Історія справи

Постанова ККС ВП від 10.09.2025 року у справі №334/672/24
Постанова ККС ВП від 10.09.2025 року у справі №334/672/24

Постанова

Іменем України

10 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 334/672/24

провадження № 51-5177км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та

ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

засуджених за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК) в редакції Закону України №2617-VIIІ від 22 листопада 2018 року.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня

2024 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення обвинуваченими кримінального правопорушення.

Дніпровський апеляційний суд 09 червня 2025 року скасував вирок місцевого суду та ухвалив новий, за яким визнав ОСОБА_8 та ОСОБА_9 винуватими і призначив покарання кожному за ч. 4 ст. 190 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років із конфіскацією майна. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 залишив без розгляду. Вирішив питання стосовно судових витрат і долі речових доказів.

За цим вироком установлено, що ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_9 , у листопаді 2021 року, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману, підшукали ОСОБА_10 , який у той час перебував у стані емоційного хвилювання через смерть своєї матері й тому не міг проживати в своїй квартирі, за адресою: АДРЕСА_1 , частка якої на той час належала йому на праві спільної часткової власності, та внаслідок цих обставин, відповідно, не міг контролювати незаконних дій, вчинених із цією квартирою, своєчасно висувати претензії на протиправні дії третіх осіб і запобігати їм.

ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , діючи умисно, з корисливих мотивів, скориставшись указаними обставинами, ввели потерпілого в оману та запевнили його скористатися їх послугами щодо розміну його двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 на однокімнатну в Дніпровському районі того ж міста з доплатою в сумі 10 000 дол США, заздалегідь не маючи намірів виконувати свої домовленості, які не відповідали дійсності.

У свою чергу потерпілий ОСОБА_10 , будучи введеним в оману, погодився на послуги ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , передав їм правовстановлювальні документи на цю квартиру і на їхню вимогу склав на їх ім`я довіреність, посвідчену 23 листопада 2021 року приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу ОСОБА_11 , якою надавав дозвіл: на оформлення спадкових прав ОСОБА_10 на майно, що залишилося після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 ; підготовлення документів для продажу належної йому на праві приватної власності квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; купівлю на його ім`я будь-якого нерухомого майна в Україні; зняття його з реєстрації місця проживання за вказаною адресою та реєстрацію його нового місця проживання за будь-якою адресою на представників ОСОБА_8 і ОСОБА_9 .

Після цього ОСОБА_8 разом із ОСОБА_9 , продовжуючи свій злочинний намір на заволодіння нерухомим майном, запевнили ОСОБА_10 отримати свідоцтво про право на спадщину за законом - майно ОСОБА_12 , а саме 1/2 частки вказаної вище квартири, оскільки він є єдиним родичем померлої матері та єдиним спадкоємцем за законом, з метою подальшого продажу третій особі цієї квартири.

09 грудня 2021 року у приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Запорізького нотаріального округу ОСОБА_11 було посвідчено на ім`я ОСОБА_10 свідоцтво про право на спадщину за законом номер 1397, а саме 1/2 частки квартири ОСОБА_12 .

З метою реалізації свого злочинного наміру, ОСОБА_8 , діючи від імені потерпілого ОСОБА_10 , 08 грудня 2021 року в м. Запоріжжі, в присутності фізичної особи - підприємця ОСОБА_13 , уклав попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 з ОСОБА_14 , отримавши від останньої грошові кошти в сумі 27 300 грн як завдаток.

Далі 22 грудня 2021 року о 16:23 у приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса ОСОБА_15 , якій не було відомо про злочинні наміри співучасників, на підставі зазначеної довіреності, яку було надано приватному нотаріусу ОСОБА_15 , без присутності ОСОБА_10 було укладено договір купівлі-продажу (реєстровий № 1841, виданий 22 грудня 2021 року) квартири АДРЕСА_2 між представником продавця ОСОБА_9 , який діяв від імені ОСОБА_10 , та сумлінним покупцем ОСОБА_14 на суму 678 810 грн.

