Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 739/909/20

провадження № 51-480км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 13 квітня 2021 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року вкримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020270190000107, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- вироком Сосницького районного суду Чернігівської області від 07 травня 2019 року засудженого за частинами 2,3ст.185ККУкраїни до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого на підставі статей 75 104 КК України від відбування покарання звипробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік;

- вироком Сосницького районного суду Чернігівської області від 03 червня 2019 року засудженого за ч.2 ст.289ККУкраїни до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, звільненого на підставі статей 75 104 КК України від відбування покарання звипробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік;

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 13 квітня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді 1року 3 місяців позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Сосницького районного суду Чернігівської області від 07 травня 2019 року у виді позбавлення волі на строк 3 роки та вироком Сосницького районного суду Чернігівської області від 03 червня 2019 року у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6місяців.

Обрано ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили та взято під варту в залі суду.

Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат і цивільних позовів.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 296КК України, судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржено.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду неповнолітнього ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 06 квітня 2020 року, біля 11:30, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2 , діючи спільно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , умисно, протиправно та з особливою зухвалістю, порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що виразилось вігноруванні та зневажливому ставленні до існуючих правил поведінки та співжиття у суспільстві, пошкодив автомобіль марки «ВАЗ-21140», д.н.з., НОМЕР_1 належний ОСОБА_10 та, використовуючи нікчемний привід, прагнучи до самовиразу себе у насильстві над іншими і усвідомлюючи чисельну перевагу над потерпілим ОСОБА_11 , завдав останньому ударів по різних частинах тулубу та голови, внаслідок чого той втратив свідомість та отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, що супроводжувалася струсом головного мозку, двох синців та саден лівої тім`яної ділянки, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень та потягли за собою короткочасний розлад здоров`я.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Аргументуючи свою позицію, зазначає, що через неправильну оцінку показань потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 суд дійшов помилкового висновку про причетністьОСОБА_7 до заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_11 .

Стверджує, що попри наявність у матеріалах кримінального провадження заяви ОСОБА_10 про пошкодження його автомобіля, відомості за вказаним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі- ЄРДР) не були внесені, потерпілим у цьому кримінальному провадженні його не визнано, а тому всі процесуальні дії проведено з істотним порушенням вимог КПК України, що свідчить про недопустимість зібраних стороною обвинувачення доказів.

Крім цього, вважає, що кримінальне провадження розглянуто незаконним складом суду, оскільки головуючий суддя не був уповноважений на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх.

Зазначаючи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, захисник висловлює думку, що протиправні дії ОСОБА_7 вчинив через особисту неприязнь до конкретної особи, а не з явної неповаги до суспільства.

У свою чергу вказує, що апеляційний суд на ці порушення уваги не звернув, безпідставно відмовив у дослідженні звукозапису показань потерпілого ОСОБА_11 та свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 або у їх повторному допиті, чим порушив вимоги статей 23 і 404 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу захисника прокурор подав письмові заперечення, де зазначив, що не підтримує заявлених вимог і просить залишити вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції без зміни.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу на викладених у ній підставах.

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального іпроцесуального права та правової оцінки, з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 414 цього Кодексу.

Зважаючи на вказані положення процесуального закону, доводи сторони захисту про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильну оцінку доказів не єпредметом перегляду суду касаційної інстанції.

За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами, дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 296 КК України кваліфіковано правильно.

Доводи захисника ОСОБА_6 проте, що ОСОБА_7 не причетний до нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , а шкода майну ОСОБА_10 заподіяна через особисту неприязнь, місцевий і апеляційний суди належним чином перевірили та обґрунтовано визнали такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам.

Статтею 296 КК України передбачено відповідальність за грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом

Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за вказаною статтею закону України про кримінальну відповідальність є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.

Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на правоохоронювані цінності (честь, гідність, здоров`я, безпеку громадян, їх спокійний відпочинок та безперешкодну працю, втілення інших природних, соціальних ікультурних прав), що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється в людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

За зовнішніми ознаками хуліганство певним чином схоже на ряд інших злочинів, зокрема на ті з них, що посягають на здоров`я, честь і гідність людини, її майно. Критеріями розмежування цих діянь є насамперед об`єкт посягання, що визначає правову природу та суспільну небезпечність кожного з них, і мотив як ознака суб`єктивної сторони злочину.

Так, хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок, а проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане знасильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання івідсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.

Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм іправил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об`єкти.

Таким чином, для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК України обов`язковим єпоєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.

Зміст і спрямованість протиправного діяння, що має істотне значення для його правової оцінки, у кожному конкретному випадку визначається виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.

Відповідно до фактичних обставин цього кримінального провадження, установлених на підставі безпосередньо сприйнятих судом доказів, зокрема показань самих засуджених, потерпілого ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , неповнолітній ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 пошкодили транспортний засіб ізавдали тілесних ушкоджень потерпілому не на ґрунті особистого конфлікту, а з мотивів явної неповаги до суспільства.

