Історія справи

Ухвала КГС ВП від 23.10.2018 року у справі №918/21/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 918/21/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорта О.В.,

розглянувши касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем "Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.05.2018 (суддя - Церковна Н.Ф.) та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 (головуючий суддя - Олексюк Г.Є., судді: Грязнов В.В., Гудак А.В.)

за первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем "Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"

про визнання договору укладеним,

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем "Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про визнання укладеним договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів № 50/12/06/17 з урахуванням протоколу розбіжностей,

За участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: Родіна Т.М. - адвокат,

від відповідача за первісним позовом: Волощук П.Ю. - адвокат,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. У січні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія) в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем "Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Філія) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (далі - Товариство) про визнання укладеним між сторонами договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів № 50/12/06/17 у запропонованій позивачем редакції.

2. В обґрунтування своїх вимог Компанія посилалася на те, що відповідач здійснює ліцензійну діяльність з розподілу природного газу на об`єктах газопостачання, які на праві власності належать Компанії, без належних на те правових підстав, оскільки Товариством в порушення вимог законодавства, а саме статей 179-188 Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України "Про ринок природного газу" (далі - Закон), Кодексу газорозподільних систем, не підписано примірник договору № 50/12/06/17 на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів.

3. У лютому 2018 року до суду надійшла зустрічна позовна заява Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем "Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання укладеним між сторонами договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів № 50/12/06/17 з урахуванням поданого Товариством протоколу розбіжностей до цієї угоди.

4. Позивач за зустрічним позовом наголошував, що запропонована Компанією до укладення редакція спірного договору не відповідає положенням Кодексу газорозподільних систем, зокрема, додатку № 3 до цього Кодексу, яким передбачені примірні умови договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів. Крім того, Компанією на думку Товариства, у запропонованій нею до укладення редакції спірного договору безпідставно було визначено ціну, яку має сплачувати Товариство. Компанія при направленні на адресу Товариства проекту спірного договору фактично змінила договір експлуатації на договір оренди, маючи при цьому на меті передачу Товариству вказаних газопроводів на платній основі та отримання неправомірної вигоди у вигляді орендної плати. Згідно імперативних законодавчих приписів у разі неузгодження розбіжностей може мати місце розгляд спору щодо непогоджених розбіжностей, а не про визнання відповідного договору укладеним, що свідчить про передчасність первісних позовних вимог Компанії.

5. Первісний позивач заперечив проти задоволення зустрічних вимог Товариства з огляду на те, що чинне законодавство України не відносить договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів до типових чи примірних договорів, а умови запропонованої первісним відповідачем до укладення редакції спірного договору суперечать приписам закону, зокрема, з тих підстав, що включення до договору обов`язку замовника з оплати послуг по експлуатації газорозподільних мереж суперечить частині 3 статті 27 Закону та положенням Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 25.02.2016 № 236, і призведе до отримання Товариством подвійної компенсації витрат на експлуатацію газорозподільних мереж.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

6. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.05.2018 у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено. Визнано укладеним між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем "Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів №50/12/06/17 з урахуванням запропонованого Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" протоколу розбіжностей у редакції, яка міститься як додаток до рішення - Протокол розбіжностей. Здійснено розподіл судових витрат.

7. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 рішення Господарського суду Рівненської області від 08.05.2018 у справі №918/21/18 в частині задоволення зустрічного позову скасовано. В цій частині прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено. В решті рішення Господарського суду Рівненської області від 08.05.2018 у справі № 918/21/18 залишено без змін. Здійснено розподіл судових витрат.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

8. 26.09.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем "Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.05.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 до Касаційного господарського суду.

9. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.10.2018 у справі №918/21/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

10. 27.09.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.05.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 до Касаційного господарського суду.

11. Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.10.2018 у справі №918/21/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

12. Ухвалою Верховного Суду від 17.10.2018 відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами та призначено їх до розгляду на 22.11.2018, повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги та визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 22.11.2018.

13. Ухвалою Верховного Суду від 20.11.2018 клопотання Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем "Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зупинення провадження у справі №918/21/18 задоволено; провадження у справі №918/21/18 зупинено до перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі № 925/916/17.

14. Ухвалою від 08.07.2019 поновлено провадження у справі, призначено до розгляду касаційні скарги на 31.07.2019.

