ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/730/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Ткач І.В.,

судді: Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Улинця Любомира Васильовича

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2017

(головуючий - Данко Л.С., судді - Галушко Н.А., Орищин Г.В.)

та рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2017

(суддя Фартушок Т.Б.)

у справі № 914/730/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цілюще джерело Прикарпаття"

до Фізичної особи-підприємця Улинця Любомира Васильовича

про стягнення 336 960,00 грн неустойки,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Цілюще джерело Прикарпаття" (далі - ТОВ "Цілюще джерело Прикарпаття") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Улинця Любомира Васильовича (далі - ФОП Улинець Л.В.) про стягнення 336 960,00 грн неустойки.

1.2. Позовна заява мотивована тим, що позивач на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України нарахував відповідачу неустойку за користування річчю за час прострочення повернення об'єкта оренди, оскільки відповідач не повернув об'єкт оренди за актом прийому-передачі, як це передбачено умовами договору оренди.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 31.12.2013 ТОВ "Цілюще джерело Прикарпаття" (орендодавець) та ФОП Улинцем Любомиром Васильовичем (орендар) укладено договір оренди нежитлових приміщень № 12/14-0 з додатком № 1 "Акт приймання-передачі об'єкту оренди" від 31.12.2013 (далі - Договір).

2.2. Згідно умовами Договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення загальною площею 260 м2, що знаходяться в будівлі Літнього театру Палацу культури літ. "А-1" великої зали (перший поверх будівлі) за адресою: Львівська область, Стрийський район, м. Моршин, вул. Джерельна, буд. 9 (далі - об'єкт оренди).

2.3. Відповідно до пункту 2.4.1. Договору орендодавець надає орендарю об'єкт оренди на термін, що розпочинається 01.01.2014 та закінчується 31.12.2014.

2.4. Пунктом 3.1. Договору встановлено, що орендна плата визначається за домовленістю сторін та на момент підписання Договору з урахуванням індексації становить 54,00 грн за 1 м2 великої зали.

2.5. Пунктом 4.5. Договору сторонами погоджено, що акт приймання-передачі об'єкта оренди, підписаний сторонами (їх представниками), є доказом фактичної передачі об'єкта оренди.

2.6. Відповідно до пункту 4.7. Договору не пізніше п'яти календарних днів з дати закінчення терміну оренди та/або дострокового розірвання (припинення) цього Договору, орендар зобов'язується повернути орендодавцю об'єкт оренди; перед поверненням об'єкта оренди сторони проводять його загальний огляду та перевіряють його технічний стан.

2.7. Пунктом 4.9. Договору сторони погодили, що факт повернення об'єкта оренди та його належний технічний стан підтверджуються сторонами шляхом підписання акта приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди. Об'єкт оренди вважається фактично переданим (поверненим) орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди.

2.8. Актом приймання-передачі об'єкта оренди від 31.12.2013, який є додатком № 1 до Договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування об'єкт оренди за Договором загальною площею 260 м2 в будівлі Літнього театру Палацу культури літ. "А-1", великої зали (перший поверх будівлі) (п. 1 акта); стан об'єкту оренди задовільний, без пошкоджень, придатний до експлуатації (п. 2 акта).

2.9. Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2017 у справі №914/2876/16 за позовом ТОВ "Цілюще джерело Прикарпаття" до Фізичної особи-підприємця Улинця Любомира Васильовича за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: КП ЛОР "Стрийське міжрайонне БТІ", ФОП Сипченко Любомира Миколаївна, ФОП Антоненко Жанна Олексіївна, ФОП Бейсюк Марія Василівна, ФОП Якимишин Марія Іванівна, ФОП Василишин Уляна Йосифівна, ФОП Дюка Назар Васильович про стягнення заборгованості в сумі 338 956,00 грн, яке набрало законної сили, встановлено, що договірні відносини між сторонами (ТОВ "Цілюще джерело Прикарпаття" та ФОП Улинець Любомир Васильович) виникли на підставі укладеного договору оренди нежитлових приміщень № 12/14-0 від 31.12.2013 та тривали лише до 31.12.2014.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 15 червня 2017 року рішенням Господарського суду Львівської області позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Улинця Любомира Васильовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цілюще джерело Прикарпаття" 332 430,97 грн неустойки та 4 986,46 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

3.2. 20 вересня 2017 року постановою Львівського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Львівської області від 20.09.2017 залишено без змін.

3.3. Задовольняючи частково позовні вимоги, господарські суди виходили, зокрема, з такого:

3.3.1. Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

Обов'язковою і необхідною умовою для застосування ч. 2 ст. 785 ЦК України є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання.

3.3.2. Відповідно до ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Господарськими судами надано оцінку поясненням відповідача про вчинення ним всіх залежних від нього заходів, спрямованих на повернення об'єкта оренди.

