Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.05.2021 року у справі №910/16783/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/16783/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Селіваненко В. П.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В. Б.,

представників учасників справи:

позивача - Комісар С. П.,

відповідача - Мотуренко Ю. А.,

третьої особи - не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Щербакова С. О.

від 05.11.2020 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Коробенко Г. П., Козир Т. П., Чорногуз М. Г.

від 08.04.2021

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про стягнення 12 124 830,53 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 10 986 726,11 грн надлишково сплачених коштів, 337
427,94 грн пені, 769 070,83 грн штрафу та 31 605,65 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов'язань за договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0435-02013 від 01.01.2019.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

01 січня 2019 року між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (перейменоване на Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго"), як оператором системи передачі (надалі - ОСП), та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", як користувачем (надалі - Користувач), укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0435-02013 (надалі - Договір), відповідно до умов якого ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії відповідно до умов цього Договору, а Користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна Договору визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, затвердженим регулятором та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному веб-сайті.

Згідно з пунктом 4.1 Договору для розрахунків за цим Договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих Користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць; 2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється на підставі даних щодо погодинних обсягів передачі електроенергії по точках комерційного обліку, які зареєстровані за відповідним користувачем (додаток № 2). З цією метою використовуються дані обліку адміністратора комерційного обліку та ЕІС Користувача.

Відповідно до пункту 6.1 Договору розрахунковим періодом (розрахунковим місяцем) за цим договором є 1 календарний місяць.

Згідно з пунктом 6.5 Договору Користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги протягом 3 банківських днів з моменту та на підставі отримання акта приймання-передачі послуги, який ОСП надає Користувачу протягом перших 5 робочих днів місяця, наступного за розрахунковим.

Пунктом 6.6 Договору передбачено, що у разі виникнення розбіжностей за отримання від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги, Користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акта. Процедура оскарження не звільняє Користувача від платіжного зобов'язання у встановлений Договором термін. Якщо Користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнято без розбіжностей.

Відповідно до пункту 6.7 Договору у випадку порушення Користувачем термінів розрахунку ОСП має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пеня нараховується до повного виконання Користувачем своїх зобов'язань. За прострочення зазначеного терміну понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу. У разі якщо фактичний обсяг оплати Користувачем послуги перевищує суму, зазначену в акті приймання-передачі наданої послуги, ОСП (за заявою Користувача) протягом 5 банківських днів з дня отримання заяви повертає Користувачу надлишок коштів або враховує їх як оплату послуги наступних розрахункових періодів. У разі недотримання ОСП цих термінів Користувач має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% від суми коштів (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня), що підлягають поверненню, за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання ОСП зобов'язань щодо повернення коштів. За прострочення зазначеного терміну понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми коштів, що підлягають поверненню.

Згідно з пунктами 7.1,9.3 Договору ОСП має право, зокрема, отримувати від Користувача своєчасну оплату за послугу; Користувач, зокрема, зобов'язаний здійснювати вчасно та у повному обсязі оплату за послугу на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до пункту 14.1 Договору він набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2019. Якщо Користувач не направив ОСП у строк не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії Договору повідомлення про припинення дії Договору, то цей Договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах.

У додатках до Договору сторони: визначили перелік віртуальних точок комерційного обліку Користувача на межі з оператором системи передачі - Київська ТЕЦ № 5 та Київська ТЕЦ № 6; зазначили, що віртуальні точки комерційного обліку (ТКО) на межі з ліцензіатами та/або іншими власниками мереж ідентифіковані в договорі про надання послуг з розподілу електричної енергії, укладеному між оператором системи розподілу та користувачем (позивачем) відповідно до пунктів 11.1,11.2 розділу XI Кодексу системи розподілу та пункту 2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії; визначили, що обсяг послуги з передачі електричної енергії розраховується згідно з фактичними показами засобів вимірювання за даними, що надаються адміністратором комерційного обліку. Визначення фактичного обсягу послуги здійснюється з використанням даних програмного комплексу оператора системи передачі Market Management System (MMS) за всіма зареєстрованими точками комерційного обліку відповідного користувача системи.

