Історія справи

Ухвала ККС ВП від 14.09.2021 року у справі №226/471/20
Постанова ККС ВП від 10.11.2022 року у справі №226/471/20

Постанова

Іменем України

10 листопада 2022 року

м. Київ

Справа № 226/471/20

Провадження № 51-4458 км 21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - ОСОБА_10,

суддів: ОСОБА_11, ОСОБА_12,

при секретарі ОСОБА_13,

за участю прокурора ОСОБА_14,

засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_1 ,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_15,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019050490001289 за обвинуваченням

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Димитров Донецької області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_16 в його інтересах на вирок Димитровського міського суду Донецької області від 6 липня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 30 серпня 2021 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Димитровського міського суду Донецької області від 6 липня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч.1 ст.115 КК України на 10 років позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_1 залишений у вигляді тримання під вартою до набрання чинності вироком суду.

Строк покарання ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з 26 листопада 2019 року.

Зараховано ОСОБА_1 згідно з ч.5 ст. 72 КК України строк попереднього ув`язнення з 26 листопада 2019 року по день набрання чинності вироком суду у строк відбуття покарання з розрахунку 1 день тримання під вартою за 1 день позбавлення волі.

Вирішено питання про речові докази у провадженні.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 30 серпня 2021 року вищевказаний вирок залишено без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2, перебуваючи у знайомого ОСОБА_2 у будинку за адресою: АДРЕСА_2 , у другій половині дня, у ході розпивання спиртних напоїв з останнім, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин під час словесної сварки, яка переросла в бійку, умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень наніс ОСОБА_2 не менше 7 ударів в область голови та лівої руки.

Після цього, у ОСОБА_1 , який знаходився у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті особистої неприязні до ОСОБА_2 , виник злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті останньому. З цією метою ОСОБА_1 схопив один із кухонних ножів, який знаходився у вказаному приміщенні, та тримаючи його в руці, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто, діючи з прямим умислом на вбивство ОСОБА_2 , цілеспрямовано із застосуванням значної сили умисно завдав вказаним кухонним ножем з дерев`яною рукояткою два удари в область грудної клітини з правого боку, залишивши після останнього удару ніж у тілі ОСОБА_2 .

Після цього ОСОБА_1 , розуміючи що ОСОБА_2 ще живий, схопив зі столу в кухні столовий ніж з металевою рукояткою та, з метою доведення свого злочинного умислу до кінця, бажаючи настання смерті потерпілого, цілеспрямовано із застосуванням значної сили умисно завдав вказаним ножем одного удару в область лівої бокової поверхні грудної клітини ОСОБА_2 , залишивши після вказаного удару ніж у його тілі.

Від отриманих ударів потерпілий впав на підлогу в приміщенні кухні, а ОСОБА_1 , побачивши, що потерпілий помер, та вважаючи, що в повному обсязі реалізував свій злочинний умисел, спрямований на вбивство ОСОБА_2 , припинив свої дії та покинув місце вчинення злочину.

В результаті злочинних дій ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 були спричинені три колото-різані поранення поверхні грудної клітини, які відносяться за ступенем тяжкості до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя в момент заподіяння та перебувають в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті ОСОБА_2 , та легкі тілесні ушкодження, які не перебувають у прямому причинно - наслідковому зв`язку з настанням смерті ОСОБА_2 .

Смерть потерпілого настала в строк більш 36 годин, але менш 72 годин до моменту огляду його трупа на місці події, який розпочато о 18.00 годині 25 листопада 2019 року.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник просить скасувати постановлені судові рішення у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та закрити кримінальне провадження. Не погоджується із встановленими судом фактичними обставинами кримінального провадження. Вважає, що судом першої інстанції не дотримано вимог ст. 91 КПК України, яка передбачає, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення). Зазначає про порушення права на захист, що до ОСОБА_1 застосовувалися незаконні методи слідства, побої і катування, а постанова про закриття кримінального провадження від 24 квітня 2020 року за відсутності в діях працівників Мирноградського ВП складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, є незаконною, а тому суд не може приймати до уваги первинні показання ОСОБА_1 , в яких він оговорив себе, що є порушенням вимог ч. 4 ст. 95 КПК України. Стверджує, що мотив вчинення злочину - неприязні відносини в результаті сварки та бійки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - не доведений доказами. Вказує на те, що суд не надав належної оцінки висновку судової імунологічної експертизи від 24 грудня 2019 року, порушено вимоги ст. 228 КПК України при проведенні впізнання ОСОБА_1 свідками за фотознімками, оскільки відповідно до правового висновку ВС у постанові від 3 серпня 2021 року по справі № 761/6970/14-к закон допускає впізнання за фотознімками або матеріалами відеозапису в разі необхідності, тобто за реальної неможливості забезпечення присутності особи, яка підлягає впізнанню. Втім, причин, з яких дану слідчу дію було проведено за відсутності ОСОБА_1 не зазначено, а тому суд не мав посилатися на такі докази. Зазначає, що стороною обвинувачення та судом не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_1 , не погоджуючись із встановленими місцевим судом фактичними обставинами справи, просить змінити рішення судів попередніх інстанцій у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і перекваліфікувати його дії на ст. 135 КК України, як залишення в небезпеці ОСОБА_2 , оскільки його вини у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 115 КК України немає. Зазначає про те, що до нього застосовувались незаконні методи слідства, що підтверджується матеріалами кримінального провадження. Вважає, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду не відповідають вимогам ст. 370 КПК України, а вирок ґрунтується на недопустимих доказах. Вказує на фальсифікацію справи органами поліції.

