ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/13042/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Могил С.К., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Шпорта О.В.

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 (суддя Кирилюк Т.Ю.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 (головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І.)

за позовом Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

до 1. Приватного акціонерного товариства "Геркулес", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - Приватний нотаріус КМНО Погорєлов Броніслав Сергійович,

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про реєстрацію права власності та зобов`язання вчинити дії

За участю представників:

позивача - не з`явився

відповідача-1 - не з`явився

відповідача-2 - Скрипник П.Г. - адвокат

третьої особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. 01.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс", в якій позивач просить:

- визнати недійсним укладений між Приватним акціонерним товариством "Геркулес" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" договору купівлі-продажу № 389 нежитлових будівель, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Ревкомівська (вул. Семена Кузнеця), 62-В , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С.;

- скасувати запис про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" права власності на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Ревкомівська (вул. Семена Кузнеця), 62-В ;

- зареєструвати за Приватним акціонерним товариством "Геркулес" право власності на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Ревкомівська (вул. Семена Кузнеця), 62-В .

2 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу нежитлових будівель, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Ревкомівська (вул. Семена Кузнеця), 62-В , не спрямований на реальне настання правових наслідків та є фіктивним.

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - приватного нотаріуса КМНО Погорєлова Б.С.

4. Відповідач 1 подав письмовий відзив на позов, в якому проти позову заперечив, зазначивши про те, що позивач не є ні стороною договору, ні особою, яка має відношення до майна відповідачів. Відповідачі, як сторони оспорюваного правочину, мали на меті та досягли правових наслідків у вигляді передання права власності на об`єкт нерухомості. З огляду на наведене, відсутні правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу.

5. Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, вказавши, що позивач не довів наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки спірний договір жодним чином не порушує права або законні інтереси позивача.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 у справі №910/13042/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2019, у позові відмовлено повністю.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

7. 03.05.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 у справі № 910/13042/18.

8. Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2019 у справі №910/13042/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Могил С.К.

9. Ухвалою Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 910/13042/18 касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" залишено без руху до 15.07.2019 на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не було додано документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому розмірі, встановлено Акціонерному товариству "Банк Кредит Дніпро" строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

02.07.2019 скаржник звернувся до Касаційного господарського суду з клопотанням на виконання ухвали Верховного Суду від 13.06.2019 у справі №910/13042/18. До заяви скаржник долучив платіжне доручення № 2103 від 24.06.2019 на суму 5 050,00 грн.

10. Ухвалою Верховного Суду від 13.06.2019 заяву Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено Акціонерному товариству "Банк Кредит Дніпро" строк для подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 у справі № 910/13042/18, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 31.07.2019. Визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 23.07.2019.

11. 19.07.2019 відповідачами до Касаційного господарського суду подано відзиви на касаційну скаргу.

12. У судове засідання 31.07.2019 з`явився повноважний представник відповідача 2, який виклав заперечення проти касаційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

До початку судового засідання від представника відповідача 1 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

13. У касаційній скарзі Акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро" (скаржник, позивач) просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 у справі № 910/13042/18, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

14. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права

Позивач вважає, що суди не надали належної оцінки тому, що Приватне акціонерне товариство "Геркулес" знало про факт порушення зобов`язань ПП "Український продукт" за кредитним договором, спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна уклали сторони, які є пов`язаними між собою, та не перевірили чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами, чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близької особи з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, а також не встановили, чи продовжував продавець фактично володіти та користуватися цим майном.

15. У відзивах на касаційну скаргу відповідачі просять рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 у справі № 910/13042/18 залишити без задоволення, а касаційну скаргу - без змін.

Відповідачі вважають, що суди попередніх інстанцій правильно встановили дійсні обставини справи, надали їм належну правову оцінку з дотриманням норм процесуального права, а доводи скаржника спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

16. 19.06.2013 між Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (позивач) та Приватним підприємством "Український продукт" (позичальник) укладено генеральний договір на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ, згідно з яким визначаються загальні умови надання банком кредитів (траншів) позичальнику в майбутньому, на підставі якого банк надав позичальнику кредити (транші) на загальну суму 15000000,00 грн. зі строком погашення не пізніше 18.06.2014.

17. В забезпечення виконання Приватним підприємством "Український продукт" зобов`язань за генеральним договором на здійснення кредитних операцій №190613-КЛВТ від 19.06.2013, між Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (кредитор) та Приватним акціонерним товариством "Геркулес" (поручитель) укладено договір поруки № 190613-П від 19.06.2013.

