Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2024 року

справа № 345/1502/23

провадження № 51-7296 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12023096170000062 від 24 березня 2023 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Вістова Калуського району Івано-Франківської області, мешканки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_6 , на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2023 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_6 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 визнана винуватою у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення.

Так, судом встановлено, що 23 березня 2023 року близько 13.00 год ОСОБА_6 , перебуваючи на території господарства ОСОБА_8 по АДРЕСА_1 , на ґрунті раніше виниклих особистих неприязних відносин розпочала з останньою словесний конфлікт, в ході якого, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки та свідомо бажаючи настання таких наслідків, утримуючи обома своїми руками за верхній одяг ОСОБА_8 та застосовуючи грубу фізичну силу, умисно, обома руками штовхнула потерпілу, від чого та втратила рівновагу та впала на землю. Продовжуючи свої протиправні умисні дії, ОСОБА_6 усвідомлюючи те, що внаслідок її суспільно небезпечних протиправних дій ОСОБА_8 не втрималась на ногах та опинилась на землі, а саме на правій ділянці тіла, кулаками обох рук нанесла декілька ударів ОСОБА_8 в передню та задню ділянку грудної клітки.

У результаті умисного нанесення ОСОБА_6 ударів потерпілій ОСОБА_8 спричинено тілесні ушкодження у вигляді двох саден на задній поверхні грудної клітки, синець на задній поверхні грудної клітки, які згідно висновку експерта від 24 березня 2023 року відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2023 року стосовно ОСОБА_6 . Також цією ухвалою апеляційні скарги із змінами обвинуваченої ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2023 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_6 , закрити кримінальне провадження.

На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що у висновку судово-медичної експертизи № 42 від 24 березня 2023 року чітко не визначено механізму спричинення потерпілій тілесних ушкоджень та обставин, за яких такі тілесні ушкодження могли бути нею отримані.

Також захисник вважає, що суд першої інстанції:

- порушив норми матеріального та процесуального права, а саме застосував закон, який не підлягав застосуванню, оскільки факт вчинення обвинуваченою ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, не доведений належними та достатніми доказами;

- не дивлячись на те, що показання свідка ОСОБА_10 щодо нанесення обвинуваченою ударів потерпілій спростовуються іншими доказами, не відхилив їх як доказ.

Суд апеляційної інстанції, як зазначає сторона захисту, не усунув зазначені порушення, та не зважаючи на них, залишив в силі оскаржуваний вирок.

Крім цього, на його думку, суди попередніх інстанцій:

- не надали належної правової оцінки тому, що здобуті у кримінальному провадженні докази не доводять у своїй сукупності вину обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні даного кримінального правопорушення;

- неодноразово акцентували увагу на тому, що вже заявлення обвинуваченої ОСОБА_6 на подвір`я потерпілої без її дозволу дає підстави для встановлення винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, не звертаючи увагу на те, що суб`єктивною стороною даного правопорушення є прямий умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому;

Також захисник, з підстав, детально викладених у касаційній скарзі, посилається на порушення судом першої інстанції таємниці нарадчої кімнати.

Зокрема, захисник зазначає, що:

- під час перебування суду в нарадчій кімнаті (05 червня 2023 року) представник потерпілої зайшов до приймальні судді та розмовляв із присутніми там особами;

- місцевий суд безпідставно перервав нарадчу кімнату і відновив судове слідство, чим порушив частини 1-3 ст. 367 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), в ході якого лише відхилив цивільний позов;

- кримінальним процесуальним законодавством не передбачені подібні чи інші підстави для виходу суду з нарадчої кімнати для поновлення судового слідства;

- під час переривання наради суду жодних нових обставин не з`ясовувалося, оскільки такі обставини були відсутні;

- з приводу відновлення з`ясування нових обставин ухвала не виносилась, чим грубо порушено процесуальні права обвинуваченої;

- в порушення принципу рівності сторін перед законом, суд першої інстанції з власної ініціативи поставив перед учасниками кримінального провадження питання про відновлення судового слідства;

- суд апеляційної інстанції в цій частині не знайшов у діях місцевого суду порушення загальних засад кримінального провадження.

