Історія справи

Ухвала КГС ВП від 15.07.2021 року у справі №906/1231/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 906/1231/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання -Дерлі І. І.,

за участю представників:

позивача - Сорока О. І. (сомопредставництво), Сищук В. В. (адвокат),

відповідача - Габрієль Я. В. (адвокат),

третьої особи-1 - не з'явився,

третьої особи-2 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Два ЕС"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 (судді: Дужич С. П. - головуючий, Саврій В. А., Коломис В. В. )

за позовом Олевської районної спілки споживчих товариств

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Два ЕС"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві,

2. Державний реєстратор Олевської районної державної адміністрації Житомирської області

про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права власності,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1.06.10.2020 Олевська районна спілка споживчих товариств (далі - Олевська РССТ, Позивач) звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Два ЕС" (далі - ТОВ "Два ЕС", Відповідач) (з урахуванням прийнятої заяви про уточнення позовних вимог) про:

- визнання незаконним та скасування рішення № 18391729 від 26.12.2014, яке прийнято Ніловою А. О., Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ, про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за адресою: Житомирська обл., м. Олевськ, вул. Б. Хмельницького, 1, площею 486,4 кв. м, що складає 3/20 частин нежитлової будівлі 1-го поверху ТЦ "Уборть" за ТОВ "Два ЕС" (код ЕДРПОУ 37176145);

- припинення права власності ТОВ "Два ЕС" на вказане нежитлове приміщення шляхом скасування запису про право власності № 8275944 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

1.2. Зазначені вимоги обґрунтовано тим, що на момент набуття Відповідачем права власності на предмет іпотеки ТОВ "Два ЕС" порушило вимоги укладеного між сторонами іпотечного договору та статті 37 Закону України "Про іпотеку". При цьому, оскільки рішення про державну реєстрацію, на думку Позивача, є незаконним, то ним також заявлено похідну вимогу про припинення права власності ТОВ "Два ЕС" на спірне нежитлове приміщення шляхом скасування запису про право власності №8275944 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 06.04.2021 відмовлено у задоволенні позову.

2.2. Указане рішення обґрунтовано тим, що вимога Позивача про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора № 18391729 від
26.12.2014 підлягає задоволенню, оскільки у документах, поданих для державної реєстрації права власності за ТОВ "Два ЕС", відсутня оцінка предмету іпотеки, що суперечить умовам укладеного між сторонами договору іпотеки. При цьому, місцевий суд дійшов висновку, що за відсутності оцінки предмета іпотеки на час набуття його у власність ТОВ "Два ЕС" відсутні правові підстави вважати про дотримання справедливого балансу інтересів сторін правовідносин внаслідок вчинення державним реєстратором оскаржуваних у цій справі дій. Водночас, суд зазначив про відсутність підстав для задоволення вимоги про припинення права власності ТОВ "Два ЕС" на вказане приміщення шляхом скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки така вимога в розумінні статті 5 Господарського процесуального кодексу України є неефективним способом захисту, враховуючи, що на час ухвалення рішення судом такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про державну реєстрацію права закон не передбачав.

У той же час місцевий суд відмовив у задоволенні позову, оскільки Олевська РССТ звернулася з позовною заявою до господарського суду 06.10.2020, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, оскільки, як було встановлено судами у справі № 910/16947/19, Позивачу стало (могло стати) відомо про порушення його права з моменту отримання ним листа-повідомлення № 01 від
04.02.2015, а саме з 11.02.2015. При цьому Позивач ані в письмовій, ані в усній формі у судових засіданнях не клопотав про визнання причин пропуску позовної давності поважними, оскільки вважав, що вказаний строк не є пропущеним.

2.3. У подальшому додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.04.2021 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Два ЕС" про розподіл судових витрат у справі №906/1231/20. Стягнуто з Олевської районної спілки споживчих товариств на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Два ЕС" 30 000,00 грн витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.

2.4. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від
08.06.2021 скасовано рішення Господарського суду Житомиської області від
06.04.2021 у справі № 906/1231/20 та прийнято інше рішення, яким позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення № 18391729 від
26.12.2014, прийняте державним реєстратором Ніловою А. О., Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ, про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за адресою: Житомирська область, м. Олевськ, вул.

