Постанова

Іменем України

05 липня 2022 року

м. Київ

справа №757/27041/21-к

провадження №51-3781км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі Суд, колегія суддів) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року стосовно ОСОБА_8 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17 червня 2021року задоволено скаргу ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 на бездіяльність прокурора Офісу Генерального прокурора та зобов`язано старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні №22019270000000051 від 05 серпня 2019 року протягом трьох робочих днів з моменту отримання Офісом Генерального прокурора даної ухвали слідчого судді закрити кримінальне провадження №22019270000000051 від 05 серпня 2019 року на підставі ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК).

2. Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на вищевказану ухвалу слідчого судді.

3. Свою ухвалу апеляційний суд мотивував положеннями ч. 4 ст. 399 КПК, відповідно до яких суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та заперечень на неї

4. У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

5. На обґрунтування касаційних вимог прокурор стверджує, що оскаржувана ним в апеляційному порядку ухвала слідчого судді не передбачена КПК, оскільки під час її постановлення слідчий суддя вийшов за межі наданих йому повноважень, що визначені статтями 3 26 303 304 КПК. Стверджує, що апеляційний суд був не вправі відмовити у відкритті апеляційного провадження. Наголошує, що слідчий суддя порушив правила щодо процесуальної самостійності прокурора. На підтвердження своєї позиції прокурор посилається на постанову Верховного Суду України від12жовтня 2017 року у справі №757/49263/15-к, рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003року №3-рп/2003.

6. На думку сторони обвинувачення, судом апеляційної інстанції було порушено порядок апеляційного розгляду, оскільки після призначення справи до розгляду на 13 липня 2021 року апеляційним судом було прийнято ухвалу від

08 липня 2021 року. Прокурор стверджує, що не зміг скористатися правом на відвід складу суду.

7. Захисником ОСОБА_7 подано заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких він просить залишити без зміни ухвалу апеляційного суду та стверджує про її законність та обґрунтованість.

8. На думку захисника, у слідчого судді були законні підстави втрутитись у процесуальну діяльність прокурора, адже така здійснювалася з порушенням законодавства та порушувала права учасників кримінального провадження. Наголошує на тому, що у цьому кримінальному провадженні у прокурора немає можливості звернутися до суду з обвинувальним актом через сплив строків досудового розслідування, а тому за таких умов прокурор зобов`язаний закрити кримінальне провадження. Вважає некоректними посилання прокурора на судову практику судів вищих інстанцій. Вказує, що ухвала слідчого судді про зобов`язання прокурора вчинити певну дію відсутня у положеннях ч. 6 ст. 304, ч.3 ст. 307, ст. 309 КПК, а тому апеляційний суд був вправі відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою сторони обвинувачення.

Позиції учасників судового провадження

9. Присутні у судовому засіданні прокурори підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

10. Захисник ОСОБА_7 просив відхилити касаційну скаргу сторони обвинувачення.

Мотиви суду

11. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Щодо повноважень слідчого судді

12. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 11 травня

2021 року захисником ОСОБА_8 було подано прокурору клопотання про закриття кримінального провадження №22019270000000051 через закінчення строку досудового розслідування та втрату чинності ст. 375 Кримінального кодексу України (далі КК).

13. У відповідь на вказане клопотання листом за № 14/1-37017-19 від 26 травня 2021 року за підписом прокурора у кримінальному провадженні №22019270000000051 заступника начальника першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтриманням публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Офісу Генерального прокурора

ОСОБА_9 захиснику повідомлено, що у задоволенні його клопотання відмовлено через невідповідність його доводів у частині перебігу строків досудового розслідування фактичним обставинам справи, а також через те, що ОСОБА_8 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 375 КК, у цьому кримінальному провадженні не повідомлялося.

14. 18 травня 2021 року захисником ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 до Офісу Генерального прокурора було подано скаргу на недотримання розумних строків у кримінальному провадженні №22019270000000051, у якій він просив надати прокурору у кримінальному провадженні обов`язкові для виконання вказівки щодо прийняття процесуального рішення згідно з ч. 4 ст. 284 КПК через пропущення строків досудового розслідування та втрату чинності ст. 375 КК.

15. У відповідь на вказану скаргу листом за № 14/1-37017-19 від 21 травня

2021 року заступником Генерального прокурора ОСОБА_10 адвокату

ОСОБА_7 надано відповідь, з якої убачається, що фактів недотримання розумних строків у вищевказаному кримінальному провадженні не встановлено, у зв`язку із чим підстави для надання відповідних вказівок прокурору щодо строків вчинення певних процесуальних дій або процесуальних рішень не вбачається.

16. Адвокат ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 звернувся до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність прокурора Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні №22019270000000051, в якій просив зобов`язати старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні протягом трьох днів з моменту постановлення ухвали слідчого судді закрити кримінальне провадження №22019270000000051 від 05 серпня 2019 року.