На зазначену касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_8 подала заперечення, в яких просить касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_6 , залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без зміни.

Обґрунтовуючи свої заперечення потерпіла вказує, що не погоджується з наведеними у касаційній скарзі захисника твердженнями, вважає їх спробою уникнути ОСОБА_6 відповідальності та вважає, що місцевим судом детально досліджено всі докази у справі, з`ясовано тяжкість такого діяння, особу винної та інші обставини.

Потерпіла звертає увагу на те, що вона є особою пенсійного віку, а засуджена, яка є особою молодою особою, протягом тривалого часу має з нею неприязні стосунки, неодноразово завдавала ударів раніше, висловлювалася нецензурною лайкою, погрожувала, про що є відповідні заяви до поліції.

Вказує, що в день конфлікту засуджена перестрибнула через огорожу до неї на подвір`я, штовхнула на землю, після чого кулаками обох рук нанесла декілька ударів в передню та задню ділянку її грудної клітки.

Посилання ж у касаційній скарзі на висновки судово-медичної експертизи, на її думку, не свідчать про відсутність протиправних дій ОСОБА_6 , а свідок ОСОБА_10 бачив її в кінці конфлікту.

Що стосується виходу суду з нарадної кімнати і поновлення судового розгляду, потерпіла вважає, що такі дії місцевого суду не суперечать загальним засадам кримінального провадження, про що свідчить правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 182/523/16).

Разом з цим потерпіла зазначає, що доводи про відвідування представником потерпілої приймальні судді в час перебування у нарадчій кімнаті є неправдивою інформацією, про яку вона дізналась лише при отриманні касаційної скарги, та на підтвердження своєї позиції звертає увагу на ту обставину, що у своїй апеляційній скарзі захисник вказував про інше порушення, а саме втручання у роботу автоматизованої системи, при цьому зауважує, що в приймальні судді перебуває лише секретар суду та помічник судді, а в зазначений захисником час її представник був зайнятий в інших справах.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- засуджена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити;

- прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про незаконність вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як передбачено ст. 2 КПК, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положення ст. 17 КПК регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженої ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, поза розумним сумнівом, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Так, при постановленні вироку стосовно ОСОБА_6 місцевим суд було враховано показання обвинуваченої, яка вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, не визнала та пояснила, що 23 березня 2023 року побачила як ОСОБА_8 виливає щось біля її будинковолодіння, а оскільки вона робила це неодноразово, зробила зауваження та зайшла на територію її господарства, а в цей час остання вийшла із будинку з балончиком. Після чого вона намагалась відібрати цей балончик, а потерпіла сперлася на паркан і в цей час кусала її за руки. В подальшому ОСОБА_6 все ж таки відібрала балончик, а ОСОБА_8 впала на землю. Також пояснила, що жодних ударів потерпілій не завдавала та припускає, що тілесні ушкодження у неї могли утворитись від стискання до паркану чи падіння на землю.

Крім того, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання:

- потерпілої ОСОБА_8 , яка підтвердила викладені в обвинувальному акті обставини та пояснила, що із обвинуваченою конфліктує уже близько 16 років;

- свідка ОСОБА_10 , який пояснив, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 весь час виникають конфлікти. 23 березня 2023 року почув крики про допомогу та підбігши до подвір`я потерпілої, остання лежала на землі, а обвинувачена била її кулаками по грудях.

