Правова позиція : Щодо мети застосування процедури кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру

Встановлена главою 39 КПК спеціальна процедура кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру покликана сприяти дотриманню справедливого балансу між захистом прав осіб, що страждають на психічні розлади, вчинили суспільно небезпечні діяння і з огляду на свій стан можуть бути небезпечними для себе та інших, й інтересами потерпілих, суспільства та держави. Однією з процесуальних гарантій у справах цієї категорії є забезпечення доведеності факту вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки кримінального правопорушення

Історія справи

Постанова ККС ВП від 11.04.2024 року у справі №295/3716/18
Постанова ККС ВП від 09.03.2023 року у справі №295/3716/18
Постанова ККС ВП від 09.03.2023 року у справі №295/3716/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 295/3716/18

провадження № 51-2462 км 22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

представника потерпілого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та представника ОСОБА_9 в інтересах потерпілого - Відокремленого структурного підрозділу «Житомирський автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного транспортного університету» на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060020001312, про застосування примусових заходів медичного характеру щодо

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Єсеник Північноморавської області Чеської Республіки, мешканця АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у зв`язку із вчиненням суспільно небезпечного діяння, відповідальність за яке передбачена частиною 2 статті 194 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

1. Згідно з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру ОСОБА_10 19 лютого 2016 року приблизно о 22:05 на вул. Каретній у м. Житомирі підпалив автомобіль марки Skoda моделі Octavia, який належить Житомирському автомобільно-дорожньому коледжу Національного транспортного університету. Внаслідок пожежі, що виникла, автомобіль було пошкоджено, чим зазначеній установі завдано матеріальної шкоди на суму 193 190 грн.

2. За висновком судово-психіатричної експертизи № 371-2017 від 07 листопада 2017 року ОСОБА_10 на час експертного дослідження страждав на шизофренію параноїдної форми безперервного типу перебігу з помірно вираженим змішаним (дисоціативно-психопатоподібним) типом дефекту, параноїчним синдромом. Обумовлені цим розладом зміни психіки позбавляли ОСОБА_10 на час вчинення суспільно небезпечного діяння можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними і зумовлювали необхідність застосування примусових заходів медичного характеру.

3. 28 січня 2021 року Богунський районний суд м. Житомира відмовив у застосуванні щодо ОСОБА_10 примусових заходів медичного характеру і закрив кримінальне провадження у зв`язку з недоведеністю вчинення ним суспільно небезпечного діяння.

4. 05 жовтня 2023 року Житомирський апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

5. У касаційній скарзі прокурор і представник потерпілого, кожен у своїй, заявили вимогу про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду кримінального провадження у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

6. Прокурор на обґрунтування своєї вимоги наводить такі доводи:

6.1. викладені в ухвалі висновки апеляційного суду щодо неврахування як доказів результатів пред`явлення свідку ОСОБА_11 особи для впізнання за фотознімками з огляду на те, що ОСОБА_10 й інші особи, пред`явлені свідку на фото для порівняння, мають різний вік та різкі відмінності у зовнішності, мають характер припущень;

6.2. посилання суду як на підставу неприйняття до уваги даних протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_11 на проведення слідчої дії не в темний час доби, коли відбулася подія суспільно небезпечного діяння, а вдень є необґрунтованими, оскільки згідно з показаннями зазначеного свідка на вулиці було штучне освітлення і ОСОБА_11 розгледів обличчя ОСОБА_10 від спалаху полум`я, а отже час проведення слідчої дії не вплинув на можливість належного відтворення обстановки події;

6.3. апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, покладених в основу ухвали місцевого суду, у тому числі допит свідка ОСОБА_11 .

7. Представник потерпілого на обґрунтування своєї вимоги наводить такі доводи:

7.1. суд апеляційної інстанції порушив принцип безпосередності судового розгляду, оскільки не допитав свідків - лікарів-психіатрів щодо стану ОСОБА_10 на час лікування і проведення судово-психіатричної експертизи;

7.2. всупереч вимогам частини 2 статті 439 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційний суд не виконав вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Касаційного кримінального суду від 09 березня 2023 року, оскільки не провів нової судово-психіатричної експертизи для з`ясування актуального психічного стану ОСОБА_10 на час апеляційного перегляду у 2023 році.

Позиції учасників судового провадження

8. Прокурор і представник потерпілого ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримали касаційні скарги з наведених у них доводів, просили скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

9. Захисниця ОСОБА_6 у судовому засіданні навела аргументи щодо законності й обґрунтованості ухвали апеляційного суду, просила залишити її без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.

