ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 5023/5622/12

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В. І. - головуючий, Банасько О. О., Білоус В. В.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т. В.,

представників учасників справи:

скаржника: Гордієнко А. Г.,

ліквідатор: Козачок С. М.,

кредиторів: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 (колегія суддів у складі: Тихий П. В. - головуючий, Склярук О. І., Терещенко О. І.)

та ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.06.2021 (суддя Міньковський С. В. )

у справі №5023/5622/12

за заявою Фізичної особи - підприємця Осіпова Миколи Вікторовича

про банкрутство Фізичної особи - підприємця Осіпова Миколи Вікторовича

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог

1. У провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа №5023/5622/12 про банкрутство Фізичної особи - підприємця Осіпова Миколи Вікторовича (далі - Боржник).

2. У межах провадження в зазначеній справі Акціонерне товариство "ВТБ Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ВТБ Банк" (далі - Банк) 07.05.2019 подало заяву про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна Боржника, проведеного 22.01.2019 (далі - Заява).

3. Заява мотивована тим, що спірний аукціон проведений з порушенням норм чинного законодавства через недотримання вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) щодо узгодження із заставним кредитором продажу майна Боржника, що є предметом забезпечення вимог Банку, та щодо забезпечення відчуження такого майна за найвищою ціною, адже продаж відповідного майна здійснений за заниженою ціною.

4. Боржник 27.06.2019 подав до суду заяву, в якій підтримав Заяву та зазначив також про проведення спірного аукціону без дозволу органу опіки та піклування.

Хід розгляду справи

5. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.05.2019 призначено Заяву до розгляду та залучено до участі у справі організатора аукціону - Товарну біржу "Ресурс-Інформ".

6. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.11.2019 відмовлено у задоволенні Заяви.

7. Ухвала мотивована тим, що організатор аукціону дотримався процедури продажу нерухомого майна банкрута та відповідно до вимог статті 66 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" реалізував його за найвищою ціною, запропонованою учасником аукціону. При цьому суд першої інстанції встановив обставини надання Банком згоди на реалізацію відповідного заставного майна.

8. Крім того, суд першої інстанції відхилив доводи Боржника щодо порушення вимог пункту 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, та статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" через проведення торгів без отримання дозволу органу опіки та піклування, оскільки зазначені норми регулюють відносини з отримання відповідного дозволу батьками дитини, опікунами або піклувальниками, що виключає їх застосування до виконання ліквідатором своїх повноважень.

9. Ухвалами Східного апеляційного господарського суду від 17.02.2020, від
04.03.2020 залучено до участі у справі, відповідно: переможця аукціону ОСОБА_1, орган опіки та піклування - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради.

10. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.11.2019 скасовано прийнято нове рішення, яким Заяву задоволено, визнано недійсними результати аукціону (відкритих торгів) з продажу майна банкрута - Боржника, проведеного 22.01.2019 Товарною біржою "Ресурс-Інформ" та оформленого протоколом №1 проведення відкритих торгів у формі аукціону.

11. Постановою Верховного Суду від 10.09.2020 скасовано ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.11.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.06.2020, справу передано на новий розгляд у частині позовних вимог про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута від 22.01.2019 до Господарського суду Харківської області.

12. Верховний Суд визнав передчасними висновки про дотримання ліквідатором Семеновим Д. С. порядку підготовки проведення оспорюваного аукціону, оскільки суди не дослідили обставини щодо можливості включення відповідної квартири до ліквідаційної маси боржника відповідно до частини 8 статті 90 Закону про банкрутство та поширення на неї мораторію щодо відчуження майна, що є предметом застави за валютними кредитами відповідно до Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

13. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.04.2021 здійснено заміну кредитора у справі про банкрутство Боржника - Акціонерного товариства "ВТБ Банк" за кредитним договором №15.40-34/08- СК від 07.05.2008 та за іпотечним договором №15.40-34/08-ДІ01 від 07.05.2008, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Машковою С. Л. і зареєстрованим у реєстрі за №1382, на його правонаступника - Акціонерне товариство "Універсал Банк".

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

14. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.06.2021, яка залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2021, відмовлено в задоволенні клопотання ліквідатора про витребування доказів, Заяву задоволено, визнано недійсними результати аукціону з продажу майна Боржника, проведеного 22.01.2019.

15. Судові рішення мотивовані тим, що ліквідатор Боржника необґрунтовано та з порушенням вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" включив до складу ліквідаційної маси квартиру, яка належала фізичній особі ОСОБА_2 та виступала предметом іпотеки в забезпечення його зобов'язань за споживчим кредитом, наданим у іноземній валюті, за підставами, не пов'язаними зі здійсненням ОСОБА_2 підприємницької діяльності.