Позиції учасників судового провадження

До початку касаційного розгляду на адресу Суду надійшли письмові заперечення від прокурора на касаційну скаргу захисника, в яких прокурор просить залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни як законні та обґрунтовані. Вказує, що дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК України вірно, а вина останнього у вчиненні інкримінованого злочину доведена сукупністю досліджених доказів.

Захисник ОСОБА_17 та засуджений ОСОБА_1 підтримали касаційні скарги сторони захисту, просили їх задовольнити.

Прокурор ОСОБА_18 заперечила щодо задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_16 в його інтересах на вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду. Доводи, викладені в касаційних скаргах, вважала необґрунтованими. Просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни як законні та вмотивовані.

Мотиви Суду

За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу (ч. 2 ст. 438 КПК України).

Таким чином, неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК України) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку, чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено можливості скасування касаційним судом рішень судів першої та апеляційної інстанцій з цих підстав. При перегляді судових рішень у касаційному порядку суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.

Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Колегія суддів вважає, що ухвалюючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_1 суд першої інстанції вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Так, з мотивувальної частини вироку вбачається, що висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину, за який його засуджено, ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину підтверджується показаннями свідків, які безпосередньо були допитані в судовому засіданні, так і в досліджених судом доказах, а саме: протоколах огляду місця події, протоколах впізнання за фотознімками, висновками судово-медичних експертиз, зміст яких детально викладений у вироку суду.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, вирок місцевого суду переглядався судом апеляційної інстанції за апеляційною скаргою захисника в інтересах обвинуваченого, в якій захисник, посилаючись на незаконність та необґрунтованість вирокущодо ОСОБА_1 просив його скасувати у зв`язку з невідповідністю висновківсуду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а кримінальне провадження закрити у зв`язку з недоведеністю вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину, яку апеляційний суд належним чином перевірив та надав обґрунтовані відповіді.

На думку колегії суддів, доводи касаційної скарги захисника про порушенням судом першої інстанції вимог ст. 91 КПК України є безпідставними.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, під час судового розгляду у повному обсязі були встановлені обставини, які підлягають доведенню у кримінальному провадженні згідно положень ст. 91 КПК України, а саме: встановлені знаряддя вчинення злочину ОСОБА_1 - ножами з дерев`яною та металевою ручками, що залишилися в тілі загиблого, наявність цих ножів в будинку ОСОБА_2 обвинувачений ОСОБА_1 в суді не заперечував та пояснював, що використовував їх для нарізки закуски, встановлений час, місце та спосіб вчинення злочину, механізм заподіяння ОСОБА_2 ножових поранень, що перебувають у причинному зв`язку з настанням його смерті, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, форма вини та мотив вчинення злочину та інші обставини, встановлення яких є обов`язковим згідно з положеннями вказаної статті.

Безпідставним є посилання захисника на порушення права на захист, посилаючись на рішення ЄСПЛ «Матоцціа проти Італії» від 25 липня 2000 року. Обставини, які зазначені в даному рішенні, є відмінними від обставин справи щодо ОСОБА_1 . З матеріалів вказаного провадження вбачається, що його право на негайну і детальну проінформованість про характер та причину обвинувачення проти нього порушено не було, й останній мав достатньо часу і можливостей для підготовки свого захисту.

У вироку суду надана належна оцінка показанням свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з дотриманням положень ст. ст. 86 87 96 КПК України.

