Постанова

іменем України

05 травня 2022 року

м. Київ

справа № 565/1495/19

провадження № 51-5932 км 21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого в режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 14 квітня 2021 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у кримінальному провадженні №12019180040000395 від 05травня 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дубно Рівненської області, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області від 14 квітня 2021року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено частково.

Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_8 5842,25 грн на відшкодування матеріальної шкоди, пов`язаної з лікуванням ОСОБА_9 , та 150000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 04 травня 2019 року приблизно о 17:00, перебуваючи за місцем проживання потерпілого ОСОБА_9 у будинку АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклого побутового конфлікту із останнім, з метою вирішення конфлікту на свою користь, усвідомлюючи небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, та бажаючи їх настання, умисно наніс кулаком лівої руки близько чотирьох ударів у ділянку голови потерпілого, та в подальшому, усвідомлюючи наслідки нанесених ударів у виді крові на обличчі останнього, ОСОБА_6 умисно наніс кулаком лівої руки ще приблизно шість ударів у ділянку голови ОСОБА_9 , чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких останній ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_10 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх доводів захисник зазначає, що викладені у вироку висновки місцевого суду щодо обставин події не відповідають фактичним обставинам справи. Так, на переконання захисника, досліджені судом першої інстанції докази лише підтверджують факт бійки між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 і не доводять наявність в діях засудженого умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, а тому висновки суду про те, що ОСОБА_6 , наносячи удари, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав настання суспільно небезпечних наслідків та бажав їх настання, є неправильними.

Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_10 вказує на неправильну правову кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на те, що матеріали кримінального провадження не містять відповідних доказів, що підтверджують наявність в діях останнього умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Разом з тим стверджує, що ОСОБА_6 , наносячи удари ОСОБА_9 , перебував у стані необхідної оборони, однак не розрахував силу ударів, внаслідок чого перевищив її межі. При цьому захисник наголошує, що засуджений заподіяв потерпілому тілесних ушкоджень виключно з метою захисту своїх прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання останнього, який, тримаючи в руках ножа, погрожував ОСОБА_6 застосувати до нього фізичне насильство. Отже, ураховуючи вищенаведене, захисник ОСОБА_10 вважає, що дії засудженого необхідно кваліфікувати за ст. 124 КК України, а саме як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони.

Одночасно захисник зауважує, що місцевий суд, ухвалюючи стосовно ОСОБА_6 обвинувальний вирок, не надав належної юридичної оцінки показанням обвинуваченого щодо обставин події.

Крім того, на думку сторони захисту, судом безпідставно було прийнято до уваги показання свідка ОСОБА_11 , оскільки останній внаслідок свого віку (на момент подій йому виповнилося 15 років) та того факту, що він був братом померлого ОСОБА_9 , не міг об`єктивно сприймати зазначені події, а тому його показання не можна вважати достовірними.

Також захисник зазначає, що судом першої інстанції належним чином не відображено показання свідка ОСОБА_12 , яка була очевидцем події та в ході допиту надавала пояснення, що, на переконання сторони захисту, спростовують показання свідка ОСОБА_11 та висновки місцевого суду щодо наявності в діях засудженого ОСОБА_6 під час інциденту з потерпілим ОСОБА_9 умислу на заподіяння останньому тяжких тілесних ушкоджень.

Разом з тим захисник у свій касаційній скарзі також посилається на незаконність рішення суду апеляційної інстанції, оскільки, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, суд залишив поза увагою вищенаведені порушення та безпідставно залишив апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, належним чином не мотивувавши своє рішення, що суперечить вимогам ст. 419 КПК України.

На зазначену касаційну скаргу представник потерпілого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_13 подала заперечення, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів сторони захисту, просила рішення судів попередніх інстанцій щодо засудженого ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в повному обсязі та просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги сторони захисту та, посилаючись на її безпідставність, просила відмовити у задоволенні касаційних вимог захисника, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 КПК України. Можливості скасування або зміни судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст.411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Таким чином, доводи касаційної скарги захисника про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, яка, на переконання сторони захисту, полягає у тому, що досліджені судом докази лише підтверджують факт бійки між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , однак жодним чином не свідчать про те, що засуджений, наносячи удари потерпілому, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав настання суспільно небезпечних наслідків та бажав їх настання, не можуть бути предметом касаційного розгляду з огляду на вимоги ч. 1 ст.433 КПК України, а тому у касаційному порядку не перевіряються. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що вищенаведена позиція захисника зводиться виключно до надання ним власної оцінки наявним в матеріалах кримінального провадження доказам та обумовлена лише його незгодою з висновками місцевого суду.

У своїй касаційній скарзі захисник посилається на незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.

