Історія справи

Ухвала КГС ВП від 30.07.2019 року у справі №910/2351/17
Ухвала КГС ВП від 13.06.2019 року у справі №910/2351/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2018 року

м. Київ

справа № 910/2351/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Сухового В.Г.,

розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група",

на рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2017 (головуючий суддя Головіна К.І.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 (головуючий: Андрієнко В.В., судді: Власов Ю.Л і Буравльов С.І.)

у справі № 910/2351/17

за позовом приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - Компанія),

до товариства з обмеженою відповідальністю "Вєста Україна" (далі - Експедитор),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - приватне акціонерне товариство "А/Т тютюнова компанія "В.А.Т.-Прилуки" (далі - Товариство),

про стягнення 576 076,08 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Експедитора, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство, про стягнення 576076,08грн., сплачених в якості страхового відшкодування за договором добровільного страхування вантажів від 31.12.2015 № 40-0105-15-00011 (далі - Договір страхування).

Позовна заява вмотивована тим, що Компанією внаслідок страхового випадку, на виконання умов Договору страхування, укладеного Компанією та Товариством, було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 576 076,08 грн., а тому, враховуючи вимоги статей 924, 934, 993, 1191 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), статті 27 Закону України "Про страхування" (далі - ЗУ "Про страхування") та статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" (далі - ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність") до Компанії перейшло право вимоги відшкодування вказаних коштів за рахунок Експедитора.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.05.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017, у задоволені позову відмовлено.

Вищевказані судові рішення вмотивовані тим, що до спірних правовідносин правильним є застосування статті 993 ЦК України та статті 27 ЗУ "Про страхування", а не статті 1191 ЦК України, оскільки стаття 1191 ЦК України застосовується до деліктних правовідносин, а стаття 993 ЦК України - до договірних, що мають місце у даній справі.

Також, тим, що рішенням господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі № 910/20757/16, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні первісного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Укртрофтранс" (далі - ТОВ "Укртрофтранс") до Експедитора про стягнення вартості наданих послуг з перевезення в розмірі 51 653,15 грн., задоволено зустрічний позов Експедитора про стягнення з ТОВ "Укртрофтранс" збитків (у вигляді франшизи) у розмірі 178 138,50 грн. При цьому, вказаним рішенням був встановлений факт невиконання ТОВ "Укртрофтранс" своїх обов'язків щодо збереження вантажу Товариства за договором перевезення від 17.02.2017 № 1, в результаті чого ТОВ "Укртрофтранс" допустило втрату товару Товариства на суму 932 353,08 грн., а також те, що втрата вантажу сталась не з вини Експедитора, а з вини ТОВ "Укртрофтранс", тому особою, відповідальною за завдані збитки під час перевезення товару Товариства (товарно-транспортна накладна від 18.03.2016 № 9113034904), є ТОВ "Укртрофтранс".

Враховуючи приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції чинній на момент прийняття судових рішень), суди у даній справі дійшли висновку, що Компанія мала звернутись з позовом про стягнення виплаченої нею суми страхового відшкодування у розмірі 576 076,08 грн. до ТОВ "Укртрофтранс", як до особи, відповідальної за завдані збитки, на підставі статті 993 ЦК України та статті 27 ЗУ "Про страхування".

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували положення статті 35 ГПК України (в редакції чинній на момент подання касаційної скарги) щодо обставин, встановлених у рішенні господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі № 910/20757/16, оскільки, по-перше, у даній справі та у справі № 910/20757/16 брали участь різні особи, а по-друге, правовідносини у справі № 910/20757/16 були пов'язані із неналежним виконанням договору перевезення, які регламентуються приписами глави 64 ЦК України, в той час як позовні вимоги у даній справі ґрунтуються на приписах глави 65 ЦК України та пов'язані із невиконанням умов договору надання транспортного експедирування.

Також, тим, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, приписи статей 618, 932 ЦК України та статті 14 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" та умови договору від 01.01.2016 № 0116В про надання транспортного експедирування, якими передбачено відповідальність Експедитора за збереження вантажу та за дії третіх осіб, які залучені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за свої дії.

Перевіривши правильність встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 31.12.2015 Компанією (страховик) та Товариством (страхувальник) укладено договір добровільного страхування вантажів № 40-0105-15-00011 (далі Договір страхування).

Відповідно до умов якого предметом даного договору є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим вантажем (будь-які товари та/або вироби, пов'язані із діяльністю страхувальника, та/або власністю, або, за страхування яких, страхувальник несе відповідальність, або отримує інструкції щодо їх страхування до початку перевезення).