Богдана. Хмельницького, 1, площею 486,4 кв. м, що складає 3/20 частин нежитлової будівлі 1-го поверху Торгіельного центру "Уборть" за Товариства з обмеженою відповідальністю "Два ЕС". Відмовлено в іншій частині позову. Також скасовано додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 29.04.2021 у справі № 906/1231/20. Відмолено у клопотанні Товариства з обмеженою відповідальністю "Два ЕС" від 12.04.2021 про розподіл судових витрат у справі № 906/1231/20.

2.5. Приймаючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції погодився з мотивами та висновками місцевого суду про наявність підстав для задоволення вимоги Позивача про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора № 18391729 від 26.12.2014, а також про відсутність підстав для задоволення його вимоги щодо припинення права власності ТОВ "Два ЕС" на спірне приміщення шляхом скасування відповідного запису про право власності.

Разом з тим, за висновками апеляційного суду, факт отримання повідомлення від
04.02.2015 не є обставиною, яка обґрунтовано повинна бути врахована судом в якості преюдиційної, тобто такої, що не підлягає повторному доказуванню при розгляді даної справи в силу приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки про вказане Господарським судом Житомирської області зазначено у описовій частині рішення у справі №910/16947/19. При цьому суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що за відсутності в матеріалах справи належних доказів вручення повідомлення № 01 від
04.02.2015 Олевській РССТ остання дізналася про інформацію щодо проведення
26.12.2014 державної реєстрації прав та їх обтяжень на спірне приміщення за ТОВ "Два Ес" лише 05.11.2019, тобто звернення до суду з позовом у цій справі відбулось у межах 3-річного строку позовної давності.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Два ЕС" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення і додаткове рішення місцевого господарського суду.

3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм статті 261 Цивільного кодексу України, статей 75, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", п. п. 94,96,106 Правил надання послуг поштового зв'язку, викладених в постановах від
28.01.2020 у справі № 917/1335/18, від 20.05.2020 у справі №906/556/19, від
29.05.2020 у справі № 33/5009/8037/11, від 31.05.2021 у справі №913/567/19 (913/402/20), від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 26.11.2020 у справі № 904/5217/19, від 04.03.2021 у справі №910/6835/20, від 20.03.2019 у справі № 222/1402/16-а, від 30.11.2020 у справі № 806/1943/18, від 23.06.2020 у справі №922/2589/19.

3.3. Обґрунтовуючи наявність підстав для подання касаційної скарги, заявник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статей 182, 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України; статей 9, 35, 36, 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин); статей 2,15,26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин); п. п. 15,36,46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин); п. п. 2,90,94,96,104-106 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від
05.03.2009, у аналогічних правовідносинах.

3.4. Крім того, скаржник в якості підстави для подання касаційної скарги посилається на встановлення апеляційним судом істотних обставин справи на підставі недопустимих доказів (розпорядження голови правління Олевської РССТ № 50 від 27.12.2012), а також на те, що господарський суду апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази (опис вкладення у реєстроване поштове відправлення з оголошеною цінністю № 0407012364060, фіскальний чек від
04.02.2015 та рекомендоване повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 0407012364060).

3.5. У відзиві на вказану скаргу Олевська РССТ просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

4. Обставини встановлені судами

4.1. Господарськими судами встановлено, що 04.11.2010 між Олевською РССТ (позичальник) та ТОВ "Два ЕС" (позикодавець) було укладено договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 01/01/10-БП, згідно з умовами якого позикодавець надає до 04.04.2013, а позичальник отримує фінансову допомогу у розмірі 100 000,00 грн.

4.2.30.01.2011 між Олевською РССТ (позичальник) та ТОВ "Два ЕС" (позикодавець) було укладено договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №02/01/11-БП відповідно до умов якого позикодавець надає до 31.03.2013, а позичальник отримує фінансову допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

4.3.08.11.2012 між Позивачем та Відповідачем укладено договір про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги № 03/11/12-БП згідно з умовами якого позикодавець надає до 08.03.2013, а позичальник отримує фінансову допомогу у розмірі 110 000,00 грн.

4.4.09.11.2012 між Олевською РССТ, як іпотекодавцем, та ТОВ "Два ЕС", як іпотекодержателем, було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 8709, відповідно до умов якого в забезпечення виконання зобов'язань, які виникли на підставі договорів про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, в заставу було передано приміщення І-го поверху нежитлової будівлі ТЦ "Уборть", що знаходиться за адресою: Житомирська обл., м. Олевськ, вул. Б.

