Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 336/5442/19

провадження № 51-4391км23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2022 року та вирок Запорізького апеляційного суду від 20 квітня 2023 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на її користь у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 6302,20 грн та 400 000 грн відповідно. Зараховано до розміру відшкодування моральної шкоди 50 000 грн, які були добровільно сплачені ОСОБА_7 потерпілій. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат, а також інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Вироком Запорізького апеляційного суду від 20 квітня 2023 року вирок місцевого суду змінено в частині призначеного покарання та призначено ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 червня 2019 року приблизно об 11:44 ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем марки «FIAT 230 L» (д.н.з. НОМЕР_1 ), під час руху по проїжджій частині вулиці Стартової у м. Запоріжжі зі швидкістю не менше ніж 74,9 - 76,8 км/год усупереч вимогам п. 12.4, пп. «б» п. 12.9 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити пішохода - малолітню ОСОБА_9 , яка перетинала проїжджу частину по нерегульованому пішохідному переходу, та технічну можливість уникнути наїзду на останню шляхом зупинки керованого ним транспортного засобу, заходів щодо зменшення швидкості та зупинки автомобіля не вжив і здійснив наїзд на потерпілу. В результаті ДТП потерпілій були спричинені тяжкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали та заперечень на них

У касаційних скаргах засуджений та його захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом апеляційної інстанції засудженому покарання ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та його особі внаслідок суворості й неправильне вирішення цивільного позову, просять скасувати вирок апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, вирок місцевого суду в цій частині залишити без зміни, а також скасувати вироки місцевого та апеляційного судів в частині вирішення цивільного позову і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

На обґрунтування своїх вимог вказують, що під час призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 рокисуд апеляційної інстанції не врахував особу засудженого, який має незадовільний стан здоров`я, що виключає можливість займатися працею з фізичними навантаженнями, вперше притягується до кримінальної відповідальності, щиро розкаявся, неодноразово просив вибачення у потерпілої сторони, частково відшкодував шкоду, має на утриманні непрацездатну матір, яка потребує стаціонарного лікування після перенесеного інфаркту, та малолітню дитину, яка має вроджені вади здоров`я, він є єдиним годувальником в родині і його робота пов`язана з керуванням транспортними засобами. Також сторона захисту наголошує на тому, що м. Запоріжжя знаходить під щоденними обстрілами, що може вимагати вжиття ОСОБА_7 заходів для збереження життя та здоров`я родини шляхом евакуації на транспортному засобі.

Вказують про неправильне вирішення судами цивільного позову та безпідставне стягнення є ОСОБА_7 матеріальної і моральної шкоди у розмірі 6302,20 грн та 400 000 грн відповідно без залучення в якості співвідповідача ПрАТ «СК Арсенал Страхування», в якому була застрахована цивільно-правова відповідальність автомобіля засудженого на момент ДТП. Також сторона захисту не заперечує того, що в наслідок ДТП потерпілій спричинено травми, які позначилися на її стані здоров`я, що потягло душевні страждання, переживання, негативні емоції та призвело до порушення ритму життя як самої потерпілої, так і її родини, однак вважає визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди непомірним та таким, що не відповідає принципам розумності і справедливості.

У запереченняхна касаційні скарги законний представник потерпілої вказує про їх необґрунтованість та просить залишити їх без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити, а прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг сторони захисту, вважав рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими і просив залишити їх без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися.

Мотиви суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи і дійшла наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, Суд під час оцінки касаційних доводів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судами попередніх інстанцій.

Висновки судів обох інстанцій щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за обставин, установлених у вироку місцевого суду, в касаційних скаргах не заперечуються.

Доводи касаційних скарг сторони захисту зводяться до незгоди із призначеним апеляційним судом ОСОБА_7 додатковим покаранням у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Як убачається із вироку місцевого суду, під час призначення покарання засудженому ОСОБА_7 було враховано ступінь тяжкості та конкретні обставини вчинення злочину, відомості, які характеризують останнього, обставини, які пом`якшують (щире каяття, активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, добровільне часткове відшкодування шкоди потерпілій) та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Суд першої інстанції у вироку зазначив, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, вперше притягується до кримінальної відповідальності, висловив щирий жаль та осуд своєї поведінки, добровільно частково відшкодував потерпілій завдану його діями шкоду у розмірі 50 000 грн, є особою молодого віку, має сім`ю та роботу, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно.