Відповідно до положень ст. 97 КПК України, за якою показаннями з чужих слів є висловлювання, здійснене в усній, письмовій або іншій формі, щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненні іншої особи. Суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

При прийнятті цього рішення суд зобов`язаний враховувати: 1) значення пояснень і показань, у випадку їх правдивості, для з`ясування певної обставини і їх важливість для розуміння інших відомостей; 2) інші докази щодо питань, які подавалися або можуть бути подані; 3) обставини надання первинних пояснень, які викликають довіру щодо їх достовірності; 4) переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень; 5) складність спростування пояснень, показань з чужих слів для сторони, проти якої вони спрямовані; 6) співвідношення показань з чужих слів з інтересами особи, яка надала ці показання; 7) можливість допиту особи, яка надала первинні пояснення, або причини неможливості такого допиту.

Показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої ст. 97 КПК України.

Під час судового розгляду було встановлено, що показання свідка ОСОБА_5 в частині того, що зі слів ОСОБА_1 йому було відомо, що обвинувачений завдав удари ножем ОСОБА_2 узгоджуються з поясненнями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які будучи понятими при затриманні ОСОБА_1 чули аналогічні його пояснення, стосовно того, що він знаходячись в будинку ОСОБА_2 під час сварки з ним двічі вдарив його ножем у грудну клітину, ніж залишив у тілі загиблого. Такі пояснення свідків в сукупності узгоджуються з висновками судової імунологічної експертизи № 1517/3 від 20.12.19 року (а/с - 159-161 т.1), за якими зі змивів з правої руки ОСОБА_1 , не виключається можливість походження крові від потерпілого ОСОБА_2 за груповими властивостями крові загиблого (антиген А і Н); з висновками судової імунологічної експертизи № 38/3 від 10.01.20 року, за якими на ножах з дерев`яною та металевою ручках, виявлених в тілі загиблого ОСОБА_2 можливий домішок крові від обвинуваченого ОСОБА_1 (а/с - 163-167 т.1). Свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були попереджені судом за дачу завідомо неправдивих свідчень за ст. 384 385 КК України, були приведені до присяги у порядку, передбаченому ст. 352 КПК України під час їх допиту судом. Показання свідків ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , допитаними судом безпосередньо в судовому засіданні в порядку, передбаченому ст. 352 КПК України, доводять лише обставини перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння у ніч вбивства у листопаді 2019 року в будинку ОСОБА_2 та його розмови про обставини вбивства трьох осіб, що не відповідали дійсності.

Апеляційний суд належним чином перевірив доводи захисту про невідповідність кількості ударів по голові та лівої руки, виявлених у загиблого ОСОБА_8 від дій тупого предмету з обмеженою травмуючою поверхнею, що передували заподіянню йому ножових поранень, вказаних у вироку суду, з висновками судової медичної експертизи. За висновками суду, викладеними в мотивувальній частині вироку, в ході бійки ОСОБА_1 умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень наніс ОСОБА_2 декілька, проте не менше 7 ударів в область голови та лівої руки, які передували заподіянню загиблому ножових поранень. Такі висновки суду збігаються з висновками судово-медичної експертизи № 4141 від 26.11.19 року (а/с - 103-111 т.1).

У касаційній скарзі захисник зазначає про те, що поза увагою суду залишилася обставина про те, що на місці злочину було виявлено три шапки. Однак, як вбачається із матеріалів провадження під час судового розгляду ці обставини перевірялися та отримали належну оцінку у вироку суду першої інстанції.

Крім того, у касаційних скаргах засуджений та захисник вказують про застосування до ОСОБА_1 незаконних методів слідства, спричинення побоїв та катувань з метою примушення до зізнання у вбивстві ОСОБА_2 .

Твердження захисту про застосування до ОСОБА_1 недозволених заходів психологічного та фізичного впливу під час слідства були предметом перевірки слідчого судді під час обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу і свого підтвердження не знайшли. Зазначені відомості, в тому числі і в частині виявлених у ОСОБА_1 травм ребер були перевірені ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську та постановою від 23.04.2020 р. 2-го слідчого відділу кримінальне провадження № 62020050000000168 від 24.01.2020 р. за ознаками кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 365 КК України закрито у зв`язку з відсутністю в діях поліцейських Мирноградського відділення поліції Покровського ВП ГУНП в Донецькій області складу кримінального правопорушення (а/с - 168-173 т.2) Постанова ТУ ДБР від 24.01.20 року стороною захисту у встановленому КПК України порядку оскаржена не була.