16. За висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ліквідатор не дотримався вимог статей 90-91 Закону про банкрутство (в редакції, чинній після
19.01.2013) та частини 7 статті 47 Закону про банкрутство (в редакції ~law15~ від 22.09.2011) щодо формування складу майна банкрута, яке виставляється на продаж, в частині належної фізичній особі ОСОБА_2 квартири, ці порушення вплинули на результати аукціону та створили порушення прав і законних інтересів Банку як особи, що оспорює результати аукціону, та інтересів Боржника.

17. Крім того, при підготовці ліквідатором до проведення спірних торгів порушено права і законні інтереси малолітніх дітей боржника, оскільки у відповідному житловому приміщенні (квартира), яке було продано з прилюдних торгів, були зареєстровані малолітні діти.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

18. ОСОБА_1 (далі - Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.06.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2021, прийняти нове рішення, яким Заяву залишити без задоволення.

19. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення винесені без повного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, без врахування правових позицій Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладених у постановах від 15.05.2019 у справі №678/301/12, від 29.01.2020 у справі №750/7741/17-ц, від 12.06.2019 у справі №369/230/17, від 06.05.2019 у справі №5828/15-ц, від 06.11.2019 у справі №346/432/16-ц.

20. Посилаючись на перелічені постанови Верховного Суду, Скаржник наголошує, що сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним; дозвіл зазначеного органу на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки; на момент передачі спірного у справі майна в іпотеку та отримання грошових коштів малолітні діти не були зареєстровані в квартирі; а суд апеляційної інстанції невірно та передчасно встановив факт відсутності у дітей Боржника іншого житла, що на праві власності чи користування належить їм чи їх батькам.

21. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не виконав вимог постанови Верховного Суду від 10.09.2020 у цій справі та належним чином не дослідив підстави виникнення кредиторських вимог Банку до ОСОБА_2, правову природу договору іпотеки майна боржника за валютним кредитом, не зробив аналізу умов укладених між Банком та ОСОБА_2 кредитного договору та договору іпотеки. На думку Скаржника, документи, в задоволенні клопотання ліквідатора про витребування яких суд відмовив, є єдиним джерелом для всебічного та об'єктивного дослідження правової природи та цілей укладання кредитного договору між Банком та Боржником.

22. Також Скаржник заперечує проти висновків судів з питання формування ліквідаційної маси банкрута і включення відповідної квартири до переліку майна, що підлягає продажу в ліквідаційній процедурі Боржника, оскільки Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" набув чинності до формування ліквідаційної маси Боржника, а тому його дія не поширюється на правовідносини, пов'язані з відчуженням майна Боржника.

23. Крім того, Скаржник звертає увагу на виконання ліквідатором Боржника вимог законодавства про банкрутство при підготовці та проведенні спірного аукціону, зокрема щодо отримання згоди на продаж майна банкрута від кредитора, вимоги якого воно забезпечує; дотримання процедури продажу майна та реалізації його за найвищою ціною, запропонованою учасником аукціону згідно з вимогами Закону; а також дотримання Скаржником як переможцем торгів порядку участі в аукціоні.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

24. Ліквідатор Боржника Козачок С. М. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скасувати оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким Заяву залишити без задоволення.

25. Ліквідатор Боржника вважає, що суд апеляційної інстанції не розглянув і не дослідив питання отримання згоди Банку на продаж заставного майна (квартири), заяву-пояснення Боржника щодо підтримання вимог Банку, питання правильності включення майна банкрута (квартири) до ліквідаційної маси, питання використання приписів Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", природи кредиту за кредитним договором від 07.05.2008 №15.40-34/08- СК, питання правомірності відмови у задоволенні клопотання про витребування документів від Банку.

26. Ліквідатор Боржника наголошує на приналежності відповідної квартири до майна Боржника та покладенні зобов'язання із забезпечення права на житло ОСОБА_2 і його неповнолітніх дітей на місцеву державну адміністрацію та міську раду, а також посилається на ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за відсутністю представника АТ "Універсал Банк".

27. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу в установлений Судом строк не надали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

28. До заяви про порушення провадження у справі про банкрутство Боржник долучив фотокопії кредитного договору №15.40-34/08- СК від 07.05.2008 (далі - Кредитний договір) та іпотечного договору №15.40-34/08-ДІ01 від 07.05.2008 (далі - Іпотечний договір), укладених з Банком.