15. В судове засідання 31.07.2019 з`явився представники сторін, які підтримали вимоги, викладені в їх касаційних скаргах.

ІV. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на неї

16. У касаційній скарзі Компанія просить рішення та постанову у справі в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати, первісний позов задовольнити, судові витрати покласти на відповідача.

17. Ці вимоги мотивовано неповним встановленням судами всіх обставин даного спору та не врахуванням положень частини 3 статті 37 Закону України "Про ринок природного газу", розділу ІІІ Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу, Примірного договору експлуатації газорозподільних систем або їх складових, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №95 "Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових".

18. У відзиві на вказану касаційну скаргу відповідач за первісним позовом просить у її задоволенні відмовити, а судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову залишити без змін.

19. Від відповідача за первісним позовом також отримано касаційну скаргу, у якій останній просить постанову у справі скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, залишивши в цій частині рішення суду першої інстанції в силі.

20. Такі вимоги мотивовано обов`язковістю укладення спірного правочину між сторонами даного спору з врегулюванням в судовому порядку неурегульованих між сторонами розбіжностей його умов.

21. У відзиві на касаційну скаргу позивача за зустрічним позовом Філія просить касаційну скаргу Товариства відхилити, касаційну скаргу Компанії задовольнити.

22. 31.07.2019 від позивача за первісним позовом отримано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтовано положеннями ч.5 ст. 302 ГПК та тим, що висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 31.05.2019 у справі №925/916/17, є помилковими по відношенню до Компанії, зокрема її власності.

Колегія суддів відмовляє у задоволенні вказаного клопотання з підстав викладених нижче.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

23. 24.11.2017 Компанією на адресу первісного відповідача було направлено лист № 50/12-1450 з пропозицією укласти договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів № 50/12/06/17, а також прошитий, пронумерований, скріплений печаткою договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів від 24 листопада 2017 року № 50/12/06/17 з додатком № 1 - Перелік та балансова вартість майна, яке передається у експлуатацію користувачу, і додатком № 2 - Звіт про виконання договору в двох примірниках та документи, що підтверджують повноваження особи на їх підписання.

Відповідно до пункту 1.1 Договору предметом договору є надання користувачеві у експлуатацію для використання в процесі здійснення діяльності з розподілу природного газу на платній основі належних Власнику об`єктів газорозподільних систем, які підключені (приєднані) безпосередньо до мереж оператора газотранспортної системи або газовидобувного підприємства, чи до газорозподільних мереж Користувача, перебувають в зоні його ліцензованої діяльності та використовуються для забезпечення розподілу природного газу споживачам.

24. В свою чергу, 18.12.2017 на адресу позивача надійшов лист ПАТ "Рівнегаз" від 13.12.2017 ЛЖт007.1-ЛВ-4273-1217 з підписаним та скріпленим печаткою договором на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів від 24.11.2017 №50/12/06/17 та протоколом розбіжностей до нього.

VІ. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

25. Відмовляючи в задоволенні первісних позовних вимог, місцевий господарський суд визнав, що запропонований Компанією до укладення договір не є типовим або примірним, тому сторони мають право викласти свій зміст договору, що не суперечить чинному законодавству.

Договір на експлуатацію складових газорозподільної системи, наведений у додатку № 3 до Кодексу газорозподільних систем, не визначений як типовий або примірний, тому сторони при укладенні такого договору можуть відступити від дотримання його форми та визначити умови такого договору за взаємною згодою і з узгодженням всіх істотних умов.

Первісним позивачем не було надано суду доказів, які б підтверджували обґрунтованість ціни договору, що унеможливлює здійснення оцінки її правомірності.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, місцевий господарський суд керувався ч.2 Розділу 3 Кодексу газорозподільних систем та вказав, що договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном), а запропонований Товариством до укладення проект спірного договору в проекті протоколу розбіжностей у повній мірі відповідає положенням Кодексу газорозподільних систем та іншим нормативно-правовим актам, зокрема, у сфері регулювання розподілу природного газу, а також направлений на врегулювання правовідносин між сторонами в частині встановлення правових підстав користування Товариством вищенаведеними газотранспортними системами, як того вимагають вищевказані нормативні приписи.

26. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог, апеляційний господарський суд свої висновки мотивував тим, що укладення спірного договору для сторін не є обов`язком в розумінні ч.3 ст. 179 ГК України, а сторони не заключили жодних попередніх домовленостей щодо його укладення та не погодили всі істотні умови такого договору.

VІІ. Позиція Верховного Суду

27. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК):

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

28. Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 31.05.2019 у справі № 925/916/17 виклав наступний висновок при розгляді подібного спору про визнання укладеним договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів на запропонованих позивачем (Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), як власником об`єктів газорозподільних систем, умовах, викладених у прохальній частині позовної заяви:

"12. Юридичний аналіз положень статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що власникові належать права володіння, користування та управління майном, якими він користується на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Разом з тим, обмеження прав власника у свободі користування належним йому майном повинно здійснюватися з дотриманням прав особи на "мирне володіння майном" відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає можливість контролю держави за використанням майна особою відповідно до "спільних інтересів". У такому випадку судами повинно досліджуватися два питання: чи переслідує держава, яка встановила контроль щодо певного майна, законну мету забезпечення "спільних інтересів"; чи є функціонування цього законодавства і здійснюваний за його допомогою контроль пропорційним переслідуваній меті (справа "Сколло проти Італії" рішення ЄСПЛ від 28.09.1995, справа "Серявін та інші проти України" рішення від 10.02.2011).

Відтак, вирішуючи спір, щодо обмеження власника у свободі укладення договору щодо експлуатації його майна судам належить досліджувати чи було таке обмеження застосоване державою в особі її компетентних органів з метою використання майна для забезпечення "спільних інтересів" та чи є таке втручання пропорційним переслідуваній меті.

13. Оскільки позивачем у справі №925/916/17 є ПАТ НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем", правовий статус майна якого має ряд особливостей, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне проаналізувати правовий статус майна позивача, що є об`єктом експлуатації за спірним договором (газопроводу високого тиску та підвідного газопроводу, набутих у 2004 році внаслідок господарської діяльності ПАТ НАК "Нафтогаз України").

При цьому, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду приймає до уваги наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, директора Інституту економіко правових досліджень Національної академії наук України доктора юридичних наук, професора ОСОБА_2. №299/78 від 04.03.2019 та доктора юридичних наук, професора, завідувача відділу правового забезпечення ринкової економіки НДІ приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г . Бурчака НАПрН України ОСОБА_1 , згідно яких майно, набуте ПАТ НАК "Нафтогаз України" в ході здійснення ним господарської діяльності, є майном цього суб`єкта господарської діяльності та не має статусу державного майна.

Зокрема, ПАТ НАК "Нафтогаз України" було утворено на виконання Указу Президента України від 25.02.1998 №151 "Про реформування нафтогазового комплексу України", яким передбачено, що Державна національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" створюється на базі 100% акцій державних акціонерних товариств, створених шляхом перетворення підприємств нафтогазового комплексу, що не підлягають приватизації, а також пакетів акцій відкритих акціонерних товариств нафтогазового комплексу, які залишені у державній власності; Кабінетом Міністрів України має бути затверджений перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання і розподілу нафти, нафтопродуктів та газу і не підлягає приватизації, та порядок передачі його у користування Компанії.

Утворення ПАТ НАК "Нафтогаз України" у формі відкритого акціонерного товариства завершено прийняттям Постанови КМУ від 25.05.1998 №747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до загальних норм статті 85 ГК України, пункту 1 частини 1 статті 115 ЦК України, господарське товариство є власником майна, переданого йому власність засновниками і учасниками як внески/вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

За змістом частини 1 статті 86 ГК України, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, не може бути внеском до статутного (складеного) капіталу.

Таке майно може бути передане господарському товариству на похідному від права державної власності правовому титулі (праві господарського відання, користування чи управління). Отже, таке майно не може бути власністю самого товариства.

Судами встановлено, що газопровід високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт. Цибулів ГГРП м. Монастирище, збудовано у 2004 році за кошти ПАТ "НАК "Нафтогаз", а "Підвідний газопровід від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці", набутий ПАТ "НАК "Нафтогаз" за договором купівлі-продажу 27.09.2004 у ТОВ "Цибулівський цукровий завод. Отже, це майно є власністю ПАТ НАК "Нафтогаз України" як таке, що набуте в ході здійснення Компанією господарської діяльності на законних підставах та не може вважатися державним майном за формою власності.