Мотиви суду

10. Відповідно до частини 2 статті 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

11. Встановлена главою 39 КПК спеціальна процедура кримінального провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру покликана сприяти дотриманню справедливого балансу між захистом прав осіб, що страждають на психічні розлади, вчинили суспільно небезпечні діяння і з огляду на свій стан можуть бути небезпечними для себе та інших, й інтересами потерпілих, суспільства та держави.

12. Передбачені законодавцем у справах цієї категорії процесуальні гарантії спрямовані на втілення таких закріплених у статті 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 року № 1489-III (далі - Закон № 1489-ІІІ) принципів її надання як законність, гуманність, додержання прав людини і громадянина, добровільність, необхідність і достатність заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації.

13. Однією з зазначених гарантій є забезпечення доведеності факту вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки кримінального правопорушення. Скоєння діяння конкретною особою, неосудною у силу свого психічного стану, виходячи зі змісту частини 1 статті 505, частиною 1 статті 513 КПК, належить до предмету доказування у кримінальному провадженні і є обов`язковою умовою прийняття судом рішення про застосування щодо неї примусових заходів медичного характеру. Адже такі заходи за змістом становлять серйозне втручання у права людини на свободу, особисту недоторканність, недоторканність свого приватного життя та є одним із винятків із закріпленого у статтях 12, 13 Закону № 1489-ІІІ загального правила про надання психіатричної допомоги на прохання чи за усвідомленою згодою пацієнта. Застосування цього винятку не інакше як у разі беззаперечного підтвердження наявності визначених законом підстав для примусу особи у межах належної правової процедури є необхідною умовою практичного втілення засади добровільності психіатричної допомоги.

14. Тягар доведення обставин, зазначених у частині 1 статті 513 КПК, закон покладає на сторону обвинувачення, яка у межах своїх процесуальних повноважень, визначених частиною 2 статті 283, статтею 292 цього Кодексу, звертається до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Адже на відповідний особливий порядок кримінального провадження поширюються передбачені статтею 7 КПК загальні засади, у тому числі змагальність судового процесу, що згідно з частиною 1 статті 22 цього Кодексу передбачає самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод та законних інтересів. Під час кримінального провадження, як унормовано частиною 3 зазначеної статті КПК, функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Суд відповідно до частини 6 статті 22 КПК, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Перекладення на суд функції сторони обвинувачення і доведення наявності правових підстав для застосування щодо особи примусових заходів медичного характеру суперечить зазначеній засаді і є неприпустимим.

15. Як видно з матеріалів справи, суд першої інстанції, дотримуючись вимог статей 7 22 512 513 КПК, за результатами ґрунтовного аналізу й оцінки доказів, поданих сторонами і досліджених у судовому засіданні, визнав недоведеним, що суспільно небезпечне діяння, зазначене у клопотанні про застосування примусових заходів медичного характеру, вчинив ОСОБА_10 .

16. Аргументи прокурора і представника потерпілого на заперечення таких висновків місцевого суду були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції й обґрунтовано спростовані. Всупереч доводам касаційних скарг, апеляційний суд відповідно до вимог частини 2 статті 419 КПК на кожен із таких аргументів надав вичерпну відповідь і, залишаючи апеляційні скарги без задоволення, навів в ухвалі достатні підстави визнання їх необґрунтованими, з якими колегія суддів погоджується.

Щодо оцінки судами результатів пред`явлення для впізнання

17. Зокрема, як установили суди, єдиним безпосереднім очевидцем події - підпалу службового автомобіля директора Житомирського автомобільно-дорожнього коледжу ОСОБА_9 19 лютого 2016 року був свідок ОСОБА_11 . Цей свідок відповідно до його показань з балкона своєї квартири бачив як незнайомий йому чоловік полив транспортний засіб невідомою рідиною, а коли ОСОБА_11 гукнув до нього, кинув запалений сірник і втік, після чого автомобіль загорівся. Згідно з показаннями свідка у судовому засіданні і даними протоколу пред`явлення йому особи для впізнання за фотознімками ОСОБА_11 упізнав ОСОБА_10 як чоловіка, який вчинив зазначені ним дії. Проте наведеним показанням суди дали обґрунтовану критичну оцінку з огляду на таке.

18. Відповідно до матеріалів кримінального провадження і технічного запису судового процесу, свідок ОСОБА_11 не зміг конкретизувати ознак, за якими він упізнав ОСОБА_12 , крім світлого волосся, що виглядало з-під капюшона, легкої неголеності без бороди та вус, овальної форми обличчя і продовгуватого носа.