Відповідно до системи управління ринком - платформи MMS фактичний обсяг послуги з передачі електричної енергії наданої позивачу в липні 2019 року склав 16 845,308 МВт/год, з яких: 11 600,401 МВт/год відпущено позивачем (спожито в мережах ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі") та 5 244,907 МВт/год спожито позивачем для власних потреб; у серпні 2019 року позивачем для забезпечення власних потреб спожито 6 006,029 МВт/год електричної енергії та відпущено 11 552,477 МВт/год (спожито в мережах ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі"), що загалом становить 17 558,506 МВт/год.

У липні - серпні 2019 року відповідач надав позивачу послуги з передачі електричної енергії (за липень - 16 845 308 кВт*год на суму 7 023 078,43 грн без ПДВ; за серпень - 17 558 506 кВт*год на суму 6 576 854,47 грн з ПДВ) та надіслав відповідні акти приймання-передачі послуг за липень-серпень 2019 року, які були отримані позивачем 05.08.2019 та 09.09.2019, відповідно.

Обсяг спожитої позивачем електричної енергії вказаний відповідачем в актах приймання-передачі послуг за липень та серпень 2019 року на підставі даних наданих операторами обліку (оператори мереж) до платформи MMS.

Позивачем в повному обсязі оплачена зазначена у актах приймання-передачі за липень 2019 року та за серпень 2019 року вартість послуг на загальну суму 13 599
932,90 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 322674 від 02.07.2019, № 322750 від 12.07.2019, № 322678 від 18.07.2019, № 32278 від 02.08.2019, № 322680 від 08.08.2019, № 322692 від 09.08.2019, № 322678 від 14.08.2019, № 322713 від
19.08.2019, № 322675 від 22.08.2019 та №8 від 11.09.2019.

Позивачем була оскаржена зазначена у актах приймання-передачі послуг за липень-серпень 2019 року вартість послуг відповідно до пункту 6.6 Договору шляхом направлення відповідачу повідомлень про виникнення розбіжностей у обсягах послуг за липень 2019 року та за серпень 2019 року № 28АУ/6/2/3101 від
09.08.2019 та № 28АУ/6/2/3536 від 12.09.2019, відповідно до яких позивач не погодив надані ОСП акти приймання-передачі послуг за липень та серпень 2019 року та повернув їх без підпису, з підстав включення до актів обсягу електроенергії, яка не надавалась позивачу.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 у справі № 910/16783/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від
08.04.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що:

- фактичний обсяг послуг з передачі електричної енергії було коректно відображено відповідачем в актах приймання-передачі послуг за липень-серпень 2019 року,

- положення постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.06.2019 № 954 з відповідним тарифом за спірний період були для позивача чинними, а тому розрахунок вартості послуг правомірно здійснений відповідачем виходячи з тарифу 347,43 грн/МВт*год.

- відсутні підстави для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 10 986
726,11 грн, які позивач помилково визначає, як надлишково сплачені кошти за липень та серпень 2019 року, та про стягнення з відповідача 337 427,94 грн пені, 769 070,83 грн штрафу, 31 605,65 грн 3 % річних, як похідних вимог від основних.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у даній справі та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Підставою касаційного оскарження судових рішень Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" зазначило пункти 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

- застосування судами попередніх інстанцій статті 901 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.02.2021 у справі № 914/395/20;

- необхідністю відступлення від висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 10.06.2020 у справі № 910/11730/19, щодо застосування постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 07.06.2019 № 954 "Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ДП "НЕК "Укренерго" на ІІ півріччя 2019 року";

- відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 901, 902, 903 Цивільного кодексу України у сукупності з пунктом 40 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" та приписами глави 5 розділу ХІ Кодексу систем передачі, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від
14.03.2018 № 309.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

5. Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Закон України "Про ринок електричної енергії" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Відповідно до пунктів 40, 55, 74, 81, 96 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) користувачі системи передачі/розподілу (далі - користувачі системи) - фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії; оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії; ринок електричної енергії - система відносин, що виникають між учасниками ринку під час здійснення купівлі-продажу електричної енергії та/або допоміжних послуг, передачі та розподілу, постачання електричної енергії споживачам; система передачі електричної енергії (далі - система передачі) - система ліній, допоміжного обладнання, обладнання для трансформації та перемикань, що використовується для передачі електричної енергії; учасник ринку електричної енергії (далі - учасник ринку) - виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець та споживач, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії у порядку, передбаченому пунктів 40, 55, 74, 81, 96 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії".

За приписами статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договори про надання послуг з передачі.

Частиною 6 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що кодекс системи передачі та кодекс систем розподілу визначають, зокрема, порядок планування розвитку системи передачі та систем розподілу; умови та порядок доступу до системи передачі/розподілу, умови та порядок приєднання до системи передачі/розподілу, характеристики та порядок надання допоміжних послуг оператору системи передачі, порядок оперативного планування; порядок управління та експлуатації системи в нормальних та аварійних режимах; стандарти операційної безпеки, критерії, що застосовуються оператором системи передачі для диспетчеризації генеруючих потужностей та використання міждержавних перетинів, порядок диспетчеризації розподіленої генерації та умови надання пріоритетності об'єктам електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії.

Відповідно до пунктів 1.1,1.2 глави 1 розділу ХІ Кодексу систем передачі, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 309 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Кодекс систем передачі) послуги з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління надаються ОСП (оператором системи передачі) на недискримінаційних засадах відповідно до вимог, установлених законодавством та частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Послуги з передачі електричної енергії та з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління надаються на договірних засадах на основі типових договорів згідно з порядком, визначеним частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Типові форми договорів про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та про надання послуг з передачі електричної енергії наведені в додатках 5 та 6 до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України відповідно.

Згідно з пунктом 1.3 глави 1 розділу ХІ Кодексу систем передачі доступ до системи передачі надається Користувачу (користувач системи передачі - юридична особа, яка відпускає або приймає електричну енергію до/з системи передачі або використовує її для передачі електричної енергії) лише на підставі укладеного договору про надання послуг з передачі електричної енергії. Діяльність на ринку електричної енергії без укладення договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у випадках, передбачених частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, не допускається.

Пунктами 5.1,5.2 глави 5 розділу ХІ Кодексу систем передачі визначено, що договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі. Договір встановлює обов'язки та права сторін у процесі передачі електричної енергії електричними мережами Оператора системи передачі від виробників до систем розподілу та споживачів, а також при здійсненні її експорту, імпорту та транзиту. Укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов'язковою умовою надання Користувачам доступу до системи передачі.

Відповідно до пункту 5.3 глави 5 розділу ХІ Кодексу систем передачі послуги з передачі електричної енергії надаються ОСП на підставі договору між ним та: ОСР; електропостачальником, який отримує доступ до системи передачі з метою транспортування електричної енергії в мережі оператора (операторів) системи розподілу, до мереж якого (яких) приєднані електроустановки його споживачів; електропостачальником, який отримує доступ до системи передачі з метою передачі електричної енергії до точок приєднання до мереж системи передачі електроустановок споживачів, яким він постачає електричну енергію за Правилами роздрібного ринку; споживачем електричної енергії, який має намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку незалежно від точки приєднання; споживачем електричної енергії, який приєднаний до мереж ОСП незалежно від способу купівлі електричної енергії (у електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку); виробником електричної енергії для забезпечення власних потреб електричних станцій, що заживлені від мереж ОСР/передачі, а також власних потреб електричних станцій, на яких відсутня генерація.

