ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/8186/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "НІКА - 97"

представник позивача - Переверзев І.В., Григоришен О.О.

відповідачі - (1) приватне підприємство "СВІТЛАНА-2000", (2) Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради

представник відповідача - 1 - Трунов О.В., Федоренко Р.В.

представник відповідача - 2 - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "НІКА - 97"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду у складі Чимбар Л.О. - головуючий, Антонік С.Г., Вечірко І.О. від 14 березня 2018 року

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКА - 97" (далі - позивач) звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "СВІТЛАНА-2000" (далі - відповідач-1) та Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради (далі - відповідач-2) про визнання права власності на будівлю кафе площею 148,6 кв.м. по вул. Мурахтова, 2 у м. Кам"янське (далі - спірне майно) та скасування в реєстрі прав власності на нерухоме майно запису від 15.08.2005 про державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за відповідачем-1.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне майно у 2000 році було внесено до статутного фонду позивача його засновником - ТОВ "Світлана-2000", що в силу статті 12 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить про набуття позивачем права власності на це майно.

3. Проте відповідач, не визнаючи право власності позивача, у 2005 році незаконно зареєстрував право власності на спірне майно за собою, про що позивачу стало відомо під час здійснення провадження у справі № 904/4131/17. Зазначене є підставою для захисту порушеного права позивача шляхом визнання правомірно набутого ще у 2000 році права власності на майно на підставі статті 392 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року позов задоволений повністю.

4.1. Визнано за позивачем право власності на будівлю кафе літ. А загальною площею 148,6 кв.м. по вул. Мурахтова, 2 у м. Кам"янське Дніпропетровської області; скасовано в реєстрі прав власності на нерухоме майно запис від 15.08.2005 про державну реєстрацію за ПП "Світлана-2000" права власності на вказане майно (реєстраційний номер 11724773).

5. Судом першої інстанції встановлено, що 13.03.2000 рішенням засновників відповідача передано в якості внеску в статутний фонд позивача будівлю кафе "Світязь" вартістю 38 000 грн. по вул. Мурахтова, 2 у м. Кам"янське. На виконання вказаного рішення спірне майно за актом приймання-передачі від 13.03.2000 передано на баланс позивача та прийнято останнім в експлуатацію.

6. Отже, позивач, отримавши спірне майно як внесок засновника до статутного фонду, фактично набув право власності на нього у 2000 році. Факт безперервного володіння позивачем спірним майном починаючи з 2000 року підтверджується судовими рішеннями у справі № 904/4131/17 між тими ж сторонами та документами фінансової звітності позивача (відомості обліку основних засобів, фінансові звіти, оборотно-сальдові відомості, договори оренди, договори з обслуговуючими організаціями).

7. У зв'язку з чим на момент реєстрації за відповідачем в 2005 році права власності на спірне майно воно вже знаходилось у статутному фонді позивача, а тому така реєстрації здійснена безпідставно та в порушення набутого у встановленому порядку права власності позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

8. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 березня 2018 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові.

9. Суд апеляційної інстанції констатував, що судом першої інстанції не було встановлено жодних із передбачених законодавством підстав набуття позивачем права власності на спірне майно. Натомість апеляційним судом зазначено, що рішення відповідача про передачу спірного майна до статутного фонду позивача та акти приймання-передачі майна від 13.03.2000 не містять конкретних правових підстав передачі майна позивачу, тоді як положення чинної на той час редакції статті 13 Закону України "Про господарські товариства" передбачали можливість передачі у статутний фонд товариств також і права користування майном.

9.1. Наявні у справі докази свідчать про те, що з 1999 року і на момент звернення позивача із позовом у цій справі власником спірного майна є саме відповідач. Так, через два місяці після передачі майна до статутного фонду позивача відповідачем було здійснено державну реєстрацію права власності на спірне майно у Бюро технічної інвентаризації, про що свідчить відповідний реєстраційний напис від 17.05.2000 за №337 на свідоцтві про право власності на спірне майно від 13.05.1999, а вже 31.08.2005 на виконання вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відповідач зареєстрував своє право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Також відповідач з 1997 року і по теперішній час є постійним користувачем земельної ділянки під спірною нерухомістю та, відповідно, платником земельного податку. Оцінивши наявні у справі докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач передав до статутного фонду позивача саме право користування спірним майном, а не право власності на нього, а надані позивачем та враховані судом першої інстанції документи бухгалтерського обліку позивача не є правовстановлюючими та не підтверджують наявності в останнього титулу власника майна.