14. Приписами частин 2, 3, 4 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Частинами 4 та 5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено імперативну вимогу про те, що взаємовідносини суб`єктів, яким передано в управління об`єкти трубопровідного транспорту, що проходять в одному технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів; підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації. Отже, законодавцем передбачено вимогу щодо обов`язковості укладення договору при будь-яких різновидах експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту. А згідно із статтею 2 цього Закону, систему трубопровідного транспорту становлять як магістральні трубопроводи, так промисловий трубопровідний транспорт, до якого належать газопроводи високого тиску та підвідні газопроводи.

Як встановлено судами за змістом позовної заяви, предметом врегулювання правовідносин за спірним договором є право на експлуатацію "газопроводу високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт. Цибулів ГГРП м. Монастирище", збудованого у 2004 за кошти НАК "Нафтогаз" та "Підвідний газопровід від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці", набутий НАК "Нафтогаз" за договором купівлі-продажу 27.09.2004 у ТОВ "Цибулівський цукровий завод".

Отже, у даній справі заявлена позовна вимога про спонукання до укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціального закону (статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт").

15. Відповідно до статті 5 Закону України "Про природні монополії" (далі - Закону №1682-III) - до сфери регулювання державою природних монополій належить, зокрема, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; розподіл природного і нафтового газу трубопроводами. Статтею 8 зазначеного Закону передбачено, що предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством. Статтею 10 Закону №1682-III передбачено ряд обов`язків суб`єкта природних монополій, серед яких: дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках.

Отже, свобода дій позивача та відповідача, як суб`єктів природних монополій з транспортування та розподілу природного газу трубопроводами, є обмеженою державою для досягнення суспільних інтересів.

16. Розвиваючи ринкові відносини у сфері видобутку, транспортування та розподілу природного газу законодавцем було прийнято ряд законів, які звузили свободу сторін при укладенні договору на ринку природного газу, передбачену статтею 627 ЦК України, що також відповідає суспільним інтересам формування ринкової економіки.

Одним з важливих законів, прийнятих на формування ринкових відносин у галузі добування, транспортування, постачання та розподілу природного газу є Закон України "Про ринок природного газу" (далі - Закон №329-VІІІ), який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатності цього ринку до інтеграції з ринками природного газу держав-сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Адаптація законодавства України про ринок природного газу до законодавства ЄС (третього Енергопакету ЄС) передбачає, насамперед, законодавче закріплення газового розмежування (анбандлінгу), тобто відокремлення діяльності з розподілу газу від діяльності з його видобування, постачання, зберігання і транспортування. Ця мета визначає побудову системних договірних відносин на ринку між його різними учасниками (як власниками газорозподільних мереж, так операторами газорозподільних мереж).

Законом України "Про ринок природного газу" визначено спеціальні вимоги до оператора газорозподільної системи, який є суб`єктом господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) (пункт 17 статті 1 Закону №329-VІІІ).

Так, відповідно до статті 37 Закону №329-VІІІ оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах.

17. Згідно зі статтею 41 Закону №329-VІІІ, регулятор затверджує кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб`єктами ринку природного газу. Кодекс газорозподільних систем повинен містити такі положення: основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, планування, оперативно-технологічного управління та розвитку газорозподільних систем та механізми нагляду за їх додержанням; умови, у тому числі комерційні та технічні, доступу до газорозподільних систем, включаючи комерційні та технічні умови приєднання нових об`єктів замовника до газорозподільної системи; правила обліку природного газу (у тому числі приладового); правила поведінки на випадок збоїв у роботі газорозподільних систем; порядок обміну інформацією з іншими суб`єктами ринку природного газу; інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем.

18. Відповідно до статті 1, частини 2 статті 3, статті 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; кодекси систем передачі та розподілу електричної енергії, газотранспортної та газорозподільних систем, кодекси газосховищ та установки LNG, підготовлені операторами, та ініціює внесення змін до них.

Отже, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є уповноваженим державою органом, який здійснює визначення ліцензійних умов провадження господарської діяльності в сфері надання послуг з розподілу природного газу та наділена компетенцією прийняття нормативно-правових актів (кодексів газорозподільних систем), які є обов`язковими для виконання учасниками ринку природного газу, діяльність яких ліцензується зазначеним державним органом.

