Історія справи

Ухвала ККС ВП від 16.01.2020 року у справі №296/9304/18

Постанова

іменем України

12 травня 2020 року

м. Київ

справа № 296/9304/18

провадження № 51-168 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Короля В.В.,

суддів: Марчук Н.О., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Кулініч К.С.,

прокурора Сингаївської А.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та цивільного відповідача КП «Автотранспортне підприємство 0628» Житомирської міської ради на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 20 серпня 2019 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018060020001219, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Троща Чуднівського району Житомирської області, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 Кримінального кодексу України

(далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 20 серпня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 128 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 180 годин.

Стягнуто з КАТП 0628 Житомирської міської ради на користь ОСОБА_2 27 988,07 грн матеріальної шкоди, 10 000 грн моральної шкоди та 5 000 грн за надання юридичної допомоги адвоката.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 22 березня 2018 року близько 11 години 00 хвилин, будучи працівником КП «Автотранспортне підприємство 0628» Житомирської міської ради, під час проведення робіт із вивантаження сміття зі сміттєпроводу 5-го під`їзду будинку АДРЕСА_3, перебуваючи у світлу пору доби у громадському місці поблизу вказаного житлового будинку, не впевнившись у відсутності людей на тротуарі, не передбачаючи, хоча повинен був та міг передбачати, що його дії можуть завдати шкоди здоров`ю перехожих, почав виштовхувати сміттєвий бак зі сміттєпроводу. В той час із вказаного під`їзду вийшла ОСОБА_2 , яка в подальшому повернула направо, у бік сміттєпроводу, та рухалась тротуаром у своєму напрямку. ОСОБА_1 штовхнув сміттєвий бак руками вперед, перебуваючи позаду нього, через тротуар до сміттєвоза, який був припаркований на проїжджій частині поруч із тротуаром, при цьому не дивлячись вперед у напрямку свого руху та самого контейнеру, внаслідок чого зазначеним баком вдарив ОСОБА_2 , котра проходила повз, в праву частину тіла. Остання не втрималася на ногах і впала лівим боком тіла на асфальтовану поверхню тротуару. В результаті удару сміттєвим баком та подальшого падіння ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження, які відносяться до середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах:

- засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо нього скасувати, а кримінальне провадження закрити. Зазначає, що висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Також вказує на те, що в основу вироку покладено висновок судово-медичної експертизи про виявлення у ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, який не може бути визнано допустимим доказом, оскільки ґрунтується на медичних документах, отриманих з порушенням встановленого кримінальним процесуальним законом порядку. Зазначає, що протокол огляду та ілюстративна таблиця до нього були фальсифіковані та не були відкриті після завершення досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК. На його думку, суд першої інстанції, всупереч вимогам

ст. ст. 94, 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), не навів належних і достатніх мотивів на обґрунтування наявності в його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК. Крім того, вказує на те, що апеляційний суд належно не перевірив доводи його апеляційної скарги, при цьому здійснив апеляційний розгляд формально, без дослідження обставин провадження. Також просить відмовити потерпілій ОСОБА_2 у задоволенні її цивільного позову у повному обсязі. Крім того зазначає, що копії доказів, що були надані потерпілою на підтвердження розміру матеріальної шкоди є неякісними та судом не були досліджені. Також вказує, що розмір моральної шкоди нічим не обґрунтований та не було надано жодного розрахунку;

- представник цивільного відповідача КП «Автотранспортне підприємство 0628» Житомирської міської ради, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати в частині цивільного позову. При цьому зазначає, що позивачем до позовної заяви не було долучено доказів, що підтверджують причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою ОСОБА_1 та матеріальною шкодою, якої зазнала потерпіла ОСОБА_2 , а також доказів, що обґрунтовують як наявність, так і розмір моральної шкоди. Крім того вказує, що копії матеріалів провадження, надані сторонам процесу, є неякісними та нечитабельними. Також зазначає, що розмір моральної шкоди нічим не обґрунтований та відсутній його розрахунок. При цьому стверджує про невідкриття в порядку ст. 290 КПК доказів на підтвердження розміру шкоди, заподіяної потерпілій. Також просить зменшити розмір витрат на правову допомогу, оскільки, на його думку, вони не співмірні із заявленою ціною позову і повинні складати 2087,04 грн.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Сингаївська А.О. вважала касаційні скарги необґрунтованими і просила їх залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Сингаївської А.О., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засудженого та представника цивільного відповідача КП «Автотранспортне підприємство 0628» не підлягають задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Згідно ж із вимогами статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Наведені вимоги судами першої та апеляційної інстанцій було дотримано в повному обсязі.

Як убачається зі змісту касаційної скарги, засуджений не погоджується із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.

Водночас висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими та оціненими за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК.

Так, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного злочину, суд у вироку послався на показання потерпілої ОСОБА_2 та дані протоколу проведення слідчого експерименту від 11 червня 2018 року за її участю, де остання розповіла про те, що 22 березня 2018 року о 11 годині вона вийшла із під`їзду і на неї покотився контейнер зі сміттям та збив її з ніг, вона впала лівою стороною тулуба, а бак просто придавив її; показання свідка ОСОБА_3 та дані протоколу проведення слідчого експерименту від 18 квітня 2018 року за його участю, де останній розповів і показав обставини та механізм спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2 ; а також показання свідка ОСОБА_4 .