З урахуванням вимог ст.ст. 34, 43 ГПК України господарськими судами визнана неналежним доказом подана відповідачем копія акта про фактичне звільнення 31.05.2014 ФОП Улинець Л.В. орендованих приміщень, оскільки цей акт не підтверджує факт прийняття орендованих приміщень позивачем чи ухилення позивача від обов'язку прийняти об'єкт оренди 31.05.2014. Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження надіслання цього акта відповідачем позивачеві, або вручення його під розписку уповноваженій особі позивача. Крім цього, цей акт складено відповідачем в односторонньому порядку. Підписання ж акта іншими не зазначеними відповідачем особами також не є доказом вручення чи надіслання такого акта відповідачем позивачу, як і не є доказом зазначених в акті обставин.

Також господарськими судами зазначено про те, що відповідно до змісту акта від 31.05.2014, представник ТОВ "Цілюще джерело Прикарпаття" був присутнім під час складання цього акта, оскільки у акті не зазначено прізвище та ініціали представника позивача у складі осіб, які встановлювали фактичне звільнення відповідачем спірних орендних приміщень 31.05.2014, та який, як зазначено далі за текстом акта, відмовився приступити до прийняття від орендаря цих приміщень та підписати такий акт.

3.3.3. Відповідачем не доведено, що ним вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, передбаченого п. 4.7 Договору в порядку, визначеному п. 4.9 Договору та положеннями чинного законодавства, а саме - шляхом надіслання чи вручення відповідачем позивачеві акта приймання-передачі, а відтак, і ухилення позивача від підписання цього акта.

3.3.4. Господарські суди дійшли висновку про те, що відповідачем умисно не передано позивачу об'єкт оренди за актом приймання-передачі.

3.3.5. Також суди попередніх інстанцій на підставі ст. 35 ГПК України відхилили доводи відповідача про те, що строк дії Договору продовжено, оскільки рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2017 у справі № 914/2876/16 встановлено, що договірні відносини між сторонами, які виникли на підставі укладеного Договору, тривали лише до 31.12.2014.

3.3.6. Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення; ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею).

Підстави стягнення штрафу, встановленого сторонами у п. 6.4. Договору, у розмірі 10000,00 грн, що було предметом спору у іншій справі № 914/2876/16, та стягнення розрахованої відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, що є предметом спору у цій справі, є за своєю суттю різними, самостійними видами відповідальності.

3.3.7. При цьому, господарські суди, здійснивши перерахунок суми заявленої до стягнення неустойки, дійшли висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення 332 430,97 грн неустойки, оскільки позивачем не враховано положення пункту 4.7. Договору, відповідно до якого прострочення повернення об'єкта оренди відповідачем наступає через п'ять календарних днів з моменту закінчення строку дії Договору, а саме з 06.01.2015. Господарські суди здійснили перерахунок розміру заявленої неустойки та її зменшення за користування об'єктом за період з 01.01.2015 по 05.01.2015.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. У жовтні 2017 року ФОП Улинець Любомир Васильович подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2017, рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2017 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

4.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами:

4.2.1. Господарськими судами неправильно застосовано ст. 61 Конституції України та ч. 2 ст. 785 ЦК України.

4.2.2. Господарськими судами не досліджено питання можливості одночасного застосування передбаченого договором штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за порушення орендодавцем зобов'язання з повернення орендованого майна та неустойки як виду цивільно-правової відповідальності за таке ж правопорушення: порушення порядку повернення майна у зв'язку з припиненням строку дії договору.

4.2.3. При вирішенні спору щодо стягнення з відповідача неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, господарські суди дійшли правильного висновку, що така неустойка не може бути ототожнена зі штрафом, передбаченим п. 6.4. Договору, що обчислюється у певній, визначеній грошовій сумі, але при цьому застосували щодо відповідача подвійне стягнення штрафної санкції за несвоєчасне виконання зобов'язання з повернення об'єкта оренди, що суперечить ст. 61 Конституції України.

4.2.4. Диспозитивна норма статті 546 ЦК України дозволяє сторонам Договору оренди за взаємною згодою на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України) відступити від положень ч. 2 ст. 785 ЦК України та врегулювати в цьому договорі свої відносини іншим видом забезпечення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди за актом приймання-передачі, що узгоджується з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

4.2.5. Оскільки рішенням господарського суду у справі № 914/2876/16 стягнуто з відповідача 10 000,00 грн штрафу, нарахованого на підставі п. 6.4 Договору оренди у зв'язку з неповерненням відповідачем об'єкта оренди, стягнення з відповідача неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України у цій справі є притягненням відповідача до відповідальності за одне й те саме правопорушення.

4.2.6. Крім того, на думку скаржника, господарські суди, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України, мали право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

4.2.7. Отже, рішення господарських судів попередніх інстанцій, є несправедливими, необ'єктивними, прийнятими з порушенням норм ст.ст. 32, 33, 34, 43 ГПК України, та без врахування балансу інтересів сторін.

4.3. 01 грудня 2017 року позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2017 та рішення господарського суду Львівської області від 15.06.2016 залишити без змін, а касаційну скаргу - відхилити.