29. Згідно з пунктами 1.1,2.5 Кредитного договору Банк та ОСОБА_2 (позичальник) погодили, що предметом договору є надання банком позичальникові грошових коштів на суму 80000,00 доларів США під 16% річних на особисті потреби строком користування кредитом до 06.05.2015.

30. Для забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладений Іпотечний договір.

31. Відповідно до пунктів 1.1,1.3 Іпотечного договору сторони погодили, що іпотекодавець (ОСОБА_2) передає іпотекодержателю (Банку) в іпотеку квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, і складається з трьох жилих кімнат, загальною площею 67,9 м2 (далі - Квартира); предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22.02.2007, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Слоневською Д. В. за реєстровим №529, та забезпечує виконання в повному обсязі зобов'язань іпотекодавця перед іпотекодержателем за Кредитним договором, що укладений згідно з Генеральною угодою №34 від 07.05.2008 та кредитними договорами, що укладені та/або будуть укладені на її підставі.

32. Кредитний договір та Іпотечний договір укладені між Банком та ОСОБА_2 як фізичною особою. Тексти зазначених договорів не містять жодної актуальної інформації про те, що при їх укладенні ОСОБА_2 діяв як фізична особа - підприємець.

33. Фізична особа ОСОБА_2 зареєстрував у Квартирі малолітніх дітей (ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2) без згоди Банку як іпотекодержателя.

Ліквідатор Боржника Семенов Д. С. при організації проведення аукціону 22.01.2019 не отримував попередній дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочину.

Позиція Верховного Суду

34. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.

35. Оскаржуваними судовими рішеннями вирішений спір щодо дійсності результатів аукціону з продажу майна Боржника, проведеного 22.01.2019.

36. Зважаючи на те, що з 12.12.2012 справа перебуває на стадії ліквідаційної процедури, відповідно до пункту 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) з дня введення його в дію (21.10.2019) подальший розгляд справи здійснюється відповідно до положень статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України. Водночас при вирішенні в межах цієї справи про банкрутство спору щодо дійсності результатів аукціону від 22.01.2019 суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано застосували положення Закону про банкрутство (в редакції, що регулювала спірні правовідносини на момент їх виникнення).

37. Відповідно до частини 3 статті 55 Закону про банкрутство результати аукціону, проведеного з порушенням вимог закону, можуть бути визнані в судовому порядку недійсними, визнання результатів аукціону недійсними тягне за собою визнання недійсним укладеного з переможцем договору купівлі-продажу. Визнання недійсним правочину щодо продажу майна, вчиненого на аукціоні, проведеному з порушенням встановленого порядку його підготовки або проведення передбачено також статтею 73 КУзПБ.

38. Верховний Суд неодноразово зазначав, що правова природа продажу майна з торгів (аукціону) дає підстави для визнання (за наявності підстав) результатів таких торгів (аукціону) недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, у тому числі й на підставі норм цивільного законодавства (відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від
02.10.2019 у справі №5006/5/39б/2012).

39. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду при вирішенні спору про визнання недійсними результатів торгів (аукціону) необхідним є встановлення: чи мало місце порушення вимог законодавства при його проведенні; чи вплинули ці порушення на результати аукціону; чи мало місце порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює результати аукціону (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 911/494/17, від 25.04.2018 у справі № 910/16955/17, від 11.06.2019 у справі № 920/1316/14, від 26.09.2019 у справі у справі № 11/19).

40. Розглядаючи вимоги про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна боржника, господарський суд має системно застосовувати норми Закону про банкрутство, оцінюючи в цілому правомірність дій ліквідатора з обрання ним певних способів продажу майна боржника, правомірність формування ним складу майна, яке виставляється на продаж (як цілісного майнового комплексу, так і окремих лотів), дотримання ліквідатором вимог Закону про банкрутство щодо добросовісності та розсудливості, забезпечення балансу інтересів боржника та кредиторів (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 26.02.2019 у справі № 911/3132/17, від
21.11.2019 у справі № 20/5007/1475-Б/12, від 28.11.2019 у справі № 5009/2987/12, від 07.05.2020 у справі № 922/3059/16).

41. Враховуючи відповідно до вимог статті 316 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 10.09.2020, керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), суди першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи задовольнили Заяву про визнання недійсними результатів спірного аукціону з огляду на такі підстави: недотримання вимог статей 90-91 Закону про банкрутство (в редакції, чинній після 19.01.2013) та частини 7 статті 47 Закону про банкрутство (в редакції ~law18~ від 22.09.2011) щодо формування складу майна банкрута; порушення вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті"; порушення прав і законних інтересів малолітніх дітей Боржника.