Згідно з пунктами 5.5,5.6 глави 5 розділу ХІ Кодексу систем передачі договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором. Оплата послуг з передачі електричної енергії здійснюється за тарифом, який встановлюється Регулятором відповідно до затвердженої ним методики.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частин 3, 4 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма Частиною 6 статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Отже, нормами чинного законодавства визначено, що надання послуг з передачі електричної енергії може здійснюватися лише на підставі договору, укладеного між Користувачами та ОСП.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між позивачем та відповідачем укладено Договір, відповідно до умов якого ОСП зобов'язався надавати послугу з передачі електричної енергії відповідно до умов цього Договору, а Користувач зобов'язався здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна Договору визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, затвердженим регулятором та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному веб-сайті.

Згідно з пунктом 4.1 Договору для розрахунків за цим Договором використовується плановий і фактичний обсяг послуги: 1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих Користувачем і погоджених ОСП повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць; 2) визначення фактичного обсягу послуги у розрахунковому місяці здійснюється на підставі даних щодо погодинних обсягів передачі електроенергії по точках комерційного обліку, які зареєстровані за відповідним користувачем (додаток № 2). З цією метою використовуються дані обліку адміністратора комерційного обліку ЕІС користувача.

У додатках до Договору сторони: визначили перелік віртуальних точок комерційного обліку Користувача на межі з оператором системи передачі - Київська ТЕЦ № 5 та Київська ТЕЦ № 6; зазначили, що віртуальні точки комерційного обліку (ТКО) на межі з ліцензіатами та/або іншими власниками мереж ідентифіковані в договорі про надання послуг з розподілу електричної енергії, укладеному між оператором системи розподілу та користувачем (позивачем) відповідно до п. п. 11.1,11.2 розділу XI Кодексу системи розподілу та п. 2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії; визначили, що обсяг послуги з передачі електричної енергії розраховується згідно з фактичними показами засобів вимірювання за даними, що надаються адміністратором комерційного обліку. Визначення фактичного обсягу послуги здійснюється з використанням даних програмного комплексу оператора системи передачі Market Management System (MMS) за всіма зареєстрованими точками комерційного обліку відповідного користувача системи.

Відповідно до системи управління ринком - платформи MMS фактичний обсяг послуги з передачі електричної енергії наданої позивачу в липні 2019 року склав 16 845,308 МВт*год, з яких: 11 600,401 МВт*год відпущено позивачем (спожито в мережах ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі") та 5 244,907 МВт*год спожито позивачем для власних потреб; у серпні 2019 року позивачем для забезпечення власних потреб спожито 6 006,029 МВт*год електричної енергії та відпущено 11 552,477 МВт*год (спожито в мережах ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі"), що загалом становить 17 558,506 МВт*год.

У липні - серпні 2019 року відповідач надав позивачу послуги з передачі електричної енергії (за липень - 16 845 308 кВт*год на суму 7 023 078,43 грн без ПДВ; за серпень - 17 558 506 кВт*год на суму 6 576 854,47 грн з ПДВ) та надіслав відповідні акти приймання-передачі послуг за липень-серпень 2019 року, які були отримані позивачем 05.08.2019 та 09.09.2019, відповідно.

Обсяг спожитої позивачем електричної енергії вказаний відповідачем в актах приймання-передачі послуг за липень та серпень 2019 року на підставі даних наданих операторами обліку (операторами мереж) до платформи MMS.

Враховуючи умови Договору та додатків до нього, а також дані, отримані із системи управління ринком - платформи MMS, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що до актів приймання-передачі послуг за липень та серпень 2019 року ОСП було включено весь фактичний обсяг послуги з передачі електричної енергії з урахуванням електричної енергії відпущеної Користувачем до ПрАТ "Київобленерго" та ПрАТ "ДТЕК Київські Електромережі", як операторів системи розподілу, з огляду на що суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що відповідачем коректно відображено в актах приймання-передачі послуг за липень та серпень 2019 року фактичний обсяг послуг з передачі електричної енергії.

У касаційній скарзі, посилаючись на підставу касаційного оскарження, встановлену в пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 901, 902, 903 Цивільного кодексу України у сукупності з пунктом 40 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" та приписами глави 5 розділу ХІ Кодексу систем передачі.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно зазначити таке.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Із аналізу зазначеної статті вбачається, що сторонами договору про надання послуг є замовник і виконавець.

