Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 920/405/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

на рішення Господарського суду Сумської області

у складі судді Котельницької В.Л.

від 26.07.2017 року

на постанову Харківського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Шевель О.В., Білоусова Я.О., Крестьянінов О.О.

від 02.10.2017 року

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумигаз Збут"

про спонукання укласти договір

за участю представників:

позивача - Іщенко В.В.

відповідача - Палькевич Н.С.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ПАТ "Укрнафта" в особі структурного підрозділу нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до ТОВ "Сумигаз Збут" про визнання укладеним з 01.04.2016 року між сторонами даного спору договір переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для споживачів категорії промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання на 2016-2017 роки в редакції позивача, викладеній у п. 2 прохальної частини позову.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач зобов'язаний укласти договір про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в редакції позивача, виходячи з приписів ч. 3 ст. 179, ст.ст. 181, 187, 306 ГК України, ст.ст. 6, 627, 631, 638 ЦК України, Закону України "Про ринок природного газу", положень постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 12.01.2015 року № 9 та від 16.02.2017 року №201. Обов'язок для керівників операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу та газодобувних підприємств укладати договори на транспортування (переміщення) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами передбачений у постанові НКРЕКП від 30.09.2015 року за №2516.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 26.07.2017 року (суддя Котельницька В.Л.) у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд виходив із того, що позивачем не доведено, що укладення договору, який є предметом спору, є обов'язковим для відповідача. Оскільки ПАТ "Укрнафта" не є оператором газотранспортної системи, застосування тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами є неправомірним. Надання ПАТ "Укрнафта в особі НВГУ "Охтирканафтогаз" послуг з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами безпосередньо покупцям природного газу (замовникам послуг з транспортування), які придбавають природний газ для подальшої реалізації споживачам, є таким, що суперечить чинному законодавству України. Суд дійшов висновку, що для існування договірних відносин між сторонами у справі щодо переміщення/транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами немає правових підстав.

Позивач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права і невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2017 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Сумської області від 26.07.2017 року у справі №920/405/17 залишено без змін.

Дана постанова мотивована тим, що колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що позивач в даній справі повинен, крім іншого, довести наявність правових підстав для укладення договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в судовому порядку. Тобто до предмету доказування в даному спорі, крім іншого, входить доведення наявності правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, передбачених ч. 2 ст. 649 ЦК України, та/або наявність державного замовлення, та/або наявність прямої вказівки закону, яка би встановлювала обов'язковість укладення спірного договору, передбаченої ст.ст. 179, 187 ГК України, та/або наявність угоди сторін про передачу спору про укладення спірного договору на вирішення суду та/або наявність відповідного попереднього договору, передбачених ст. 187 ГК України. Позивачем не доведено наявності відповідного правовідношення, а саме - обов'язку відповідача щодо укладення договору в наданій позивачем редакції. Позивач в суді першої та апеляційної інстанції не довів наявності відповідного державного замовлення, не навів прямої вказівки закону, яка б встановлювала обов'язковість укладення спірного договору, не надав до матеріалів справи доказів наявності укладеної сторонами угоди або попереднього договору, які б передбачали можливість укладення спірного договору.

Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення та передати справу на новий розгляд.