19. На виконання вимог статті 41 Закону №329-VІІІ Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постановою №2494 від 30.09.2015 затвердила Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС), який зареєстровано Міністерством юстиції України 06.11.2015 №1379/27824. Вимоги Кодексу ГРС є обов`язковими для виконання всіма операторами газорозподільних систем, як складова частина умов їх ліцензійної діяльності, що також визначено Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №201 від 16.02.2017 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу", якою визначено обов`язкові ліцензійні умови для провадження господарської діяльності як із транспортування природного газу, так з розподілу природного газу.

Зокрема, газорозподільна система ліцензіата - це об`єкти газорозподільної системи, що на законних підставах перебувають у власності чи користуванні здобувача ліцензії/ліцензіата (у тому числі на праві господарського відання, користування чи експлуатації), та які знаходяться в межах місць провадження господарської діяльності, а засобом провадження діяльності є газорозподільна система, що на законних підставах перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації здобувача ліцензії/ліцензіата, якою здійснюється розподіл природного газу (пункт 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу).

20. Пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС передбачено таке: власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов`язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

Отже, зазначеним нормативним актом передбачено виключний перелік трьох видів договорів, які є обов`язкові для укладення між власником газорозподільної системи та оператором газорозподільної системи, або договір відчуження газопроводу шляхом купівлі-продажу. Також, є обов`язковим дотримання форми таких договорів, яка визначена у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

Отже, сторони спору у даній справі зобов`язані укласти один із договорів, що передбачений пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, як такий, що вимагається законом.

Відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати положення частини 3 статті 179 Господарського кодексу України та за наявності переддоговірного спору щодо укладення конкретного виду договору, передбаченого у цьому виключному переліку розглянути його з дослідженням усіх спірних умов договору.

21. Аналіз частин 6-8 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем обмежено свободу укладення договорів щодо належного ПАТ НАК "Нафтогаз України" майна та заборонено відчуження основних фондів ПАТ НАК "Нафтогаз України" та передачу їх з балансу на баланс, крім випадків такої передачі бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100% акцій якого перебуває у державній власності України чи створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100% акцій та часток яких перебуває у державній власності України, а також заборонено продаж основних фондів ПАТ НАК "Нафтогаз України", її дочірніх та заснованих нею підприємств, що не використовуються в процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, без погодження з Кабінетом Міністрів України.

З огляду на таке, варіантом обов`язкового укладення договору між ПАТ НАК "Нафтогаз України", як власником газопроводів, що є предметом переддоговірного спору в даній справі, та ПАТ "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз", як оператором газорозподільних систем, відповідно до переліку, визначеного пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС є договір експлуатації газорозподільної системи, що також відповідає вимогам частин 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", які визначають імперативну вимогу про укладення договорів експлуатації між суб`єктами, що використовують трубопровідний транспорт в одному технічному коридорі або перетинаються.

Як встановлено судами за змістом позовної заяви, предметом врегулювання правовідносин за спірним договором є право на експлуатацію "газопроводу високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт. Цибулів ГГРП м. Монастирище", збудованого у 2004 за кошти НАК "Нафтогаз" та "Підвідний газопровід від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці", набутий НАК "Нафтогаз" за договором купівлі-продажу 27.09.2004 у ТОВ "Цибулівський цукровий завод", яких знаходиться за місцем здійснення ліцензійної діяльності відповідача з надання послуг оператора ГРМ.

Отже, у даній справі заявлена позовна вимога про укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціальних нормативних вимог (статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" та пункту 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС), що надає можливість укладення такого договору в судовому порядку відповідно до частин 7-8 статті 181 та статті 179 Господарського Кодексу України за наявності спору щодо окремих умов договору.

22. Як встановлено судами, позивачем обрано з переліку, передбаченого пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, договір про експлуатацію належних йому газорозподільних систем (газопроводів), як такий, що є обов`язковим для врегулювання його відносин з відповідачем, як оператором ГРМ, підготовлено та підписано проект договору та надіслано відповідачу, як пропозицію щодо його укладення.