42. Надавши правову оцінку викладеним у касаційній скарзі доводам з урахуванням встановлених господарським процесуальним законодавством підстав касаційного оскарження судових рішень, Суд дійшов висновку, що Скаржник не спростував наведені висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

43. Так, частиною 7 статті 47 Закону про банкрутство (в редакції ~law20~ від 22.09.2011, яка була чинною на момент введення ліквідаційної процедури щодо Боржника) було передбачено, що в разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з чинним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі за підставами, не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.

44. Згідно з пунктом 11 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство (в редакції, чинній після 19.01.2013) положення ~law21~, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності ~law22~.

45. Відповідно до частин 1,8 статті 90, частини 10 статті 91 Закону про банкрутство (в редакції, чинній після 19.01.2013) правила, передбачені цією статтею, застосовуються до відносин, пов'язаних з визнанням фізичної особи - підприємця банкрутом. У разі визнання фізичної особи - підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно фізичної особи - підприємця, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі з підстав, не пов'язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності. Продажу підлягає все майно фізичної особи - підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено ~law23~.

46. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що системний аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок про те, що Закон про банкрутство (в редакції, чинній після 19.01.2013) виключає можливість задоволення вимог кредитора-заставодержателя за вимогами, не пов'язаними з підприємницькою діяльністю, та можливість включення до ліквідаційної маси і реалізації ліквідатором предметів застави (іпотеки) за зобов'язаннями, не пов'язаними з підприємницькою діяльністю (зокрема, наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №922/4404/15, від 29.10.2020 у справі №904/1907/15).

47. Крім того, за вимогами підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (у редакції, чинній на момент проведення спірного аукціону) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

48. Суд відхиляє доводи Скаржника про непоширення положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" на правовідносини, пов'язані з відчуженням Квартири, через набрання ним чинності після формування ліквідаційної маси Боржника, оскільки оцінка спірних правовідносин здійснена господарськими судами щодо відповідності їх вимогам законодавства на момент виникнення таких правовідносин, а на момент проведення спірного аукціону діяла встановлена Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" заборона на відчуження відповідного майна без згоди власника.

49. Дослідивши надані учасниками справи докази, суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини передання ОСОБА_2. Квартири в іпотеку Банку для забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, за яким передбачено надання позичальникові грошових коштів у іноземній валюті на особисті потреби.

50. Надавши правову оцінку умовам зазначених договорів, зокрема враховуючи укладення їх ОСОБА_2 саме як фізичною особою та відсутність у договорах інформації про те, що ОСОБА_2 діяв як фізична особа - підприємець, суди з'ясували, що Квартира перебуває у заставі Банку за умовами Кредитного договору за підставами, не пов'язаними зі здійсненням ОСОБА_2 підприємницької діяльності.

51. З огляду на такі обставини Суд вважає обґрунтованим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що передана в іпотеку Квартира, яка забезпечувала виконання зобов'язань ОСОБА_2 як фізичної особи перед Банком, не могла бути використана для погашення заборгованості, яка виникла у зв'язку з господарською діяльністю Боржника, відповідно, на це майно не могло бути звернено стягнення в погашення будь-якої іншої заборгованості, крім тієї, яку воно забезпечує.

52. Заперечуючи проти висновків суду апеляційної інстанції з питання формування ліквідаційної маси Боржника, Скаржник помилково посилається на додаток до Закону України "Про виконавче провадження", що визначає перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення, оскільки положення частини 8 статті 90 Закону про банкрутство застосовані судами з огляду на іншу передбачену зазначеною нормою ознаку майна фізичної особи - підприємця, що не включається до складу ліквідаційної маси - перебування його в заставі з підстав, не пов'язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.

53. Отже, до ліквідаційної маси Боржника як фізичної особи - підприємця не повинна включатися Квартира, яка перебуває в обтяженні згідно з договорами, укладеними між Банком та ОСОБА_2 як фізичною особою, а не фізичною особою - підприємцем.

54. Водночас з огляду на встановлення обставин, які свідчать про відповідність передбаченим Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ознакам Квартири площею 67,9 м2, переданої в іпотеку за Іпотечним договором для забезпечення виконання зобов'язань за споживчим кредитом, наданим Банком громадянину України ОСОБА_2 в іноземній валюті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про невідповідність вимогам Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" продажу Квартири на спірному аукціоні в період дії зазначеного мораторію.