4.4. Відзив мотивовано такими аргументами:

4.4.1. Господарські правильно та повно встановили дійсні обставини справи. При цьому, як місцевим так і апеляційним господарськими судами правильно застосовано вимоги ст. 549 ЦК України та ч. 2 ст. 785 ЦК України.

4.4.2. Посилання скаржника на порушення ст. 61 Конституції України є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах матеріального та процесуального права.

4.4.3. Оскільки предметом спору є стягнення неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, її розмір не може бути зменшено судом, оскільки така неустойка не може ототожнюватися з неустойкою (штрафом, пенею), яка передбачена п. 1 ч. 2 ст. 258, ст. 549 ЦК України.

5. Джерела права й акти їх застосування

5.1. Цивільний кодекс України

Стаття 526. Загальні умови виконання зобов'язання

1. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 759. Договір найму

1. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

2. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Стаття 764. Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму

1. Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Стаття 785. Обов'язки наймача у разі припинення договору найму

1. У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

2. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

5.1. Господарський кодекс України

Стаття 193. Загальні умови виконання господарських зобов'язань

1. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

2. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Стаття 230. Штрафні санкції

1. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

5.8. Господарсько-процесуальний кодекс України (в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій)

Стаття 33. Обов'язок доказування і подання доказів

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Стаття 43. Оцінка доказів

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

5.9. Господарсько-процесуальний кодекс України (в редакції, чинній з 15.12.2017)

Стаття 300. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

6.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Щодо суті касаційної скарги

6.2.1. Спір по справі стосується стягнення з відповідача неустойки, нарахованої позивачем на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 1 ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

Як встановлено господарськими судами, неповернення об'єкта оренди за Договором оренди у період після закінчення строку дії Договору з січня 2015 року по січень 2016 року, відбулося виключно з вини самого орендаря (відповідача), який не повернув і не намагався повернути об'єкт оренди орендодавцю у визначений договором строк, а продовжив користування орендованим майном.

Встановивши зазначені обставини, господарські суди дійшли правильного висновку про те, що неповернення майна з орендного користування у визначений договором оренди строк є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України.

6.2.2. У зв'язку з викладеним, господарські суди з урахуванням п. 4.7. Договору, відповідно до якого прострочення повернення об'єкта оренди відповідачем наступає через п'ять календарних днів з моменту закінчення строку дії Договору, тобто з 06.01.2015, здійснили самостійно перерахунок заявленої у позові неустойки та стягнули з відповідача 332 430,97 грн за період з 06.01.2015 по 31.12.2015, а не з 01.01.2015 як помилково було нараховано позивачем у позовній заяві.

6.2.3. При цьому, господарські суди обґрунтовано виходили з того, що передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні 230 ГК України.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Згідно з ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Покладення на суб'єкта господарювання нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналіз правових норм, зокрема, ст. 230 ГК України та ч. 2 ст. 785 ЦК України дає підстави для висновку про те, що штраф та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена.

Так, умовами п. 6.4. Договору оренди передбачено, що у разі неповернення об'єкта оренди, несвоєчасного повернення об'єкта оренди, ухилення від підписання акта приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди відповідно до цього Договору, орендар повинен сплатити орендодавцю штраф у розмірі 10 000,00 грн.

Отже, умовами Договору оренди передбачено застосування штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за порушення орендарем строків повернення об'єкта оренди (несвоєчасного повернення об'єкта оренди, ухилення від підписання акта приймання-передачі (повернення) об'єкта оренди) у вигляді одноразової виплати, тоді як передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойка є подвійною платою за користування річчю за увесь час прострочення.

За таких обставин доводи скаржника в частині неправильного застосування судом вимог ст. 61 Конституції України і ч. 2 ст. 785 ЦК України та покладення на нього подвійної цивільно-правової відповідальності одного і того ж виду за одне і те саме порушення договірного зобов'язання не знайшли свого підтвердження.

6.2.4. Аргумент скаржника про те, що господарські суди, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України, п. 3 ст. 83 ГПК України, ст. 233 ГК України, мали право зменшити розмір неустойки, оскільки її розмір значно перевищує розмір збитків, відхиляється Верховним Судом з огляду на таке.

Оскільки неустойка заявлена на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення і не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою ст. 549 ЦК України, вона не підлягає зменшенню.

Крім того, такі вимоги скаржника не були предметом розгляду у судах попередніх інстанцій, тоді як з огляду на приписи ч. 3 ст. 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Верховний Суд вважає висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову є обґрунтованим, оскільки скаржником не доведено, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

7.2. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.3. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Улинця Любомира Васильовича без задоволення, а судових рішень, що оскаржуються - без змін.

8. Судові витрати

8.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

8.2. Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу Улинця Любомира Васильовича без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Улинця Любомира Васильовича залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2017 у справі № 914/730/17 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду Львівської області від 15.06.2017 у справі № 914/730/17.

4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І. Ткач

Судді: О. Мамалуй

Л. Стратієнко