Пунктом 5 Договору страхування передбачено, що застрахованими перевезеннями є всі перевезення, щодо яких страхувальник має майновий інтерес, та/або за які несе відповідальність.

Згідно з пунктом 7 Договору страхування страховим випадком є втрата, знищення або пошкодження застрахованого вантажу внаслідок подій, передбачених підпунком 3.1.1 Правил добровільного страхування вантажів та багажу (далі - Правила) "З відповідальністю про всі ризики" у відповідності до Institute Cargo Clauses (A) ICC 252 (1/182), включаючи проміжне зберігання вантажів на складах.

Відповідно до пункту 9 Договору страхування строк дії договору встановлений з 00 год. 00 хв. 01.01.2016 і діє до 24 год. 00 хв. 31.12.2016.

Підпунктом 10.1 Договору страхування сторони передбачили, що страхове покриття встановлюється у відношенні кожного конкретного перевезення і починається з моменту початку навантаження вантажу в/на транспортний засіб в порту (місці) відправлення і закінчується після завершення розвантаження вантажу в порту (місці) призначення.

Згідно з пунктом 11 Договору страхування страхова сума складає 712 554 000,00грн.

Відповідно до підпункту 14.3 Договору страхування у разі настання події, що має ознаки страхового випадку та страховик протягом 30 робочих днів після отримання від страхувальника документів, передбачених підпунктом 14.2 договору, розглядає зазначені документи та приймає рішення про виплату страхового відшкодування шляхом складання страхового акту або про відмову у виплаті страхового відшкодування, про що письмово повідомляє страхувальника. Страхове відшкодування виплачується протягом 3-х робочих днів після складання страховиком страхового акту про виплату страхового відшкодування.

Підпунктом 17.3 Договору страхування, зокрема, передбачено, що при втраті вантажу, або, якщо за висновком експерта, відбулось повне псування вантажу, то страхове відшкодування виплачується в розмірі вартості вантажу, що перевозився, за мінусом вартості вантажу, що залишився (уцілів). Із суми страхового відшкодування віднімається відповідна франшиза, передбачена додатком № 1.

01.01.2016 Товариством (замовник) та Експедитором (виконавець) укладено договір № 0016В про надання послуг транспортного експедирування (далі - Договір експедиторських послуг), відповідно до умов якого виконавець надає транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів замовника, які належать замовнику, або стосовно яких є заявка на перевезення від замовника, а замовник приймає та оплачує надані послуги.

Пунктом 1.2 Договору експедиторських послуг передбачено, що виконавець зобов'язаний організувати та забезпечити належне, повне та своєчасне перевезення вантажів. Для здійснення зобов'язань згідно цього договору виконавець використовує автомобільний та інші види транспорту.

Відповідно до пункту 3.1 Договору експедиторських послуг умови перевезення та транспортно-експедиційного обслуговування регулюються даним договором, правилами перевезень вантажів відповідних типів транспорту, які прийняті в Україні та в міжнародній практиці перевезень.

З метою реалізації транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом, 17.02.2016 Експедитором та ТОВ "Укртрофтранс" (перевізник) укладений договір № 1 (далі - Договір перевезення), відповідно до умов якого перевізник зобов'язується виконати перевезення автомобільним транспортом за замовленням Експедитора у міжнародному та/або міжміському та/або місцевому сполученні і надати додаткові послуги, необхідні для поставки вантажу.

18.03.2016 на виконання Договору експедиторських послуг та заявки-доручення Експедитора від 18.03.2016 № 2183, водієм ТОВ "Укртрофтранс" ОСОБА_5 від Товариства було прийнято до перевезення тютюнові вироби (сигарети), у кількості 3421,200 тисяч штук у картонних коробках масою брутто 4,076 т на загальну суму 1 832 353,46 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною від 18.03.2016 № 91139334904 (далі - ТТН від 18.03.2016), для транспортування їх за маршрутом: м. Прилуки (склад Товариства по вул. Незалежності, 21) - м. Первомайськ (склад зберігання вантажоодержувача - TOB ТК "Мегаполіс-Україна" по вул. Київська, 137), поданим під завантаження автомобілем марки "Рено", державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_3, напівпричіп марки ПП д.н.з. НОМЕР_2.