55. У зв'язку з наведеним Суд вважає безпідставними доводи Скаржника про те, що при формуванні ліквідаційної маси Боржника і включенні до переліку майна, яке підлягає продажу в ліквідаційній процедурі у справі про банкрутство Боржника, Квартири відповідало нормам законодавства України, що було чинним на період виникнення відповідних правовідносин.

56. Суд відхиляє доводи Скаржника про неповне з'ясування та дослідження судами першої та апеляційної інстанцій всіх обставин справи у зв'язку з тим, що єдиним джерелом для всебічного та об'єктивного дослідження правової природи та цілей укладення Кредитного договору між Банком та ОСОБА_2 є перелічені в касаційній скарзі документи, у витребуванні яких за клопотанням ліквідатора Боржника суд першої інстанції відмовив. Суд враховує, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні зазначеного клопотання із наведенням належного обґрунтування такої відмови. Водночас наведені твердження Скаржника по суті зводяться до аргументів щодо неналежності та недостатності доказів, наданих учасниками справи на підтвердження правової природи та цілей укладення Кредитного договору і Іпотечного договору та прийнятих до уваги судами попередніх інстанцій. Однак у силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

57. Також з огляду на вимоги зазначеної норми процесуального права Суд не приймає до уваги аргументи Скаржника про те, що інформація з реєстру прав на нерухоме майно, відповідно до якої вбачається відсутність у ОСОБА_2 та матері його дітей права власності на інше нерухоме майно, окрім Квартири, не може виключати наявності у цих осіб будь-якого іншого житла, користуватися або володіти яким вони мають право, адже оцінка належності і достатності зазначених доказів не входить до меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

58. Водночас доводи Скаржника та ліквідатора Боржника (наведені у відзиві на касаційну скаргу) про недослідження судом першої інстанції підстав виникнення кредиторських вимог Банку до ОСОБА_2, правової природи Іпотечного договору, нездійснення аналізу умов укладених між зазначеними особами договорів тощо спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень і по суті зводяться до незгоди зазначених осіб зі встановленими судами обставинами та здійсненими на їх підставі висновками щодо застосування відповідних норм законодавства.

59. Також щодо аргументів Скаржника про неповне з'ясування та дослідження судами першої та апеляційної інстанцій всіх обставин справи Суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є недослідження судом зібраних у справі доказів за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

60. Однак наведена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження - застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду, яка передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження з огляду на таке.

61. Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

62. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

63. Однак зі змісту перелічених у касаційній скарзі судових рішень Суд вбачає, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

64. Так, постановою від 06.05.2019 у справі №639/5828/15-ц Верховний Суд залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції, яким відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсними договорів дарування часток житлового будинку, на час укладення яких у відповідному будинку була зареєстрована та проживала малолітня дитина. Верховний Суд врахував, що дарувальник не був батьком зазначеної малолітньої особи або особою, яка його замінює, тому міг розпоряджатися належною йому на праві власності часткою в житловому будинку без попереднього дозволу опіки та піклування на проведення її відчуження.

65. Постановою від 15.05.2019 у справі №678/301/12 Верховний Суд залишив без змін ухвалу та рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними прилюдних торгів, свідоцтва про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, права власності на Ѕ частку будинку в порядку спадкування, виключення її з акта опису та арешту майна, усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення, які були мотивовані недотриманням державним виконавцем вимог Закону України "Про виконавче провадження", чинного на момент виникнення спірних правовідносин. Зокрема, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність порушення статей 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статті 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" внаслідок проведення прилюдних торгів та продажу предмета іпотеки, оскільки за змістом відповідних правових норм дозвіл органу опіки та піклування на відчуження житлового приміщення, право користування яким мають неповнолітні, необхідний на момент укладення договору іпотеки.

66. Постановою від 12.06.2019 у справі №369/230/17 Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що продаж відповідного будинку в с. Музичі Києво-Святошинського району Київської області не порушує прав малолітньої дитини, оскільки вона забезпечена житлом у місті Києві за місцем проживання матері. Водночас матеріали справи містять акти обстеження житлово-побутових умов за адресою спірного домоволодіння, яким зафіксовано, що будинок непридатний до проживання.