17. На обґрунтування своїх вимог сторона захисту посилалася на те, що строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №22019270000000051 закінчився, повідомлення про завершення досудового розслідування здійснено поза межами такого строку досудового розслідування, обвинувальний акт у кримінальному провадженні не складено, до суду в межах строку досудового розслідування не передано. У той же час, за наявності відповідних підстав для закриття кримінального провадження в порядку ст. 284 КПК уповноваженим прокурором протиправно таке рішення не приймається.

18. Колегія суддів зауважує, що перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження визначено уст. 303 КПК. Зокрема, згідно з п. 9-1 ч. 1 ст. 303 КПК на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування. Що ж стосується рішення прокурора про відмову в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження, то за змістом п.11 ч.1 ст.303 КПК воно може бути оскаржено лише у випадку, коли прокурор відмовив у закритті кримінального провадження, в якому існує нескасована постанова слідчого, дізнавача, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбаченихпунктами 1,2,4,9ч. 1 ст. 284 КПК щодо того самого діяння, що розслідувалося з дотриманням вимог щодо підслідності.

19. В такому підході вбачається порушення права на ефективний засіб юридичного захисту, яке гарантовано ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), в якій зазначається: кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. В рішенні Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Кац та інші проти України» від 18 грудня 2008 року (п. 95) вказується, що існування засобів юридичного захисту має бути достатньо певним як на практиці, так і в теорії, оскільки без цього їм не вистачатиме належної доступності та ефективності.

20. Право особи на доступ до правосуддя гарантовано статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань та посадових осіб.

21. Свою позицію щодо застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Верховний Суд України відобразив у постанові Пленуму «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01 листопада 1996 року № 9. Зокрема, в пункті 8, зазначено, що правосуддя здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст.124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

22. Дійсно, право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності державних органів є однією із найважливіших гарантій захисту громадянами своїх прав та свобод від їх порушення. При цьому значення адекватного реагування суду на скарги полягає в їх розгляді і відповідній перевірці законності, обґрунтованості та справедливості рішень, дій чи бездіяльності державних органів, в наданні можливості судам виявити помилки і недоліки правозастосовної діяльності.

23. Порівняно із іншими процедурами судовий порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державних органів забезпечує більшу об`єктивність, більш широкі можливості зацікавлених осіб у відстоюванні своїх інтересів, більшу авторитетність та обов`язковість прийнятого за результатами розгляду скарги рішення. Також слід відзначити і змагальні засади судового розгляду скарг, що повинні бути притаманні судовій системі, які визначаються особливою роллю судової влади у системі поділу влад. Суд має бути найвищим арбітром у вирішенні конфліктів на ґрунті реалізації норм права, гарантом захисту прав і свобод людини та громадянина.

24. Натомість єдиним критерієм, який дозволяє визначити, які рішення, дії чи бездіяльність державних органів можуть бути оскаржені до суду та хто саме має право на таке оскарження, є обмеження конституційних прав і свобод громадян або створення перепон для доступу до правосуддя.

25. Разом із тим, не можна не враховувати, що кожен громадянин (особа) сподівається на добросовісне та правомірне здійснення прокурором його процесуальної діяльності в межах КПК України. Статтею 45 Закону №1697-VII «Про прокуратуру» визначено, що встановлення факту порушення прокурором прав осіб або вимог закону, може бути підставою для дисциплінарного провадження.

26. Таким чином, звернення до суду з підстав порушення прокурором прав осіб або вимог закону забезпечує захист порушеного права громадянина (особи) на правомірну, добросовісну та кваліфіковану діяльність працівника державного органу, яким є прокуратура.

27. При цьому функція судового контролю, що реалізується слідчими суддями, повинна максимально забезпечити охоронюваний законом інтерес скаржника, який полягає в отриманні визначеної законом реакції шляхом належного реагування на доводи скарги або їх спростування.

28. Таким чином, захисник ОСОБА_7 міг звернутись зі скаргою в інтересах ОСОБА_8 на бездіяльність прокурора Офісу Генерального прокурора у кримінальному провадженні № 22019270000000051, що полягала у невчиненні ним дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК.

29. Водночас право на доступ до суду має бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним або ілюзорним». Це зауваження особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке займає у демократичному суспільстві право на справедливий суд (див. рішення у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, пункт 77, від 05 квітня 2018 року та зазначені у ньому справи).

30. Так, у рішенні Суду у справі «Bellet v. France» зазначено, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права, та отримати ефективний судовий захист, у випадку встановлення фактів порушення її прав та законних інтересів.

31. Тож, забезпечуючи ефективний доступ до правосуддя та керуючись пунктом 3 частини 2 статті 307 КПК, слідчий суддя мав право, розглянувши скаргу, зобов`язати прокурора вчинити одну з дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК, не втручаючись у межі повноважень прокурора в кримінальному провадженні.

