ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 910/9765/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Баранець О.М., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - Аверіної В.Є.,

відповідача - Бухеника І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця",

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Якименко М.М.)

від 03.10.2018,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Разіна Т.І., судді - Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)

від 17.12.2018,

за позовом акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго",

до публічного акціонерного товариства "Українська залізниця",

про стягнення 1 043 753,62 грн,

В С Т А Н О В И В:

у липні 2018 року акціонерне товариство "ДТЕК Західенерго" звернулось до господарського з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 1 043 753,62 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної доставки вантажу до пункту призначення, внаслідок чого позивачем було нараховано відповідачу 1 043 753,62 грн штрафу згідно з п. 116 Статуту залізниць України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2018, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 043 753,62 грн штрафу та судовий збір.

09.01.2019 відповідач АТ "Українська залізниця" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2018, в якій просить змінити оскаржувані рішення в частині стягнення з відповідача штрафу, шляхом його зменшення.

Підставами для зміни судових рішень відповідач зазначає те, що господарськими судами не було взято до уваги те, що ч. 2 ст. 908 ЦК України, ч. ч. 1, 2, 5 ст. 307, ст. 313 ГК України, ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт", ст. ст. 6, 116 Статуту залізниць України, п. 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 розмежовують поняття "провізна плата", яка є державнорегульованим тарифом за послуги з перевезення вантажів та "інші платежі", які справляються за надання інших, пов'язаних з перевезенням послуг. На думку відповідача, судами не враховано і того, що ст. 116 Статуту залізниць України встановлює відповідальність лише за несвоєчасну доставку вантажів та не передбачає відповідальність за порушення інших зобов'язань, а тому зарахування до провізної плати - суми від якої необхідно нараховувати штраф і вартості інших послуг є безпідставним та суперечить правовій природі порушеного зобов'язання. Посилається на порушення господарськими судами норм матеріального права - ч. 3 ст. 551, ч. 1 ст. 614, ч. 2 ст. 908 ЦК України, ч. 1 ст. 218, ч. 1 ст. 233, ч. ч. 1, 5 ст. 307, ч. 3 ст. 313 ГК України, ч. 1 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт", ст. ст. 6, 116 Статуту залізниць України, п. 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, додатку 3 Правил та процесуального права - ч. 3 ст. 86, ч. 5 ст. 236, ст. ст. 238, 269 ГПК України, а також п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції" № 18 від 26.11.2011. Зазначає, що відповідачем заявлялось клопотання про зменшення суми штрафних санкцій з підстав того, що їх сума є надмірно великою, прострочення термінів доставки вантажу не завдало позивачу жодних збитків та не вплинуло на його господарську діяльність. Однак місцевим господарським судом, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, було відмовлено у задоволенні цього клопотання через відсутність виняткових обставин, що є необхідними для його задоволення. Проте, суди не звернули уваги і не дали оцінки іншим обставинам, які зазначалися залізницею як підстава для зменшення суми штрафних санкцій. Посилається на постанову Верховного Суду у справі № 905/64/18.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Впродовж лютого 2018 року - березня 2018 року на адресу АТ "ДТЕК Західенерго" (вантажоодержувач ДТЕК Бурштинська ТЕС - ДТЕК Західенерго АТ "ДТЕК Західенерго") була відвантажена вугільна продукція за залізничними накладними № № 41910266, 42076240, 42101931, 42101949, 42101956, 42106864, 42106872, 42106880, 42106906, 42106914, 42106922, 42112128, 42117432, 42117440, 42117457, 42117465, 47389812, 47389861, 47389879, 42117473, 42117481, 42117499, 42160051, 42160069, 42160077, 42160093, 42160101, 47355045, 48591788, 48593115, 42259077, 42259143, 42261255, 42261271, 42261289, 48604417, 48604599, 48725071, 42720029, 42728055, 48891162, 48580542, 48703193, 42061812, 42076232, 42076240, 42076257, 42076265, 42076273, 42076281, 42081141, 42081208, 42081463, 42081471, 42081489, 42084343, 42084350, 42086371, 42086389, 42138511, 42138529, 42138537, 42138545, 48955967, 42282020, 48709505, 48711428, 48711436, 48711477, 48713770, 46782017, 46782025, 46782033, 48799019, 48940746, 40013047, 40039836, 40072183, 40072191, 40072209, 40072225, 40072233, 40072241, 42087494, 42087502, 42087510, 42087528, 42087536, 47172911, 47172986, 47273925, 48826903, 48517973, 48522569, 48696850, 46697157, 48522593, 48702880, 47201686, 48834931, 48706899, 48841274, 48712871, 48970826, 48970834, 48536361, 47467436, 48538516, 48538524, 48544175, 48544191, 48723316, 48723332, 46769758, 46769766, 42538520, 46769774, 46769782, 46769790, 46769808, 48561120, 46769808, 48561583, 42593616, 42598557, 42598599, 48995716, 42707448, 42707455, 42707463, 42720003, 42720011, 42728097, 42728113, 42728139, 42728154, 42750521, 42750547, 42756866, 42756874, 42756882, 42756890, 42756908, 48891329, 48894547, 42965517, 42971150, 48903009, 49025661, 48942841, та досильними залізничними накладними №№ 42084152, 42122101, 34390914, 48600852, 34922152, 37165081, 34085233, 33894700, 48965966, 33996117, 37062189, 34294132, 42203497, 47186424, 47186309, 34273037, 37134368, 37118429, 37024353, 36930261, 37024361, 47238605, 34223479, 48724645, 48857700, 34191213, 47401641, 47401351, 46553996, 36859171, 37338134, 37248135, 34083899, 46533584, 47473699, 42644385, 48925721, 34241323, 37214640, 34412536, 47306188.