Хмельницького, 1, що складається з: коридору 17 площею 17,4 кв. м, коридору 18 площею 24,7 кв. м, коридору 19 площею 2,9 кв. м, приміщення 20 площею 7,9 кв. м, кладової 23 площею 10,9 кв. м, коридору 39 площею 7,1 кв. м, приміщення 39-а площею 64 кв. м, приміщення 40 площею 14,1 кв. м, приміщення 41 площею 15,8 кв. м, коридору 42 площею 9,7 кв. м, коридору 43 площею 3,8 кв. м, вентиляційної шахти 43-а площею 1,2 кв. м, туалету 14 площею 1,7 кв. м, кладової 22 площею 2,5 кв. м, туалету 24 площею 1,2 кв. м, коридору 25 площею 6,8 кв. м, коридору 26 площею 2,7 кв. м, кабінету 27 площею 18 кв. м, коридору 23 площею 1,8 кв. м, коридору 29 площею 1,2 кв. м, туалету 30 площею 1,1 кв. м, туалету 31 площею 2,4 кв. м, коридору 32 площею 3,4 кв. м, приміщення 33 площею 14,4 кв. м, коридору 34 площею 23,1 кв. м, коридору 35 площею 2,2 кв. м, приміщення 36 площею 4,2 кв. м, коридору 36-а площею 11,2 кв. м, залу 37 площею 201,1 кв. м, коридору 37-а площею 3,4 кв. м, кладової 38 площею 4,5 кв. м, а всього загальною площею 486,4 кв. м.

Відповідно до п. 3.1. договору іпотеки іпотекодавець засвідчив та гарантував, що цілком визнає, погоджується та розуміє порядок позасудового врегулювання та звернення стягнення на предмет іпотеки, зобов'язується не чинити перешкод в реалізації іпотекодержателем (відповідачем) прав за цим договором.

Згідно з п. 5.1. договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов основного договору іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення умов основного договору та/або умов цього договору, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та позичальнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушених зобов'язань у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання, порушення строку виконання та/або виконання не в повному обсязі цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та чинного законодавства України. Положення цього пункту договору не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому чинним законодавством порядку (п. 5.4. договору іпотеки).

Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання міститься у п. 6.2. договору іпотеки.

Відповідно до п. 6.9. договору іпотеки іпотекодержатель набуває у власність або продає від свого імені предмет іпотеки за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Іпотекодержатель не пізніше 30 календарних днів після реєстрації права власності на предмет іпотеки або після укладання від свого імені договору купівлі-продажу предмету іпотеки надсилає іпотекодавцю лист з розрахунковою інформацією. Даний лист повинен містити наступну інформацію: загальна сума заборгованості, що виникла з основного договору, включаючи нараховані відсотки, комісії, штрафи, пені; інформацію про витрати, що були понесені іпотекодержателем під час позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки; вартість предмета іпотеки, що визначена на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності; суму коштів, що підлягає відшкодуванню іпотекодавцю іпотекодержателем відповідно до цього договору; вимогу про надання іпотекодавцем своїх банківських реквізитів для перерахування суми коштів, що підлягає відшкодуванню іпотекодавцю (п. 6.11. договору іпотеки).

4.5. Як встановлено господарськими судами, 18.12.2014 державним реєстратором Олевського РУЮ Житомирської області за ТОВ "Два Ес" була проведена реєстрація права власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Олевськ, вул. Б.

Хмельницького, 1 (номер запису про право власності 8275944).

4.6.26.12.2014 державним реєстратором Ніловою А. О. Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України м. Київ, було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за № 18391729, згідно з яким за ТОВ "Два Ес" зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 486,4 кв. м, що складає 3/20 частин нежитлової будівлі І-го поверху ТЦ "Уборть".

Підставою для виникнення права власності став договір іпотеки від 09.11.2012, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. та зареєстрований в реєстрі за №8709.

4.7. За твердженням Олевської РССТ, про обставини щодо проведення державної реєстрації на спірне нежитлове приміщення за ТОВ "Два Ес" їй стало відомо лише з листа АТ "Райффайзен Банк Аваль" від 05.11.2019 № 101-8/1252.

4.8. У той же час, 02.07.2020 рішенням Господарського суду Житомирської області у справі № 910/16947/19, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2020, було відмовлено у задоволенні позову Олевської РССТ до ТОВ "Два ЕС", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві, про визнання незаконним і скасування рішення індексний номер 18391729 від 26.12.2014 про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за адресою: Житомирська обл., м. Олевськ, вул.