Згідно з п. 1.1 договору поруки 190613-П від 19.06.2013 предметом цього договору є зобов`язання поручителя перед кредитором солідарно відповідати за виконання Приватним підприємством "Український продукт" (боржником) зобов`язань перед кредитором за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки №190613-П від 19.06.2013 поручитель зобов`язується у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов`язань перед кредитором за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 на підставі письмової вимоги кредитора, що містить розрахунок заборгованості, перерахувати суми, що підлягають погашенню згідно з розділом 1 цього договору на рахунки, на яких враховується заборгованість боржника перед кредитором, протягом десяти банківських днів з моменту отримання письмової вимоги.

18. Крім того, вказані обставини встановлено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 (провадження №22ц/774/240/16) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства "Український продукт" про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

Так, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2015 у справі №200/14506/14-ц за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства "Український продукт" про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 позов задоволено повністю, зокрема, стягнуто солідарно з Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства "Український продукт" заборгованість за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013 у розмірі 15836575,33 грн.: 15000000,00 грн. заборгованість за кредитом та 836575,33 грн. заборгованість за відсотками.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 (провадження №22ц/774/240/16) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства "Український продукт" про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій №190613-КЛВТ від 19.06.2013 рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04.02.2015 скасовано в частині присуджених до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Геркулес" грошових сум заборгованості за кредитом та судового збору; відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Приватного акціонерного товариства "Геркулес" про стягнення заборгованості за кредитним договором.

19. Вказане рішення мотивоване тим, що рішенням Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 у справі №905/2309/15, яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015, визнано припиненою поруку ПрАТ "Геркулес" за договором поруки 190613-П від 19.06.2013.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.02.2016 у справі №905/2309/15 вказане рішення Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015 у справі №905/2309/15, якими визнано припиненою поруку ПрАТ "Геркулес" за договором поруки 190613-П від 19.06.2013, скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Геркулес" відмовлено.

20. Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі № 910/7392/16.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2016 у справі № 910/7392/16, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

21. 22.02.2016 між Приватним акціонерним товариством "Геркулес" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" (далі - покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель (далі - договір купівлі-продажу) (т. 1; а.с. 81-83).

Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу ПрАТ "Геркулес" передає, а ТОВ "Провінція Плюс" приймає у власність нежитлові будівлі: літ. "А-1" площею 360,0 кв.м, літ. "Б" площею 265,8 кв.м, літ. "Г-2" площею 22,3 кв.м, літ. "Е-2" площею 426,3 кв.м, що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Ревкомівська, 62-В (надалі - нежитлові будівлі), та зобов`язується оплатити їх вартість за ціною та на умовах, встановлених у цьому договорі.

Пунктами 1.2-1.3 договору купівлі-продажу встановлено, що нежитлові будівлі передаються разом з будь-яким інженерними та іншими комунікаціями, санітарно-технічними системами, що забезпечую можливість використання нежитлових будівель за призначенням.

22. Нежитлові будівлі знаходяться на земельній ділянці, площею 0,6306 га, кадастровий номер: 6310136300:08:021:0507 , що розташовані за адресою:

м.Харків, вул. Ревкомівська, земельна ділянка 62-В. 23 . Документом, що підтверджує право власності продавця на відчужувані нежитлові будівлі, є Дублікат Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданий Виконавчим комітетом Харківської міської ради 20.12.2004, замість Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Харківської міської ради 07.10.2003.

24. Право власності продавця на нежитлові будівлі зареєстроване в Комунальному підприємстві "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" в реєстровій книзі 1 за номером 3383, та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 356881463101, номер запису про право власності: 5606962.

25. Згідно з п.2.1 договору купівлі-продажу продаж нежитлових будівель вчиняється між сторонами за 509728 ,95 грн. з урахуванням ПДВ в розмірі 84954,82 грн. Зазначена ціна відповідає волевиявленню продавця та покупця та є остаточною і змінам не підлягає.

Сторони у пунктах 2.3, 2.4 договору купівлі-продажу встановили, що покупець зобов`язується сплатити продавцю вартість нежитлових будівель протягом 20 банківських днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок продавця (реквізити: р/р НОМЕР_2 в ПАТ "Діамантбанк", МФО 320854, ЄДРПОУ 25117467), що має бути підтверджено відповідним банківським документом. Продавець не має жодних заперечень щодо зазначеного вище порядку розрахунку за нежитлові будівлі.