22.03.2016 під час розвантаження автомобіля марки "Рено", д.н.з. НОМЕР_3, на складі вантажоодержувача - TOB ТК "Мегаполіс-Україна" представниками Товариства було виявлено пошкодження борта з правого боку напівпричепа та нестачу вантажу - сигарет у кількості 1 699,6 тис. штук на загальну суму 932 353,08грн., що підтверджується актом огляду від 22.03.2016 та відміткою в ТТН від 18.03.2016 про нестачу товару.

За вказаним фактом слідчим Первомайського ВП ГУНП в Миколаївській області 23.03.2016 було порушено кримінальне провадження № 12016150110000890 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 (таємне викрадення чужого майна) Кримінального кодексу України.

З матеріалів вказаного кримінального провадження вбачається, що водій ОСОБА_5, перебуваючи в м. Первомайську, заїхав на територію ТОВ ТК "Мегаполіс-Україна" за адресою: м. Первомайськ, вул. Київська, 137, де вранці наступного дня мав розвантажити товар - тютюнові вироби. Проте, вранці 22.03.2016 виявив крадіжку тютюнових виробів з напівпричепу свого автомобіля, внаслідок чого за телефоном звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

В подальшому після вказаних подій, 24.03.2016 Товариство звернулося до Компанії з заявою про настання страхового випадку та про виплату страхового відшкодування.

Компанією на підставі страхового акту від 15.08.2016 № ДКЦВ-11469, розрахунку суми страхового відшкодування від 15.08.2016 № ДКЦВ-11469 та розпорядження про виплату страхового відшкодування від 15.08.2016, було здійснено виплату страхового відшкодування своєму страхувальнику - Товариству в розмірі 576 076,08 грн. за вирахуванням франшизи, що підтверджується платіжним дорученням від 15.08.2016 № 14804.

У зв'язку із здійсненням виплати страхового відшкодування, 17.08.2016 Компанія звернулась до Експедитора з вимогою № 03/4935 компенсувати виплачену Товариству суму страхового відшкодування в розмірі 576 076,08 грн.

У відповідь на вказану вимогу, Експедитор листом від 30.08.2016 № 2265 повідомив Компанію про те, що його відповідальність при здійсненні експедирування вантажів була застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Юнісон Страхування" (далі - ПАТ "Страхова компанія "Юнісон Страхування") відповідно до договору страхування цивільної відповідальності експедитора від 06.11.2015 № 0703.000401.120, а тому Компанія має право звернутись до ПАТ "Страхова компанія "Юнісон Страхування" для задоволення своїх вимог.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав стягнення з Експедитора виплаченого Компанією Товариству страхового відшкодування в розмірі 576 076,08 грн.

Статтею 993 ЦК України та статтею 27 ЗУ "Про страхування" передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки (стаття 993 ЦК України). У таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди.

Таким чином, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав.

Натомість, при регресі (стаття 1191 ЦК України) одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається, тобто зазначені інститути мають різний режим правового регулювання. Так, регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а для суброгації відповідно до статті 993 ЦК України встановлений особливий правовий режим.

Отже, суброгація допускається тільки у договорах майнового страхування і правовою підставою її застосування є стаття 993 ЦК України та стаття 27 ЗУ "Про страхування", а частина перша статті 1191 ЦК України - визначає право зворотної вимоги (регресу).

Судами встановлено, що відносини між Компанією як страховиком та Товариством як страхувальником врегульовані укладеним Договором страхування, відповідно до умов якого до страховика після виплати страхового відшкодування переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що правильним і обґрунтованим є застосування до спірних правовідносин статті 993 ЦК України та статті 27 ЗУ "Про страхування", а не статті 1191 ЦК України, оскільки стаття 1191 ЦК України застосовується до деліктних правовідносин, а стаття 993 ЦК України - до договірних, що мають місце у даній справі.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що, оскільки Компанія виплатила суму страхового відшкодування за Договором страхування на користь Товариства в розмірі 576 076, 08 грн., вона має право на компенсацію виплаченої суми страхового відшкодування на підставі статті 993 ЦК України та статті 27 ЗУ "Про страхування" у порядку суброгації з осіб, відповідальних за завдані збитки.

Згідно з статтею 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до статті 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб, експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Частиною третьої статті 14 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" також передбачено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, які притягнені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за власні дії.

За порушення зобов'язання за договором транспортно-експедиційного обслуговування відповідно до статті 934 ЦК України експедитор несе відповідальність відповідно до глави 51 ЦК України.