Скаржник зазначає, що відсутність пропускної спроможності магістрального трубопроводу на ділянці родовища Сумщини - ГРС вказує на необхідність укладення договору підприємства трубопровідного транспорту з урахуванням економічної доцільності. З огляду на вищезазначене, на підставі ст. ст. 4, 16 Закону України «Про трубопровідний транспорт» від 15.05.1996 року №192/96-ВР суди попередніх інстанцій при вирішенні питання встановлення обов'язку / відсутності обов'язку відповідача укладати договір на переміщення природного газу повинні були з'ясувати показники пропускної спроможності магістрального трубопроводу з місця знаходження, видобутку вуглеводнів до місця їх переробки чи споживання, перевантаження та подальшого транспортування. Вищенаведені положення законодавства разом з фактичними обставинами, що потребують встановлення (пояснення наведено у розділі 1 касаційної скарги) зумовлюють обов'язковість укладення договору, проект якого запропоновано ПАТ «Укрнафта». Суд першої та апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки діям позивача, спрямованим на реалізацію свого права і обов'язку щодо укладення договору з транспортування/переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Ухвалою Верховного суду від 13.02.2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду Сумської області від 26.07.2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2017 року у справі №920/405/17.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить відмовити ПАТ «Укрнафта» в особі НГВУ «Охтирканафтогаз» в задоволенні касаційної скарги. Рішення господарського суду Сумської області від 26.07.2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2017 року по справі №920/405/17 залишити без змін. Позивач в суді першої та апеляційної інстанції не довів наявності відповідного державного замовлення, не навів прямої вказівки закону, яка б встановлювала обов'язковість укладення спірного договору, не надав до матеріалів справи доказів наявності укладеної сторонами угоди або попереднього договору, які б передбачали можливість укладення спірного договору. Враховуючи той факт, що Позивачем не підтверджено існування правових підстав для спонукання Відповідача укласти з ним Договір переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання на 2016-2017 роки в редакції ПАТ «Укранафта» в особі НГВУ «Охтирканафтогаз», як і не доведено порушення його прав та законних інтересів відповідачем, а тому підстави для задоволення заявленого у даній справі позову відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 03.07.2015 року між сторонами було укладено договір №4/23-Г/1774, відповідно до умов якого (з урахуванням додаткової угоди від 05.01.2016 року) позивач (виконавець) зобов'язався надати відповідачу (замовнику) послуги з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами. Сторонами визначено строк дії даного договору - до 01.04.2016 року. Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, після вказаної дати строк дії вказаного договору не продовжувався.

Позивачем 02.02.2017 року за вих. №24юр-01/583 рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення було направлено на адресу відповідача проект договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, відповідно до якого позивач зобов'язується надати відповідачу послуги з переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу, який постачається відповідачем для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання (далі-споживачів), до пунктів призначення - газорозподільних станцій (ГРС), а відповідач зобов'язується внести плату за надані послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, які передбачені умовами даного договору. У п. 12.1 проекту договору зазначено, що договір набирає чинності з дня його укладення на строк до 01.04.2017 року, договір вважається укладеним після підписання його сторонами та затвердження керівництвом ПАТ "Укрнафта"; умови цього договору застосовуються до правовідносин сторін, які виникли до його укладення, а саме, з 01.04.2016 року. Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення, проект договору та супровідний лист №24юр-01/583 від 02.02.2017 року отримано відповідачем 08.02.2017 року.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 181 ГК України, сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

01.03.2017 року позивачем отримано від відповідача лист №Smz 04-ЛВ-790-0217 від 27.02.2017 року, у якому відповідач зазначив про відсутність підстав укладення такого договору та повернув позивачеві не підписаний проект договору, мотивуючи це тим, що відсутні законні підстави для існування договірних відносин між сторонами відповідач, зокрема, зазначив, що при регулюванні господарських взаємовідносин на ринку природного газу слід керуватися Законом України "Про ринок природного газу", Законом України "Про трубопровідний транспорт", Постановою КМУ № 758 від 01.10.2015 року та Кодексом газотранспортних систем, затвердженим Постановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за №1378/27823.

Позивач з такою позицією відповідача не погодився та вважає, що відповідач зобов'язаний укласти договір на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання на 2016-2017 в редакції позивача - у зв'язку з чим із звернувся до господарського суду з позовом у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Відповідно до статей 626, 627 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як було зазначено вище, відповідачем (замовником згідно з проектом договору), не було надано позивачеві згоди на укладення даного договору.