26. На виконання умов договору купівлі-продажу відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв продане у власність 22.02.2016 нерухоме майно, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 22.02.2016 (т. 1; а.с. 84).

Також, на виконання умов договору купівлі-продажу відповідач-2 сплатив відповідачу-1 грошові кошти за нерухомість у розмірі 509728,95 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 110 від 11.03.2016 (т. 1; а.с. 85).

27. Право власності на майно зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 389, що підтверджується наявними у матеріалах справи поясненнями Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погорєлова Броніслава Сергійовича (т. 1; а.с. 66).

З доданої до позовної заяви інформаційної довідки №98190965 від 22.09.2017 вбачається, що право власності на нежитлові приміщення по вулиці Ревкомівській 62-В у місті Харкові перейшло від відповідача-1 до відповідача-2.

VІ. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

28. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що укладений відповідачами договір купівлі-продажу нежитлових будівель від 22.02.2016, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погорєловим Б.С., містить ознаки фіктивності, оскільки суд вважає, що не є належною правовою підставою для визнання правочину недійсним факт невиконання особою свого договірного зобов`язання щодо повідомлення контрагента протягом п`яти днів про факт такого відчуження.

Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що власник майна є носієм права вільно на свій власний розсуд розпоряджатись належним йому майном.

29. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність ознак фіктивності оспорюваного правочину.

Крім того, апеляційний господарський суд вказав, що обізнаність або необізнаність відповідача-1 про наміри позивача звернутись з позовом до суду про стягнення боргу за відсутності встановлених Законом, судом або договором обмежень відчуження майна не є правовою підставою для визнання правочину недійсним.

Також позивачем не обґрунтовано та жодними належними і достатніми доказами відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України не підтверджено відсутності наміру створити правові наслідки на момент укладення договору купівлі-продажу відповідачем-2, що також свідчить про відсутність ознак фіктивності оспорюваного правочину.

Відтак, реальність намірів сторін, фактичне досягнення змісту правочину, настання юридичних та правових наслідків, фактичне виконання договору свідчить про відсутність ознак фіктивності договору купівлі-продажу в розумінні статті 234 Цивільного кодексу України.

VІІ. Позиція Верховного Суду

30. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

31. У постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №904/4514/18 (за участю тих самих сторін та з аналогічного предмету спору) викладено такий правовий висновок:

"Статтею 234 Цивільного кодексу України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними (наприклад, укладення громадянином договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації), або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Ознаками фіктивності договору є наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін, та відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. Тобто, має місце лише імітація правочину. У діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин.

В силу ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами 1 ст. ст. 74, 77 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наведеними вище приписами спростовуються доводи скаржника, який вважає, що відповідний обов`язок покладений на суд.

Так, враховуючи, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України), правовим наслідком вчинення сторонами договору купівлі-продажу є перехід права власності на майно до покупця, іншим правовим наслідком вчинення договору купівлі-продажу - є отримання продавцем визначеної цим договором винагороди.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу з підстав його фіктивності, позивач зобов`язаний довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Проте, як встановили суди попередніх інстанцій, позивачем не доведено жодного викладеного доводу стосовно фіктивності спірного правочину.

Натомість, як свідчать наявні матеріали справи та встановлено судами, відповідачами - учасниками спірного правочину - надано належні, допустимі і достатні докази на підтвердження реальності та правомірності укладеного правочину.

Так, суди обох інстанцій встановили, що обумовлене спірним договором нерухоме майно - будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Саранська, буд. 61 - передано від продавця покупцю на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 22.02.2016. Оплата 123 896, 96 грн обумовленої договором вартості вказаного майна здійснена покупцем згідно з платіжним дорученням №111 від 11.03.2016. Реальність переходу права власності на будівлі і споруди по вулиці Саранській, 61 у місті Дніпрі від ПАТ "Геркулес" до ТОВ "Провінція Плюс" на підставі договору купівлі-продажу будівель та споруд від 22.02.2016 підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №98190965 від 22.09.2017.

Колегія суддів касаційної інстанції повністю погоджується з висновками судів щодо недоведеності і безпідставності позовних вимог про визнання правочину недійсним, а також про відсутність підстав для скасування державної реєстрації на майно за покупцем та для реєстрації цього майна за попереднім власником.

При цьому, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, обізнаність або необізнаність відповідача-1 про наміри позивача звернутись з позовом до суду про стягнення боргу за відсутності встановлених Законом, судом або договором обмежень відчуження майна, тобто відсутності між сторонами відносин майнової поруки стосовно відчуженого майна, не є правовою підставою для визнання оспореного правочину недійсним.