У той же час, згідно з статтею 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 Договору експедиторських послуг (в редакції додатку від 01.02.2016 № 1) у випадку втрати або пошкодження продукції виконавець повинен довести та надати замовнику всі необхідні підтверджуючі документи про те, що дана втрата, нестача або пошкодження сталося не з вини виконавця, а з причин, які можна кваліфікувати як страховий випадок відповідно до договору страхування замовника. Тільки за таких умов замовник самостійно звертається за відшкодуванням до своєї страхової компанії.

У разі отримання замовником відповідного відшкодування від страхової компанії, що покриває зазначені витрати, замовник не висуватиме фінансових претензій виконавцю щодо згаданих сум, окрім суми франшизи, яку виконавець має виплатити замовнику у повному обсязі. Сума франшизи становить 178 138,50 грн.

У разі, якщо виконавець не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталося не з його вини, виконавець має відшкодувати замовнику вартість втраченої або пошкодженої продукції у розмірі повної вартості втраченої або пошкодженої продукції, яка зазначена в товарно-супровідних документах на вантаж.

Пунктом 5.5 Договору експедиторських послуг передбачено, що виконавець повинен застрахувати свою відповідальність за даним договором. Сума страхування цієї відповідальності може бути узгоджена із замовником окремо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання пункту 5.5 Договору експедиторських послуг Експедитор застрахував свою цивільну відповідальність при здійсненні ним експедирування вантажів у ПАТ "Страхова компанія "Юнісон Страхування" за договором страхування цивільної відповідальності експедитора від 06.11.2015 № 0703.000401.120.

Експедитор сплатив Товариству суму франшизи у розмірі 178 138,50 грн. на виконання договору експедиторських послуг, за подією, яка мала місце під час перевезення вантажу, що підтверджується платіжним дорученням від 15.09.2016 № 31011.

Статтею 924 ЦК України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до пункту 6.15 Договору перевезення перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу, вказаному у товарно-транспортних документах (CMR, ТТН).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 618 ЦК України боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 ЦК Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі № 910/20757/16, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні первісного позову ТОВ "Укртрофтранс" до Експедитора про стягнення вартості наданих послуг з перевезення в розмірі 51 653,15 грн., задоволено зустрічний позов Експедитора про стягнення з ТОВ "Укртрофтранс" збитків (у вигляді франшизи) у розмірі 178 138,50 грн. При цьому, вказаним рішенням був встановлений факт невиконання ТОВ "Укртрофтранс" своїх обов'язків щодо збереження вантажу Товариства за Договором перевезення, в результаті чого ТОВ "Укртрофтранс" допустило втрату товару Товариства у сумі 932 353,08 грн., а також те, що втрата вантажу сталась не з вини Експедитора, а з вини ТОВ "Укртрофтранс", тому особою, відповідальною за завдані збитки під час перевезення товару Товариства (ТТН від 18.03.2016), є ТОВ "Укртрофтранс".

Відповідно до статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини (справа "Совтрансавто-Холдінг" проти України" від 25.07.2002 та справа "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999) основним елементом верховенства права є принцип правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу приписів статті 35 ГПК України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних судових рішень) обставина, встановлена рішенням господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі № 910/20757/16, а саме, що втрата вантажу сталась не з вини Експедитора, тобто особою, відповідальною за завдані збитки під час перевезення товару Товариства, є ТОВ "Укртрофтранс" має преюдиційне значення при розгляді даної справи, а тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Компанія мала звернутись з позовом про стягнення виплаченої нею суми страхового відшкодування в розмірі 576 076,08 грн. до ТОВ "Укртрофтранс", як до особи, відповідальної за завдані збитки, на підставі статті 993 ЦК України та статті 27 ЗУ "Про страхування".

За таких обставин, суди визнали необґрунтованими позовні вимоги Компанії до Експедитора та відмовили у їх задоволенні.

Однак, Касаційний господарський суд з таким висновком судів попередніх інстанцій не може погодитись, оскільки як правильно встановлено судами, до спірних правовідносин слід застосовувати статтю 993 ЦК України та статтю 27 ЗУ "Про страхування", як таких, що регулюють договірні відносини, а не статтю 1191 ЦК України, яка застосовується до деліктних правовідносин.

При цьому, статтею 993 ЦК України та статтею 27 ЗУ "Про страхування" передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

В той час, як відповідно до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом

Таким чином, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що вказані норми права врегульовують питання щодо права особи, яка відшкодувала збитки, звернення до відповідальної за завдані збитки чи до винної особи, яка завдала такі збитки, а у даній справі Компанія, відповідно до вимог закону та умов Договору страхування, набула права звернення саме до відповідальної за завдані збитки.