За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань самого обвинуваченого ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_12 , ОСОБА_20 та судово-медичного експерта ОСОБА_21 , які судом визнано достовірними, послідовними та такими, що узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.

Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_6 фактичні дані, що містяться: у протоколі огляду місця події від 06 травня 2019 року з додатками до нього (за місцем проживання померлого ОСОБА_9 ); у протоколі огляду місця події від 06 травня 2019 року з додатками до нього (за місцем реєстрації обвинуваченого ОСОБА_6 ); у протоколі проведення слідчого експерименту від 16травня 2019 року за участю свідка неповнолітнього ОСОБА_11 ; у протоколі перегляду відеозапису проведення слідчого експерименту від 25 травня 2019 року; у протоколі проведення слідчого експерименту від 16травня 2019 року за участю свідка ОСОБА_14 ; у протоколі проведення слідчого експерименту від 16травня 2019року за участю потерпілого ОСОБА_8 ; у протоколі проведення слідчого експерименту від 16травня 2019 року за участю свідка ОСОБА_12 ; у протоколі проведення слідчого експерименту від 26 липня 2019 року за участю обвинуваченого ОСОБА_6 ; у протоколі перегляду відеозапису проведення слідчого експерименту 26липня 2019 року; у протоколі огляду місця події від 13 червня 2019 року (огляд трупа ОСОБА_9 ). Також судом було враховано висновок судово-медичної експертизи від 08 травня 2019 року № 61, висновок судово-медичної експертизи від 27 травня 2019 року № 72, висновок судово-медичної експертизи від 12 липня 2019року №1641/19, висновок судово-медичної експертизи від 18 липня 2019 року №580/2019, висновок судово-медичної експертизи від 01 серпня 2019 року № 765, висновки судових імунологічних експертиз від 01 серпня 2019 року № 766 та від 09серпня 2019 року № 767, №768, висновок судово-медичної експертизи від 16серпня 2019 року № 81 та інші докази, досліджені судом, які наведені у вироку і у своїй сукупності переконливо спростовують доводи сторони захисту про відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_6 складу інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми дляухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 .

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що вирок місцевого суду відповідає вимогам статей 370 374 КПК України.

Що стосується доводів захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, то колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з вироком ОСОБА_6 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України.

Частиною 2 ст. 121 КК України встановлена відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого.

Твердження захисника про необхідність кваліфікації дій засудженого ОСОБА_6 за ст. 124 КК України, на переконання Суду, є безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.

Статтею 124 КК України передбачена відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Об`єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення характеризується умисним заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, скоєним внаслідок перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, відповідальність за яке настає лише за умови, що здійснений винним захист явно не відповідав небезпечності посягання чи обстановці яка склалася.

У своїй касаційній скарзі захисник зазначає, що ОСОБА_6 , наносячи удари ОСОБА_9 , перебував у стані необхідної оборони, викликаної протиправною поведінкою потерпілого, який погрожував засудженому застосуванням до нього фізичного насильства. При цьому захисник, посилаючись на різні фізіологічні параметри учасників події, стверджує, що засуджений, будучи фізично сильнішим за потерпілого, не розрахував силу ударів, внаслідок чого перевищив межі необхідної оборони.

Разом з тим в ході перевірки вироку суду першої інстанції на предмет правильності застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів, які б підтверджували вчинення потерпілим ОСОБА_9 стосовно ОСОБА_6 суспільно небезпечного діяння, у зв`язку з чим останній міг перебувати у стані необхідної оборони.

Так, як убачається із встановлених судом фактичних обставин справи, ОСОБА_6 внаслідок раптово виниклого побутового конфлікту з ОСОБА_9 , з метою вирішення цього конфлікту на свою користь, усвідомлюючи небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, та бажаючи їх настання, умисно наніс кулаком лівої руки близько чотирьох ударів у ділянку голови потерпілого, та в подальшому, усвідомлюючи наслідки нанесених ударів у виді крові на обличчі останнього, обвинувачений продовжив свої протиправні дії та умисно наніс кулаком лівої руки ще приблизно шість ударів у ділянку голови ОСОБА_9 , чим спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких потерпілий помер.

Місцевий суд, дослідивши матеріали кримінального провадження, встановив, що вказані фактичні обставини повністю підтверджуються та співвідносяться з показаннями потерпілого, свідків та іншими доказами, наданими сторонами провадження.

Крім того, суд, перевіривши усі обставини справи, та оцінивши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_6 ознак необхідної оборони та перевищення її меж, а в діях ОСОБА_9 ознак реального суспільно небезпечного посягання на обвинуваченого, що, в свою чергу, повністю спростовує позицію сторони захисту про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_6 . При цьому будь-яких доказів, що свідчать про погрозу або намір потерпілого застосувати до засудженого фізичне насильство з використанням ножа, судом першої інстанції встановлено не було.