Після цього ОСОБА_8 , скориставшись довірливим до них відношенням потерпілого ОСОБА_10 та продовжуючи вводити його в оману, наприкінці грудня 2021 року (більше точної дати і час не встановлено) повідомив останнього, що він ОСОБА_8 та ОСОБА_9 придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка на праві приватної власності належить йому ( ОСОБА_10 ), передали останньому ключі від квартири, проте не надали правовстановлюваних документів, достовірно знаючи, що квартира на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_16 і ОСОБА_17 , які дали згоду на її оренду ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

Таким чином, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 шляхом обману заподіяли потерпілому ОСОБА_10 матеріальний збиток в особливо великому розмірі на загальну суму 783 000 грн.

Ці їхні дії кваліфіковано за ч. 4 ст. 190 КК як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах (у редакції Закону №2617- VIII від 22 листопада 2018 року, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення).

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, і заперечення на касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 .

Захисник ОСОБА_6 в касаційній скарзі просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі просить скасувати вирок апеляційного суду внаслідок істотних порушень вимог кримінального процесуального закону і закрити кримінальне провадження.

При цьому вони вказують, що стороною обвинувачення не доведено, що в діях підзахисних є склад інкримінованого кримінального правопорушення, оскільки між потерпілим і засудженими мали місце цивільно-правові відносини.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисники стверджують, що обвинувачення, яке апеляційний суд вважав доведеним, не дає розуміння, чим саме заволоділи ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в результаті їх протиправних дій майном чи грошима. Тобто, ухвалюючи рішення, суд не дотримався приписів ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

В формулюванні обвинувачення, яке суд вважав доведеним, указано різні суми збитків, а саме: 678 810 грн це вартість квартири за договором купівлі-продажу, яка не перевищує 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не є особливо великим розміром, що підпадає під кваліфікацію за ч. 3, а не ч. 4 ст. 190 КК; 783 000 грн - це розмір заподіяної шкоди встановлений експертизою, однак, суд не обґрунтовує розбіжності в наведених сумах.

Також зауважують, що апеляційний суд не дав оцінки показанням ОСОБА_8 про те, що більшу частину коштів від продажу квартири було повернуто потерпілому. На підтвердження цього зазначають, що суд залишив поза увагою банківські виписки з рахунку ОСОБА_8 та розписки потерпілого про отримання готівкових коштів. Загальна сума повернутих потерпілому коштів становить близько 360 000 грн готівки особисто переданої і 150 000-180 000 грн, перерахованих на банківські карти.

Суд не дав оцінки показанням засуджених про те, що потерпілому неодноразово пропонувалися квартири, однак, вони його не влаштовували.

Крім того апеляційний суд, прослухавши показання потерпілого, дані в суді першої інстанції, інакше їх виклав. Суд не взяв до уваги свідчень потерпілого про те, що він самостійно звернувся до ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з проханням продати квартиру і добровільно надав довіреність на її продаж.

Також сторона захисту вказує на те, що потерпілий не звертався із заявою про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення, такої заяви ОСОБА_10 немає в матеріалах кримінального провадження.

Висновки апеляційного суду про те, що засуджені вчинили шахрайські дії стосовно потерпілого, вважають безпідставними, оскільки відповідно до показань потерпілого, даних у суді першої інстанції, у день продажу квартири йому одразу зателефонував ОСОБА_8 і повідомив про факт продажу квартири за 25 000 дол США. На переконання захисту, указане свідчить, що ОСОБА_8 не мав наміру вчинити протиправні дії стосовно потерпілого шахрайським шляхом.

Крім того, апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги показань свідка ОСОБА_18 , яка повідомила, що під час зустрічі з ОСОБА_8 він просив її підшукати однокімнатну квартиру для ОСОБА_10 .

