Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.03.2018 року у справі №914/1489/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/1489/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Баранець О.М., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз",

на рішення Господарського суду Львівської області

(суддя - Ділай У.І.)

від 14.09.2017,

та постанову Львівського апеляційного господарського суду

(головуючий - Дубник О.П., судді - Зварич О.В., Скрипчук О.С.)

від 20.12.2017,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Контакт",

до публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз",

про стягнення 305 002,85 грн,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року ТОВ "Спец-Контакт" звернулось до Господарського суду Львівської області із позовом про стягнення з ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" 305 002,85 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору поставки від 24.04.2015 № 1504000796 щодо оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.09.2017 задоволено позов ТОВ "Спец-Контакт". Стягнуто з ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" 242 295,00 грн основного боргу, 50 410,85 грн інфляційних втрат, 12 297,00 грн 3% річних та 4 575,04 грн судового збору.

Приймаючи рішення, господарський суд дійшов висновків про доведеність фактів поставки позивачем відповідачу товару на спірну суму основного боргу, що не заперечувалась відповідачем та встановив порушення відповідачем зобов'язання щодо його оплати в межах спірного договору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2017 рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2017 залишено без змін.

ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення і прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову. Підставами для скасування судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Обґрунтовує свою касаційну скаргу тим, що прострочення щодо оплати поставленого товару не наступило, оскільки виконання обов'язку щодо оплати можливе лише після підписання сторонами актів прийому-передачі продукції. Стверджує, що відсутність актів прийому-передачі продукції свідчить про відсутність належних і допустимих доказів, які є підставою для проведення розрахунків, а згідно п. 7.1 договору наявність акту прийому-передачі підписаного сторонами є моментом належного виконання обов'язку продавцем.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, між ПАТ Укртрансгаз в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" як покупцем та ТОВ "Спец-Контакт" як постачальником укладено договір поставки № 1504000796 від 24.04.2015, за умовами якого ТОВ "Спец-Контакт" зобов'язалось поставити і передати у власність товар вказаний у специфікації до договору, а саме - рукавиці брезентові з брезентовими надолонниками та рукавиці з крагами на загальну суму 289 095,00 грн, а ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" зобов'язався прийняти і оплатити його на умовах договору.

Датою поставки вважається дата підписання сторонами накладних та акту прийому-передачі (п. 5.2 договору). Пунктом 5.3 договору передбачено перехід права власності на товар в момент підписання акту прийому-передачі.

Згідно з п. 7.1 договору покупець проводить розрахунки з постачальником протягом 30 днів шляхом перерахування коштів на банківський рахунок та іншими способами, не забороненими чинним законодавством України, після отримання кожної партії продукції.

На виконання умов договору поставки № 1504000796 від 24.04.2015 позивачем поставлено товар на загальну суму 242 295,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 145 від 16.09.2015 на суму 213 882,00 грн, № 168 від 23.10.2015 на суму 8 610,00 грн та № 94 від 22.03.2016 на суму 19 803,00 грн. Товар за вказаними видатковими накладними прийнятий відповідачем без зауважень.

Спірні поставки товару підтверджуються податковими накладними № 93 від 22.03.2016 на суму 19 803,00 грн та № 156 від 16.09.2015 на суму 213 882,00 грн; листами офісу великих платників податків Державної фіскальної служби № 42472/10/28-10-41-06-16 від 11.08.2017 та № 47712/10/28-10-41-06-16 від 08.09.2017.

Окрім того, сторони підписали і скріпили печатками акт звірки розрахунків за період з 01.10.2015 по 31.10.2015, яким відповідач визнав заборгованість перед позивачем за видатковими накладними № 168 від 23.10.2015 на суму 8 610,00 грн та № 145 від 16.09.2015 на суму 213 882,00 грн.

Відповідач не оплатив отриманий товар, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 242 295,00 грн.

Спірний договір № 1504000796 від 24.04.2015, за своєю правовою природою є договором поставки, відтак до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі такого договору слід застосовувати положення законодавства, що регулюють правовідносини поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених вказаним Кодексом.

За правилами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст.ст. 193, 198 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за спірним договором поставки в сумі 242295,00 грн, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про визнання вимоги позивача про стягнення з відповідача 242 295,00 грн заборгованості по договору поставки належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно статтей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з правомірністю застосування господарськими судами норм матеріального права в частині нарахування на суму боргу та стягнення із ПАТ Укртрансгаз в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" 50 410,85 грн інфляційних втрат, 12 297,00 грн 3% річних. При цьому судами були вчинені необхідні дії з перевірки розрахунку суми позовних вимог.

Аргумент касаційної скарги, що відсутність підписаних сторонами актів прийому-передачі продукції свідчить про відсутність належних і допустимих доказів, які є підставою для проведення розрахунків, відхиляються Верховним Судом оскільки в матеріалах справи достатньо доказів здійснення спірних поставок, відповідачем не заперечувався сам факт поставки та отримання товару, поставка товару відображена в податковій звітності відповідача. Таким чином, непідписання сторонами актів приймання-передачі товару не може бути підставою для звільнення відповідача від обов'язку щодо оплати поставленого товару.

Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог обґрунтованим. При цьому, доводи скаржника у касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Верховного Суду, враховуючи вимоги ст. 300 ГПК України.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, ч. 3 ст. 332 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Управління магістральних газопроводів "Львівтрансгаз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.12.2017 у справі за № 914/1489/17 - без змін.

Поновити виконання рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2017 у справі № 914/1489/17.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Баранець

І. Ткач