Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року

справа № 367/8450/20

провадження № 51-6964 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020110040001904 від 06 серпня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_7 , на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_7 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.

За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнана винуватою у вчиненні зазначеного злочину.

Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2, приблизно о 19:30 год (точного часу органами досудового розслідування не встановлено), на території подвір`я домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , між ОСОБА_7 та потерпілим ОСОБА_8 під час вживання алкогольних напоїв відбувся конфлікт на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час якого потерпілий ОСОБА_8 словесно ображав ОСОБА_7 та тримав рукою волосся. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті своєму цивільному чоловіку ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого та бажаючи їх настання, з метою заподіяння смерті ОСОБА_8 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, з мотивів помсти за словесні образи, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, ОСОБА_7 взяла у праву руку ніж, підійшла до ОСОБА_8 , після чого, знаходячись у положенні стоячи навпроти потерпілого ОСОБА_8 , тримаючи ніж у правій руці, нанесла лезом ножа два удари в область грудної клітини останнього, чим спричинила тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, внаслідок яких ОСОБА_8 помер на місці події.

Тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного ушкодження грудної клітки справа та проникаючого колото-різаного ушкодження грудної клітки зліва знаходяться у прямому причиново-наслідковому зв`язку з настанням смерті ОСОБА_8 .

Київський апеляційний суд ухвалою від 15 серпня 2023 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, просить змінити вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_7 , призначити останній покарання із застосуванням положень ст. 69 КК нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 115 КК.

На обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що при призначенні покарання суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що потерпілий протягом декількох років бив та ображав ОСОБА_7 , при цьому, як стверджує засуджена, в день вчинення злочину останній перебував у стані алкогольного сп`яніння, поводився агресивно, схопив її за волосся та тривалий час волочив по подвір`ю, однак, не маючи змоги вирватись, вона схопила кухонний ніж та вдарила потерпілого, внаслідок чого останній помер, при цьому такі її пояснення підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_9 .

Відтак, враховуючи те, що ОСОБА_7 повністю визнала свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, щиро розкаялась, активно співпрацювала з органом досудового розслідування щодо його розкриття, а сам злочин вчинено внаслідок систематичної агресії з боку потерпілого, захисник вважає, що існують підстави для застосування до засудженої положень ст. 69 КК.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити;

- прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКпідставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація її дій за ч. 1 ст. 115 КК у касаційній скарзі захисника не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженої через суворість, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається з вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 вид та строк покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, конкретні обставини кримінального провадження, особу обвинуваченої, яка у відповідності до положень ст. 89 КК є раніше не судимою, вчинила злочин щодо особи, з якою перебувала у сімейних відносинах (цивільного чоловіка), посередньо характеризується за місцем проживання, неофіційно працювала, не перебуває на обліках у лікаря-психіатра та лікаря нарколога.

Обставин, що пом`якшують обвинуваченій покарання, судом встановлено не було. Обставиною, що обтяжує обвинуваченій покарання, суд визнав вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, погодився з висновками суду першої інстанції, в тому числі, щодо виду та строку призначеного ОСОБА_7 покарання.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з наступних підстав.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до статей 50 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Статтею 69 КК встановлено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Аналіз цієї норми кримінального закону свідчить про те, що підставами для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є дві групи чинників, котрі характеризують як вчинений злочин, так і особу винної та мають враховуватися в їх сукупності, а саме:

- наявність кількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;

- дані, які певним чином характеризують особу винного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин, які б свідчили про можливість визнання їх такими, що пом`якшують обвинуваченій ОСОБА_7 покарання.

У своїй касаційній скарзі захисник, обґрунтовуючи свої вимоги щодо призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, посилається на те, що при призначенні покарання суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що злочин вчинено внаслідок систематичної агресії з боку потерпілого, зокрема останній протягом декількох років бив та ображав ОСОБА_7 , в день вчинення злочину перебував у стані алкогольного сп`яніння, поводився агресивно, схопив її за волосся та тривалий час волочив по подвір`ю, однак, не маючи змоги вирватись, вона схопила кухонний ніж та вдарила потерпілого, внаслідок чого останній помер.