Враховуючи наведене, конкретні обставини справи, особу обвинуваченого, негативну оцінку останнім своїх дій та його щире розкаяння, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне часткове відшкодування завданої його злочинними діями шкоди, суд першої інстанції, дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк, наближений до мінімальної межі, визначеної у санкції ч. 2 ст. 286 КК без застосування додаткового покарання у виді позбавлення його права керувати транспортними засобами, а також про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства та застосував до нього положення ст. 75 КК.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність непризначення йому місцевим судом додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. При цьому апеляційний суд урахував загальні засади призначення покарання, визначені у ч. 1 ст. 65 КК, а саме: ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, який відповідно до вимог ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких, конкретні обставини його вчинення, наявність пом`якшуючих і відсутність обтяжуючих покарання обставин, відомості, що характеризують засудженого.

Як правильно наголосив суд апеляційної інстанції, місцевий суд залишив поза увагою те, що ОСОБА_7 грубо порушив одразу кілька пунктівПДР, рухався в межах населеного пункту з перевищенням дозволеної швидкості, внаслідок чого на пішохідному переході в районі перехрестя здійснив наїзд на пішохода - малолітню ОСОБА_10 , яка мала перевагу в русі, а тому незастосування до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами буде недостатнім для виправлення та перевиховання ОСОБА_7 .

Колегія суддів погоджується з такими твердженнями суду апеляційної інстанції.

Твердження у касаційних скаргах про те, що апеляційний суд під час призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не врахував характеризуючі дані про нього (наявність на його утриманні матері та малолітньої дружини, позитивні характеристики з місця проживання та роботи) та пом`якшуючі покарання обставини (щире каяття, визнання винуватості, активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення, часткове відшкодування шкоди потерпілій), колегія суддів відхиляє, оскільки, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, ці обставини обґрунтовано стали підставою для призначення йому покарання у розмірі, наближеному до мінімальної межі, визначеної санкцією ч. 2 ст. 286 КК, а також для застосування до ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Посилання засудженого та його захисника на те, що застосування до ОСОБА_7 додаткового покарання та позбавлення його права керувати транспортними засобами позбавить останнього єдиного джерела доходів є голослівними, оскільки з досліджених судом апеляційної інстанції відомостей, що характеризують засудженого, вбачається, що ОСОБА_7 з 01 квітня 2019 року проходив стажування у ФОП ОСОБА_11 на виробництві у олійно-переробному цеху за спеціальністю сусально-віїчний пресувальник, а з 05 серпня 2019 року працював в ПрАТ «СпецГідроЕнергоМонтаж» на посаді монтажника гідроагрегатів 3-го розряду, тобто виконував роботу, яка не вимагає у нього наявності посвідчення водія.

Доводи сторони захисту про те, що м. Запоріжжя знаходить під щоденними обстрілами, що може вимагати вжиття ОСОБА_7 заходів для збереження життя та здоров`я родини шляхом евакуації на транспортному засобі, а відсутність у нього права керувати транспортними засобами позбавляє його такої можливості, не заслуговують на увагу, оскільки у разі погіршення ситуації у м. Запоріжжі, пов`язаної із збройною агресією рф, що вимагатиме від засудженого вжиття заходів для евакуації його родини, останній не буде позбавлений можливості керувати транспортним засобом навіть без наявності у нього посвідчення водія, оскільки такі його дії вчинятимуться у стані крайньої необхідності, що відповідно до вимог ст. 39 КК не є кримінально караним діянням.

Що стосується тверджень сторони захисту про неправильне вирішення судами попередніх інстанцій цивільного позову, то колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що внаслідок вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, малолітній потерпілій ОСОБА_10 заподіяно матеріальну та моральну шкоду. З метою відшкодування цієї шкоди законний представник потерпілої (мати) ОСОБА_8 до початку судового розгляду звернулася з цивільним позовом до ОСОБА_7 у межах кримінального провадження, в якому зазначила й ПрАТ «СК Арсенал Страхування». Під час судового розгляду потерпіла сторона підтримала цивільний позов у повному обсязі та просила його задовольнити.