Також висновки судів не спростовуються посиланнями скаржника на порушення відповідачем 1 свого зобов`язання щодо повідомлення позивача протягом п`яти днів про вчинення спірного правочину, оскільки, в розумінні п. 2.1.2 договору поруки укладення оспорюваного договору не є такою зміною, яка може вплинути на виконання відповідачем-1 зобов`язань перед позивачем за договором поруки, з урахуванням оплатного характеру укладеного відповідачами договору, та жодним чином не свідчить про недійсність укладеного договору."

32. У постанові Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17, прийнятій об`єднаною палатою Касаційного господарського суду викладено такий правовий висновок:

"33. Спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (частина перша статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження"). У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).

Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.

Разом з тим у судовій практиці договір, укладений з метою уникнути виконання грошового зобов`язання, кваліфіковано як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були за твердженнями позивачів вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц). Отже такі правочини можуть вважатись фіктивними правочинами.

У зв`язку з цим Суд не вважає за необхідне відступати від правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми статті 234 Цивільного кодексу України, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 910/4088/17, про те, що може бути визнаний фіктивним договір купівлі-продажу з тих підстав, що він не був виконаний з боку покупця в частині оплати придбаного майна, а справжньою метою укладення договору було штучне виведення ліквідної нерухомості з власності продавця на користь пов`язаної особи з метою уникнення звернення стягнення на майно за договором кредиту.

34. Об`єднана палата не погоджується з висновком колегії суддів, яка передала справу на розгляд об`єднаної палати, про те, що встановлені у справі обставини свідчать про наявність інших ознак недійсності спірного правочину, передбачених статтею 232 ЦК України, а саме вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Як правильно зазначає колегія в ухвалі від 10.05.2018, зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Однак у цій справі позов подано стороною правочину, яка стверджує, що правочин було вчинено з пов`язаною особою з метою уникнути звернення стягнення на належне їй Майно, тобто не всупереч її інтересам. Те, що внаслідок відчуження Майна зобов`язання Позивача перед кредитором не припинилось і розмір його не зменшився, не спростовує того, що внаслідок відчуження Майна за правочином, оплата за яким не надійшла, було ускладнене або стало неможливим ефективне звернення стягнення на майно цієї особи.

35. Стверджувані Позивачем і встановлені судами обставини вказують на те, що Договір може бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Встановлені обставини свідчать також про умисел обох сторін правочину приховати справжні наміри учасників правочину, а саме виведення нерухомості з власності Позивача без отримання оплати за це майно під час існування майнового спору за участю Позивача як одного із солідарних боржників у цьому спорі, з метою уникнути виконання відповідного грошового зобов`язання, а тому оспорюваний у цій справі правочин може бути визнаний фіктивним відповідно до статті 234 ЦК України.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. Суд звертається до правових позицій з цього приводу, викладених Верховним Судом України в постанові від 09.08.2017 у справі № 359/1654/15-ц. "

33. У постанові Верховного Суду від 11.07.2019 у справі №904/4011/18 викладено такий правовий висновок:

"9.1. Предметом спору у справі є визнання недійсним зазначеного договору купівлі-продажу та звернення стягнення на майно.

9.2. Розглядаючи касаційну скаргу в межах її доводів, Верховний Суд виходить з основоположної засади судочинства, закріпленої у пункті 9 частини третьої статті 129 та частини першої статті 129-1 Конституції України, а саме обов`язковості судового рішення, тобто судові рішення є обов`язковими для виконання.

9.3. Також Верховний Суд зазначає, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

9.4. 23.08.2018 між ТОВ "Вікотек" (продавець) та ТОВ "Люкс Комерція" (покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 436,4 кв.м, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Нікополь, проспект Трубників , буд . 25/2 .

9.5. Основними ознаками фіктивного правочину, з огляду на приписи статей 203, 215, 234 ЦП України, є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

9.6. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

9.7. Верховний Суд зазначає, що факт невиконання сторонами умов правочину або його часткове невиконання також не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

9.8. У матеріалах справи міститься відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які підтверджують факт реєстрації 23.08.2018 права власності ТОВ "Люкс Комерція" на об`єкт нерухомого майна загальною площею 436,4 кв.м, за адресою: проспект Трубників, буд. 25/2, м. Нікополь, Дніпропетровська область , на підставі укладеного цього ж дня договору купівлі-продажу.

