Правова позиція : Про право дізнавача на призначення екпертизи щодо встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень

Дізнавач відноситься до сторони обвинувачення у кримінальному провадженні і при здійсненні дізнання наділяється повноваженнями слідчого, а тому уповноважений на призначення експертизи щодо встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень

Історія справи

Постанова ККС ВП від 09.09.2024 року у справі №484/2504/21
Постанова ККС ВП від 09.09.2024 року у справі №484/2504/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 484/2504/21

провадження № 51-2621 км 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 листопада 2023 року й ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021153110000107, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Кінецьпіль Первомайського району Миколаївської області, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області вироком від 07 листопада 2023 року визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі положень ст. 75 КК України суд звільнив ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та поклав на нього обов`язки, передбачені положеннями ст. 76 КК України.

Цивільний позов потерпілого суд задовольнив частково, стягнувши з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 26 954 грн матеріальної та 20 000 грн моральної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_6 08 березня 2021 року, приблизно о 01:00, перебуваючи в закладі «The-Barr», що по АДРЕСА_2 , в ході конфлікту на ґрунті ревнощів завдав один удар кулаком в обличчя ОСОБА_7 , від якого останній посунувся до стіни та присів, після чого ОСОБА_6 , перебуваючи зверху відносно потерпілого, завдав ще декілька ударів кулаками в обличчя ОСОБА_7 , спричинивши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 14 лютого 2024 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог засуджений зазначає, що, на його переконання, всі докази у кримінальному провадженні щодо нього є недопустимими, оскільки вони зібрані неуповноваженими суб`єктами.

Зокрема, як вказується у касаційній скарзі, 12.04.2021 прокурор ОСОБА_8 ухвалив постанову про внесення змін до ЄРДР у частині правової кваліфікації кримінального правопорушення. 14.04.2021 цей же прокурор ухвалив постанову про визначення підслідності цього провадження за підрозділом СВ Первомайського ВП ГУНП в Миколаївській області.

Однак, постанова про призначення групи прокурорів, якою прокурора ОСОБА_8 було включено до групи прокурорів у кримінальному провадженні № 12021153110000107, була ухвалена першим заступником керівника Первомайської окружної прокуратури лише 19.04.2021.

Тому на час ухвалення прокурором ОСОБА_8 рішень про визначення підслідності (14.04.2021) та про зміну правової кваліфікації кримінального правопорушення (12.04.2021) він не мав відповідних повноважень.

Крім цього, ще однією підставою для визнання недопустимим доказом висновку судово-медичного експерта № 90 засуджений вважає те, що за правилами ст. 242 КПК України правом призначати експертизи щодо встановлення тяжкості тілесних ушкоджень наділені слідчий і прокурор, але не дізнавач, який призначив експертизу у кримінальному провадженні щодо нього.

Також з посиланням на положення ст. 298-1 КПК України засуджений вказує, що у матеріалах кримінального провадження відсутня ухвала суду про надання дозволу на використання у кримінальному провадженні щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, доказів, зібраних у кримінальному провадженні щодо кримінального проступку за ч. 2 ст. 125 КК України.

Зазначені обставини, на думку засудженого, залишились без належної оцінки апеляційного суду, який формально повторив висновки суду першої інстанції щодо повноважень прокурора.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому відповідно до положень ст. 438 КПК Українипідставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з положеннями ст. 412 КПК України істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПКУкраїни, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями ст. 419 КПКУкраїнив ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Однак, переглядаючи вирок щодо ОСОБА_6 , апеляційний суд зазначених вимог закону не дотримався.

Колегія суддів не вбачає обґрунтованими доводи ОСОБА_6 щодо відсутності у дізнавача повноважень на призначення експертизи щодо встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень з посиланням на положення ч. 2 ст. 242 КПК України, оскільки ці положення визначають обов`язок, а не право, слідчого або прокурора забезпечити проведення відповідної експертизи.

При цьому положення ч. 1 ст. 242 КПК України визначають, що експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 40-1 КПК України дізнавач відноситься до сторони обвинувачення у кримінальному провадженні і при здійсненні дізнання наділяється повноваженнями слідчого. Таким чином, Верховний Суд не вбачає підстав вважати, що дізнавач не уповноважений призначати проведення експертизи.

Посилання у касаційній скарзі на положення ст. 300 КПК України в частині того, що для досудового розслідування кримінальних проступків дозволяється проводити медичне освідування, отримувати висновок спеціаліста, тому, на думку засудженого, призначення експертизи при проведенні дізнання не допускається, також не ґрунтуються на вимогах закону.

Ці положення закону дають право проводити медичне освідування та отримувати висновки спеціалістів, однак жодним чином не забороняють призначати і проводити судово-медичну експертизу.