Відповідач не погодився з рядом умов договору та у двадцятиденний строк надіслав позивачу протокол розбіжностей для підписання. Оскільки позивач не погодився в цілому із зазначеними відповідачем розбіжностями, він звернувся до суду з вимогою про укладення такого договору в судовому порядку. Отже, суди дійшли правильного висновку про наявність між сторонами спору про укладення договору на експлуатацію газорозподільної системи на певних умовах.

23. Скасовуючи рішення місцевого суду про укладення договору в редакції позивача та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що оскільки пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС передбачено чотири альтернативні варіанти обов`язкового укладення договорів між власником газопроводу та оператором газорозподільної системи, який на території розміщення газопроводу здійснює свою ліцензовану діяльність з надання послуг оператора ГРМ, то сторони мають свободу в укладенні одного з таких обов`язкових договорів, що не дозволяє застосування статей 179, 181 Господарського кодексу України та укладення таких договорів у судовому порядку. При цьому, конкретні умови договору експлуатації та протоколу розбіжностей між сторонами апеляційним судом взагалі не аналізувалися та не оцінювалися.

Колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає такі висновки прийнятими з неправильним застосуванням пункту 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС та частин 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" та зазначає, що свобода сторін спірних правовідносин обмежена зазначеними нормами права до укладення договору експлуатації газопроводів або його продажу за згодою Кабінету Міністрів України, що відображено в пунктах 14-22 мотивувальної частини даної постанови.

З огляду на те, що позивач ініціював саме укладення договору експлуатації газопроводів, а відповідач надіслав протокол розбіжностей до цього договору, не здійснивши іншої пропозиції щодо укладення іншого договору, слід вважати укладення такого договору між сторонами обов`язковим та у випадку недосягнення згоди щодо його істотних умов розглянути спір відповідно до статей 179, 181 ГК України в судовому порядку.

Отже, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню як така, що прийнята з неправильним застосуванням зазначених норм матеріального права.

24. Місцевий суд, розглядаючи спір по суті дослідив єдиний пункт з протоколу розбіжностей, який просив виключити відповідач, а зокрема, пункт 2.15.1 Договору №50/12/02/17 звернув увагу, що його укладено під відкладальною умовою (користувач починає здійснювати плату за експлуатацію майна, починаючи з місяця, наступного за місяцем затвердження НКРЕКП користувачу тарифу на послуги з розподілу природного газу, з урахуванням зазначеної в абзаці першому цього пункту річної плати) та дійшов висновку, що до затвердження тарифу НКРЕКП відповідач не зазнає жодних негативних наслідків від укладення договору на таких умовах. Внаслідок чого відсутнє порушення прав відповідача цим пунктом договору. Позиції сторін щодо решти пунктів протоколу розбіжностей представники сторін не пояснювали, з огляду на що місцевий суд дійшов висновку про відсутність необхідності їх досліджувати. Також, місцевий суд зазначив про відсутність суперечностей щодо предмета та строку дії договору (том 1, а.с. 182).

Колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає такі висновки місцевого суду прийнятими з порушеннями норм процесуального законодавства, оскільки незалежно від надання пояснень сторонами місцевий суд був зобов`язаний розглянути всі розбіжності спірного договору, які передбачені у протоколі розбіжностей, та дати їм власну оцінку на предмет відповідності приписам законодавства. Також, касаційний суд зазначає про помилковість висновків місцевого суду щодо відсутності спору по предмету договору. Предметом договору експлуатації є не тільки майно (трубопровід, який передається в експлуатацію), але й основні умови щодо його використання в ході виробничої діяльності, які охоплюються поняттям "експлуатації" та визначені у додатку №3 до Кодексу газорозподільних систем. Також, касаційний суд вважає, що укладення договору під відкладальною умовою затвердження певного тарифу НКРЕКП для отримання позивачем доходу від експлуатації майна відповідачем стосується прав та інтересів відповідача, оскільки така умова наступає залежно від волевиявлення третьої особи НКРЕКП, як уповноваженого державою органу, а тому внесення такої умови до договору, як істотної умови експлуатації спірного майна, має бути перевірено судами на предмет відповідності її діючому спеціальному нормативному регулюванню, яким є Кодекс ГРМ та рішенням Регулятора НКРЕКП.

З огляду на зазначене, рішення місцевого суду також підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм процесуального права.