Поряд із цим сторона захисту вказує на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно в порушення КПК не допитав обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , при цьому вказав у вироку, що на підставі ст. 63 Конституції України вони відмовилися надавати показання, що не відповідає дійсності.

Також сторона захисту вважає, що фактичні дані висновку судово-будівельної експертизи від 27 грудня 2023 року про вартість нерухомого майна є недопустимими, оскільки огляд квартири АДРЕСА_4 експерт проводив без добровільної згоди власниці ОСОБА_14 і без відповідного рішення слідчого судді, що є порушенням ч. 1 ст. 233 КПК.

Фактичні дані протоколу проведення негласних слідчих розшукових (далі - НСРД)

дій від 16 січня 2023 року є недопустимими доказами, адже з його змісту неможливо встановити, з ким спілкується ОСОБА_8 . Також до матеріалів справи не долучено постанову про проведення НСРД та ухвалу про дозвіл на проведення НСРД. Стороні захисту ці документи в порядку ст. 290 КПК не відкривалися.

Таким чином, на переконання захисників, суд апеляційної інстанції не обґрунтував належними та допустимими доказами свого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, чим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Від представника публічного обвинувачення надійшли заперечення на касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 , у яких він не погоджується з доводами, викладеними в касаційній скарзі, і просить залишити без зміни вирок Дніпровського апеляційного суду. Обґрунтовуючи свою позицію указує на те, що апеляційний суд, повторно дослідивши докази у справі, належно проаналізував та зіставив їх у сукупності й дійшов належного висновку про винуватість у тому числі ОСОБА_8 .

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні

Захисники підтримали доводи касаційних скарг і просили їх задовольнити.

Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційних скарг та просила їх відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисників, думку прокурора та перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи, викладені в касаційних скаргах, і заперечення на них, колегія суддів уважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволеннюна таких підставах.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку зокрема є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.

Згідно з положеннями ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок, зокрема у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції. В цьому випадку вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків.

Частина 3 ст. 404 КПК передбачає, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Стаття 405 КПК визначає, що апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.

Кримінальний процесуальний закон передбачає, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону не дотримався.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд в результаті судового провадження, повторно дослідив докази, запропоновані прокурором в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, і дійшов до переконання про невідповідність висновків суду першої інстанції, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, тобто неправильно оцінив докази, досліджені в судовому засіданні, з точки зору допустимості, достовірності та належності.

Апеляційний суд, за результатами розгляду кримінального провадження, встановив, що обвинувачення, інкриміноване ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 190 КК, доведене належними та допустимими доказами, отриманими у встановленому процесуальним законом порядку.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією в реалізації права особи на справедливий судовий розгляд, тому в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими. Якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена в повному обсязі.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.

Статтею 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Тобто, суть пред`явленого обвинувачення повинна відповідати приписам ст. 91 КПК і бути конкретною, зрозумілою, а фактичні обставини кримінального провадження мають бути викладені в такий спосіб, щоб не викликало будь-яких сумнівів в тому, яку конкретно норму кримінального закону порушено, який її зміст та в чому виражаються ці порушення, що призвели до кримінально караних наслідків.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що апеляційний суд визнав ОСОБА_8 та ОСОБА_9 винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, саме в тому, що вони заволоділи чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах.

Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо ознак об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК, зокрема в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду від 17 жовтня

2022 року в справі № 686/13801/16-к (провадження № 51-4160кмо20).

Кримінальна відповідальність за шахрайство (ст. 190 КК) настає в разі, коли особа усвідомлює, що майно, яким вона заволодіває, не маючи будь-якого дійсного чи уявного права на нього, є чужим для неї. Кримінальна відповідальність за шахрайство пов`язана зі встановленням того, чи усвідомлював винуватий факт заволодіння чужим майном з метою його безоплатного та безповоротного обернення на свою користь / третіх осіб за відсутності законних підстав, збільшення внаслідок цього власних або третьої особи майнових фондів. Для встановлення ознак шахрайства не є вирішальним, чи усвідомлювала винувата особа, кому саме та на яких підставах належить майно, а також чи заволодіває вона майном з використанням омани власника майна або іншої особи, у володінні якої воно перебуває.