Разом з тим колегія суддів звертає увагу й на те, що відповідно до вироку ОСОБА_9 внаслідок отриманих тілесних ушкоджень помер, що виключає можливість кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 124 КК України, оскільки диспозиція вказаної норми кримінального закону не передбачає такої кваліфікуючої ознаки, як смерть потерпілого.

Ураховуючи вищенаведене, Верховний Суд погоджується з висновками місцевого суду щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України, тобто заподіяння умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого.

За таких обставин колегія суддів вважає, що дії засудженого ОСОБА_6 за ч. 2 ст.121 КК України кваліфіковано правильно.

Твердження захисника про безпідставність врахування судом першої інстанції показань свідка ОСОБА_11 , оскільки останньому на момент події виповнилося лише 15 років, тобто він був неповнолітньою особою, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими та суперечать вимогам кримінального процесуального закону.

Так, ст. 354 КПК України встановлено особливості допиту малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого.

Системний аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що малолітня або неповнолітня особа може бути допитана судом в якості свідка з дотриманням правил, передбачених цією статтею.

При цьому Суд також звертає увагу на те, що відповідно до вироку, допит неповнолітнього ОСОБА_11 в силу вимог ч. 1 ст. 354 КПК України здійснювався у присутності його законного представника та представника служби у справах дітей.

Також у своїй касаційній скарзі захисник зазначає, що свідок ОСОБА_11 був братом померлого ОСОБА_9 , що, на думку сторони захисту, свідчить про недостовірність показань вказаного свідка.

Однак колегія суддів не погоджується з такою позицією захисника, оскільки, як убачається з вироку, місцевим судом в ході допиту ОСОБА_11 було встановлено, що його показання є достовірними, послідовними та такими, що повністю узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, зокрема і показаннями свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_12 , ОСОБА_22 та потерпілого ОСОБА_8 . При цьому будь-яких підстав не довіряти показанням свідка ОСОБА_11 місцевим судом встановлено не було.

Крім того, з огляду на вимоги ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, у тому числі про достовірність показань учасників кримінального провадження, та не вправі здійснювати переоцінку доказів, здобутих судами першої та апеляційної інстанцій. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами, які встановлено судами попередніх інстанцій.

Що ж стосується доводів касаційної скарги захисника про ненадання місцевим судом належної правової оцінки показанням обвинуваченого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_12 , то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У ході касаційного розгляду Судом встановлено, що здобуті у кримінальному провадженні докази, зокрема і показання обвинуваченого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_12 , були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях.

Так, як убачається з вироку, місцевий суд з метою встановлення всіх обставин вчинення злочину з-поміж іншого допитав свідка ОСОБА_12 щодо обставин, які їй були відомі, та подій, очевидцем яких вона була. При цьому суд зазначив, що показання вказаного свідка повною мірою підтверджуються та співвідносяться з наявними в матеріалах письмовими доказами, а також показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 та потерпілого ОСОБА_8 .

Крім того, судом був допитаний і обвинувачений ОСОБА_6 щодо обставин конфлікту з ОСОБА_9 , а його показання було повною мірою викладено у вироку.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження Судом встановлено, що допит обвинуваченого та свідка було проведено з дотриманням положень статей 351 352 КПК України.

За таких обставин колегія суддів вважає неспроможними доводи касаційної скарги захисника в цій частині, оскільки в ході касаційного розгляду процесуальних порушень порядку дослідження місцевим судом доказів (показань) встановлено не було.

Доводи касаційної скарги захисника щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є актом реалізації судової влади. Якість судового рішення це один із основних критеріїв ефективності правосуддя. Судове рішення високої якості це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб. Оцінка якості кожного рішення повинна здійснюватися тільки через використання права оскарження, установленого законом.

Ухвала апеляційного суду це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку. Вона повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Законність ухвали апеляційного суду це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального права. Законною може бути лише та ухвала суду апеляційної інстанції, яка постановлена при неухильному дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.

Положеннями статей 370 419 КПК України передбачено, що ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою і вмотивованою.

Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

У ході касаційного розгляду колегією суддів встановлено, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, ретельно їх перевірив та обґрунтовано залишив без задоволення, належним чином мотивувавши своє рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, про що захисник вказував у своїй апеляційній скарзі, апеляційний суд не встановив.

За таких обставин істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що, на переконання сторони захисту, виразилось у залишенні апеляційним судом поза увагою допущених судом першої інстанції порушень та у ненаданні відповіді на доводи апеляційної скарги захисника, в ході касаційного розгляду не встановлено.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 419 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 14 квітня 2021 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3