10. Суд апеляційної інстанції також надав оцінку посиланням позивача на іншу судову справу № 904/4131/17, у якій останнім також було заявлено позов про визнання права власності на спірне майно, але з посиланням на статтю 344 Цивільного кодексу України, якою врегульовано підстави набуття права власності на чуже майно за набувальною давністю. При цьому у згаданому провадженні позивач фактично визнавав саме ПП "Світлана-2000" власником спірного майна та посилався на факт відкритого володіння належним відповідачу майном протягом більше 10 років і лише після відмови в позові у справі №904/4131/17 став стверджувати про набуття ним права власності на майно з 13.03.2000.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Не погоджуючись із указаною постановою, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

12. Спірне майно було внесено відповідачем до статутного фонду позивача з визначенням відповідної вартості саме внесеного нерухомого майна, а не права користування ним, в сумі 38 000 грн., а також передано за відповідним актом на баланс останнього ще в березні 2000 року. Отже, позивач у 2000 році набув право власності на це майно в силу статті 12 Закону України "Про господарські товариства". Дії ж відповідача по реєстрації права власності на майно вже після його відчуження на користь позивача лише свідчать про невизнання права власності позивача.

13. Факт володіння позивачем спірним майном на законних підставах внаслідок отримання його від відповідача в якості внеску до статутного фонду встановлений при розгляді іншої справи № 904/4131/17 між тими ж сторонами, а отже є преюдиційним для даної справи. Проте у порушення вимог статті 75 ГПК України вказана преюдиційна обставина не була врахована судом апеляційної інстанції при вирішенні даної справи.

Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу

14. Судовими рішеннями у справі № 904/4131/17 факт переходу права власності до позивача не був встановлений, судами лише констатовано факт законності володіння спірним майном, що не є тотожним титулу власника майна.

15. У справі відсутні жодні докази передачі спірного майна позивачу саме у власність.

Позиція Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

16. Частина 1 статі 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а згідно із пунктом 1 частини 2 статті 16 цього Кодексу одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

16.1. Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

17. Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17.

18. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

19. Звертаючись із вимогами про визнання права власності на спірне майно, позивач як підставу набуття права власності вказав на факт внесення цього майна до статутного фонду позивача одним із співзасновників - відповідачем-1 у березні 2000 року.

20. Частиною 1 статті 12 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції станом на березень 2000 року) товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

21. Одночасно відповідно до частин 1, 2 статті 13 Закону України "Про господарські товариства" (у вказаній редакції) вкладами учасників та засновників товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті. Вклад, оцінений у карбованцях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.

22. Отже, чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство передбачало можливість внесення учасником до статутного фонду товариства не тільки певного майна, а й права користування таким майном. При цьому будь-який вклад учасника, у тому числі право користування майном, підлягав грошовій оцінці.

23. У даному випадку судом апеляційної інстанції не було встановлено обставин набуття позивачем права власності на спірні приміщення за рішенням засновника відповідача від 13.03.2000, оскільки встановлені судом обставини (пункт 9.1 Постанови) свідчать про передачу позивачу саме права користування спірним майном, а не права власності на нього. Тобто, внаслідок внесення спірного майна до статутного фонду позивача не відбулося переходу права власності на це майно до останнього, а його правомочності щодо майна обмежені виключно правом користування ним, тоді як власником спірного майна залишився відповідач-1.

24. У зв'язку із чим висновок суду про відсутність у позивача матеріально-правових підстав заявляти про порушення права власності та відсутність підстав завертатись за захистом цього права, у тому числі шляхом його визнання, зроблений з дотриманням норм законодавства, зокрема статей 16, 392 ЦК України та відповідно до встановлених на підставі доказів, обставин справи.

25. З огляду на наведене доводи позивача у пункті 12 Постанови Верховним Судом відхиляються як такі, що зводяться до вимог про переоцінку доказів та встановленні інших обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Також Верховний Суд при оцінці наведених доводів скаржника звертається до практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Пономарьов проти України", у справі "Рябих проти Росії") який наголошує, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

26. Щодо посилань позивача у пункті 13 Постанови на обставини, встановлені у справі № 904/4131/17, Верховний Суд зазначає, що судовими рішеннями у названій справі у контексті застосування положень статті 344 Цивільного кодексу України встановлено виключно обставину правомірного володіння позивачем спірним майном внаслідок його внесення до статутного фонду останнього, що не оспорюється відповідачем-1 і у даній справі, а не факт переходу до позивача права власності на майно. У зв'язку з чим відсутні підстави для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції приписів частини 4 статті 75 ГПК України при вирішенні даного спору.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

27. Враховуючи вищевикладене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції, касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає, а оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін як така, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "НІКА - 97" залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 березня 2018 року у справі № 904/8186/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.