Також висновок про винуватість ґрунтується на даних, що містяться у протоколі огляду місця події від 19 квітня 2018 року, згідно з яким було оглянуто балкон квартири АДРЕСА_2 та було оглянуто підхід до сміттєвого відсіку, що знаходиться поруч із вхідними дверима до під`їзду; даних, що містяться у протоколі огляду місця події від 22 березня 2018 року з участю свідка ОСОБА_4 , під час якого була оглянута ділянка місцевості по АДРЕСА_3 , а саме підхід до сміттєпроводу, та присутній свідок показав на місце, де працівник комунальної служби з прибирання сміття збив сміттєвим баком його матір; висновку експерта № 622 від 29 березня 2018 року, згідно з яким у ОСОБА_2 виявлено закриту тупу травму лівої нижньої кінцівки у вигляді надвертлюгового уламкового перелому стегнової кістки зі зміщенням їх, що ускладнена розвитком гемартрозу (наявність крові в порожнині суглобу) та забою м`яких тканин ділянки кульшового суглобу, яка утворилась від дії тупого твердого предмету, при непрямій травмі-падінні на поверхні на ліву сторону тіла та відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд першої інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. При цьому дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 128 КК. Зміст вироку відповідає вимогам ст. 374 КПК.

А тому твердження засудженого про те, що потерпіла послизнулась і, не втримавшись, сама впала і таким чином отримала тілесні ушкодження, є безпідставними.

Доводи ж засудженого про недопустимість як доказу висновку експерта № 622 від 29 березня 2018 року, оскільки такий висновок ґрунтується на медичних документах, отриманих з порушенням вимог кримінального процесуального закону, також є не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17 (провадження № 51-218 кмо 19), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 цього Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

При цьому медична документація може бути отримана в інший спосіб, також передбачений КПК, а саме - добровільно надана безпосередньо потерпілою особою або медичною установою на запит слідчого, і лише у випадку неможливості отримати документи у такий спосіб слідчий звертається до слідчого судді з метою отримати дозвіл на тимчасовий доступ до речей та документів.

Водночас, дослідженням матеріалів даного кримінального провадження та звукозаписів судових засідань установлено, що стороною захисту клопотань про відкриття медичних документів у порядку ст. 290 КПК України заявлено не було, як не заявлялись такі клопотання і під час судового розгляду.

Окрім того, до суду касаційної інстанції від прокурора надійшли копії документів, які вказують на спосіб отримання експертом доступу до медичних документів потерпілої ОСОБА_2 , а саме: копія листа слідчого на адресу начальника Житомирського обласного бюро СМЕ щодо проведення судово-медичного освідування потерпілої ОСОБА_2 , яка на той час перебувала на лікуванні у ЦМЛ № 1 в м. Житомирі; копія листа слідчого на адресу головного лікаря ЦМЛ № 1 щодо надання можливості на ознайомлення судово-медичному експерту з історією хвороби потерпілої ОСОБА_2 і проведення судово-медичного обстеження в умовах стаціонарного лікування.

Зазначені доводи були перевірені й судом апеляційної інстанції і також не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, вказаний висновок експерта № 622 від 29 березня 2018 року обґрунтовано покладено в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 й у колегії суддів касаційного суду не викликає сумнівів щодо допустимості цього доказу.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження засудженому ОСОБА_1 17 вересня 2018 року в порядку ст. 290 КПК були відкриті матеріали досудового розслідування № 12018060020001219 в підшитому і пронумерованому стані, з якими він ознайомився в повному обсязі. При цьому ОСОБА_1 жодних заяв чи клопотань не висловлював.

Крім того, згідно з аудіозаписом судового засідання від 27 травня 2019 року, під час оголошення та дослідження в суді першої інстанції протоколу огляду місця події від 19 квітня 2018 року та ілюстративної таблиці до нього ні сам ОСОБА_1 , ні його захисник не зазначали про невідкриття цих доказів у порядку ст. 290 КПК.

А тому твердження засудженого про те, що протокол огляду місця події та ілюстративна таблиця до нього не були відкриті йому та захиснику після завершення досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК, є безпідставними та не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

Водночас, зазначаючи про фальсифікацію вказаного протоколу огляду місця події та ілюстративної таблиці до нього, засуджений у касаційній скарзі не наводить жодних доводів на обґрунтування такого твердження.

Також необґрунтованими є й доводи засудженого та представника цивільного відповідача про невідкриття їм у порядку ст. 290 КПК доказів на підтвердження розміру шкоди, заподіяної потерпілій, і про неправильне вирішення цивільного позову.