При цьому, замовником є особа, що зацікавлена в одержанні послуги відповідного роду, замовляє її надання на умовах, визначених договором, контролює надання послуги і оплачує її, якщо інше не встановлено договором. А виконавцем є особа, що виконує завдання замовника - надає відповідну послугу, та отримує оплату за надану послугу, якщо інше не встановлено договором.

Тобто, у розумінні статті 901 Цивільного кодексу України, у замовника виникають право замовити послугу та обов'язок з її оплати, якщо інше не встановлено договором, а у виконавця виникають обов'язок надати послугу та право отримати оплату наданої послуги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

Згідно з частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У розумінні зазначених норм, особа, будучи виконавцем, зобов'язана надати послугу особисто, не покладаючи цього обов'язку на іншого суб'єкта цивільних правовідносин, тобто, надати послугу без жодних посередників. А особа, будучи замовником, зобов'язана оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені договором, крім випадків, коли ціна (тариф), строк та порядок сплати не встановлено уповноваженими державними органами.

Так, скаржник у касацій скарзі, зокрема, зазначає про те, що не замовляв у виконавця надання відповідної послуги, виконавцем певна послуга не надавалась, тому у нього, як замовника, відсутній обов'язок щодо її оплати.

Суд зазначає, що спірні правовідносини регулюються як загальними нормами законодавства, так і спеціальними, які регулюють відносини учасників ринку електричної енергії, зокрема, в частині надання та отримання послуги з передачі електричної енергії.

Так, відповідно до пункту 3.1 глави 3 розділу ХІ Кодексу систем передачі послуги з передачі електричної енергії надаються Користувачу безперервно, крім випадків, передбачених договором про надання послуг з передачі електричної енергії та частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України.

Слід зазначити, що умовами Договору не передбачено як право Користувача замовляти послуги не на постійній основі, так і обов'язок ОСП надавати послуги не на постійній основі. Натомість враховуючи специфічність таких послуг та законодавче регулювання, слід дійти висновку про те, що відповідні послуги з передачі електричної енергії надаються ОСП Користувачу на постійній основі (безперервно).

Відповідно до пункту 40 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) користувачі системи передачі/розподілу (далі - користувачі системи) - фізичні особи, у тому числі фізичні особи - підприємці, або юридичні особи, які відпускають або приймають електричну енергію до/з системи передачі/розподілу або використовують системи передачі/розподілу для передачі/розподілу електричної енергії.

Відповідно до пункту 5.3 глави 5 розділу ХІ Кодексу систем передачі послуги з передачі електричної енергії надаються ОСП на підставі договору між ним та користувачем системи передачі (юридичною особою, яка відпускає або приймає електричну енергію до/з системи передачі або використовує її для передачі електричної енергії).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Договором передбачено надання послуг за плату (пункт 3.1). Так, сторони погодили, що ціна визначається згідно з діючим на момент надання послуги тарифом на послуги з передачі електричної енергії, затвердженим регулятором та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному веб-сайті.

Також сторонами погоджено порядок визначення обсягів наданої послуги. Так, зокрема, фактичний обсяг послуги здійснюється на підставі даних щодо погодинних обсягів передачі електроенергії по точках комерційного обліку, які зареєстровані за відповідним користувачем (додаток № 2). З цією метою використовуються дані обліку адміністратора комерційного обліку ЕІС користувача та дані програмного комплексу оператора системи передачі Market Management System (MMS) за всіма зареєстрованими точками комерційного обліку відповідного користувача системи.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до системи управління ринком - платформи MMS фактичний обсяг послуги з передачі електричної енергії наданої відповідачем позивачу в липні 2019 року склав 16 845,308 МВт*год, а у серпні 2019 року - 17 558,506 МВт*год. Зазначені дані були в наступному відображено в актах приймання-передачі послуг за липень та серпень 2019 року.

