Історія справи
Ухвала КГС ВП від 23.01.2018 року у справі №927/731/17
Верховний
Суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2018 року
м. Київ
справа № 927/731/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.
за участі секретаря судового засідання Сліпчук Н.В.
учасники справи:
позивач - Приватне акціонерне товариство "Чернігівоблбуд",
представник не з'явився,
відповідач - Чернігівська міська рада,
представник не з'явився
розглянув касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд"
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 11.12.2017
у складі колегії суддів: Дикунська С.Я. (головуючий), Дідиченко М.А., Калатай Н.Ф.
та на рішення Господарського суду Чернігівської області
від 17.10.2017
у складі судді Демидової М.О.
за позовом Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд"
про скасування рішення
ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
1. 30.12.2017 поштовим відправленням, направленим на адресу Київського апеляційного господарського суду, Приватне акціонерне товариство "Чернігівоблбуд" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2017 у справі №927/731/17 в порядку статей 286 - 288 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017 (далі - ГПК України).
2. 22.01.2018, за наслідком проведеного автоматизованого розподілу справи, оформленого протоколом від 12.01.2018, справа №927/731/17 прийнята до провадження у Верховному Суді в складі колегії суддів: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я., відкрито касаційне провадження та призначено її розгляд в судовому засіданні на 20.02.2018 о 10 год. 45 хв. 20.02.2018 у судовому засіданні оголошено перерву до 27.02.2018 о 14 год. 30 хв.
3. Відповідач - Чернігівська міська рада 14.02.2018 подав відзив на касаційну скаргу від 12.02.2017 №58.
4. На розгляд касаційного суду винесено проблему застосування положень частини 1 статті 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Короткий зміст позовних вимог
5. 27.07.2017 поштовим відправленням Приватне акціонерне товариство "Чернігівоблбуд" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Чернігівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської міської ради від 28.02.2017 №16/VII-30 "Про скасування п. 1.8 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №86 від 17.04.1995 "Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, повторне заселення звільнених квартир, видачу ордерів, затвердження представлених списків, виділення житла громадянам, які проживають в аварійних будинках".
6. Позовна заява мотивована тим, що оспорюваним рішенням відповідача скасовано пункт 1.8 рішення виконкому Чернігівської міської ради №86 від 17.04.1995 "Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, повторне заселення звільнених квартир, видачу ордерів, затвердження представлених списків, виділення житла громадянам, які проживають в аварійних будинках", відповідно до якого Проектному ремонтно-будівельному орендному підприємству (ОП) "Чернігівоблбуд", правонаступником якого є позивач, виділено квартири з №1 по №32 та з №34 по №40 в будинку по вул. Просвіти (Освіти), 4 в м. Чернігові, який збудовано за кошти зазначеного вище орендного підприємства. Позивач зазначав, що Чернігівська міська рада вийшла за межі наданих їй повноважень, оскільки міська рада не наділена повноваженнями визнавати незаконним акт органу місцевого самоврядування з мотивів його невідповідності Конституції України або законам України, такі рішення є актами одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.
7. Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 01.08.2017 у складі судді Демидової М.О., визначеної за наслідком автоматизованого розподілу справи відповідно до протоколу від 31.07.2017, порушено позовне провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
8. 17.10.2017 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О. відмовив у задоволенні позову. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту відсутності у відповідача повноважень щодо скасування рішення виконавчого комітету, оскільки такі повноваження ґрунтуються на підставі статті 144 Конституції України та статтях 25, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
8.1. Судом встановлено, що 17.04.1995 Виконавчим комітетом Чернігівської міської ради народних депутатів за №86 прийнято Рішення "Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, повторне заселення звільнених квартир, видачу ордерів, затвердження представлених списків, виділення житла громадянам, які проживають в аварійних будинках і в тих, які підлягають знесенню", згідно з яким виділено проектному ремонтно-будівельному орендному підприємству (ОП) "Чернігівоблбуд" 2643,71 кв.м., а зокрема, квартири №№1-32 та №№34-40 в будинку №4 по вул. Просвіти (Освіти) у місті Чернігові, та зазначено: "У зв'язку з тим, що 40-квартирний будинок збудований за кошти орендного підприємства, бюро технічної інвентаризації видати свідоцтва про право власності".
