Історія справи

Постанова

Іменем України

13 вересня 2018 р.

м. Київ

Справа №726/707/17

Провадження № 51-1727км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Могильного О. П.,

суддів: Марчука О. П., Наставного В. В.,

секретаря

судового засідання ТімчинськоїІ. О.,

за участю:

прокурора Руденко О. П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 04 серпня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017260030000147 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м.Чернівці Чернівецької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 191 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Садгірського районного суду м. Чернівці від 14 червня 2017 року ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено:

- за ч. 1 ст. 191 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік;

- за ч. 3 ст. 191 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_2 покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік із покладенням обов'язків, передбачених п. 1 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 04 серпня 2017 року зазначений вирок щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_2 засуджено за те, що він, працюючи на посаді водія торгового відділу ТОВ «Фреш Груп», що по вул. Артема, 33, в м. Чернівці, будучи матеріально-відповідальною особою, відповідно до своїх функціональних обов'язків, передбачених договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, отримав згідно видаткових касових ордерів № 13 від 08 лютого 2017 року та № 14 від 09 лютого 2017 року з каси грошові кошти для оплати за товар ТОВ «Ріал Темп», однак не маючи наміру виконувати покладені на нього згідно з договором обов'язки, привласнив та розтратив грошові кошти в сумі 19000 грн, які були йому ввірені та перебували у його віданні, заподіявши ТОВ «Фреш Груп» матеріальної шкоди на вказану суму.

У період часу з 16лютого 2017 року до 19 лютого 2017 року ОСОБА_2 привласнив та розтратив матеріальні цінності, які були йому ввірені та перебували у його віданні, а саме дизельне пальне в кількості 340 літрів на суму 5100 грн, які він отримав 16 лютого 2017 року згідно з подорожнім листом № ФГ-51 для вантажного автомобіля марки «Мерседес 1823», державний номерний знак НОМЕР_1, паливо-мастильні матеріали на АЗС ТОВ АФ «Вест Груп», заподіявши ТОВ «Фреш Груп» матеріальної шкоди на вказану суму.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, зазначає вимогу про скасування ухвали суду апеляційної інстанції і призначення нового розгляду в апеляційному суді. Стверджує, що суд апеляційної інстанції формально розглянувши провадження не перевірив та не спростував доводи апеляційної скарги прокурора щодо м'якості призначеного ОСОБА_2 покарання внаслідок неправильного застосування ст. 69 КК України. Посилається на невідповідність оскаржуваного судового рішення вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Руденко О. П. підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 191 КК України у касаційній скарзі не оскаржується.

Доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів за ч. 3 ст. 191, ч. 1 ст. 191 КК України не заперечувалося, а докази в місцевому суді досліджувалися відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України.

У касаційній скарзі не наведено доводів щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки містить вичерпні мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали і положення закону, яким він керувався, а також мотивовані підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

При цьому апеляційний суд належним чином перевірив і спростував доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, яка аналогічна доводам касаційної скарги, про неправильне застосування місцевим судом вимог ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_2 покарання та про невідповідність призначеного засудженому покарання, тяжкості вчиненого останнім злочинів та даним про його особу.

З такими висновками погоджується суд касаційної інстанції.

Як убачається з вироку, при призначенні ОСОБА_2 покарання, у тому числі із застосуванням ст. 69 КК України, місцевий суд врахував характер і ступінь тяжкості цих злочинів, наслідки вчинених злочинів, дані про особу обвинуваченого, який на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, за місцем проживання характеризувався позитивно, має постійне місце проживання.

Одночасно як пом'якшуючі покарання обставини суд врахував: визнання вини ОСОБА_2 у скоєних кримінальних правопорушеннях, його щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочинів, наявність на утриманні малолітньої дитини.

Також є необґрунтованими твердження прокурора, викладені в касаційній скарзі, про залишення судом апеляційної інстанції поза увагою неправильність визнання місцевим судом як пом'якшуючої покарання обставини - наявність на утриманні ОСОБА_2 малолітньої дитини, оскільки, на думку сторони обвинувачення, це є лише обставиною, що характеризує обвинуваченого, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті, а тому місцевий суд правильно визнав як пом'якшуючу покарання обставину - наявність на утриманні ОСОБА_2 малолітньої дитини, що було повною мірою перевірено апеляційним судом.

Також є безпідставними доводи прокурора про неналежну перевірку апеляційним судом, який залишив без зміни вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2, про те, що місцевий суд при застосуванні ст. 69 КК України не врахував тяжкість вчинених злочинів і їх наслідки, внаслідок чого суд не призначив обов'язкове додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 3 ст. 191 КК України, не мотивувавши своє рішення.

Так, зі змісту вироку вбачається, що місцевий суд послався на ст. 69 КК України, яка регламентує, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов'язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому суд, дійшовши правильного висновку про необхідність застосування ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_2 як основного, так і додаткового покарання за ч. 3 ст. 191 КК України, вказав, які пом'якшуючі покарання обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, зазначив дані про особу винного.

З такими висновками місцевого суду погодився апеляційний суд, а у касаційній скарзі не наведено доводів, які б ставили під сумнів їх правильність.

З огляду на викладене, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, п. 15 «Перехідні положення» КПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII), Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 04 серпня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О. П. Могильний О. П. Марчук В. В. Наставний