Б. Хмельницького, 1, площею 486,4 кв. м, що складає 3/20 частин нежитлової будівлі першого поверху Торгівельного центру "Уборть" за відповідачем, а також про припинення права власності відповідача на вказане приміщення шляхом скасування запису про право власності № 8275944 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зазначені вимоги були обґрунтовані невиконанням ТОВ "Два ЕС" вимог статті 46 Порядку для проведення державної реєстрації права власності щодо надання документа, який підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень, оскільки в період з 04.04.2013 по 26.12.2014 на адресу Олевської районної спілки споживчих товариств не надходило жодних вимог від ТОВ "Два ЕС".

Під час розгляду вказаного позову Господарським судом Житомирської області встановлено, що 04.02.2015 ТОВ "Два ЕС" надіслало повідомлення №01 про реєстрацію права власності на майно - об'єкт іпотеки, яке Олевська РССТ отримала
11.02.2015.

4.9. Після завершення розгляду спору у справі № 910/16947/19, Олевська РССТ, вважаючи, що Відповідач незаконно зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки, звернулась до суду з аналогічним позовом (позов у цій справі), який обґрунтований іншими підставами, а саме порушенням ТОВ "Два ЕС" умов укладеного між сторонами іпотечного договору та вимог статті 37 Закону України "Про іпотеку".

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, заявник не погоджується з оскаржуваною постановою апеляційного господарського суду лише в частині визнання такими, що не підлягають доведенню обставини, зазначені в судовому рішенні у справі № 910/16947/19, та застосування судом апеляційної інстанції, у зв'язку з цим, наслідків спливу строку позовної давності щодо частини позовних вимог.

5.4. Таким чином, на розгляд Верховного Суду в цьому випадку фактично поставлено питання про правомірність застосування господарськими судами попередніх інстанцій правових норм щодо позовної давності, а також норм Господарського процесуального кодексу України, які стосуються звільнення від доказування.

5.5. Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

5.6. За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

5.7. Водночас, у постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №922/2013/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарським процесуальним кодексом України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

5.8. Як зазначалося вище, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні частини позовних вимог у зв'язку зі пропуском строку позовної давності на звернення з ними, враховуючи преюдиційні обставини, встановлені судами у справі №910/16947/19, а саме щодо отримання Позивачем 11.02.2015 повідомлення Відповідача № 01 від 04.02.2015 про реєстрацію права власності на майно - об'єкт іпотеки.

5.9. У той же час, суд апеляційної інстанції, непогоджуючись з вказаними висновками, виходив з того, що у справі № 910/16947/19 Господарським судом Житомирської області про отримання 11.02.2015 Позивачем повідомлення ТОВ "Два ЕС" № 01 зазначено саме у описовій частині рішення. Отже, за висновком апеляційного суду, факт отримання зазначеного повідомлення не є обставиною, яка повинна бути врахована в якості преюдиційної, тобто такої, що не підлягає повторному доказуванню при розгляді цієї справи в силу норм частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не встановлювались судами у справі № 910/16947/19.

5.10. Однак, колегія суддів з огляду на предмет, підстави позовів, а також обставини, встановлені судами під час розгляду справи № 910/16947/19 та цієї справи, не погоджується з наведеним та зазначає наступне.

5.11. Відповідно до статті 238 Господарського процесуального кодексу України рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.

У описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).

У мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі; 2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 3) висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; 4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 5) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 6) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 7) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 8) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

5.12. Як вбачається зі змісту рішення Господарським судом Житомирської області від 02.07.2020 у справі № 910/16947/19 за позовом Олевської районної спілки споживчих товариств до Товариства з обмеженою відповідальністю "Два ЕС" про визнання незаконним і скасування рішення №18391729 від 26.12.2014 про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за адресою: Житомирська обл., м. Олевськ, вул. Б. Хмельницького, 1, площею 486,4 кв. м, що складає 3/20 частин нежитлової будівлі І поверху торгівельного центру "Уборть" за відповідачем, а також про припинення права власності відповідача на вказане приміщення шляхом скасування запису про право власності № 8275944 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, судом надавалася оцінка листуванню сторін щодо сплати заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, і саме в мотивувальній частині вказаного рішення (після структурного відокремлення її від описової частини словом "Встановив", а саме під час викладенння обставин, які були предметом доказування у справі, та доказів, якими сторони підтверджували чи спростовували наявність таких обставини) місцевий суд встановив факт отримання Позивачем 11.02.2015 повідомлення Відповідача № 01 від 04.02.2015 про реєстрацію права власності на майно - об'єкт іпотеки.