При цьому, статтями 618, 932 ЦК України та статтею 14 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" та умови Договору експедиторських послуг, передбачено відповідальність Експедитора за збереження вантажу та за дії третіх осіб, які залучені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за свої дії.

Водночас, вказані норми права передбачають право особи на відшкодування виплаченого страхового відшкодування та не встановлюють обов'язку звернення до конкретної відповідальної особи, якщо у правовідносинах, які виникли відповідальних осіб є декілька. Тобто Компанія має право на свій розсуд визначити хто із відповідальних осіб є відповідачем у справі.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд приймає до уваги доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою приписи статей 618, 932 ЦК України та статті 14 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність", а також умови Договору експедиторських послуг, якими передбачено відповідальність Експедитора за збереження вантажу та за дії третіх осіб, які залучені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за свої дії.

Щодо доводів скаржника про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували положення статті 35 ГПК України (в редакції чинній на момент подання касаційної скарги) щодо обставин, встановлених у рішенні господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі № 910/20757/16, оскільки, по-перше, у даній справі та у справі № 910/20757/16 брали участь різні особи, а по-друге, правовідносини у справі № 910/20757/16 були пов'язані із неналежним виконанням договору перевезення, які регламентуються приписами глави 64 ЦК України, в той час як позовні вимоги у даній справі ґрунтуються на приписах глави 65 ЦК України та пов'язані із невиконанням умов договору надання транспортного експедирування, то такі доводи не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки частиною третьою статті 35 ГПК України (в редакції чинній на момент подання касаційної скарги) передбачалось, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Тобто вказана норма процесуального права передбачала, що суб'єктний склад у таких справах може відрізнятись, але головним для преюдиціності є те, щоб особа, щодо якої встановлено ці обставини була учасником судового процесу в такій справі.

Також, суди попередніх інстанцій приймаючи оскаржувані рішення посилались на те, що відповідно до статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, а також згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" від 25.07.2002 та у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999 існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

При цьому, Касаційний господарський суд звертає увагу, що як встановлено судами попередніх інстанцій, а також випливає з матеріалів справи та позовної заяви, Компанія не ставить під сумнів обставини встановлені в рішенні господарського суду міста Києва від 25.01.2017 у справі № 910/20757/16, оскільки не посилається на неправомірність покладення вини за втрату вантажу на ТОВ "Укртрофтранс", а тільки використовує своє право передбачене статтями 618, 932, 993 ЦК України, статтею 27 ЗУ "Про страхування", статтею 14 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність" та умови Договору страхування і Договору експедиторських послуг щодо стягнення коштів з відповідальної особи.

Крім того, суди попередніх інстанцій посилаючись на пункт 5.2 Договору експедиторських послуг (в редакції додатку від 01.02.2016 № 1), яким передбачено, що у випадку втрати або пошкодження продукції виконавець повинен довести та надати замовнику всі необхідні підтверджуючі документи про те, що дана втрата, нестача або пошкодження сталося не з вини виконавця, а з причин, які можна кваліфікувати як страховий випадок відповідно до договору страхування замовника, тільки за таких умов замовник самостійно звертається за відшкодуванням до своєї страхової компанії, не надали вказаному пункту Договору експедиторських послуг належної правової оцінки, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що Експедитор звертався до Товариства з необхідними підтверджуючими документами про те, що дана втрата, нестача або пошкодження сталося не з вини Експедитора.

При цьому, наявність пункту договору про звільнення сторони у договорі від відповідальності за результатом вчинення нею певних дій не свідчить, що особа, яка не здійснила покладений на неї договором обов'язок повинна бути звільнена від відповідальності, за дії вчинені іншою стороною, які передбачені законодавством та договором для отримання страхового відшкодування. Тобто захистила своє порушене право у відповідності до норм чинного законодавства.

Відповідно до частини першої та другої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом другим частини першої статті 308 ГПК України Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, оскільки судами не було надано належної правової оцінки доводам по справі, а саме чи є Експедитор, в розумінні статей 618, 932 ЦК України та статті 14 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність", а також умов Договору експедиторських послуг, відповідальною особою у спірних правовідносинах, що призвело до прийняття рішення та постанови з порушенням норм процесуального права [статей 42, 33, 43 ГПК України (в редакції чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень)], що дає підстави для їх скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно дослідити та встановити чи є Експедитор відповідальною особою у спірних правовідносинах і в залежності від встановленого вирішити спір.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316 ГПК України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.05.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 у справі №910/2351/17 скасувати.

Справу №910/2351/17 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Суховий