19. Проте зазначені ОСОБА_11 прикмети не збігалися з описом зовнішності ОСОБА_10 у лютому-березні 2016 року, даному у судовому засіданні законним представником (матір`ю) останнього - ОСОБА_13 і свідками - його вітчимом ОСОБА_14 , санітаром ОСОБА_15 , котрий 02 лютого 2016 року супроводжував ОСОБА_10 з одного лікувального закладу до іншого, лікарем ОСОБА_16 , яка приймала хворого у Житомирській обласній психіатричній лікарні 04 березня 2016 року, і лікарем ОСОБА_17 , який безпосередньо здійснював його лікування.

20. Наведені показання суд оцінив у сукупності з даними досліджених у судовому засіданні документів про: перебування ОСОБА_10 у Львівській обласній клінічній психіатричній лікарні з 14 серпня 2015 року до 02 лютого 2016 року на підставі ухвали Галицького районного суду м. Львова від 13 серпня 2015 року; доставлення ОСОБА_10 у Житомирську обласну психіатричну лікарню і втечу його з цього закладу 02 лютого 2016 року; подальше звернення хворого у Житомирську обласну психіатричну лікарню і продовження лікування з 04 березня 2016 року (т. 1, а. с. 79, 80).

21. Із показань зазначених вище свідків у взаємозв`язку з зафіксованою у документах інформацією щодо хронології подій слідувало, що як за 2, 5 тижні до, так і через 2 тижні після підпалу автомобіля ОСОБА_10 мав довгу неохайну бороду, голова була поголеною, і його зовнішність у період з 02 лютого до 04 березня 2016 року істотних змін не зазнала.

22. Із урахуванням суттєвих розбіжностей між свідченнями ОСОБА_11 про прикмети особи, котра вчинила підпал, і показаннями інших свідків щодо зовнішності ОСОБА_10 суд обґрунтовано не прийняв до уваги дані протоколу пред`явлення свідку ОСОБА_11 особи для впізнання за фотознімками, констатувавши проведення слідчої дії з істотним порушенням вимог статті 228 КПК.

23. За приписами частини 1 зазначеної статті КПК перед проведенням відповідної процесуальної дії слідчий, прокурор опитує особу, що впізнає, про зовнішній вигляд і прикмети особи, яку вона може впізнати, що фіксується у протоколі. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає людину, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Під час слідчої дії згідно з частиною 3 статті 228 КПК особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.

24. Зазначеної процедури під час пред`явлення ОСОБА_11 для впізнання чоловіка, котрий підпалив автомобіль, дотримано не було. Зокрема, у відповідному протоколі не зазначено жодної прикмети, за якими окремо чи у сукупності свідок упізнав ОСОБА_10 . Натомість протокол містить лише загальну фразу про те, що ОСОБА_11 упізнав особу «за рисами обличчя» (т. 1, а. с. 97-99).

25. Не повідомляв ОСОБА_11 під час пред`явлення для впізнання і про риси зовнішності чоловіка, котрий вчинив суспільно небезпечне діяння, зазначені ним у судовому засіданні, - неголеність без бороди і вус, світле волосся, овальна форма обличчя і продовгуватий ніс. Разом з тим, як видно з відповідного протоколу, на пред`явленому свідку фото ОСОБА_10 мав вуса. Водночас упізнати людину за кольором волосся не дозволяла якість фотознімка, пред`явленого ОСОБА_11 за чорно-білою ксерокопією з нечітким і затемненим зображенням обличчя (т. 1, а. с. 91, 92).

26. Із урахуванням викладеного суд узяв до уваги й істотні відмінності зовнішності ОСОБА_18 на час розгляду клопотання, яку він безпосередньо візуально сприймав у судовому засіданні, і на фото, пред`явленому слідчим свідку ОСОБА_11 Обґрунтовані сумніви в достовірності результатів пред`явлення особи для впізнання зумовлювали і показання під час судового розгляду законного представника ОСОБА_10 - ОСОБА_13 про те, що станом на лютий 2016 року її син після тривалого лікування у психіатричній лікарні зовні дуже змінився порівняно з часом виготовлення зазначеного вище фотознімка, зокрема сильно схуд.

27. Виходячи з наведеного колегія суддів погоджується з висновками судів, які критично оцінили показання свідка ОСОБА_11 у судовому засіданні щодо особи, яка вчинила підпал, і не визнали допустимими та достовірними доказами дані протоколу пред`явлення йому особи для впізнання за фотознімками. Не ставлять під сумнів правильності такої оцінки і доводи прокурора у касаційній скарзі про те, що, всупереч твердженням судів в ухвалах, особи, пред`явлені свідку на фото, не мали різких відмінностей за віком і зовнішністю.