5.13. Наведені обставини також були підтверджені в мотивувальній частині постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2020 у справі № 910/16947/19, прийнятої за наслідками перегляду вказаного рішення місцевого суду, в якій господарський суд апеляційної інстанції також зазначив, що 04.02.2015 відповідач надіслав позивачу повідомлення № 01 про реєстрацію права власності на майно - об'єкт іпотеки, яке останній отримав 11.02.2015.

5.14. При цьому зазначені судові рішення, якими було відмовлено у задоволенні позову Олевської районної спілки споживчих товариств, не були оскаржені Позивачем до господарського суду касаційної інстанції.

5.15. Таким чином, враховуючи суб'єктний склад учасників справи №910/16947/19 та зміст вищевказаних судових рішень, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду у цій справі про те, що обставини отримання Позивачем 11.02.2015 повідомлення № 01 про реєстрацію права власності на майно - об'єкт іпотеки є преюдиційними та такими, що мають значення для вирішення цього спору між тими самими сторонами та з тим же предметом позову в частині визначення початку строк позовної давності за частиною вимоги, що, у свою чергу, безпідставно не було враховано апеляційним судом.

5.16. Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

5.17. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

5.18. Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

5.19. Згідно з частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5.20. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №904/3405/19, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та № 522/2110/15-ц, від 07.08.2019 у справі № 2004/1979/12, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17-ц).

5.21. З викладеного вбачається, що застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

5.22. При цьому колегія суддів звертає увагу, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", які містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав. Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. В свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

5.23. Водночас, аналіз наведених норм права щодо "інституту позовної давності" в сукупності із нормами Господарського процесуального кодексу України, що обмежують повноваження касаційного суду в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин справи, не дають Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного визначення обставин дати початку перебігу строку позовної давності, однак не обмежують його у перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій початку відліку такого строку.

Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 23.01.2020 у cправі № 916/2128/18.

5.24. З огляду на викладене, враховуючи встановлені у справі № 910/16947/19 преюдиційні обставини щодо отримання Позивачем 11.02.2015 повідомлення № 01 від
04.02.2015 про реєстрацію права власності на майно - об'єкт іпотеки, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду у цій справі про те, що Олевській РССТ стало (могло стати) відомо про порушення її права з моменту отримання вказаного повідомлення, а саме з 11.02.2015.

5.25. Таким чином, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, вимоги Олевської РССТ про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора №18391729 від 26.12.2014 не підлягають задоволенню, оскільки Позивач у цій справі звернувся з позовною заявою до господарського суду 06.10.2020, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. При цьому Олевською РССТ не подавалося клопотання про визнання причин пропуску позовної давності поважними, оскільки Позивач вважав, що зазначений строк не є пропущеним.

5.26. Враховуючи викладене, місцевий господарський суд повно і всебічно дослідив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального права із дотриманням норм процесуального права та, як наслідок, дійшов обґрунтованого висновку, який при цьому відповідає вищенаведеним правовим позиціям Верховного Суду, про відсутність підстав для задоволення позову.

5.27. У свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначені правові позиції Верховного Суду не врахував та дійшов до необґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову у зв'язку з непропущенням Позивачем строку позовної давності за вимогами у відповідній частині.

5.28. Отже, доводи касаційної скарги про неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування правових норм у аналогічних правовідносинах знайшли своє підтвердження.

5.29. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд при вирішенні цього спору повно, всебічно та об'єктивно встановив істотні обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, і прийняв законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволені позову, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.

5.30. З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги наявність підстав для залишення в силі рішення місцевого суду, прийнятого по суті спору, колегія суддів також дійшла висновку про наявність підстав для залишення в силі судового рішення господарського суду першої інстанції, яке стосується розподілу судових витрат у справі.

6. Висновки Верховного Суду.

6.1. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

6.2. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 Господарського процесуального кодексу України).

6.3. З огляду на викладене колегія суддів вважає наведені у касаційній скарзі доводи обґрунтованими, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду із залишенням у силі рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Два ЕС" задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 у справі № 906/1231/20 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Житомирської області від 06.04.2021 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 29.04.2021 у справі № 906/1231/20 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді І. С. Берднік

І. С. Міщенко