25. Виходячи з принципу диспозитивності, передбаченого статтею 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Отже, відмежувавшись від розгляду спірних пунктів запропонованих сторонами умов договору в ході судового розгляду, з посиланням на наявність інших різновидів договорів, які також можуть бути укладені між власником газової мережі та оператором ГРМ згідно з пунктом 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГРС, які також можуть бути витлумачені, як такі, укладення яких є обов`язковим, суди неправильно застосували обмеження у свободі договору, передбачені спеціальним законодавством до даного виду договорів, з врахуванням специфіки майнового статусу позивача, як суб`єкта спірних правовідносин, та порушили вимоги статті 14 ГПК України.

Об`єднана палата суддів Касаційного господарського суду України у складі Верховного Суду зазначає, що між сторонами відсутній спір про можливість укладення іншого виду договорів, передбаченого пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС (судами не встановлено, що відповідач у відповідь на пропозицію укласти договір експлуатації запропонував позивачу продати йому спірні газопроводи або укласти іншу угоду, яка буде відповідати обмеженням, визначеним для позивача статтею 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт").

Отже, розгляд спору по суті спірних умов договору експлуатації, в межах обраного позивачем предмета, є належним способом захисту його прав відповідно до статей 179, 181 ГК України.

26. Колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджується з узагальненим висновком судів адміністративної юрисдикції у справі №826/370/16 про правову природу майна ПАТ НАК "Нафтогаз України" як такого, що в цілому є державним, та зазначає, що у складі майна позивача, поряд з державним майном, є також майно, набуте ним в ході господарської діяльності, яке належить Компанії на праві приватної власності (постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2016 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016) у справі №826/370/16 за наслідком відмови у задоволенні позову ПАТ НАК "Нафтогаз України" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сфері енергетики України про визнання протиправною та скасування Постанови НКРЕКП №2494 від 30.09.2015, рішення є чинними на даний час (т. 1, а.с. 251-257).

Верховний Суд погоджується з оцінкою майнового статусу спірних газопроводів судами у даній справі, як майна Компанії, яка є юридичною особою приватного права, а не держави.

27. Підсумовуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС передбачено обов`язок укладення договору експлуатації газопроводу, як складової частини ліцензійної діяльності оператора газорозподільної системи щодо експлуатації належних ПАТ НАК "Нафтогаз України" газопроводів, а тому його укладення може відбуватися в судовому порядку за наявності спору між власником газопроводу та оператором газорозподільної системи відповідно до статей 179, 181 Господарського кодексу України та згідно з формою, затвердженою Додатком №3 до Кодексу ГРС.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від правового висновку відповідно до Постанов Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №911/2354/17 та 23.05.2018 у справі №927/751/17 про те, що оператор газорозподільних систем не зобов`язаний відповідно до закону укладати договір про експлуатацію з власником газопроводів, належних ПАТ НАК "Нафтогаз України", які розташовані на закріпленій за оператором ГРС території та використовуються ним з метою надання послуг оператора ГРС з огляду на те, що пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС передбачено обов`язок укладення одного з чотирьох видів договорів, а не єдиного виду договору.

28. З огляду на зазначене колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду формулює такий правовий висновок:

Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", утворена Кабінетом Міністрів України відповідно до Постанови КМУ №747 від 25.05.1998 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" шляхом передачі до статутного фонду Компанії 100 відсотків акцій державних акціонерних товариств, які утворюються на базі державних підприємств та державного майна, яке використовується для забезпечення її господарської діяльності, акції якої не підлягають приватизації, та яка в цілому заборонена як юридична особа до приватизації відповідно до частини 5 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", є суб`єктом господарювання державного сектору економіки відповідно до статей 141, 145 Господарського кодексу України, а її майновий комплекс складається з державного майна, що передано Компанії на правах користування та обмеженого оперативного управління, а також власного майна, що складається з активів, набутих Компанією в ході господарської діяльності.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС, затвердженого Постановою НКРЕКП №2494 від 30.09.2015 компетентний державний орган передбачив обов`язок укладення оператором ГРС одного з чотирьох договорів з власниками газової мережі: договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном). Таке нормативне регулювання, застосоване з частинами 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", дозволяє захист стороною своїх прав та інтересів у судовому порядку шляхом заявлення вимог про укладення договору згідно з приписами статей 179, 181 Господарського кодексу України.