Щодо оцінки судами результатів слідчого експерименту

28. Не визнали суди належними і достатніми доказами обставини, зазначеної у пункті 2 частини 1 статті 513 КПК, і дані протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_11 , під час якого він не повідомляв відомостей, необхідних для ідентифікації особи. Натомість під час цієї слідчої дії ОСОБА_11 лише розповів про обставини, за яких він був очевидцем підпалу автомобіля, показав на місці балкон своєї квартири, звідки він бачив подію, і розташування транспортного засобу (т. 1, а. с. 91, 92).

29. Відтак результати слідчого експерименту підтверджували лише безпосереднє сприйняття свідком факту і способу вчинення суспільно небезпечного діяння, проте не доводили причетності до нього ОСОБА_10 . Законності й обґрунтованості таких висновків судів не спростовують і доводи прокурора у касаційній скарзі про те, що проведення згаданої процесуальної дії у світлий час доби не перешкоджало ОСОБА_11 правильно відтворити обстановку і обставини події.

Щодо відхилення апеляційним судом клопотання прокурора про повторне дослідження доказів

30. Посилання прокурора і представника потерпілого у касаційних скаргах як на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону на те, що апеляційний суд повторно не дослідив протоколів пред`явлення свідку ОСОБА_11 особи для впізнання за фотознімками, слідчого експерименту з цим свідком, висновку судово-психіатричної експертизи ОСОБА_12 № 371-2017 від 07 листопада 2017 року та деяких інших документів, покладених в основу ухвали суду першої інстанції, і не допитав свідків - ОСОБА_11 та лікарів-психіатрів, які давали показання у місцевому суді, не ґрунтуються на вимогах частини 3 статті 404 КПК.

31. Згідно з цією нормою процесуального права суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

32. Як видно з журналу судового засідання і технічного запису процесу, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив клопотання прокурора і представника потерпілого, які були наведені в апеляційних скаргах, про повторне дослідження зазначених вище документів, оскільки матеріали справи і доводи відповідних клопотань не свідчили про дослідження цих доказів місцевим судом не повністю або з порушеннями (т. 2, а. с. 135-138, 150-154, т. 3, а. с. 119-123).

33. Не встановив апеляційний суд і передбачених частиною 3 статті 404 КПК підстав для повторного допиту свідків - ОСОБА_11 і лікарів-психіатрів, показання яких суд першої інстанції безпосередньо сприйняв з дотриманням установленої статтею 352 КПК процедури і оцінив відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.

34. У сукупності і взаємозв`язку з іншими доказами суд дав належну оцінку і поясненням ОСОБА_10 у судовому засіданні, а також під час проведення судово-психіатричної експертизи, у яких він послідовно категорично заперечував скоєння ним підпалу автомобіля (т. 1, а. с. 127-130). Тоді як після вчинення у минулому підпалів квартири і номера у готелі, у зв`язку з чим щодо ОСОБА_10 застосовувалися примусові заходи медичного характеру на підставі ухвали Галицького районного суду м. Львова від 04 грудня 2015 року, він у бесідах з лікарями-психіатрами під час проведення судово-психіатричної експертизи і лікування підтверджував зазначені факти і розповідав про внутрішні спонукання своїх дій (т. 1, а. с. 115-117).

35. Інші подані сторонами і досліджені у судовому засіданні докази також не підтверджували вчинення суспільно небезпечного діяння ОСОБА_10 .

36. Зокрема, на підставі рапорту поліцейського Головного Управління Національної поліції в Житомирській області від 19 лютого 2016 року з приводу підпалу автомобіля, звіту про причину виникнення пожежі, технічного висновку про пожежу № 20-19.02.2016 від 30 березня 2016 року, наданого Дослідно-випробувальною лабораторією аварійно-рятувального загону спеціального призначення Управління ДСНС України у Житомирській області, у взаємозв`язку з показаннями представника потерпілого ОСОБА_9 і свідка ОСОБА_19 встановлено лише факт пошкодження службового автомобіля ОСОБА_9 шляхом підпалу (т. 1, а. с. 57, 62-70).

37. Крім цього, представник потерпілого ОСОБА_9 і допитані судом свідки ОСОБА_20 і ОСОБА_21 повідомили суду про робочий конфлікт між директором коледжу ОСОБА_9 і його заступником з господарських питань ОСОБА_22 , який трапився за три дні до події - 16 лютого 2016 року. Після розмови на підвищених тонах ОСОБА_22 , зі слів ОСОБА_21 , казав, що її «ще не закінчено», а зі слів ОСОБА_9 і ОСОБА_20 - лаявся зі словами, що він директорові «ще покаже».