8.2. Суд встановив, що зазначена будівля була прийнята в експлуатацію згідно з Актом державної приймальної комісії по прийняттю в експлуатацію об'єктів житлово-комунального призначення щодо 40-квартирного житлового будинку по вул. Освіти, 4-а, загальною площею 2475, 3 кв.м., збудованого ЗАТ "Чернігівоблбуд", затвердженого рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 25.01.2002 №7, тобто на сім років пізніше прийняття рішення міськвиконкому №86 від 17.04.1995. Отже, суд дійшов висновку, що виділення квартир відбулося у недобудованому та не зданому в експлуатацію будинку, що було заборонено чинним на той час цивільним законодавством (Інструкцією Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, Постановою Верховної Ради України "Про порядок дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР").
8.3. Судом встановлено, що Рішення №16/VІІ-30 від 28.02.2017 про скасування пункту 1.8 рішення виконкому Чернігівської міської ради №86 від 17.04.1995 прийнято з метою усунення триваючого порушення таким рішенням прав громадян, які отримали зазначені квартири для проживання, та проживаючи в них з моменту заселення по даний час не можуть скористатися своїм правом на приватизацію житла, оскільки позивач не дає на це згоди.
8.4. Судом встановлено, що позивач оскаржує Рішення №16/VІІ-30 від 28.02.2017 в порядку статті 16 ЦК України як таке, що перешкоджає йому, який вважає себе власником спірних квартир, володіти ними. З огляду на пов'язаність даного спору з правами позивача на спірне майно суд дійшов висновку про підсудність даного спору суду господарської юрисдикції.
9. Суд відхилив доводи позивача про відсутність у відповідача повноважень щодо скасування рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів №86 від 17.04.1995 з посиланням на статті 144 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 (пункт 4.1.), пункт 15 частини 1 статті 26, статтю 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
10. Суд відхилив доводи позивача про порушення рішенням №16/VІІ-30 від 28.02.2017 цивільних прав позивача з огляду на недоведення ним обставин перебування у власності позивача спірних квартир на момент прийняття оспорюваного ним рішення сесії Чернігівської міської ради - 28.02.2017.
11. З огляду на зазначене та з посиланням на практику ЄСПЛ про застосування пункту 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Суд дійшов висновку про недоведення позивачем підстав, які вимагаються для визнання недійсним акта органу місцевого самоврядування відповідно до статті 21 ЦК України та статей 20, 23 Господарського кодексу України (невідповідність такого акта вимогам чинного законодавства; визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт; порушення у зв'язку з прийняттям даного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача) та про відмову в заявленому позові.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
12. Київський апеляційний господарський суд 11.12.2017 залишив без задоволення апеляційну скаргу позивача, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2017- без змін.
12.1. Переглянувши справу в повному обсязі, апеляційний суд погодився з встановленням фактичних обставин відсутності порушень відповідачем вимог закону під час прийняття оспорюваного рішення від 28.02.2017 №16/VII-30 "Про скасування п. 1.8 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №86 від 17.04.1995 "Про виділення житла підприємствам, громадянам міста, повторне заселення звільнених квартир, видачу ордерів, затвердження представлених списків, виділення житла громадянам, які проживають в аварійних будинках" та компетенції сесії Чернігівської міської ради на предмет скасування рішення міськвиконкому №86.
12.2. Також, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у нього права власності на квартири, зазначені у рішенні Виконавчого комітету Чернігівської міської ради №86 від 17.04.1995, на час прийняття оскаржуваного рішення сесії міської ради, а отже, не надано доказів порушення оспорюваним рішенням відповідача його прав як власника майна.