32. Водночас, зі змісту ст. 284 КПК убачається, що нею передбачено два види закриття кримінального провадження, які є різними за своєю суттю та наслідками, а саме: 1)закриття провадження, що передбачає неможливість подальшого досудового розслідування (повне закриття кримінального провадження), та 2) закриття провадження щодо підозрюваного, що передбачає неможливість проведення досудового розслідування відносно цієї особи, проте не перешкоджає подальшому досудовому розслідуванню щодо відповідного кримінального правопорушення. При цьому, до повноважень прокурора у провадженні, де особі повідомлено про підозру, належить виключно другий вид закриття провадження.

33. Натомість, усупереч вищенаведеним нормам кримінального процесуального закону, слідчий суддя в ході розгляду скарги адвоката ОСОБА_7 вийшов за межі своїх процесуальних повноважень щодо розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, визначені ст. 307 КПК. Так, слідчий суддя зобов`язав старшого групи прокурорів у кримінальному провадженні №22019270000000051 від 05 серпня 2019 року протягом трьох робочих днів з моменту отримання Офісом Генерального прокурора даної ухвали слідчого судді закрити кримінальне провадження №22019270000000051 від

05 серпня 2019 року на підставі ч.1 ст.284 КПК, тобто не визначивши чіткої безумовної підстави закриття кримінального провадження. Крім того, своєю ухвалою слідчий суддя поклав на прокурора обов`язок щодо повного закриття кримінального провадження, який перебуває за межами повноважень останнього. Таким чином, слідчим суддею було постановлено рішення, яке не передбачено кримінальним процесуальним законом.

Щодо права на апеляційне оскарження

34. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України).

35. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

36. Згідно з п. 8 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

37. В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.

38. Право особи на апеляційне оскарження спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

39. Особливостями права на апеляційний перегляд судового рішення є те, що це право не є абсолютним, оскільки може бути обмежене відповідно до законодавства шляхом визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію, або чіткого визначення випадків, за яких таке право виникає.

40. ЄСПЛ в своїх рішеннях зазначає, що право на справедливий судовий розгляд (стаття 6 Конвенції), одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. Golder v. the United Kingdom, рішення від 21 лютого 1975 року, параграф 36; Перетяка та Шереметьєв проти України, рішення від 20 червня 2011 року, параграф 33), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. the Guerin v. France, рішення від 29 липня 1998 року, параграф 37).

41. Законність і обґрунтованість рішень слідчого судді, прийнятих на досудовому розслідуванні, може бути забезпечена можливістю їх оскарження в апеляційному порядку. Тому передбаченеГлавою 26 КПК право на оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування є важливою гарантією забезпечення захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження і процесуальним інструментом виправлення судової помилки на цьому етапі кримінального провадження.

42. Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, викладено в частинах першій та другійстатті 309 КПК. Це ухвали, які стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження по ній.

43. Частина третястатті 309 КПК встановлює, що інші ухвали слідчого судді, ніж зазначені в цій статті, оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді. Тобто у випадку незгоди сторін з іншими ухвалами слідчого судді законність останніх підлягає перевірці судом першої інстанції під час підготовчого провадження.

44. В оскарженій ухвалі суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора на зазначену ухвалу слідчого судді,послався на положення ч. 4ст. 399 КПК, залишивши поза увагою ту обставину, що вони стосуються відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами на судові рішення, які прямо визначені у статтяхКПК, тобто на такі рішення, які слідчий суддя, суд має право ухвалювати згідно із законом.

45. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від12 жовтня 2017 року у справі № 757/49263/15-к, на яку обґрунтовано посилається у своїй касаційній скарзі прокурор, у разі, якщо слідчий суддя прийняв рішення, яке не передбаченоКПК, бо не узгоджується з положеннямист. 304 КПК стосовно його повноважень, суду апеляційної інстанції при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження належить виходити з приписівст. 9 КПК України, яка розкриває принцип законності кримінального провадження та в частині шостій установлює, що, коли положення цьогоКодексуне регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7цьогоКодексу. Однією з таких засад є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (п. 17 ч. 1 ст. 7 КПК), а її зміст розкрито уст. 24 КПК, згідно з частиною першою якої кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченомуКПК. У цьому кримінальному провадженні Верховний Суд України сформулював висновок щодо застосування норми права, відповідно до якого, у разі постановлення слідчим суддею ухвали, що не передбачена кримінальними процесуальними нормами, до яких відсилають положення ч. 3ст. 309 КПК, суд апеляційної інстанції не вправі відмовити у перевірці її законності, посилаючись на приписи ч. 4ст. 399 КПК.Аналогічні правові позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від23травня 2018 року у справах №№ 237/1459/17 та 243/6674/17-к.

46. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що в оскарженій ухвалі апеляційного суду від 08 липня 2021 року у цьому кримінальному провадженні зроблено передчасні висновки щодо неможливості оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді. Тож, зазначену ухвалу апеляційного суду від

08 липня 2021 року, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на вищевказану ухвалу слідчого судді, неможна визнати законною і обґрунтованою.

Щодо підстав для скасування оскаржуваного судового рішення

47. За ч. 2ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

48. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

49. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

50. Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

51. На підставі вищенаведеного Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_8 підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 433, 434, 436 438 441 442 КПК, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року стосовно ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3