9.9. У справі також наявні дві копії платіжних доручень на суму 25 633,33 грн кожна, які підтверджують часткове виконання умов договору купівлі-продажу спірного майна в частині сплати його вартості. Водночас, як встановлено судами, зазначені платежі здійснено 26.09.2018 та 10.10.2018, тобто після звернення ТОВ "МТІ" з позовом до суду та порушення провадження у справі № 904/4011/18.

9.10. Крім того у справі міститься копія договору оренди нерухомого майна № ЛК 05/19 від 15.09.2018, укладеного між ТОВ "Люкс Комерція" (орендодавець) та ФОП Фесенком А.А. (орендар).

9.11. За умовами цього договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплачуване користування нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: вулиця Трубників, буд. 25, м. Нікополь, Дніпропетровська область .

9.12. Акт приймання-передачі об`єкта оренди, визначений пунктом 1.3. Договору, у матеріалах справи відсутній.

9.13. Судами також встановлено, що зазначений договір був укладений також після звернення ТОВ "МТІ" до суду, порушення провадження у цій справі та на виконання умов договору орендарем був здійснений лише один платіж на суму 15 000 грн.

9.17. Таким чином, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини вказують на те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, свідчать про умисел обох сторін оспорюваного правочину приховати справжні наміри учасників правочину, а саме виведення нерухомості з власності ТОВ "Вікотек", та ухилення від виконання рішення суду від 26.03.2014 у справі № 910/192/14.

9.18. Також відхиляються доводи касаційної скарги щодо помилкового застосування судами правової позиції Верхового Суду, викладеної у постанові від 05.07.2018 у справі № 922/2878/17, з огляду на таке.

9.19. Відповідно до частини першої статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

9.20. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина шоста статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

9.21. За таких обставин Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій при прийнятті рішень у цій справі правильно врахували правову позицію щодо спору, викладену у постанові Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 922/2878/17, в якій Суд зазначив, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом.

9.22. Відповідна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №905/3038/16, якою було скасовано постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції, оскільки Верховний Суд погодився з висновком місцевого суду, що первинні господарській фінансові документи були укладені і підписані не з метою створення реальних правових наслідків у вигляді переходу права власності, а за для формальної зміни титулу спірного майна з метою його приховання від органів державної виконавчої служби та ухилення від виконання рішень суду щодо стягнення з відповідача грошових коштів."

34. Судами попередніх інстанцій у даній справі, що переглядається, на підставі власної оцінки доказів вірно встановлено та прийнято до уваги наступне.

35. По-перше, відповідач-1 в даному випадку є не безпосереднім боржником позивача, а поручителем такого боржника.

36. По-друге, порука, яка виникла на підставі договору поруки №190613-П від 19.06.2013, в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором (генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013), за своєю правовою природою є фінансовою порукою, що передбачає солідарне зобов`язання ПрАТ "Геркулес" (відповідача-1) зі сплати грошових коштів та такою, що на відміну від іпотечного зобов`язання, не пов`язана із переданням будь-якого майна, в тому числі нерухомого майна, переданого за оспорюваним договором купівлі-продажу.

37. По-третє, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.02.2016 (провадження №22ц/774/240/16) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства "Геркулес" та Приватного підприємства "Український продукт" про стягнення заборгованості за генеральним договором на здійснення кредитних операцій №190613-КЛВТ від 19.06.2013 рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 04.02.2015 скасовано в частині присуджених до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Геркулес" грошових сум заборгованості за кредитом та судового збору; відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" до Приватного акціонерного товариства "Геркулес" про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вказане рішення мотивоване тим, що рішенням Господарського суду Донецької області від 22.10.2015 у справі №905/2309/15, яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.12.2015, визнано припиненою поруку ПрАТ "Геркулес" за договором поруки 190613-П від 19.06.2013.

Спірний договір купівлі-продажу нежитлових будівель між відповідачами укладено 22.02.2016.

З урахуванням викладеного, місцевий та апеляційний суди вірно вказали, що учасниками судового процесу не надано суду будь-яких доказів у підтвердження існування станом на момент укладення спірного договору судового рішення про стягнення коштів з ПрАТ "Геркулес", як поручителя, відносно зобов`язання з погашення кредиту за кредитним договором № 190613-КЛВТ від 19.06.2013, як і не надано, відповідно, доказів відкриття виконавчого провадження щодо примусового стягнення коштів з відповідача-1, як поручителя.