Залізницею відправлення та призначення є ПАТ "Українська залізниця".

Позивач зазначає, що відповідач належним чином свої зобов'язання щодо поставки вантажу за вказаними накладними не здійснив (прострочив терміни доставки такого вантажу).

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором перевезення перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язаний сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (ч. ч. 1, 3 ст. 909 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 313 ГК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

Згідно з ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюється транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Аналогічна норма міститься і у ст. 909 ЦК України.

Статтею 41 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, встановлено, що залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

Відповідно до пп. 1.1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (із змінами та доповненнями) у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.

Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на число місяць" (п. 2.1 вказаних Правил).

Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції (п. 2.9 Правил).

Відповідно до ст. 116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:

- 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;

- 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;

- 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Врахувавши вказане, здійснивши аналіз наявних у матеріалах справи доказів згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, встановивши, що повідомлення про ремонт вагона форми ВУ - 23М не є доказом порушення строків доставки з незалежних від відповідача причин, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що вантаж за наявними у матеріалах справи залізничних накладних було доставлено позивачу з порушенням терміну, визначеного ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажів, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 043 753,62 грн штрафу за прострочення доставки вантажу.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач просив зменшити розмір заявленої до стягнення суми штрафу до 5 % від нарахованої суми (а.с. 13-17, т. 2).

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що вказана суму штрафу є надмірно великою; прострочення терміну доставки вантажу не завдало вантажоодержувачу жодних збитків та не вплинуло на його господарську діяльність; вантаж було доставлено вантажоодержувачу без будь-яких втрат чи пошкоджень.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Дослідивши подане відповідачем клопотання про зменшення штрафу за несвоєчасну поставку вантажу, яке міститься у відзиві на позовну заяву, перевірив всі доводи, які містяться в ньому, врахувавши розмір несвоєчасного виконання відповідачем свого зобов'язання та розмір штрафу; обставини, на які посилався відповідач, як на підставу зменшення штрафу до 5 % від заявленої суми, які відповідач згідно з ст. 74 ГПК України не довів, що вони є винятковими, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, відмовив у його задоволенні.

Таким чином, господарські суди правомірно стягнули з відповідача на користь позивача 1 043 753,62 грн штрафу.

Щодо доводів касаційної скарги про неправомірність здійсненого позивачем розрахунку штрафу, то необхідно зазначити, що такий розрахунок було перевірено судами та встановлено, що він відповідає, зокрема, ст. 116 Статуту залізниць України, п. 3.2 договору № 00077/ЦТЛ-2018, що укладений між позивачем та відповідачем.

Недоречними є посилання відповідача і на порушення господарськими судами норм матеріального права - ч. 3 ст. 551, ч. 1 ст. 614, ч. 2 ст. 908 ЦК України, ч. 1 ст. 218, ч. 1 ст. 233, ч. ч. 1, 5 ст. 307, ч. 3 ст. 313 ГК України, ч. 1 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт", ст. ст. 6, 116 Статуту залізниць України, п. 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, додатку 3 Правил та процесуального права - ч. 3 ст. 86, ч. 5 ст. 236, ст. ст. 238, 269 ГПК України, адже, господарськими судами прийняті рішення при дотриманні норм процесуального права з правильним застосуванням норм матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин. Незгода відповідача з рішенням господарських судів та бажання зміни рішення у справі (на його користь) не є доказом неправильного застосування судами вказаних відповідачем норм права та того, що висновки господарських судів суперечать постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції" № 18 від 26.11.2011.

Також судами відповідно до вимог ст. 86 ГПК України було ретельно досліджено всі наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі, і доводи касаційної скарги вказаного не спростовують.

Щодо посилання на постанову Верховного Суду у справі № 905/64/18, то необхідно зазначити, що у цій постанові суд касаційної інстанції виходив з інших фактичних обставин, що були встановлені господарськими судами при її розгляді (які у цій справі не було доведено відповідачем).

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, повторюють доводи апеляційної скарги, яким надана належна правова оцінка судом апеляційної інстанції, а також зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до ст. 300 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Отже, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Верховний Суд, переглядаючи відповідно до вимог ст. 300 ГПК України судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за касаційну скаргу покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03 жовтня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 грудня

2018 року у справі за № 910/9765/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Баранець

І. Ткач