Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 401/2687/22

провадження № 51-2922 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ( у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 27 березня 2024 року у кримінальному провадженні № 12022121070000566, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), на підставі ст. 89 КК України такої, що немає судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 вересня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч.2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Строк відбуття покарання постановлено рахувати з моменту затримання, а саме з 30 серпня 2022 року.

Вирішено цивільний позов, питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 27 березня 2024 року вирок місцевого суду змінено.

Перекваліфіковано дії ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України на ч.1 ст. 121 КК України та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

У решті вирок залишено без зміни.

Вироком місцевого суду ОСОБА_7 засуджено за вчинення закінченого замаху на умисне вбивство, за наступних обставин.

Так, 30 серпня 2022 року близько 13:30 год. ОСОБА_7 перебувала в гостях у своїх знайомих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в будинку АДРЕСА_2 , де під час спільного вживання спиртних напоїв між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виникла сварка, в ході якої ОСОБА_8 нанесла ОСОБА_7 тілесні ушкодження. У цей час ОСОБА_7 з мотивів особистої образи, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин й агресії, яка підсилювалась алкогольним сп`янінням, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, на лаві біля входу до будинку взяла ніж, підійшла до ОСОБА_8 , котра в цей час перебувала в будинку на сходах, які вели до приміщення кухні, та ножем нанесла їй шість ударів в область живота, грудної клітини з права, правого плеча, заподіявши потерпілій дві колото-різані рани правого плеча та дві непроникаючі колото-різані рани в середньому відділі живота, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а також дві колото-різані рани передньої поверхні грудної клітини з права, обидві чи одна з проникненням у плевральну порожнину та ушкодженням правої легені, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння. Після чого залишила місце скоєння злочину.

Хоча ОСОБА_7 виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення свого умислу, направленого на умисне вбивство ОСОБА_8 , до кінця , однак злочин не було закінчено з причин, що не залежали від її волі, оскільки потерпілій була своєчасно надана медична допомога.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обставини нанесення ударів, їх локалізація, ступінь заподіяння тілесних ушкоджень, а також поведінка обвинуваченої до, під час та безпосередньо після вчинення злочину, яка залишила домоволодіння, коли потерпіла була жива, свідчать про відсутність в обвинуваченої умислу на вбивство ОСОБА_8 та перекваліфікував дії винної на ч.1 ст.121 КК України.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що апеляційний суд порушив принцип безпосередності, оскільки всупереч ст. 404 КПК України, повторно докази в судовому засіданні не дослідив, проте дав їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції та безпідставно перекваліфікував дії засудженої на ч. 1 ст. 121 КК України.

Вважає, що ОСОБА_7 вчинила діяння в стані необхідної оборони від суспільно небезпечного посягання з боку потерпілої, при цьому перевищила її межі, а отже дії засудженої охоплюються складом злочину, відповідальність за який передбачена ст. 124 КК України - умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони.

Посилається на невідповідність оскаржуваного рішення вимогам статей 419 370 КПК України через незаконність та необґрунтованість.

Крім того, із касаційною скаргою на ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 звертався заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури, однак, у порядку ст. 432 КПК України відмовився від неї до початку розгляду.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу прокурора від засудженої ОСОБА_7 надійшло заперечення, в якому вона не погоджується із доводами сторони обвинувачення. Зазначає, що не мала умислу ні на вбивство потерпілої, ні на нанесення їй умисних тілесних ушкоджень, а лише захищалась від нападу ОСОБА_8 .

Захисник ОСОБА_6 в судовому засіданні вимоги поданої ним касаційної скарги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

ПрокурорОСОБА_5 , посилаючись на безпідставність доводів скарги сторони захисту, заперечувала проти її задоволення.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги Суд виходить з фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому воно має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України. Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Відповідно до цієї норми закону в мотивувальній частині ухвали суд апеляційної інстанції при зміні судового рішення має зазначити, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку.

Оскаржуване судове рішення відповідає наведеним вимогам.

Перевіряючи вирок щодо ОСОБА_7 , зокрема, за апеляційними скаргами сторони захисту, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій засудженої.

При цьому, констатував, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив усі докази по справі, із дотриманням вимог ст. 94 КПК України дав кожному з них та їх сукупності відповідну оцінку щодо їх належності та допустимості, з якою апеляційний суд погодився.

Тому підстав для повторного дослідження усієї сукупності доказів відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України цей суд не вбачав.

При перегляді кримінального провадження суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевим судом було чітко встановлено всі фактичні обставини справи, а саме, що обвинувачена ОСОБА_7 була попередньо знайома із потерпілою ОСОБА_8 та з 28.08.2022 по 30.08.202 за місцем проживання потерпілої, разом з матір`ю останньої - ОСОБА_9 , розпивали спиртні напої. 30.08.2022 між обвинуваченою та потерпілою стався конфлікт в ході якого вона намагалася вигнати ОСОБА_7 зі свого дому. Оскільки ОСОБА_8 вже неодноразово спричиняла тілесні ушкодження ОСОБА_7 , остання схопила побутовий ніж, який лежав поруч зі сходами, та нанесла ним потерпілій удари в область живота, грудної клітки з права та правого плеча, за обставин, описаних у вироку. Обвинувачена свою вину у спричиненні ОСОБА_8 ножових поранень визнала повністю, проте вказала що захищалася.

Відповідно до мотивувальної частини ухвали, апеляційний суд погодився з встановленими судом першої інстанції обставинами та констатував, що ці обставини підтверджені доказами, які місцевий суд ретельно дослідив і надав їм належну оцінку.