67. Постановою від 06.11.2019 у справі №346/432/16-ц Верховний Суд скасував рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про усунення перешкод у користування майном, залишивши в цій частині в силі рішення суду першої інстанції, а в решті залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування частини квартири. За висновком Верховного Суду, з урахуванням того, що дарувальник не є батьком неповнолітньої особи (зареєстрованої в спірній квартирі) або особою, яка його замінює, то він міг розпоряджатися належною йому на праві власності часткою квартири без попереднього дозволу органу опіки та піклування на проведення її відчуження.

68. Постановою від 29.01.2020 у справі №750/7741/17-ц Верховний Суд змінив постанову суду апеляційної інстанції в частині суми заборгованості за кредитним договором, стягнутої з відповідача на користь банку, в рахунок погашення якої звернуто стягнення на предмет іпотеки. При цьому Верховний Суд визнав безпідставними доводи касаційної скарги про те, що задоволенням вимог банку щодо виселення малолітньої особи порушено норми Закону України "Про охорону дитинства" через ненадання згоди щодо її виселення зі спірної квартири органом опіки та піклування, оскільки така згода необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується, а відповідна малолітня особа під час укладення договору іпотеки не була зареєстрована у спірній квартирі та не мала права користувалися нею.

69. З викладеного вбачається, що перелічені постанови Верховного Суду, на відміну від цієї справи, не стосуються питання дотримання ліквідатором порядку підготовки проведення оспорюваного аукціону, одним з етапів якого є визначення ліквідатором ліквідаційної маси боржника, з якої формуються лоти, що виставляються на продаж у ліквідаційній процедурі банкрута, з урахуванням особливостей провадження у справі про банкрутство фізичної особи, зокрема необхідності отримання ліквідатором такої особи при виконанні своїх повноважень дозволу органу опіки та піклування на відчуження майна боржника, в якому зареєстровані та проживають неповнолітні діти.

70. Отже, у наведених Скаржником справах та у справі, що розглядається, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та фактичні обставин справи є різними. Відповідно, наведені в касаційній скарзі цитати з постанов Верховного Суду по суті є викладенням висновків судів, які стосуються застосування відповідних норм законодавства саме до встановлених під час розгляду відповідних справ фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, та їх оцінки у кожному конкретному випадку в межах дискреційних повноважень судів.

71. Водночас Суд враховує, що при вирішенні спорів про оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника Верховний Суд, зокрема у постанові від
07.05.2020 у справі №922/3059/16 про банкрутство фізичної особи - підприємця, викладав правову позицію, згідно з якою передбачене статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" (в редакції на момент проведення аукціону) положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення. Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина 6 статті 203, частина 1 статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

72. Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи обставинами в Квартирі зареєстровані малолітні діти Боржника ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1) і ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_2), при організації проведення спірного аукціону ліквідатор Боржника не отримав попередній дозвіл органу опіки та піклування на вчинення відповідного правочину, а відчуження Квартири призведе до фактичного виселення зазначених малолітніх дітей з житла без будь-якого визначення та надання іншого місця проживання, тобто позбавлення їх права на житло, що суперечить інтересам малолітніх дітей, спричинить їм шкоду, буде впливати на розвиток у середовищі емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості, стратегічному загальнонаціональному пріоритету, закріпленому в Законі України "Про охорону дитинства".

73. Оскільки конкуруючий суспільний інтерес щодо реалізації відповідного майна в процедурі банкрутства та задоволення вимог кредиторів не може вважатися співмірним із тими негативними наслідками, яких зазнає життя зазначених малолітніх дітей, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано застосували положення Законі України "Про охорону дитинства" відповідно до наведеної правової позиції Верховного Суду.

74. Щодо посилання Скаржником у касаційній скарзі та ліквідатором Боржника у відзиві на касаційну скаргу на отримання згоди Банку на відчуження спірного майна, реалізацію його за найвищою ціною, запропонованою учасником аукціону, дотримання Скаржником порядку участі в аукціоні, визнання недійсними результатів попереднього аукціону з реалізації Квартири з інших підстав Суд зазначає, що такі аргументи не спростовують висновки, на підставі яких суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав недійсними результати спірного аукціону. А доводи ліквідатора Боржника про покладення зобов'язання із забезпечення права на житло ОСОБА_2 і його неповнолітніх дітей на місцеву державну адміністрацію та міську раду виходять за межі даного спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

75. З огляду на викладене, звертаючись з касаційною скаргою, Скаржник не довів неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених судами обставин, не спростував висновки судів щодо наявності підстав для задоволення Заяви. Отже, правові підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.

76. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних ухвали і постанови.

Розподіл судових витрат

77. Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.06.2021 у справі №5023/5622/12 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді О. Банасько

В. Білоус