ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 355/1874/18

провадження № 51 295 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , котра брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018110070000103, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у станції Рогожани Флорештського району Республіки Молдова, проживає на АДРЕСА_1 , раніше судимого, останній раз 27 лютого 2015 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, 8 квітня 2016 року звільнений по відбуттю покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Згурівського районного суду Київської області від 1 грудня 2020 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.

Прийнято рішення щодо процесуальних витрат.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року вирок Згурівського районного суду Київської області від 1 грудня 2020 року ОСОБА_7 залишено без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у вчиненні ним таємного викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло та інше приміщення, за таких обставин.

Так, 27 вересня 2017 року приблизно об 11:30 ОСОБА_7 , перебуваючи у будинку ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_2 , та вживаючи разом з останнім алкогольні напої, запропонував ОСОБА_8 здійснити крадіжку з території домоволодіння, що на АДРЕСА_2 , на що він погодився.

Після чого, у цей же день ОСОБА_7 та ОСОБА_8 пішли до вказаного домоволодіння. Надалі ОСОБА_8 залишився біля подвір`я, а ОСОБА_7 зайшов до будинку, де в одній із кімнат виявив жіночу сумку із золотими виробами, які він викрав. Потім ОСОБА_7 , вийшовши з будинку та відчинивши гаражне приміщення ключами, які він взяв у будинку, разом з ОСОБА_8 викрали звідти бензопилу «STIHL MS 250», яку ОСОБА_7 відразу відніс до свого тимчасового місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Потім ОСОБА_7 , повернувшись до гаражного приміщення, де на нього чекав ОСОБА_8 , разом з останнім заволоділи дротами ПВС та обмотувальним ПЕТ-155, які, змотавши у ряднину, винесли на вулицю за межі домоволодіння, отримавши змогу розпорядитися викраденим майном на власний розсуд. Своїми умисними діями ОСОБА_7 спричинив потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 37209, 94 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є належними, допустимими та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК. Натомість вказані докази у своїй сукупності не отримали правильної оцінки суду першої інстанції, який, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність виправдання обвинуваченого. Не застосувавши щодо ОСОБА_7 ч. 3 ст. 185 КК, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Зазначенні обставини, на думку прокурора, не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який в порушення вимог статей 404 419 КПК всіх доводів апеляційної скарги прокурор не перевірив, не дав мотивованих відповідей на них, безпідставно залишив без задоволення його клопотання про повторне дослідження доказів, а саме: повторний допит потерпілої та свідків, і необґрунтовано залишив вирок щодо ОСОБА_7 без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 не підтримав доводи касаційної скарги прокурора ОСОБА_6 та вказав на їх необґрунтованість. Вважав, що касаційна скарга не підлягає до задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції є необґрунтованими.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до положень ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Як вбачається з матеріалів провадження, ухвала апеляційного суду про залишення без зміни виправдувального вироку щодо ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 185 КК вказаним вимогам закону відповідає.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, в якій порушувалися питання незаконності виправдувального вироку суду щодо ОСОБА_7 у зв`язку з невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильною оцінкою доказів, наданих стороною обвинувачення, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення та не встановивши істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу, обґрунтовано залишив виправдувальний вирок місцевого суду без зміни.

Таке рішення суд апеляційної інстанції узгоджується з вимогами ч.1 ст. 373 КПК, згідно з якими обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінального провадження має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, на потерпілого.

Переглянувши вирок місцевого суду, перевіривши та дослідивши в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, а також обговоривши доводи апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду, що стороною обвинувачення не надано достатньо належних та допустимих доказів, які в сукупності могли би підтвердити винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Такий висновок місцевого та апеляційного судів достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанцій відповідно до вимог ст. 94 КПК та у своїй сукупності отримали належну оцінку апеляційного суду.

Так, під час здійснення кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_7 свою винуватість в інкримінованому йому злочину не визнав і, не оспорюючи факту перебування разом з ОСОБА_8 за проханням останнього на території домоволодіння потерпілої ОСОБА_9 , заперечував факт проникнення до її житлового будинку і гаражу та викрадення майна потерпілої.