Суд першої інстанції дослідив і зібрані у кримінальному провадженні письмові докази, серед яких дані:

- заяви ОСОБА_8 , згідно з якою 23 березня 2023 року близько 13:00 год ОСОБА_6 наносила їй удари в область грудей та рук;

- висновку експерта № 42 від 24 березня 2023 року за результатами проведення судово-медичної експертизи, згідно з яким у ОСОБА_8 мались тілесні ушкодження: 2 садна на задній поверхні грудної клітки, синець на задній поверхні грудної клітки, які утворилися від дії тупих твердих предметів, могли утворитися як при нанесенні ударів такими предметами, якими могли бути кулаки рук, так і інші тупі тверді предмети, так і при падінні і ударах цими ділянками тіла до таких предметів, і відносяться до легких тілесних ушкоджень;

- протоколу огляду місця події від 27 березня 2023 року, згідно з яким оглянуто домогосподарство по АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_8 ;

- протоколу проведення слідчого експерименту від 27 березня 2023 року, згідно з яким ОСОБА_8 по АДРЕСА_2 відтворювала та розказувала про обставини, які мали місце 23 березня 2023 року близько 13.00 год з ОСОБА_6 . До протоколу додано фототаблиці, на фотознімках відображено, що потерпіла показує, як обвинувачена притиснула її спиною до металевої огорожі та здійснювала стиснення, а також як наносила удари кулаками обох рук в передню та задню ділянку грудної клітки;

- протоколу огляду речей від 25 березня 2023 року - відеозаписів з нагрудних камер працівників СРПП Калуського РВП ГУНП за 23 березня 2023 року. На відеозаписі зображено як ОСОБА_8 вказує на місце де їй було спричинено тілесні ушкодження ОСОБА_6 . Також на відеозаписі зображена ОСОБА_6 , яка розповідає працівникам поліції про тривалі неприязні відносини з ОСОБА_8 . Обвинувачена поводила себе агресивно, порвала перед поліцейськими аркуш паперу.

Оцінивши у сукупності всі дослідженні докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 125 КК, а саме в умисному спричиненні легких тілесних ушкоджень.

Що стосується доводів захисника про те, що:

- у висновку судово-медичної експертизи № 42 від 24 березня 2023 року чітко не визначено механізму спричинення потерпілій тілесних ушкоджень та обставин, за яких такі тілесні ушкодження могли бути нею отримані;

- суд першої інстанції не відхилив як доказ показання свідка ОСОБА_10 щодо нанесення обвинуваченою ударів потерпілій не дивлячись на те, що вони спростовуються іншими доказами,

колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначено вище, відповідно до положень, передбачених ст. 433 438 КПК, суд касаційної інстанції не переглядає кримінальне провадження з підстав неповноти судового розгляду, не надає оцінку доказам та виходить лише з тих фактичних обставин, які встановлені судами попередніх інстанцій, у зв'язку з чим зазначені доводи касаційної скарги не є предметом касаційного перегляду.

Водночас, в цій частині місцевим судом встановлено, що ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що внаслідок її суспільно небезпечних протиправних дій ОСОБА_8 не втрималась на ногах та опинилась на землі, а саме на правій ділянці тіла, кулаками обох рук нанесла декілька ударів ОСОБА_8 в передню та задню ділянку грудної клітки.

При цьому, до такого висновку суд першої інстанції дійшов з урахуванням як показань самої потерпілої ОСОБА_8 , яка підтвердила викладені в обвинувальному акті обставини, так і показань свідка ОСОБА_10 , який зазначив, що обвинувачена завдавала ударів потерпілій кулаками по грудях, а також з урахуванням протоколу проведення слідчого експерименту, в цілому належним чином обґрунтувавши своє рішення.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги в цій частині не є такими, що спростовують висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості засудженої ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури за апеляційною скаргою зі змінами обвинуваченої ОСОБА_6 та апеляційною скаргою її захисника ОСОБА_7 зазначив, що висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК з точки зору належності, достовірності, допустимості та достатності.

Як убачається з ухвали предметом дослідження суду апеляційної інстанції крім іншого, були доводи обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_7 , які в цілому є аналогічними з доводами касаційної скарги захисника.

На спростування доводів про недопустимість показань свідка ОСОБА_10 через розбіжності даних, суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статей 84 85 КПК, а також рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жуковський проти України», зазначив, що пояснення даного свідка отримані у передбаченому КПК порядку під час судового засідання, в ході якого його було попереджено про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, а тому, відповідно до ст. 85 КПК, його пояснення є допустимими доказами по справі.