Так, за змістом положень ст. 290 КПК відкриття матеріалів здійснюється сторонами кримінального провадження, зокрема: обов`язок щодо надання доступу до матеріалів досудового розслідування покладено на прокурора або слідчого за його дорученням (ч. 1 і ч. 2); щодо надання доступу та можливості скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави чи сторони захисту, - на прокурора або слідчого за його дорученням чи сторону захисту відповідно (ч. 3 і ч. 6), а щодо відкриття додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду, - на сторони кримінального провадження (ч. 11). Стосовно ж потерпілого, то положеннями ч. 9 ст. 290 КПК закріплено лише його зобов`язання письмово підтвердити прокурору факт надання йому доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів.

А згідно з п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК, потерпілий, його представник та законний представник можуть бути віднесені до сторони обвинувачення лише у випадках, установлених цим Кодексом (зокрема, у разі зміни прокурором обвинувачення в суді або при відмові його від обвинувачення; у разі здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення). Відповідно ж до положень ч. 1 ст. 128 КПК потерпілий має право визначитися із питанням щодо пред`явлення цивільного позову у кримінальному провадженні до початку судового розгляду.

Відтак, будучи самостійними суб`єктами доказування, як потерпілий, так і цивільний позивач можуть і не поділяти позицію сторони обвинувачення, а здійснювати захист своїх інтересів, самостійно визначаючи його спрямованість і тактику.

Таким чином, ні потерпілий (якщо він не є стороною у кримінальному провадженні), ні цивільний позивач не належать до зобов`язаних суб`єктів щодо відкриття матеріалів у порядку ст. 290 КПК (за винятком обов`язку потерпілого, закріпленого у ч. 9 ст. 290 КПК).

Водночас у ч. 1 ст. 129 КПК визначено, що, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, після направлення обвинувального акта до суду і до початку судового розгляду потерпілою було подано позовну заяву та документи на підтвердження розміру заподіяної шкоди.

Вказана позовна заява потерпілої з долученими документами була вручена засудженому під розписку (а. с. 51, т. 1), а цивільному відповідачеві надіслана по пошті, що підтверджується супровідним листом та повідомленням про отримання (а. с. 55-56, т. 1).

Судом першої інстанції належним чином було досліджено надані потерпілою копії документів на підтвердження цивільного позову, ретельно з`ясовано характер і розмір витрат, зумовлених злочином, та наведено підстави для задоволення цивільного позову.

Зокрема, судом було досліджено виписку з медичної картки ОСОБА_2 , де зазначено діагноз та проходження потерпілою стаціонарного лікування

з 22 березня 2018 року по 3 квітня 2018 року, під час якого їй шляхом оперативного втручання було встановлено протез кульшового суглобу на суму 21200 грн з призначенням відповідних медичних препаратів; копії відповідних чеків, згідно з якими всі придбані медичні препарати та засоби гігієни могли використовуватись при проходженні потерпілою лікування. Причому дані з виписки амбулаторної картки потерпілої ОСОБА_2 узгоджуються з придбаними медичними препаратами, зазначеними в копіях наданих чеків.

Вирішуючи питання про визначення розміру моральної шкоди та виходячи з вимог розумності і справедливості, суд першої інстанції з урахуванням всіх обставин справи обґрунтовано визначив достатній розмір відшкодування, а саме 10000 грн, який відповідає глибині фізичних та душевних страждань, понесених потерпілою ОСОБА_2 внаслідок завданої шкоди її здоров`ю.

Отже, суд першої інстанції правильно вирішив заявлений потерпілою ОСОБА_2 цивільний позов про стягнення коштів на відшкодування моральної та матеріальної шкоди і належно мотивував свої висновки. З рішенням місцевого суду обґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції.

Не підлягає задоволенню і вимога представника цивільного відповідача про зменшення розміру витрат на правову допомогу, надану потерпілій ОСОБА_2 .

Так, зазначаючи про зменшення розміру цих витрат представник цивільного відповідача вказує лише на один із критеріїв, передбачених ст. 137 ЦПК України, а саме те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із ціною позову.

Натомість суд першої інстанції, приймаючи рішення про стягнення коштів на відшкодування витрат потерпілої, понесених нею у зв`язку з наданням їй правової допомоги, правильно виходив з урахування усіх критеріїв, які визначено в ст. 137 ЦПК України.

Зокрема, при визначенні розміру стягнення витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги потерпілій в сумі 5 000 грн, судом було також враховано складність справи, обсяг наданих адвокатом Забродським Б.І. послуг (підготовка позовної заяви, збирання відповідних доказів, участь у судових засіданнях) та тривалість розгляду справи (кількість судових засідань, проведених за участі адвоката).

Таким чином, рішення суду про стягнення коштів на відшкодування витрат потерпілої, понесених нею у зв`язку з наданням їй правової допомоги, відповідає вимогам ч. 1 ст. 124 КПК та ст.137 ЦПК України.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_1 і попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційних скаргах засудженого і представника цивільного відповідача КП «Автотранспортне підприємство 0628» Житомирської міської ради, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому апеляційним судом не встановлено порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, не встановлено.

Таким чином, касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та цивільного відповідача КП «Автотранспортне підприємство 0628» Житомирської міської радинеобхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 20 серпня 2019 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та цивільного відповідача КП «Автотранспортне підприємство 0628» Житомирської міської ради - без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

В.В. Король Н.О. Марчук В.П. Огурецький