Так, під час судового розгляду було встановлено, що обвинувачені та потерпілі не булу знайомі між собою, усі дії відбувалися в денний час на вулиці міста, де були присутні й інші очевидці, на зауваження останніх ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не реагували, а навпаки вели себе зухвало і агресивно, показуючи свою зневагу до оточуючих.

З огляду на обстановку й обставини подій, динаміку їх розвитку та об`єктивні ознаки насильницької поведінки засуджених, Суд погоджується із висновками, що протиправні дії засуджених були зумовлені не особистою неприязню до потерпілого ОСОБА_11 чи власника пошкодженого автомобіля ОСОБА_10 , а бажанням протиставити себе суспільству та продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.

Зазначене свідчить про наявність обов`язкових ознак злочину, передбаченого статтею 296 КК України, та правильну юридичну кваліфікацію вчиненого.

Що стосується доводів сторони захисту про непричетність ОСОБА_7 до побиття з хуліганських мотивів ОСОБА_17 , то вказане спростовано судом зокрема з огляду на висновок експерта, у якому в категоричній формі зазначено, що частина тілесних ушкоджень употерпілого утворилася через травматичний вплив взуття одного знападників під час удару внаслідок стрибка. При цьому про вчинення саме таких дій ОСОБА_7 стверджували допитані в судовому засіданні свідки.

Стосовно порушень вимог кримінального процесуального закону, які на думку захисника є істотними і такими, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, слід указати таке.

Захисник ОСОБА_6 стверджує, що розгляд кримінального провадження проведено незаконним складом суду, оскільки головуючого суддю не було обрано персонально зборами суддів як суддю, який уповноважений розглядати кримінальні провадження щодо неповнолітніх обвинувачених.

Відповідно до ч. 14 ст. 31 КПК України кримінальне провадження щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акту здійснюються суддею, уповноваженим згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

За положеннями ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді (суддя), уповноважені здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обираються з числа суддів відповідного суду зборами суддів цього суду за пропозицією голови суду або за пропозицією будь-якого судді цього суду, якщо пропозиція голови суду не була підтримана, на строк не більше трьох років і можуть бути переобрані повторно. Суддею, уповноваженим здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, може бути обрано суддю зі стажем роботи суддею не менше десяти років, досвідом здійснення кримінального провадження в суді івисокими морально-діловими та професійними якостями. У разі відсутності в суді суддів з необхідним стажем роботи суддя, уповноважений здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обирається з числа суддів, які мають найбільший стаж роботи на посаді судді.

Відповідно до протоколу № 1 зборів суддів Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 20 травня 2019 року, суддею, уповноваженим здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, визначено суддю ОСОБА_18 , авразі його відсутності суддю, який має найбільший стаж роботи на посаді та досвід зрозгляду кримінальних проваджень.

Із письмового звіту про неможливість розподілу справи між суддями від 28 липня 2020 року вбачається, що суддя ОСОБА_18 не міг брати участі у розгляді цього кримінального провадження, оскільки брав участь у розгляді поєднаної справи як слідчий суддя. З цих же підстав головуючим суддею у цьому кримінальному провадженні не могла бути обрана суддя ОСОБА_19 .

За розпорядженням від 28 липня 2020 року було проведено повторний автоматизований розподіл кримінального провадження щодо неповнолітнього ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , за результатом якого головуючим суддею обрано суддю ОСОБА_20 .

Таким чином, доводи захисника ОСОБА_6 про те, що кримінальне провадження за участю неповнолітнього було розглянуто судом першої інстанції незаконним складом суду є необґрунтованими.

Поміж іншого не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту про недопустимість доказів через невнесення відомостей до ЄРДР за фактом пошкодження автомобіля ОСОБА_10 .

Як убачається зматеріалів кримінального провадження до ЄРДР було внесено відомості за фактом вчинення неповнолітнім ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України. Пошкодження транспортного засобу потерпілого ОСОБА_10 у даному випадку не є самостійним складом злочину, а є елементом хуліганства, яке визначено у формулюванні обвинувачення, що було визнано судом доведеним.

Зважаючи на викладене, слідчі дії в даному кримінальному провадженні проведено із дотриманням вимог КПК України, а аргументи захисника про зворотне єнеспроможними.

Перевіривши доводи апеляційних скарг захисника, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав їх неприйнятними, навівши мотиви, з яких погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості обвинувачених увчиненні інкримінованого їм злочину.

Порушення апеляційним судом вимог статей 23 та 404 КПК України в ході касаційного розгляду кримінального провадження свого підтвердження не знайшло.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Однак захисник ОСОБА_6 під час апеляційного перегляду вироку місцевого суду не навів будь-яких обставин, передбачених зазначеною нормою кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для повторного дослідження обставин, установлених у кримінальному провадженні. Крім цього, апеляційний суд у ході перегляду вироку місцевого суду не надавав іншої оцінки наявним у матеріалах кримінального провадження доказам, а тому твердження сторони захисту про порушення принципу безпосередності їх дослідження є безпідставними.

Таким чином, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК України.

Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень касаційна скарга не містить та Судом не встановлено, а тому підстав для її задоволення немає.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 13 квітня 2021року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 01 листопада 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, єостаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_21 ОСОБА_2 ОСОБА_3