Згідно з ч. 1 ст. 298-1 КПК України процесуальними джерелами доказів у кримінальному провадженні про кримінальні проступки, крім визначених статтею 84 цього Кодексу, також є пояснення осіб, результати медичного освідування, висновок спеціаліста, показання технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Тобто джерелами доказів у кримінальному провадженні про кримінальні проступки є й докази, визначені положеннями ст. 84 КПК України (показання, речові докази, документи, висновки експертів), і пояснення осіб, результати медичного освідування, висновок спеціаліста, показання технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Абзац 2 ч. 1 ст. 298-1 КПК України визначає, що такі процесуальні джерела доказів не можуть бути використані у кримінальному провадженні щодо злочину, окрім як на підставі ухвали слідчого судді, яка постановляється за клопотанням прокурора.

Ці положення закону стосуються саме тих процесуальних джерел доказів, які визначені виключно для кримінальних проваджень про кримінальні проступки, тобто стосуються пояснень осіб, результати медичного освідування, висновку спеціаліста, показань технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, і не стосуються процесуальних джерел доказів, визначених у ст. 84 КПК України.

З наданих суду матеріалів справи вбачається, що у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК України не використовувалися процесуальні джерела доказів, які визначені положеннями ст. 298-1 КПК України як процесуальні джерела доказів у кримінальних провадженнях про кримінальні проступки, хоча суд першої інстанції у вироку і називає показання потерпілого та свідків, які були допитані в судовому засіданні суду першої інстанції, поясненнями, однак вони фактично є показаннями, тому була відсутня необхідність отримання дозволу слідчого судді на використання таких доказів.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги засудженого в цій частині колегія суддів також вбачає безпідставними.

Однак Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про те, що апеляційний суд належним чином не перевірив його твердження в апеляційній скарзі щодо повноважень прокурора ОСОБА_8 .

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що стороною захисту під час розгляду справи в суді першої інстанції порушувалось питання про те, що у прокурора ОСОБА_8 були відсутні повноваження прокурора у цьому кримінальному провадженні на момент ухвалення ним постанов про внесення змін до ЄРДР у частині правової кваліфікації кримінального правопорушення від 12.04.2021 та про визначення підслідності від 14.04.2021 (т. 1 а. с. 164-165, 166-167), оскільки до групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні його було включено лише 19.04.2021 (т. 1 а. с. 161).

Суд першої інстанції, пославшись на позицію Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 року (справа 490/10025/17), вказав про необов`язковість письмової постанови для призначення конкретного слідчого або прокурора, яким доручається виконання відповідних повноважень у певній справі, а тому правовий статус прокурора ОСОБА_8 як процесуального керівника до 19.04.2021 підтверджений витягом з ЄРДР.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, засуджений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій конкретно зазначав про безпідставність висновків щодо підтвердження повноважень прокурора витягом з ЄРДР.

При цьому засуджений в апеляційній скарзі конкретно вказував, що суд першої інстанції послався на висновок Верховного Суду від 19.05.2020 року (справа 490/10025/17), який не є актуальним, оскільки об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 22.02.2021 сформульовано інший висновок, відповідно до якого витяг з ЄРДР не може замінити постанову керівника відповідного органу прокуратури про призначення прокурора або групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у своїй постанові від 22 лютого 2021 року (справа № 754/7061/15, провадження № 51-4584 кмо 18) зробила висновок про те, що за змістом статей 36 37 110 КПК рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов`язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень.

Однак, апеляційний суд, виклавши ці доводи апеляційної скарги, належним чином їх не перевірив, формально повторив висновок суду першої інстанції про підтвердження наявності повноважень у прокурора ОСОБА_8 у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 в період до 19.04.2021 витягом з ЄРДР і, як і суд першої інстанції, послався на позицію Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 року (справа 490/10025/17).

При цьому усупереч вимогам ст. 419 КПК України апеляційний суд не зазначив підстав, з яких доводи апеляційної скарги визнав необґрунтованими і не навів обґрунтування на їх спростування. Таким чином, апеляційний суд у судовому рішенні не надав мотивованої відповіді на всі доводи, які містилися в апеляційній скарзі.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону в силу положень ст. 412 КПК України є істотними, оскільки могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

З огляду на це касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 потрібно задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду потрібно скасувати у зв`язку з невідповідністю її вимогам ст. 419 КПК України з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час апеляційного перегляду потрібно усунути зазначені порушення, повно та всебічно перевірити доводи поданої на вирок місцевого суду апеляційної скарги з урахуванням наведених у цій постанові мотивів й постановити рішення, яке відповідає вимогам закону.

Тому, керуючись положеннями ст. ст. 434, 436 438 441 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3