Отже, враховуючи те, що судами попередніх інстанцій встановлено надання відповідачем на постійній основі (безперервно) позивачу обсягу послуг з передачі електричної енергії, коректно відображених в актах приймання-передачі послуг за липень та серпень 2019 року, та правильність визначення ціни таких послуг - за діючими для позивача тарифами, затвердженими Регулятором (Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), не спростування позивачем вказаних обставин, Суд відхиляє аргументи скаржника: про надання відповідачем послуг, які позивачем не замовлялись; про ненадання виконавцем відповідної послуги, у тому числі особисто; про відсутність обов'язку у позивача з оплати відповідних послуг.

Суд зазначає, що доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією Верховного Суду, враховуючи вимоги статті 300 Господарського процесуального кодексу України. Тому не беруться до уваги судом касаційної інстанції.

Однією з підстав касаційного оскарження Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" визначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 914/395/20, а саме: щодо застосування положень статті 901 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про застосування судами попередніх інстанцій положень статті 901 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо їх застосування, викладеному в постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 914/395/20, з огляду на таке.

Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об'єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15ц).

Так, у справі № 914/935/20 Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до суду з позовом до Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" про стягнення заборгованості у розмірі 425 833
563,56 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.10.2019 № 0424-02013 (далі - Договір) в частині оплати за надані послуги. Залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у справі № 914/935/20, Верховний Суд погодився із судами першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заявленої до стягнення заборгованості, оскільки нарахування плати за послуги з передачі при здійсненні експорту не передбачено умовами договору та чинним законодавством України. Тобто, предметом спору у справі № 914/935/20 є правомірність нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії

На відміну від справи № 914/935/20, у справі, яка переглядається, предметом спору є правомірність нарахування плати за послуги з передачі обсягів електроенергії мережами, які не пов'язані з міждержавним перетином.

Тобто правовідносини у справі № 914/935/20 та у даній справі № 910/16783/19 не є подібними.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі позивач посилається і на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/11730/19.

Щодо необхідності відступу від висновків, викладених у вказаній постанові Верховного Суду, необхідно зазначити таке.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom") Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

У постанові від 10.06.2020 у справі № 910/11730/19 за позовом Акціонерного товариства "Харківобленерго" до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок вартості послуг з передачі електричної енергії, наданих позивачу у липні 2019 року за договором № 0524-02041 від 10.05.2019 про надання послуг з передачі електричної енергії шляхом застосування діючого тарифу на послуги з передачі електричної енергії та відобразити його в рахунку-фактурі і акті приймання-передачі послуги, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначив, що з врахуванням положень статей 150, 151 КАС України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якою зупинено дію нормативно-правового акта, не скасовує його чинність, не змінює обсягу прав та обов'язків сторін у спорі, а лише тимчасово забороняє застосування передбачених цим актом заходів до вирішення спору по суті. А якщо суд за наслідками розгляду справи визнав нормативно-правовий акт незаконним і це судове рішення набрало законної сили, положення зазначеного нормативно-правового акта не підлягають застосуванню. Суд касаційної інстанції вказав на правильність висновків судів про те, що відповідачем правомірно виставлено позивачу рахунок від 31.07.2019 із застосуванням нескасованих на той час тарифів згідно з постановами НКРЕКП від 07.06.2019 № 954 та № 955, які були чинні до 01.08.2019, з огляду на те, що встановлення факту незаконності постанов НКРЕКП від
07.06.2019 № 954 та № 955 у судовому порядку на момент розгляду цієї справи не відбулося, наразі вирішення спору ще триває, а дію вказаних постанов з
01.08.2019 зупинено лише щодо визначеного кола суб'єктів, до яких позивача не включено.

Такий висновок є чітким, зрозумілим й сприяє однозначному застосуванню норм права, тому Суд не вбачає підстав для відступу від правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/11730/19.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі статей 150, 151 КАС України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі № 910/16783/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та залишення касаційної скарги в частині оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі № 910/16783/19 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

7. Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/16783/19 за касаційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі № 910/16783/19 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі № 910/16783/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді І. Д. Кондратова

В. П. Селіваненко