У складі шахрайства заволодіння чужим майном або придбання права на майно є альтернативними формами виявлення його об`єктивної сторони, а обман чи зловживання довірою є самостійними (альтернативними) способами вчинення кримінального правопорушення.

Шахрайство, вчинене шляхом обману чи зловживання довірою, є закінченим кримінальним правопорушенням з моменту протиправного заволодіння чужим майном або придбання права на чуже майно.

Згідно з формулювання обвинувачення, визнаного апеляційним судом доведеним, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 умисно заволоділи нерухомим майном потерпілого шляхом обману. Однак, як видно з мотивувальної частини вироку, апеляційний суд неодноразово посилається на те, що засуджені заволоділи коштами ОСОБА_10 , які отримали від продажу квартири.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами касаційних скарг стосовно того, що позиція апеляційного суду не дає чіткого розуміння, чим саме заволоділи обвинувачені в результаті їх протиправних дій - майном чи грошима.

Крім того, колегія суддів уважає обґрунтованими доводи захисників про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно, порушуючи КПК, не допитав обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , при цьому вказав у вироку, що на підставі ст. 63 Конституції України вони відмовилися давати показання, про те це не відповідає дійсності.

Відповідно до записів перебігу судових засідань апеляційного суду було встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не відмовлялися в порядку

ст. 63 Конституції України від надавання показань з приводу обвинувачення. Водночас під час розгляду справи суд жодного разу не з`ясував позиції обвинувачених щодо бажання дати показання по суті обвинувачення.

Колегія суддів зважає на те, що скасування виправдувального вироку й ухвалення обвинувального вироку є найвищим ступенем погіршення становища особи, і в такому випадку вимагає від апеляційного суду детального дослідження доказів, у тому числі з`ясування позиції обвинувачених, безпосередньо висловленої під час допиту в апеляційному суді, та перевірки їх доводів.

Перевірка повноти та правильності висновків місцевого суду згідно з обґрунтованими вимогами про скасування оскарженого судового рішення за апеляційною скаргою, поданою на погіршення становища обвинуваченого, де йдеться про неповноту судового розгляду та/або невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, наводяться відповідні переконливі мотиви про те, що обставини, установлені під час кримінального провадження, суд першої інстанції дослідив не повністю або з порушеннями, має здійснюватися шляхом безпосереднього дослідження доказів, якщо доводи апеляційної скарги є небезпідставними.

Незважаючи на те, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не визнали своєї винуватості під час допиту в суді першої інстанції в інкримінованому кримінальному правопорушенні, апеляційний суд, ухвалюючи обвинувальний вирок за результатами судового провадження, належним чином не перевірив позиції обвинувачених, не дав їм логічного спростування, тим самим не усунув будь-яких сумнівів у доведеності винуватості обвинувачених.

З огляду на викладене колегія суддів касаційного суду вважає, що суд апеляційної інстанції, маючи процесуальні можливості, не провів усебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження, у тому числі з урахуванням доводів касаційних скарг сторони захисту.

Оскільки специфіка касаційного розгляду позбавляє Суд можливості перевірити належним чином доводи сторони захисту, зокрема в частині дослідження та оцінки доказів, допиту обвинувачених і встановлення фактичних обставин кримінального провадження, про що йдеться в касаційних скаргах, вирок Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2025 року в кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно взяти до уваги наведене, усунути вказані недоліки та відповідно до вимог процесуального закону повно, всебічно, належним чином перевірити доводи сторони захисту, у тому числі ті, на які зроблено посилання в касаційних скаргах, та, залежно від установленого, ухвалити законне, обґрунтоване й умотивоване рішення.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3