Згідно з ч. 3 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Позивач в цій справі повинен, крім іншого, повинен довести наявність правових підстав для укладення договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в судовому порядку. Тобто до предмету доказування в даному спорі, крім іншого, входить доведення наявності правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, передбачених ч. 2 ст. 649 ЦК України, та/або наявність державного замовлення, та/або наявність прямої вказівки закону, яка би встановлювала обов'язковість укладення спірного договору, передбаченої ст.ст. 179, 187 ГК України, та/або наявність угоди сторін про передачу спору про укладення спірного договору на вирішення суду та/або наявність відповідного попереднього договору, передбачених ст. 187 ГК України.

Спір у цій справі виник з приводу обов'язковості укладення сторонами договору про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Згідно ч. 1 ст. 306 ГК України, транспортування продукції трубопроводами є окремим видом господарської діяльності, що регулюється зокрема нормами даного Кодексу.

Відповідач є суб'єктом господарювання, основним видом діяльності якого є діяльність з постачання природного газу: 1) з 01.07.2015 року по 11.05.2017 року відповідач здійснював статутну діяльність з постачання газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на підставі виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ліцензії. Постановою НКРЕКП про видачу вказаної ліцензії від 04.06.2015 року №1681 остання була видана відповідачеві з терміном дії на 5 років, Постановою НКРЕКП від 01.09.2015 року № 2247 ліцензія була переоформлена на безстрокову. 2) 11.05.2017 року Постановою НКРЕКП №631 "Про анулювання ліцензії на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом, виданої ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ", зазначену вище ліцензію було анульовано, а Постановою від 11.05.2017 року №633 прийнято рішення про видачу відповідачеві ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України.

Подання ТОВ "СУМИГАЗ ЗБУТ" до НКРЕКП заяви про анулювання ліцензії на постачання газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та видачу ліцензії на постачання природного газу було здійснено на виконання пункту 2 Постанови НКРЕКП №201 від 16.02.2017 року "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу". Даним пунктом визначено, що строк, протягом якого ліцензіати, які провадять господарську діяльність на ринку природного газу, мають привести свою господарську діяльність у відповідність до вимог цієї постанови та подати до НКРЕКП документи та відомості, визначені частиною третьою статті 15 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", становить три місяці з дня опублікування цієї Постанови. Опублікування постанови відбулось 25.03.2017 року у газеті "Урядовий кур'єр" за №57.

Відповідно до зазначеної вище Постанови № 201 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Постанову від 12.01.2015 року №9 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом", зареєстровану в Міністерстві юстиції України 16.03.2015 року за №289/26734, на яку посилається позивач у позові, скасовано, тобто з 26.03.2017 року дана Постанова не діє, а в Україні діють нові затверджені пунктом 1 Постанови №201 Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з постачання природного газу. Даними ліцензійними умовами обов'язку щодо провадження господарської діяльності з постачання природного газу при укладенні договорів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами не передбачено.

Алгоритм, як зазначено в його пункті 1, установлює порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, а також механізм розрахунку зазначеними постачальниками нормативів перерахування коштів на поточні рахунки операторів газотранспортної та газорозподільних систем, газопостачальних підприємств та на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптових продавців, а тому цей Алгоритм за своїм призначенням не є нормативно-правовим актом, який регулює питання обов'язковості укладення будь-яких договорів і не містить таких положень. В п. 29 Алгоритму зазначено не про обов'язковість укладення певних договорів, а про уповноваження керівників операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу на забезпечення своєчасності укладення відповідних договорів, без зазначення, яких саме.

Постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2516 також не затверджено типового договору, обов'язкового для укладання певними суб'єктами господарювання.

Крім цього, зазначений Алгоритм та постанова НКРЕКП від 30.09.2015 року №2516 є підзаконними нормативно-правовими актами, в той час як відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України обов'язковість укладення господарського договору повинна встановлюватися прямою вказівкою закону.