38. ОСОБА_9 припускав зв`язок згаданого інциденту з підпалом і причетність до нього ОСОБА_10 , оскільки він є пасинком ОСОБА_22 , страждає на психічний розлад і раніше вчиняв подібні суспільно небезпечні діяння.

39. Проте офіційне твердження про вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що є підставою для застосування примусових заходів медичного характеру, як і обвинувачення, не може ґрунтуватися на припущеннях. Жодних об`єктивних даних на підтвердження зазначеної версії за результатами досудового розслідування і судового розгляду здобуто не було.

40. Зокрема, зазначені свідками слова ОСОБА_22 одразу після конфлікту, які могли бути емоційним вираженням обурення, не давали підстав для висновку про реальний намір організувати або сприяти вчиненню протиправних дій - знищенню чи пошкодженню майна коледжу.

41. Крім цього, згідно з поясненнями у судовому засіданні законного представника ОСОБА_10 - ОСОБА_13 у сина з вітчимом були напружені стосунки, ОСОБА_22 ніколи не розповідав йому про свої проблеми на роботі і вони взагалі впродовж багатьох років майже не спілкувалися.

42. Як зазначила допитана судом експерт-психіатр ОСОБА_23 , для стану ОСОБА_10 , зумовленого його психічним розладом, характерним є замкненість на власних хворобливих переживаннях, зниження рівня емпатії й ускладнення контактів з іншими людьми. Такі пояснення експерта щодо стану психіки хворого і його можливого впливу на девіантну поведінку узгоджувалися з даними дослідженого судом висновку комісії лікарів-психіатрів від 11 жовтня 2017 року № 68-2017, згідно з яким раніше вчиняти підпали ОСОБА_10 спонукали внутрішні патологічні чинники - марення і галюцинації, а не зовнішній вплив (т. 1, а. с. 115-117).

43. Звертає увагу колегія суддів і на те, що за наявності підстав підозрювати ОСОБА_22 у причетності до підпалу службового автомобіля директора коледжу правоохоронні органи мали інкримінувати йому вчинення цього злочину з використанням психічно хворого як знаряддя. Проте ОСОБА_22 такі дії за провину не ставилися й обвинувачення йому взагалі не висувалося. За таких обставин суд, розглядаючи справу відповідно до статті 337 КПК лише щодо ОСОБА_10 у межах клопотання про застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру, не мав процесуальних повноважень перевіряти можливу причетність до суспільно небезпечного діяння інших осіб, у тому числі ОСОБА_22 .

44. Суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, наданою місцевим судом, а тому, всупереч доводам касаційних скарг прокурора і представника потерпілого, засади безпосередності судового процесу не порушив.

Щодо непроведення судом апеляційної інстанції нової судово-психіатричної експертизи

45. Доводи касаційної скарги представника потерпілого про невиконання апеляційним судом вказівок суду касаційної інстанції у зв`язку з непроведенням нової судово-психіатричної експертизи для з`ясування психічного стану ОСОБА_10 на час прийняття судового рішення є недоречними.

46. Відповідно до матеріалів справи Касаційний кримінальний суд Верховного Суду постановою від 09 березня 2023 року констатував істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність як підстави для скасування попередньої протилежної за змістом ухвали апеляційного суду від 16 травня 2022 року з огляду, серед іншого, на те, що згаданою ухвалою суд застосував щодо ОСОБА_10 примусові заходи медичного характеру на основі висновку судово-психіатричної експертизи від 07 листопада 2017 року, проведеної кілька років тому, і не вирішив експертним шляхом питання про актуальний психічний стан особи (т. 3, а. с. 74-80).

47. За результатами нового апеляційного розгляду було визнано законними й обґрунтованими висновки суду першої інстанції про недоведеність вчинення суспільно небезпечного діяння ОСОБА_10 , що згідно з частиною 3 статті 513 КПК є безумовною підставою для відмови у застосуванні примусових заходів медичного характеру, а відтак і потреба у проведенні нової судово-психіатричної експертизи для цілей застосування таких заходів відпала.

48. Виходячи з викладеного колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду є законною й обґрунтованою, і підстав для її зміни або скасування, передбачених частиною першою статті 438 КПК, не знаходить.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора ОСОБА_8 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та представника ОСОБА_9 в інтересах потерпілого - Відокремленого структурного підрозділу «Житомирський автомобільно-дорожній фаховий коледж Національного транспортного університету» залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського апеляційного суду від 05 жовтня 2023 року щодо ОСОБА_10 - без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3