При цьому захисник також вказує, що остання повністю визнала свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, щиро розкаялась, активно співпрацювала з органом досудового розслідування щодо його розкриття.

Положеннями ч. 1 ст. 66 КК встановлено, що при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, з-поміж іншого, визнаються, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Частиною 2 ст. 66 КК передбачено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Так, згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, яка міститься в постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 629/847/15-к, щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування завданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Каяття передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що ОСОБА_7 свою вину у вчиненні пред`явленого їй обвинувачення за ч. 1 ст. 115 КК визнала частково.

Так, місцевим судом було встановлено, що обвинувачена ОСОБА_7 в ході судового розгляду наполягала на тому, що в її діях була самооборона і вона нанесла лише один удар ножем, і лише під час проголошення останнього слова розкаялась у вчиненому та пояснила, що могла не помітити інший удар, у зв'язку з чим її позицію щодо щирого каяття у вчиненні злочину було розцінено як намагання пом`якшити відповідальність за вчинений злочин.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що навіть на стадії апеляційного перегляду справи обвинувачена не погоджувалась з кваліфікацією своїх дій.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_7 повністю визнала свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду.

Ураховуючи вищенаведене, Верховний Суд не вбачає належних підстав, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_7 щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

При цьому колегія суддів вважає, що касаційна скарга не містить доводів, які б підтверджували той факт, що засуджена реально проявляє щирий жаль з приводу вчинених нею протиправних дій, засуджує свою поведінку, готова нести покарання.

Не погоджується колегія суддів і з доводами касаційної скарги захисника про те, що при призначенні покарання не було враховано те, що злочин вчинено внаслідок систематичної агресії з боку потерпілого.

Так, призначаючи покарання, суд першої інстанції, окрім ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, його суспільної небезпеки, характеру та конкретних обставин кримінального провадження, врахував, в тому числі, поведінку потерпілого до вказаної в обвинувальному акті події, а саме те, що потерпілий обвинувачену неодноразово бив та в день події - тягав за волосся, а також непоправні наслідки вчиненого, а саме смерті потерпілого, у зв'язку з чим вважав, що її перевиховання й виправлення не можливе без ізоляції від суспільства.

З висновками місцевого суду в частині виду та строку призначеного покарання погодився і суд апеляційної інстанції, у зв`язку з чим залишив без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченої (доводами якої і було те, що суд безпідставно не прийняв до уваги її пояснення щодо її побиття та знущання потерпілого протягом тривалого часу, а тому її дії були самообороною).

Враховуючи вищенаведене, доводи захисника щодо неврахування судами попередніх інстанції зазначених обставин, є необґрунтованими.

Водночас колегія суддів зауважує, що захисник у своїй касаційній скарзі не навів належних обґрунтувань про те, яким саме чином вказані ним обставини, з огляду на вищевказане, істотно знижують ступінь тяжкості вчинених засудженою кримінальних правопорушень.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 439/397/17, провадження № 13-66кс18) вказано, що позбавлення життя людини є наслідком, що має незворотний характер. Це також випливає з законодавчого визначення смерті відповідно до ст. 52 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я», за якою моментом незворотної смерті людини є момент смерті її головного мозку або її біологічна смерть. Втрата життя людини, яке відповідно до ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони, не підлягає відшкодуванню. Життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті.

З огляду на відсутність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, наявність обставини, яка обтяжує покарання, а також з огляду на вищезазначені дані про особу засудженої, Верховний Суд не вбачає підстав для призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, а тому доводи касаційної скарги захисника задоволенню не підлягають.

На думку колегії суддів, призначене судами попередніх інстанцій ОСОБА_7 покарання в межах, наближених до мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 115 КК, з огляду на вимоги статей 50 65 КК узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу.

За таких обставин, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженої, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 369, 433 434 436 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженої ОСОБА_7 , залишити без задоволення, авирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3