З огляду на зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що сумнівів у достовірності наданих свідком пояснень не виникає, а будь-яких доказів зацікавленості вказаного свідка в результаті розгляду справи стороною захисту не надано.

З огляду на вищезазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, є безпідставними доводи касаційної скарги захисника в цій частині.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що суди попередніх інстанції неодноразово акцентували увагу на тому, що вже заявлення обвинуваченої ОСОБА_6 на подвір`я потерпілої без її дозволу дає підстави для встановлення винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, не звертаючи увагу на те, що суб`єктивною стороною даного правопорушення є прямий умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, на переконання колегії суддів Верховного Суду є такими, що не ґрунтуються на змісті оскаржуваних судових рішень, оскільки судом апеляційної інстанції у своїй ухвалі було зазначено, що твердження апелянта про те, що наявність у ОСОБА_8 газового балончику спонукало ОСОБА_6 до дій на відбирання балончика з метою його унеможливлення використанням проти неї не є слушним, оскільки подія відбулась на території домоволодіння потерпілої, обвинувачена ОСОБА_6 перелізла через паркан та повалила на землю потерпілу ОСОБА_8 та почала наносити удари та вказав, що наявність або відсутність в руках потерпілої ОСОБА_8 газового балончика не є підставою для визнання дій обвинуваченої ОСОБА_6 правомірними.

Крім цього, на спростування доводів про те, що вихід суду першої інстанції з нарадчої кімнати і перехід до повторних судових дебатів з метою встановлення належності поданого цивільного позову є безпідставним і протиправним, суд апеляційної інстанції вказав, що вони не є слушними та зазначив, що вихід суду з нарадчої кімнати і поновлення судового розгляду не суперечить загальним засадам кримінального провадження.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що така ж позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 182/523/16-к (провадження № 51-1103 км 20).

Вказав, що оцінка пред`явленого цивільного позову здійснюється саме в нарадчій кімнаті, однак у ході такої оцінки у суду першої інстанції виникла необхідність відновити судовий розгляд з метою встановлення належності поданого цивільного позову, усунення якого можливе лише в результаті відновлення судового розгляду, у зв`язку з чим вважав, що місцевим судом не було допущено жодних порушень.

З вищенаведеними висновками судів попередніх інстанцій погоджується і Верховний Суд, оскільки вони в цілому належним чином обґрунтовані і вмотивовані.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Однак, посилаючись на те, що місцевий суд безпідставно перервав нарадчу кімнату, захисник не зазначає, яким чином зазначене вплинуло на законність прийнятого рішення, з огляду і на те, що судом першої інстанції було відмовлено у прийнятті і розгляді позовної заяви про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, при цьому роз`яснено право звернутися до суду в порядку цивільного судочинства в разі визнання ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, і потерпіла чи її представник з цих підстав вирок не оскаржували.

Водночас, посилаючись на те, що під час перебування суду в нарадчій кімнаті представник потерпілої зайшов до приймальні судді та розмовляв із присутніми там особами, захисник не зазначає в чому саме полягало порушення таємниці нарадчої кімнати, з огляду і на те, що у своїх запереченнях на касаційну скаргу потерпіла зазначила, що в приймальні судді перебуває лише секретар суду та помічник судді.

В ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, щосуд апеляційної інстанції, переглядаючи апеляційну скаргу зі змінами обвинуваченої ОСОБА_6 та апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , своє рішення в цілому належним чином мотивував, дав належну оцінку викладеним в них доводам і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність залишення її без задоволення.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 419 КПК.

З урахуванням наведених вище обставин, інші доводи касаційної скарги не спростовують законність, обґрунтованість та вмотивованість судових рішень судів попередніх інстанцій.

Таким чином, в касаційній скарзі захисника не наведено доводів про допущення судами таких істотних порушень КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, або свідчили про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність чи спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності її винуватості у вчиненні інкримінованого її правопорушення.

З огляду на зазначене, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 369, 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_6 , залишити без задоволення, авирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06 червня 2023 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3