У той же час, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що за встановлених обставин кримінального провадження дії обвинуваченої за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України місцевий суд кваліфікував неправильно, оскільки дослідженими під час судового розгляду доказами не доведено наявність в діях ОСОБА_7 прямого умислу на вбивство потерпілої, тому перекваліфікував дії винної на ч.1 ст.121 КК України. Обґрунтовуючи свою позицію, суд апеляційної інстанції не здійснював переоцінки доказів, не встановлював інших обставин справи, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів, як про те безпідставно йдеться у скарзі захисника.

Правова природа кваліфікації злочинів пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення та доказування у визначений кримінальним процесуальним законом спосіб двох важливих обставин: 1) факту вчинення суб`єктом злочину суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Ознаки суб`єктивної сторони вчинених злочинів та особливості психічного ставлення засудженого до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що замах на умисне вбивство можливий лише з прямим умислом, тобто коли винний усвідомлював суспільну небезпечність своїх дій, передбачав можливість настання смерті людини і бажав її настання (до прикладу постанови ВС у справах №311/1739/20, № 640/20173/18, № 760/19781/18).

У разі заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень за відсутності умислу на вбивство або заподіяння більш тяжкої шкоди здоров`ю, дії винного слід кваліфікувати за наслідками, що фактично настали.

Суд апеляційної інстанції врахувавши спосіб, обставини нанесення ударів, їх локалізацію, ступінь заподіяння тілесних ушкоджень, а також поведінку обвинуваченої до, під час та безпосередньо після вчинення злочину, дійшов висновку про відсутність в обвинуваченої прямого умислу на вбивство потерпілої.

Мотивуючи свій висновок, апеляційний суд вірно послався на дані судової медичної експертизи № 118 від 14.10.2022, якою підтверджено, що потерпілій ОСОБА_8 було заподіяно дві колото-різані рани правого плеча, дві колото-різані рани передньої поверхні грудної клітки з права, обидві чи одна з проникненням в плевральну порожнину та ушкодженням правої легені та дві непроникаючі колото-різані рани в середньому відділі живота. При цьому, ушкодження з розташуванням на грудній клітці відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння. Всі інші ушкодження, як у сукупності так і окремо, відносяться до категорії легких з короткочасним розладом здоров`я. Ці обставини безумовно вказують на те, що удари наносилися хаотично, по різних частинах тіла, та переважна більшість з них не призвела до будь-яких серйозних тілесних ушкоджень у потерпілої.

Водночас, обґрунтовано взяв до уваги поведінку ОСОБА_7 після нанесення ножових поранень ОСОБА_8 , а саме те, що обвинувачена мала можливість, за наявності такої мети, позбавити потерпілу життя і переконатися в тому, що вона помре, однак добровільно відмовилася продовжувати свої протиправні дії та покинула приміщення кухні, при цьому була чітко обізнана про те, що ОСОБА_8 жива.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку, що дії обвинуваченої не можуть свідчити про спрямованість її умислу саме на умисне вбивство потерпілої, а доводять, що вона діяла з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров`ю, так і настання смерті потерпілої, а відтак повинна нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки своїх дій, тобто за спричинення тяжких тілесних ушкоджень, тому обґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_7 на ч. 1 ст. 121 КК України, тим самим виправив помилку допущену місцевим судом.

Доводи сторони захисту про те, що дії засудженої охоплюються складом злочину, передбаченого ст. 124 КК України, теж були предметом належної перевірки суду апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними. Ці висновки суд касаційної інстанції вважає переконливими з огляду на таке.

Суд нагадує, що стан необхідної оборони виникає як в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Для кваліфікації злочину за ст. 124 КК України, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження повинно бути вчиненим з метою захисту охоронюваних правом інтересів від суспільно небезпечних посягань, але з перевищенням меж необхідної оборони. Перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони є обов`язковою умовою.

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що за встановлених фактичних обставин, між засудженою та потерпілою відбувся конфлікт, під час якого потерпіла ОСОБА_8 не вчиняла дій, які б за своїм характером та об`єктивними проявами могли бути розцінені як такі, що досягли ступеню суспільної небезпечності, властивого злочину та могли б викликати у засудженої стан необхідної оборони. Натомість, активні дії ОСОБА_7 були направлені не на відвернення нападу та захист, а на спричинення шкоди потерпілій, на що вказував стан поведінки засудженої, котра побутовим ножем нанесла шість ударів в різні частини тіла ОСОБА_8 . Крім того, звернув увагу і на той факт, що конфлікт між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відбувся на території домоволодіння потерпілої, де засуджена перебувала тривалий час і вживала спиртні напої, при цьому перешкод чи обмежень для вільного пересування у неї не було. ОСОБА_7 мала можливість безперешкодно покинути приміщення кухні чи домоволодіння, тим самим могла уникнути конфлікту.

Вищенаведені обставини не дають підстав для висновку про вчинення потерпілою щодо засудженої суспільно небезпечного посягання, як про це вказує сторона захисту.

У тому випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони носять протиправний характер і мають розцінюватись на загальних підставах.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції констатує, що за встановлених судами обставин справи, висновок апеляційного суду про те, що дії ОСОБА_7 охоплюються складом злочину, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, є правильним.

Перегляд кримінального провадження судом апеляційної інстанції здійснювався з дотриманням вимог статей 404 405 407 КПК України, ухвала цього суду відповідає вимогам статей 370, 419 цього Кодексу, а тому доводи касаційної скарги захисника про протилежне теж неприйнятні.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.

У зв`язку із цим та, керуючись статтями 434 436 441 442 КПК України, Суд вважає, що оскаржуване судове рішення слід залишити без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 27 березня 2024 року, якою ОСОБА_7 засуджена за ч.1 ст. 121 КК України, залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_10