Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 754/5202/20

провадження № 51-5800 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 липня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100030002247, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який народився й зареєстрований у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Деснянського районного суду міста Києва від 27 травня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладанням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Також суд у вироку розподілив процесуальні витрати й вирішив долю речових доказів.

Київський апеляційний суд ухвалою від 16 вересня 2020 року залишив без змін вирок місцевого суду.

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду постановою від 02 лютого 2021 року скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

За наслідками нового розгляду Київський апеляційний суд ухвалою від 27 липня 2023 року залишив без змін вирок суду першої інстанції.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, діючи умисно, 05 квітня 2020 року, перебуваючи в АДРЕСА_3 ), незаконно придбав за 5500 грн у невстановленої особи через один з інтернет-сайтів психотропні речовини: МДМА (3,4-метилендіоксиметамфетамін) у великих розмірах загальною масою не менше 2,890 г; амфетамін в особливо великих розмірах загальною масою не менше 22,597 г; РVР (1-феніл-2-піролідин-1-іл-пентан-1-он) у великих розмірах загальною масою не менше 10,596 г; 4-ММС (4-метилметкатинон) у великих розмірах загальною масою не менше 2,101 г. Того ж дня об 11:00 ОСОБА_7 , перебуваючи біля Птахофабрики в АДРЕСА_4 ), відшукав закладку із зазначеними психотропними речовинами, які були упаковані у 99 згортків.

Далі він поклав п`ять згортків із психотропними речовинами до своєї сумки, а решту - до автомобіля ЗАЗ Ланос (д.н.з. НОМЕР_1 ), став незаконно їх зберігати та перевозити без мети збуту до того, як 05 квітня 2020 року о 12:25 на АДРЕСА_5 його зупинили працівники поліції та вилучили зазначені речовини.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду від 27 липня 2023 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що положення ст. 75 КК України щодо ОСОБА_7 застосовано неправильно, оскільки конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також дані про особу засудженого свідчать, що його виправлення можливе лише в умовах відбування покарання у виді позбавлення волі. Апеляційний суд, на думку прокурора, не зважив на допущені порушення, не виконав вказівок суду касаційної інстанції та необґрунтовано залишив без задоволення апеляційну скаргу сторони обвинувачення, ухваливши рішення, яке не відповідає положенням ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Засуджений ОСОБА_7 і його захисник ОСОБА_6 заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, і кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 309 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Щодо наведених у касаційній скарзі прокурора аргументів про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, що призвело до застосування невиправдано м`якого заходу примусу, необхідно зазначити таке.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України під час призначення покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Водночас загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування й оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.

Призначене місцевим судом ОСОБА_7 покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення відповідає зазначеним вище вимогам, воно є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги, навів в ухвалі достатні мотиви й підстави визнання апеляційної скарги необґрунтованою та залишив вирок місцевого суду без змін. Ухвала апеляційного суду відповідає положенням ст. 419 КПК України.

Так, апеляційний суд з`ясував насамперед питання про те, до якої категорії тяжкості закон відносить вчинене в конкретному випадку злочинне діяння відповідно до ст. 12 КК України, у якій дається видова характеристика кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, установленій за кримінальне правопорушення цього виду. Отож тяжкість вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення у сфері обігу психотропних речовин, яке є тяжким злочином, на чому наголошує прокурор, враховано під час призначення передбаченого санкцією ч. 3 ст. 309 КК України покарання.

Однак урахування лише тих загальних обставин вчинення кримінального правопорушення, які охоплюються його об`єктивною стороною, поза зв`язком з іншими конкретними обставинами справи, не ґрунтується на принципі індивідуалізації, що передбачає диференційований підхід як обов`язкову умову справедливості кримінальної відповідальності. Тому апеляційний суд, переглядаючи вирок у частині призначеного ОСОБА_7 покарання, всебічно, повно та неупереджено проаналізував усі обставини кримінального провадження та дані про особу винного в їх сукупності.

Так, апеляційний суд, дав оцінку тому, що ОСОБА_7 вперше притягується до кримінальної відповідальності, жодних компрометуючих даних щодо його протиправної поведінки після вчинення кримінального правопорушення немає, успішно виконав усі покладені на нього обов`язки під час іспитового строку. Водночас засуджений із моменту його викриття й надалі, не змінюючи своєї позиції під час судового провадження, повністю визнавав свою вину і щиро каявся, що визнано обставиною, яка пом`якшує покарання. Обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив. Ці дані дозволили апеляційному суду дійти висновку, що ОСОБА_7 дійсно розкаявся, оскільки критично оцінює свої протиправні дії, осуджує свою поведінку. До того ж, як установив суд апеляційної інстанції під час нового розгляду, після ухвалення вироку ОСОБА_7 веде добропорядний спосіб життя, офіційно працевлаштувався, за місцем роботи характеризується виключно позитивно.

У касаційній скарзі прокурор заперечує обґрунтованість визнання апеляційним судом щирого каяття ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення обставиною, яка пом`якшує покарання. Однак ці доводи є невмотивованими. Так, з матеріалів справи з`ясовано, що вказану вище обставину було встановлена органом досудового розслідування і зазначено про неї в обвинувальному акті, а також її врахував місцевий суд під час призначення ОСОБА_7 покарання. Апеляційний суд, умотивувавши своє рішення, погодився з таким висновком суду першої інстанції. Оскільки прокурор у касаційній скарзі не навів переконливих аргументів на спростування цього висновку та не зазначив мотивів зміни стороною обвинувачення своєї позиції щодо наявності щирого каяття, немає підстав піддавати сумніву таке рішення судів попередніх інстанцій.

Отже, апеляційний суд урахував разом із тяжкістю кримінального правопорушення, на чому акцентує прокурор у касаційній скарзі, дані про особу засудженого, а також конкретні обставини справи, що впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування, які було встановлено під час нового розгляду. Ці відомості в сукупності давали апеляційному суду достатні підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі.

Переконливих доводів, які би спростовували висновки апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, застосування положень ст. 75 КК України, а також порушення приписів ч. 2 ст. 439 КПК України, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, за матеріалами справи не встановлено.

Отже, підстави для задоволення касаційної скарги прокурора відсутні.

Керуючись статтями 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Ухвалу Київського апеляційного суду від 27 липня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3