Позивачем не наведено посилань на жодну норму чинного законодавства, яка передбачала б обов'язковість укладення відповідного договору щодо переміщення природного газу. Посилання позивача на ту обставину, що між сторонами був укладений та виконувався договір від 03.07.2015 року №4/23-Г/1774 на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, колегія суддів також не вважає підставами для скасування оскаржуваного рішення, оскільки, як встановлено в ході розгляду даної справи в суді першої та апеляційної інстанції, строк дії вказаного договору закінчився, а на час звернення позивача до відповідача з пропозицією про укладення нового договору нормативно-правове регулювання правовідносин сторін змінилося (про що було зазначено вище).

Позивачем не доведено наявності відповідного правовідношення, а саме - обов'язку відповідача щодо укладення договору в наданій позивачем редакції.

Умови договору в запропонованій позивачем редакції є внутрішньо суперечливими та не відповідають чинному законодавству. Так, згідно п 1.3 проекту договору, споживач замовника - це юридична або фізична особа-підприємець, якій замовник надає послугу з постачання природного газу на підставі відповідного договору, а у пункті 2.1 запропонованого проекту договору виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу вже для забезпечення потреб споживачів категорії населення та релігійних організацій (далі - споживачів) до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС). Пунктом 2.5 проекту договору передбачається, що виконавець здійснює переміщення газу замовника на території України до ГРС, де передає його в загальному потоці в газорозподільні мережі. Відповідно до пунктів 6.1, 6.2, 6.6, а також згідно з додатком до проекту договору (а.с.16), вартість послуг/тариф на переміщення прирівнюється до тарифу, встановленого постановою НКРЕКП № 2259 від 15.12.2016 року. Однак із вказаної постанови НКРЕКП вбачається, що вона містить тарифи на транспортування природного газу магістральними трубопроводами для ПАТ "Укртрансгаз" відповідно до ліцензованої діяльності газорозподільних підприємств. Згідно зі ст. 4 Закону України "Про ринок природного газу", державне регулювання, формування та реалізацію державної політики на ринку природного газу здійснює Регулятор - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Вартість послуг ПАТ "Укрнафта" з переміщення/транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами не затверджується Регулятором ринку природного газу НКРЕКП, а тому відповідач не має правових підстав здійснювати постачання природного газу споживачам з урахуванням вартості послуг з транспортування, що надаються ПАТ "Укрнафта", за тарифом на послуги з транспортування природного газу, установленим НКРЕКП для оператора газотранспортної системи - оскільки, як було встановлено вище, ПАТ "Укрнафта" не є оператором ГТС.

Відповідно до п. 12.1 запропонованого позивачем проекту договору, даний договір набирає чинності з дня його укладення на строк до 01.04.2017 року, договір вважається укладеним після підписання його сторонами та затвердження керівництвом ПАТ "Укрнафта"; умови цього договору застосовуються до правовідносин сторін, які виникли до його укладення, а саме, з 01.04.2016 року.

Із позовом у даній справі про визнання відповідного договору укладеним позивач звернувся у травні 2017 року (тобто вже після закінчення визначеного проектом строку договору), при цьому в ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції наполягав на укладенні договору саме в такій редакції.

Вищенаведені обставини також унеможливлюють задоволення позовних вимог, оскільки в разі прийняття рішення про визнання укладеним договору в запропонованій позивачем редакції дата укладення договору (тобто дата судового рішення, яким договір визнається укладеним) буде пізнішою за дату закінчення строку дії договору (01.04.2017 року).

Наданим позивачем проектом договору, встановлено врегулювання правовідносин сторін у спосіб, що не передбачений чинним законодавством.

Суд вправі задовольнити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов'язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. Проте, позивачем не доведено наявності відповідного правовідношення, а саме - обов'язку відповідача щодо укладення договору.

Позивач в суді першої та апеляційної інстанції не довів наявності відповідного державного замовлення, не навів прямої вказівки закону, яка б встановлювала обов'язковість укладення спірного договору, не надав до матеріалів справи доказів наявності укладеної сторонами угоди або попереднього договору, які б передбачали можливість укладення спірного договору.

У відповідності з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції та апеляційний господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення суду апеляційної інстанції з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України Суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Сумської області від 26.07.2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2017 року у справі №920/405/17 - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець