Історія справи

Ухвала ККС ВП від 15.04.2020 року у справі №750/11232/18

Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 750/11232/18

провадження № 51-2281км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Іваненка І. В.,

суддів Анісімова Г. М., Булейко О. Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Мінтенка Ю. В.,

прокурора Костюка О. С. .,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Гупала П. М. в інтересах ОСОБА_1 на вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 13 лютого 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015270010006573, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Деснянський районний суд міста Чернігова вироком від 13 лютого 2019 року засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна. Вирішив питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 04 вересня 2015 року о 05.30 год на зупинці громадського транспорту "Центральний ринок" по проспекту Перемоги, 73, у м. Чернігові з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось винятковим цинізмом та особливою зухвалістю, почав справляти природну потребу у присутності ОСОБА_2. Після того, як остання зробила йому зауваження з приводу його поведінки, ОСОБА_1 почав висловлюватись на її адресу нецензурною лайкою та, діставши з кишені належний йому стартовий пістолет, здійснив чотири постріли в бік ОСОБА_2.

04 вересня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, а у подальшому 02 листопада 2015 року досудове розслідування цього кримінального провадження зупинено, а підозрюваного ОСОБА_1 оголошено у розшук.

ОСОБА_1, будучи обізнаним про перебування у розшуку, бажаючи уникнути кримінальної відповідальності та усунути обмеження щодо перетину кордону України, вирішив надати неправомірну вигоду службовим особам СВ Чернігівського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області.

08 серпня 2018 року ОСОБА_1 з метою доведення до кінця свого злочинного умислу прибув до Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області, що по вул. Шевченка, 13, у м. Чернігові, де зустрівся зі слідчим ОСОБА_4. Після цього вони пішли до кабінету т. в. о. заступника начальника Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області - начальника слідчого відділу ОСОБА_3, до повноважень якого відноситься погодження на зняття особи з розшуку.

ОСОБА_4 вийшов з кабінету, а ОСОБА_1, висловивши пропозицію закрити кримінальне провадження, у якому він являється підозрюваним, або вчинити дії щодо припинення його розшуку, о 17.17 год дістав зі свого рюкзака гроші в сумі 10 000 грн, які були загорнуті у журнал, та поклав їх на робочий стіл ОСОБА_3. При цьому ОСОБА_1 сказав ОСОБА_3, щоб той взяв журнал та повідомив, чи достатня сума коштів для вчинення вказаних дій на його користь. Проте ОСОБА_3 відмовився від прийняття неправомірної вигоди.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 24 лютого 2020 року апеляційну скаргу захисника Гупала П. М. залишив без задоволення, а вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 13 лютого 2019 року - без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Гупало П. М. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 13 лютого 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року і закрити кримінальне провадження у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень й особі засудженого. Крім цього, захисник вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду.

Захисник Гупало П. М. вважає, що захисник Федоренко Є. В. під час досудового розслідування та в суді першої інстанції неефективно здійснював захист ОСОБА_1, що порушує його право на захист, а колегія суддів апеляційного суду не дала можливості захисту висловити всі доводи невинуватості засудженого.

Крім цього, захисник вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні злочинів не доведена поза розумним сумнівом, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.

Зазначає, що в протоколі впізнання за фотознімками, де вказано, що ОСОБА_2 впізнала ОСОБА_1, не вказано, за якими саме рисами обличчя вона впізнала останнього. Також вважає, що затримання його підзахисного відбулося до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, тому всі докази, здобуті до внесення цих даних, є недопустимими.

Крім цього, захисник вказує, що слідчі дії проводились поза межами строків досудового розслідування, а оголошення ОСОБА_1 у розшук було здійснено для приховання строків досудового розслідування, оскільки ОСОБА_1 від слідства не переховувався та слідчим не вживалось жодних дій для його виклику.

Також захисник зазначає про порушення, допущені при проведенні особистого обшуку ОСОБА_1 без ухвали слідчого судді, під час якого у останнього було вилучено гроші та мобільний телефон з сім картою, тому вважає протоколи затримання і обшуку недопустимими доказами.

Крім цього, захисник у касаційній скарзі зазначає, що в діях працівників поліції наявна провокація ОСОБА_1 на надання їм неправомірної вигоди.

Також сторона захисту вказує на порушення, на думку адвоката, вимог ст. 290 КПК України, оскільки при ознайомленні з матеріалами досудового розслідування ОСОБА_1 та його захиснику не було надано для огляду речових доказів, а саме грошових коштів в сумі 10 000 грн та пістолет і шість гільз, які були вилучені слідчим Барабан Є. О., який не входив до складу слідчої групи, під час огляду місця події 04 вересня 2015 року.

Також висновок судово-балістичної експертизи № 510 від 08 вересня 2015 року, на думку захисника, не відповідає вимогам КПК України, оскільки не містить даних про те, що слідчим чи прокурором експерта було повідомлено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Враховуючи викладене, захист вважає, що висновок експерта та вказані речові докази є недопустимими.

Також захисник вважає, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки формулювання обвинувачення є неконкретним.

Крім цього, захист вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає вимогам статей 50, 65 КК України внаслідок суворості, а також судами не враховано можливості звільнення засудженого від відбування призначеного покарання на підставі положень ст. 75 КК України.

Апеляційний суд, на думку захисника, всіх доводів апеляційної скарги не перевірив, доказів повторно не дослідив. При цьому захисник зазначає, що колегія суддів апеляційного суду перебувала в нарадчій кімнаті 20 хвилин, тому у них не було достатньо часу для вивчення апеляційної скарги та матеріалів справи.

Захисник в уточненій касаційній скарзі просив розглянути скаргу без його участі, а також без участі засудженого ОСОБА_1.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися.

Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

За змістом статей 433, 438 КПК України, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених ст. 370 КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 370 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК Українивбачається, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою; наводяться докази, що спростовують її доводи. У цьому кримінальному провадженні зазначені вимоги закону апеляційним судом виконано.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника в частині встановлених місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, апеляційний суд навів в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 23 КПК України.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а також про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів поза розумним сумнівом, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано зазначила, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів ґрунтується на сукупності досліджених у судовому засіданні доказів, яким суд надав оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.

Такий висновок судами зроблений на підставі показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_3, а також досліджених письмових доказів, зокрема рапорту оперативного чергового від 04 вересня 2015 року, рапорту інспектора патрульної служби від 04 вересня 2015 року, протоколу огляду місця події від 04 вересня 2015 року, висновку експерта № 510 від 08 вересня 2015 року, рапорту слідчого від 07 серпня 2018 року, рапорту старшого оперуповноваженого від 07 серпня 2018 року, рапортів слідчих від 07 серпня 2018 року, протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 23 серпня 2018 року, протоколу обшуку від 08 серпня 2018 року, протоколів огляду речей і документів від 15 серпня та 14 вересня 2018 року, протоколу огляду предметів від 09 серпня 2018 року, виписки № 1812 КЛПЗ "Чернігівський обласний наркологічний диспансер", протоколів НСРД, витягів з наказу № 246 о/с від 09 грудня 2016 року та № 194 о/с від 20 липня 2018 року, копії журналу обліку доставлених, відвідувачів та запрошених до Чернігівського ВП ГУНП в Чернігівській області, протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 18 вересня 2018 року. З таким висновком погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Доводи захисту про те, що ОСОБА_2 не вказала, за якими саме рисами обличчя впізнала ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки, як убачається з протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, ОСОБА_2 впізнала особу під номером два за формою та овалом обличчя, кольором очей, формою носа, про що вказав у своїй ухвалі суд апеляційної інстанції (т. 1 а. с. 153-155).

Стосовно доводів скарги про те, що ОСОБА_1 04 вересня 2015 року незаконно був затриманий до внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР, тому докази слід визнати недопустимими, захисник не вказує, які саме слідчі дії було проведено з ОСОБА_1 до внесення відомостей в ЄРДР та які саме докази з цих підстав, слід визнати недопустимими.

Також судом апеляційної інстанції було спростовано доводи апеляційної скарги захисника щодо проведення слідчих дій поза межами строку досудового розслідування. Зокрема, як зазначив суд апеляційної інстанції, всі процесуальні рішення та документи постановлені в межах строку досудового розслідування, з чим погоджується колегія суддів Верховного Суду.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015270010006573 щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України було розпочато 04 вересня 2015 року. 02 листопада 2015 року постановою слідчого досудове розслідування було зупинено та ОСОБА_1 оголошено у розшук. 08 серпня 2018 року ОСОБА_1 було затримано в порядку ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України у кримінальному провадженні № 12018270000000156.

Постановою прокурора від 10 серпня 2018 року відновлено досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12015270010006573 щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України. Цього ж дня строк досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні було продовжено до 12 вересня 2018 року.

Постановою прокурора від 23 серпня 2018 року вказані кримінальні провадження були об'єднані в одне за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України, та присвоєно номер № 12015270010006573.