Поряд з цим, суди обґрунтовано зазначили, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності у відповідача-1 (солідарного боржника) будь-яких грошових коштів, на які, в порядку ч. 2 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" (у випадку відкриття виконавчого провадження), першочергово звертається стягнення, для того, щоб розпочати звернення стягнення на інше майно, що належить боржнику на праві власності.

Крім того, позивачем не доведено, що у відповідача-1 (солідарного боржника) відсутнє будь-яке інше (не обтяжене) майно, на яке, у випадку відкриття виконавчого провадження, в порядку ч. 5 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", може бути звернуто стягнення (у разі встановлення відсутності грошових коштів в розмірі, достатньому для задоволення вимог стягувача), тобто, що виключно те майно, яке є об`єктом оспорюваного договору купівлі-продажу, є тим єдиним майном, за рахунок якого можна задовольнити вимоги кредитора за генеральним договором на здійснення кредитних операцій № 190613-КЛВТ від 19.06.2013.

38. По-четверте, згідно з п. 2.1 договору купівлі-продажу продаж нежитлових будівель вчиняється між сторонами за 509728,95 грн. з урахуванням ПДВ в розмірі 84954,82 грн. Зазначена ціна відповідає волевиявленню продавця та покупця та є остаточною і змінам не підлягає.

Сторони у пунктах 2.3, 2.4 договору купівлі-продажу покупець зобов`язується сплатити продавцю вартість нежитлових будівель протягом 20 банківських днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору шляхом безготівкового перерахування коштів на банківський рахунок продавця (реквізити: р/р НОМЕР_2 в ПАТ "Діамантбанк", МФО 320854, ЄДРПОУ 25117467), що має бути підтверджено відповідним банківським документом. Продавець не має жодних заперечень щодо зазначеного вище порядку розрахунку за нежитлові будівлі.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору купівлі-продажу відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв продане у власність 22.02.2016 нерухоме майно, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 22.02.2016 (т. 1; а.с. 84).

Також, на виконання умов договору купівлі-продажу відповідач-2 сплатив відповідачу-1 грошові кошти за нерухомість у розмірі 509728,95 грн. (тобто в повному обсязі, визначеному спірним договором), що підтверджується платіжним дорученням № 110 від 11.03.2016 (т. 1; а.с. 85).

Право власності на майно зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Провінція Плюс" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 389, що підтверджується наявними у матеріалах справи поясненнями Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погорєлова Броніслава Сергійовича (т. 1; а.с. 66).

З доданої до позовної заяви інформаційної довідки №98190965 від 22.09.2017 вбачається, що право власності на нежитлові приміщення по вулиці Ревкомівській 62-В у місті Харкові перейшло від відповідача-1 до відповідача-2.

Отже, оскільки на підставі договору купівлі-продажу виникли обумовлені ним правові наслідки, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний, дійшов правильного висновку, що позивачем не обґрунтовано та жодними належними і достатніми доказами відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України не підтверджено відсутності наміру у відповідачів створити правові наслідки на момент укладення договору купівлі-продажу.

Відтак, реальність намірів сторін, фактичне досягнення змісту правочину, настання юридичних та правових наслідків, фактичне виконання договору свідчить про відсутність ознак фіктивності договору купівлі-продажу в розумінні статті 234 Цивільного кодексу України.

39. Отже, колегія суддів касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не доведено наявність ознак фіктивності при вчиненні оспорюваного договору купівлі-продажу, а також порушення його права чи інтересу відповідачами шляхом укладення такого договору та, відповідно, необхідність його відновлення, у зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі.

40. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність фактів, наведених скаржником, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу позову та касаційної скарги.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

41. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

42. З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність залишення касаційної скарги Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 у справі № 910/13042/18 - без змін.

43. У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

44. У відзиві на касаційну скаргу Приватним акціонерним товариством "Геркулес" наведено орієнтовний розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу , які відповідач-1 очікує понести в зв`язку з розглядом справи в касаційному суді (в межах 2250 грн. за формування правової позиції, підготовку та подання відзиву на касаційну скаргу АТ "Банк Кредит Дніпро", надсилання копії відзиву сторонам по справі, участь у судовому засіданні).

При цьому, клопотання про стягнення/розподіл вказаних судових витрат відповідачем-1 не заявлено.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції не здійснює розподіл наведених судових витрат.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 у справі № 910/13042/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 у справі № 910/13042/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді С. Могил

Г. Мачульський