13. За наслідком повторного розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції, про відсутність правових підстав для задоволення вимог про визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської міської ради від 28.02.2017 №16/VII-30, зазначивши про правильне застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції та відхиливши доводи позивача про неповноту дослідження обставин справи та невірне застосування норм матеріального права в частині компетенції органу місцевого самоврядування скасовувати незаконні рішення виконавчого органу місцевої ради.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ
Доводи скаржника (позивача у справі)
14. Скаржник доводив, що судами порушено вимоги статей 34, 43 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, яке полягало в ненаданні судами оцінки обставинам справи в їх сукупності. Зокрема, суди не дали оцінки тим обставинам, що сесія Чернігівської міської ради скасувала рішення органу (місьвиконкому), який не створювався відповідачем та не був йому підконтрольним і підзвітним.
15. Скаржник аргументував, що скасування такого рішення місьвиконкому не віднесено законом до компетенції сесії міської ради, оскільки воно є рішенням з питань, делегованих державою, а не з питань власних повноважень, а отже, Чернігівська міська рада діяла не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України (в порушення частини 2 статті 19 Конституції України).
Доводи інших учасників справи
16. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вважає оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій законними та просив залишити їх без змін, а також заперечив щодо посилань позивача на те, що виконавчий комітет не є органом місцевого самоврядування, тобто є окремим суб'єктом права, що не підзвітний та не підконтрольний Чернігівській міській раді, оскільки це суперечить статті 140 Конституції України, статям 3, 4 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15.10.1985, статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Відповідач вважає, що рішення від 28.02.2017 №16/VII-30 прийнято з дотриманням вимог частини 2 статті 19 Конституції України.
НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ
Частина 2 статті 19 - правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 144 - органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.
18. Господарський кодекс України
Частина 2 статті 20 - кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, які можуть бути захищені, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів місцевого самоврядування, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.
Частина 7 статті 23 - спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.
Частина 1 статті 21 - суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданої органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Частина 1 статті 393 - правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
20. Європейська хартія місцевого самоврядування від 15.10.1985 (ратифікована Законом України від 15.07.1997 №452/97-ВР)
Частина 2 статті 4 - органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.
21. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"
Стаття 1 - виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Частина 3 статті 10 - представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Частина 1 статті 11 - виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Пункт 15 частини 1 статті 26 - виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.
Частини 6, 9 статті 59 - виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення; рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.
Частина 10 статті 59 - акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Пункт 2 Розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" - cільські, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради після набрання чинності цим Законом здійснюють повноваження, передбачені Конституцією України і цим Законом.
22. Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009
В мотивувальній частині Рішення у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин 1, 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) (пункти 4, 5) Конституційний Суд України дійшов висновків, що:
- органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України;
- органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію;
- зі змісту частини 2 статті 144 Конституції України та частини 10статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції або законам України Конституції чи законам України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
23. З огляду на те, що відповідно до статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Верховного Суду зазначає про неприйнятність доводів скаржника про неповноту та неналежну оцінку судами обставин прийняття оспорюваного рішення сесії Чернігівської міської ради, разом з тим, Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника про неправильне застосування судами відповідних норм матеріального права - статей 19, 144 Конституції України, статей 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" , статей 21, 393 ЦК України, статей 20, 23 Господарського кодексу України.
А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права
24. Суд вважає, що пунктом 2 Розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в України" №280/97-ВР від 21.05.1997, яким визначено, що органи місцевої влади (сільські, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради) після набрання чинності цим Законом здійснюють повноваження, передбачені Конституцією України і цим Законом, передбачено правонаступництво правового статусу органів місцевої влади, утворених за Законом України "Про місцеве самоврядування", щодо прав та обов'язків місцевих рад народних депутатів, який визначався Законом України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" в редакції Закону України №2234-XII від 26.03.1992, що втратив чинність з прийняттям Закону України №280/97-ВР від 21.05.1997. А, отже, сесія Чернігівської міської ради в межах наданої їй компетенції розглянула питання та надала відповідну оцінку законності прийняття рішення виконкому Чернігівської міської ради народних депутатів №86 від 17.04.1995, яким тривалий час створювалися перешкоди громадянам у реалізації їх прав на приватизацію квартир.
25. Суд погоджується з відповідністю нормам матеріального права (статтям 19, 144 Конституції України, статтям 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні") рішень, прийнятих судами першої та апеляційної інстанції, та зазначає, що вони ґрунтуються на висновках Конституційного Суду України у рішенні від 16.04.2009 у справі №7-рп/2009 про таке: " - зі змісту частини 2 статті 144 Конституції України та частини 10 статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції або законам України Конституції чи законам України)."
А.3. Мотиви відхилення доводів касаційної скарги
26. Доводи скаржника про відсутність у відповідача повноважень щодо скасування рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради народних депутатів, Суд вважає необґрунтованими з огляду на висновки відповідно до пункту 24 мотивувальної частини даної постанови.
27. Доводи скаржника про те, що згідно з частиною 2 пункту 12 статті 19 Закону УРСР №533-ХІІ було виключено з повноважень місцевих рад народних депутатів повноваження на предмет скасування рішень та розпоряджень виконавчого комітету з питань, які були делеговані йому щодо здійснення державних функцій (облік житлового фонду, здійснення контролю за його використанням), колегія суддів Касаційного господарського суду вважає необґрунтованими, оскільки згідно з новою редакцією Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" в редакції Закону України 26.03.1992 №2234-XII, якою було змінено Закон УРСР №533-ХІІ, такі повноваження були чинними та віднесеними до виключних повноважень сесії міської Ради до моменту прийняття Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 21.05.1997.
28. Посилання скаржника на правову позицію про порушення права на справедливий суд відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішенні ЄСПЛ "Красуля проти Росії" від 22.02.2007, в якому зазначалось, що "мовчання" апеляційного суду стосовно відповідних аргументів було несумісним з ідеєю справедливого судочинства, Суд вважає необґрунтованим з огляду на таке.
У зазначеній справі, яка слухалась за звинуваченням заявника (головного редактора газети) у кримінальному злочині (наклепі), суд першої інстанції відхилив висновок лінгвістичної експертизи у справі, а апеляційний суд не надав цим обставинам жодної оцінки, що відповідно до висновку ЄСПЛ "було незрозумілим встановити, чи відсутність відповіді з боку апеляційного суду на ці аргументи була просто їх нехтуванням, або свідченням незгоди з ними", а відтак, суд дійшов висновку, що "мовчання" апеляційного суду стосовно відповідних аргументів було несумісним з ідеєю справедливого судочинства, константувавши порушення частини 1 статті 6 Конвенції .
У справі №927/731/17 суди першої та апеляційної інстанцій детально проаналізували обставини справи, зазначили норми права, які підлягають застосуванню, з посиланням на висновки Конституційного Суду України про їх тлумачення, тому Суд не вбачає правових підстав для висновку про неаргументованість прийнятих рішень.
29. Також, Верховний Суд зазначає, що частина 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди дати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують в державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, яке випливає за статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Справа "Руїз Торія проти Іспанії", рішення від 09.12.1994, пункт 29).
Суд вважає, що у справі №927/731/17, з огляду на застосовані судами положення законодавства та надані юридичні висновки, суди належно виконали свій обов'язок щодо мотивування власних рішень. Вимоги скаржника до касаційного суду про надання йому конкретних відповідей на поставлені ним питання виходять за межі касаційного перегляду в даній справі, а, відтак, відхиляються Судом.
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
30. Суд дійшов висновку про необхідність залишення без задоволення касаційної скарги позивача та залишення без змін постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2017 як таких, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В. Судові витрати
31. У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, Суд покладає на позивача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Чернігівоблбуд" залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2017 у справі №927/731/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.Й. Катеринчук
Судді В.Г. Пєсков
В.Я. Погребняк
page
telegram
viber
youtube