Усупереч доводів касаційних скарг, заявлений потерпілою стороною цивільний позов суд вирішив із додержанням правил глави 9 КПК з урахуванням положень статей 22 23 1167 1172 ЦК в частині визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь потерпілої. Відповідно до законодавчих приписів суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням характеру та ступеню тяжкості завданих малолітній ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, обсягу страждань, яких зазнала вона та її родина через фізичний біль, переживання, тривале лікування, правильно визначив розмір моральної шкоди у сумі 400 000 грн, із зарахуванням у цю суму добровільно сплачених ОСОБА_7 потерпілій 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Доводи сторони захисту про те, що 315 грн 11 коп моральної шкоди повинні бути стягнені із страховика колегія суддів відхиляє і вважає, що визначення судами попередніх інстанцій розміру моральної шкоди у сумі 400 000 грн, який підлягає стягненню із засудженого на користь потерпілої сторони відповідає принципам розумності і справедливості.

Щодо стягнення із засудженого майнової шкоди у розмірі 6302,20 грн, колегія суддів зазначає таке. Суд погоджується з твердженнями сторони захисту про безпідставне незалучення як цивільного співвідповідача ПрАТ «СК Арсенал Страхування», в якій на момент вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, було застраховано його цивільно-правову відповідальність.

Згідно зі ст. 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

У ході вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.

В матеріалах провадження наявна копія страхового полісу цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ4930611, за яким автомобіль марки «FIAT 230 L» (д.н.з. НОМЕР_1 ), на час події був застрахований у страховій компанії ПрАТ «СК Арсенал Страхування», тобто зазначений транспортний засіб страховик прийняв на страхування на випадок заподіяння шкоди третім особам під час ДТП за його участю.

В судовому засіданні місцевого суду від 04 листопада 2019 року було оголошено зміст цивільного позову та думку учасників кримінального провадження щодо нього. Також у цьому судовому засіданні судом було вирішено питання про залучення ПрАТ «СК Арсенал Страхування» цивільним співвідповідачем та відкладено судовий розгляд з метою забезпечення участі представника цієї компанії в судовому розгляді кримінального провадження.

Однак, під час вирішення заявленого потерпілою стороною цивільного позову, місцевий суд у вироку ухвалив стягнути майнову шкоду лише із засудженого.

Згідно зі ст. 22 Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

З моменту укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Таким чином, згідно з нормами матеріального права та практики Верховного Суду під час розгляду цивільного позову про стягнення майнової шкоди, яка випливає з дорожньо-транспортної пригоди, залучення страхової компанії є обов`язковим, про що зазначено в постановах ВП ВС від 04 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц), від 19 червня 2019 року (справа № 465/4621/16-к ), від 29 червня 2022 року (справа № 477/874/19).

Всупереч викладеному, незважаючи на наявність договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного з ПрАТ «СК Арсенал Страхування», місцевий суд дійшов передчасного висновку про стягнення всього розміру заподіяної потерпілій стороні майнової шкоди виключно з ОСОБА_7 .

За результатами перегляду вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку, апеляційний суд в порушення вимог ст. 419 КПК відповідних доводів апеляційної скарги засудженого належим чином не перевірив та без зазначення належних мотивів прийнятого рішення необґрунтовано погодився з визначеним місцевим судом порядком відшкодування потерпілій стороні заподіяної злочином майнової шкоди.

За таких обставин, касаційні скарги сторони захисту підлягають частковому задоволенню, а вироки місцевого та апеляційного судів щодо ОСОБА_7 у частині вирішення цивільного позову про відшкодування майнової шкоди у розмірі 6302,20 грн потерпілій стороні - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 433 436 - 438 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги засудженого та його захисника задовольнити частково.

Вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 січня 2022 року та вирок Запорізького апеляційного суду від 20 квітня 2023 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині вирішення цивільного позову законного представника потерпілої ОСОБА_8 про стягнення з ОСОБА_7 майнової шкоди у розмірі 6302,20 грн і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В решті судові рішення місцевого та апеляційного судів залишити без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3