Захисник у касаційній скарзі вказує на порушення вимог ч. 4 ст. 95 КПК України, вказуючи про те, що суд не може приймати до уваги і посилатись у вироку на первинні показання ОСОБА_1 , в яких він оговорив себе.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в основу вироку суд поклав висновки судових експертиз, які були проведені на підставі отриманих речових доказів, допити свідків, які підтвердили свої показання під час судового розгляду та проведені за їхньою участю слідчі дії. Судом не було взято до уваги показання ОСОБА_1 , надані ним під час досудового слідства. Окрім того, судом першої інстанції було зазначено про те, що обвинувачений ОСОБА_1 повністю заперечує причетність до вказаного злочину та у вироку викладені обставини, зі слів самого ОСОБА_1 , який був допитаний в судовому засіданні безпосередньо.

Належним чином апеляційний суд перевірив доводи захисту про непричетність ОСОБА_1 до вбивства ОСОБА_2 через відсутність доказів про виявлення крові загиблого на руках ОСОБА_1 , які спростовуються висновками судової імунологічної експертизи № 1517/3 від 20.12.19 року (а/с - 159-161 т.1), за якими зі змивів з правої руки ОСОБА_1 , не виключається можливість походження крові від потерпілого ОСОБА_2 за груповими властивостями крові загиблого (антиген А і Н). Відсутність крові загиблого на одязі, вилученому у ОСОБА_1 , біологічних слідів ОСОБА_1 під нігтями загиблого ОСОБА_2 , характерних ушкоджень на пальцях рук ОСОБА_1 , на думку колегії суддів, не спростовують обставин вчинення злочину, встановлених слідством, викладених в обвинуваченні та вироку суду.

Доводи захисника про те, що суд не надав належної оцінки висновку судової імунологічної експертизи від 24 грудня 2019 року є необґрунтованими. Як вбачається із вироку суду, вказаним судовим імунологічним дослідженням виключена належність крові загиблого ОСОБА_2 на одязі, камуфляжній куртці, джинсових брюках, вилучених у ОСОБА_1 , тому доказового значення висновки цієї експертизи не несуть.

Перевірялася судом версія ОСОБА_1 , за якою він вночі 23.11.2019 року після вживання спиртних напоїв з ОСОБА_2 залишив будинок загиблого о 3 годині ночі, при цьому останній повідомляв обвинуваченого, що когось очікує. Повернувшись до потерпілого 24.11.2019 року о 6 годині ранку за мобільним телефоном, він знайшов труп ОСОБА_2 , а потім пішов до магазину випити пива та повідомив ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , що знайшов ОСОБА_2 мертвим, але його не вбивав.

Як вбачається з матеріалів провадження, обвинувачений неодноразово змінював та доповнював свої показання новими або зміненими фактами під час допиту в судових засіданнях, однак суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, яка підтверджується показаннями потерпілого, свідків та матеріалами кримінального провадження.

З цих підстав, колегія суддів визнає також необґрунтованими доводи касаційної скарги засудженого про те, що його вини у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 115 КК України немає та щодо необхідності перекваліфікувати його дії на ст. 135 КК України, як залишення в небезпеці ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги захисника про порушення вимог ст. 228 КПК України при проведенні впізнання ОСОБА_1 свідками за фотознімками, з посланням на постанову Верховного Суду від 3 серпня 2021 року по справі № 761/6970/14-к є безпідставним.

Як вбачається зі змісту вказаної постанови, то протоколи впізнання за фотознімками були визнані недопустимим доказами через порушення, які були допущені під час проведення самої слідчої дії, передбачені вимогами ст. 228 КПК України, а не зокрема через те, що в них не було зазначено причину проведення вказаної слідчої дії без участі особи, яку впізнають.

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 228 КПК України, за необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред`явленні особи для впізнання.

З викладеного вбачається, що жодних імперативних вимог щодо пред`явлення для впізнання виключно безпосередньо самої особи, а не її фотознімків законодавством не передбачено, так само як і обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 про фальсифікацію справи органами поліції є голослівними. Належного підтвердження доводів у фальсифікації (підроблення) органами досудового слідства доказів у даному кримінальному провадженні засуджений суду не надав. Результатів здійснення кримінальних проваджень за вказаними фактами матеріали провадження не містять.

Апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника та їх відхилив з тих підстав, що судом першої інстанції були повно та всебічно досліджені всі обставини справи.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, а також підстав для закриття кримінального провадження не встановлено.

За таких обставин, касаційні скарги засудженого та його захисника задоволенню не підлягають, а постановлені судові рішення слід залишити без зміни.

Керуючись статтями , 434 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Димитровського міського суду Донецької області від 6 липня 2020 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 30 серпня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_16 в інтересах засудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_19 ОСОБА_20 ОСОБА_21