Постановами прокурора від 11 та 28 вересня 2018 року строки досудового розслідування у кримінальному провадження № 12015270010006573 було продовжено відповідно до 12 жовтня та 12 листопада 2018 року.

22 жовтня 2018 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України, було направлено до Деснянського районного суду м.

Чернігова.

Також судом апеляційної інстанції спростовано доводи захисника про порушення, допущені під час проведення особистого обшуку ОСОБА_1. Як убачається з матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м.

Чернігова від 08 серпня 2018 року було надано дозвіл на обшук службового кабінету т. в. о. начальника слідчого відділу ЧВП ГУНП в Чернігівській області.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 236 КПК України, за рішенням слідчого чи прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети або документи, які мають значення для кримінального провадження (т. 1 а. с. 160-161).

Оскільки ОСОБА_1 перебував у кабінеті, дозвіл на обшук якого було надано слідчим суддею, відповідно до вказаних норм закону було проведено його обшук та вилучено речі, які мають значення для кримінального провадження. Стосовно доводів захисника про провокування працівниками поліції ОСОБА_1 на надання неправомірної вигоди, апеляційний суд вказав, що ініціатива в наданні неправомірної вигоди належала саме ОСОБА_1, він діяв активно, сам визначив розмір неправомірної вигоди та вказував, що надає її за закриття кримінального провадження щодо нього та припинення розшуку, тому провокація злочину з боку працівників правоохоронного органу відсутня.

Стосовно доводів скарги щодо порушення вимог ст. 290 КПК України, які полягають у ненаданні доступу до речових доказів, а саме грошей, колегія суддів зазначає наступне. Як убачається з матеріалів провадження, засудженому і захиснику було надано доступ до матеріалів досудового розслідування, що не заперечується у касаційній скарзі захисника. Зокрема, у матеріалах справи наявні протокол огляду вилучених коштів із зазначенням номерів вилучених купюр, а також містяться копії всіх купюр та постанова про визнання цих купюр речовими доказами (т. 1 а. с. 171-190). Також у матеріалах справи наявна постанова про здачу грошових коштів на депозитний рахунок ГУНП в Чернігівській області та відповідна квитанція (т. 1 а. с. 191-193). Враховуючи те, що засуджений і захисник були ознайомлені з вказаними документами, колегія суддів вважає, що доводи сторони захисту в цій частині не вказують на порушення, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скарги адвоката щодо недопустимості у якості доказу висновку експерта № 510 від 08 вересня 2015 року.

Як зазначено у висновку, експерт був повідомлений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків, що засвідчив власним підписом (т. 1 а. с. 118).

Стосовно того, що надані на дослідження пістолет і гільзи були вилучені слідчим, який не входив до складу слідчої групи, то як убачається з матеріалів провадження (т. 1 а. с. 99), постановою начальника СВ Чернігівського ВП НП в Чернігівській області проведення досудового розслідування доручено у тому числі і слідчому Барабану Є. О., який і вилучив пістолет та гільзи.

Твердження захисника у касаційній скарзі про невідповідність обвинувального акта з реєстром матеріалів досудового розслідування вимогам КПК України також не можна вважати обґрунтованими. Згідно з положеннями ст. 314 КПК України відповідність обвинувального акта вимогам ст. 314 КПК України встановлюється судом першої інстанції під час підготовчого судового засідання. Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції встановив, що обвинувальний акт відповідає вимогам КПК України, тому дійшов обґрунтованого висновку про можливість його призначення до судового розгляду. З такими висновками погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Також апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що право обвинуваченого на захист порушено не було, а доводи про те, що захисник Федоренко Є. В. не здійснював належно захист не ґрунтуються на матеріалах справи і є припущеннями. Не вказано щодо цього конкретних доводів і в касаційній скарзі.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання, судом було враховано досудову доповідь, а також ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу ОСОБА_1, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, стан його здоров'я, позитивну характеристику. Судами не було встановлено обставин, які пом'якшують покарання, а обставиною, яка обтяжує покарання, визнано вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.

З огляду на це, ОСОБА_1 було призначено покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах, визначених санкцією ч. 3 ст. 369 КК України, а остаточне покарання визначено шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, що є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд надав належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та, зазначивши підстави ухваленого рішення, обґрунтовано відмовив у її задоволенні.

Ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПКУкраїни. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

Враховуючи викладене, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Деснянського районного суду міста Чернігова від 13 лютого 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 24 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Гупала П. М. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

І. В. Іваненко Г. М. Анісімов О. Л. Булейко