Свобода сторін даного спору в укладенні інших видів договорів щодо використання трубопроводів особами приватного права обмежена спеціальним законодавством з метою забезпечення суспільного інтересу, яке переважає у застосуванні над загальними нормами цивільного права про свободу договору (статті 6, 627 ЦК України).

29. Доводи скаржника відповідно до пунктів 5-5.4 мотивувальної частини даної постанови Суд вважає в цілому обґрунтованими щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права з огляду на юридичний аналіз спірних правовідносин, здійснений касаційним судом згідно з пунктами 12-27 мотивувальної частини даної постанови. Доводи скаржника про неправильну оцінку доказів Суд вважає необґрунтованими, оскільки у касаційного суду відсутня компетенція щодо здійснення оцінки (переоцінки) доказів згідно із статтею 300 ГПК України.

30. З огляду на зазначене, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, об`єднана палата суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги позивача, скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 та рішення Господарського суду Черкаської області 25.09.2017 у справі №925/916/17 та направлення її на новий розгляд до суду першої інстанції.

31. При новому розгляді справи судам належить врахувати правові висновки постанови касаційного суду щодо застосування норм права, проаналізувати договір та розбіжності до нього на предмет дотримання форми договору згідно з додатком №3 до Кодексу ГРС, розбіжності до договору між сторонами, та з дотриманням принципів господарського судочинства, визначених статтею 2 ГПК України, зокрема, диспозитивності та пропорційності, що має особливе значення при розгляді даного спору у світлі практики ЄСПЛ щодо застосування статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дійти висновку про можливість задоволення чи відмову в позові у даній справі."

29. Предметом даного судового розгляду є аналогічне врегулювання правовідносин щодо експлуатації газорозподільної системи та її об`єктів шляхом укладання між сторонами даного спору відповідного договору з урегулюванням розбіжностей у викладенні його умов.

30. Отже у даній справі заявлені позовні вимоги про укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціальних нормативних вимог (статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" та пункту 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС), що надає можливість укладення такого договору в судовому порядку відповідно до частин 7-8 статті 181 та статті 179 Господарського Кодексу України за наявності спору щодо окремих умов договору.

31. Відтак зробивши помилковий висновок, що укладення спірного договору для сторін не є обов`язковим у розумінні частини 3 статті 179 Господарського кодексу України, ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції всі спірні конкретні умови договору експлуатації з урахуванням протоколу розбіжностей між сторонами не аналізувались та не оцінювались, що визнати законним та обґрунтованим не можна.

32. В свою чергу, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України, позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

33. Аналогічні правові висновки після прийняття вказаної постанови об`єднаною палатою Касаційного господарського суду були викладені в постановах колегій Касаційного господарського суду від 16.07.2019 у справі №906/107/18 та від 09.07.2019 у справі №910/12181/15.

34. 31.07.2019 від позивача за первісним позовом отримано клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке обґрунтовано положеннями ч.5 ст. 302 ГПК та тим, що висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 31.05.2019 у справі №925/916/17, є помилковими по відношенню до Компанії, зокрема її власності.

35. Разом з цим, посилаючись у клопотанні на положення ч.5 ст. 302 ГПК, заявник клопотання фактично цитує ч.3 цієї статті, а саме вказує, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Проте, в даному випадку заявник просить відступити від висновку об`єднаної палати саме даного, а не іншого, касаційного суду.

36. Згідно з ч.2 ст. 302 ГПК:

«Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.»

Отже в разі незгоди з висновком щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суд передає справу на розгляд об`єднаної палати цього ж самого касаційного суду.

37. Колегія суддів приймає до уваги, що ухвалою Верховного Суду від 20.11.2018 саме за клопотанням ПАТ "НАК "Нафтогаз України" провадження у даній справі №918/21/18 було зупинено до перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі № 925/916/17, тому наразі і врахований її правовий висновок.

Крім того, колегія суддів не вбачає необхідності відступати від висновку, викладеного у вищевказаній постанові об`єднаної палати КГС, а тому відмовляє у задоволенні вказаного клопотання.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

38. Згідно з ч.ч.1,2,5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи."

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014:

"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)."

39. Згідно з п.2 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

40. На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційних скарг Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем "Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз", скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

41. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем "Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.05.2018 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.09.2018 та рішення Господарського суду Рівненської області від 08.05.2018 у справі №918/21/18 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський