив та знову вчинив умисний тяжкий злочин, що свідчить про його підвищену небезпеку. Також поза увагою суду апеляційної інстанції залишився той факт, що наявність хронічних захворювань, які згідно медичних документів були діагностовані ОСОБА_8 у 2012 році, жодним чином не стали стримуючим фактором його злочинної поведінки та не завадили останньому упродовж тривалого періоду вчиняти кримінальні правопорушення.

Крім того, слід зазначити, що апеляційний суд, урахувавши, що ОСОБА_8 є інвалідом 3 групи, не звернув уваги, що ця обставина була відома суду першої інстанції при ухваленні вироку та була врахована при призначенні мінімального строку покарання, визначеного санкцією ч. 1 ст. 121 КК України.

Таким чином, застосовуючи положення ст. 75 КК України, суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України), що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України є підставою для скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, ухвала суду апеляційної інстанції в частині звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання із застосуванням ст. 75 КК України - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України.

Під час нового розгляду суд повинен урахувати наведене, постановити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що за тих самих обставин справи та даних про особу засудженого застосування щодо ОСОБА_8 положень ст. 75 КК України необхідно вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3