З метою спростування показань ОСОБА_7 прокурором було надано такі докази: показання потерпілої ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , протокол огляду місця події від 27 вересня 2017 року, протокол огляду предметів, речей від 28 вересня 2017 року, протокол слідчого експерименту від 28 лютого 2018 року за участю ОСОБА_8 та відеозапис до нього, висновки судових експертиз та інші письмові документи.

Однак жоден із наданих стороною обвинувачення доказів не спростовує поза розумним сумнівом доводи сторони захисту та показання ОСОБА_7 про його невинуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Зокрема, суд апеляційної інстанції пересвідчився, що місцевий суд правильно розцінив проведений 28 лютого 2018 року слідчий експеримент за участю ОСОБА_8 , як допит, оскільки такий слідчий експеримент був проведений за межами домоволодіння, у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, а виключно посвідчив проголошення підозрюваним ОСОБА_8 зізнання у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому такий допит не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК. Вказане узгоджується з правовим висновком об`єднаної палати, викладеним у постанові від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17).

Крім того, показання ОСОБА_8 під час слідчого експерименту, були спростовані ним під час допиту його як свідку в місцевому суді, де він пояснив, що попросив ОСОБА_7 допомогти йому винести дріт із гаража на прохання самої потерпілої, при цьому ніякого майна у ОСОБА_9 . ОСОБА_7 не викрадав, ні до будинку, а ні до гаража потерпілої не проникав, а він обмовив останнього під тиском працівників поліції.

У показаннях потерпілої ОСОБА_9 , наданих нею в судовому засіданні суду першої інстанції, також відсутні фактичні дані, які би прямо вказували на вчинення саме ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, оскільки з його показань, а також з показань ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вбачається, що він був введений в оману ОСОБА_8 з приводу дозволу потерпілої взяти належний їй дріт. При цьому ОСОБА_9 повідомила суду лише про виявлення нею відсутності її золотих виробів в будинку та бензопили в гаражі, без будь-яких обставин їх викрадення.

Показання ж свідка ОСОБА_10 є показаннями з чужих слів, оскільки біля будинку потерпілої вона бачила лише ОСОБА_8 , а про причетність ОСОБА_7 їй стало відомо під час проведення слідчого експерименту зі слів ОСОБА_8 .

Крім того, висновки судових експертиз, в яких визначена можлива вартість золотих виробів та бензопили, самі по собі не свідчать про те, що саме ОСОБА_7 причетний до викрадення вказаних речей, як і не спростовують показання ОСОБА_8 та самого ОСОБА_7 , що він ні до будинку, а ні до гаража ОСОБА_9 не проникав та нічого не викрадав.

Разом з цим, інші докази, надані стороною обвинувачення, прямо чи опосередковано не вказують на те, що ОСОБА_7 вчинив викрадення майна потерпілої ОСОБА_9 з її домоволодіння.

Таким чином, апеляційний суд,встановивши відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів, які би поза розумним сумнівом свідчили про скоєння ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК,залишив виправдувальний вирок без зміни. Крім того, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи прокурора, які є аналогічними доводам його касаційної скарг, щодо безпідставності виправдання ОСОБА_7 та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Твердження прокурора про те, що апеляційним судом, в порушення вимог ст. 404 КПК, безпідставно відмовлено в задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів, є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто, сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Крім того, обґрунтована відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені не повністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.

Згідно з журналом судового засідання суду апеляційної інстанції від 14 вересня 2021 року та звукозаписом до нього, апеляційний суд частково задовольнив клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, а саме: письмових документів та дослідив їх, й обґрунтовано відмовив у повторному допиті свідків, оскільки прокурором не було наведено відповідного обґрунтування такої необхідності, виходячи саме з положень ч. 3 ст. 404 КПК. Тому інші докази, безпосередньо сприйняті місцевим судом, суд апеляційної інстанції належним чином проаналізував та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції, відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам статей 370 404 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_13 ОСОБА_3