Історія справи

Постанова КГС ВП від 26.09.2023 року у справі №916/2925/21
Постанова КГС ВП від 26.09.2023 року у справі №916/2925/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/2925/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі

за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінальний комплекс "Кілія",

2) Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України,

3) Фонду державного майна України,

про усунення перешкод у користуванні частиною земельної ділянки.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Ільченко К. Р., Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" - Петрова А. М. Фонду державного майна України - Пономаренко В. С.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2021 року Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (далі - ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія" (далі - ТОВ "Зерновий термінал "Кілія"), в якій, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, яка надійшла до суду 10.12.2021, просило суд усунути перешкоди у користуванні ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" частиною земельної ділянки під тимчасовими спорудами: будівлею вагової (під літ. "С") (одноповерхова споруда з технологічним напрямком і складається із двох частин: операторська - площею 9,29 кв. м, висотою 2,3 м та навіс, де розташована вагова платформа, площею 76,41 кв. м, висотою 4,3 м, загальною площею тимчасової споруди - 85,7 кв. м); будівлею зернопереробного комплексу (під літ. "Ц") (естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання, прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається із декількох частин: пульт керування підйомна платформа, прийомний букер, дві рампи (в`їзд-виїзд), висота підйомної - 1,8 м, висота приміщення, де розташований пульт керування, - 3,1 м, висота рампи (в`їзд-виїзд) - 1,8 м, загальною площею - 364,5 кв. м, що знаходяться на території земельної ділянки портового пункту "Кілія" за адресою: Одеська область, Кілійський район, місто Кілія, вулиця Портова, 4, загальною площею 4.366 га, шляхом звільнення самовільно зайнятої ТОВ "Зерновий термінал Кілія" частини земельної ділянки під тимчасовими спорудами: будівлею вагової (під літ. "С") (одноповерхова споруда з технологічним напрямком і складається із двох частин: операторська - площею 9,29 кв. м, висотою 2,3 м та навіс, де розташована вагова платформа, площею 76,41 кв. м, висотою 4,3 м, загальною площею тимчасової споруди - 85,7 кв. м); будівлею зернопереробного комплексу (під літ. "Ц") (естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання, прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається із декількох частин: пульт керування підйомна платформа, прийомний букер, дві рампи (в`їзд-виїзд), висота підйомної - 1,8 м, висота приміщення, де розташований пульт керування, - 3,1 м, висота рампи (в`їзд-виїзд) - 1,8 м, загальною площею - 364,5 кв. м, що знаходиться на території земельної ділянки портового пункту "КІЛІЯ" за адресою: Одеська область, Кілійський район, місто Кілія, вулиця Портова, 4, та знесення за рахунок ТОВ "Зерновий термінал Кілія" тимчасових споруд: будівля вагової (під літ. "С") (одноповерхова споруда з технологічним напрямком і складається із двох частин: операторська - площею 9,29 кв. м, висотою 2,3 м та навіс де розташована вагова платформа, площею 76,41 кв. м, висотою 4,3 м, загальною площею тимчасової споруди - 85,7 кв. м) та будівлю зернопереробного комплексу (під літ. "Ц") (естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання, прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається із декількох частин: пульт керування підйомна платформа, прийомний букер, дві рампи (в`їзд-виїзд), висота підйомної - 1,8 м, висота приміщення де розташований пульт керування, - 3,1 м, висота рампи (в`їзд-виїзд) - 1,8 м, загальною площею - 364,5 кв. м, що знаходиться на території земельної ділянки портового пункту "КІЛІЯ" за адресою: Одеська область, Кілійський район, місто Кілія, вулиця Портова, 4.

1.2. Позовні вимоги аргументовані тим, що ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" є постійним користувачем земельної ділянки, загальною площею 4,366 га, розташованої за адресою: місто Кілія, вулиця Портова (Желєзнякова), 4, а дані щодо реєстрації права власності на майно, власником якого є ТОВ "Зерновий термінал Кілія", у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Крім того, позивач вказав, що в межах справи № 916/2514/21 відповідачем визнано обставину належності йому тимчасових споруд, які є предметом даного спору. Відповідачем на даній земельній ділянці самовільно розміщено тимчасові споруди будівля вагової (під літ. "С") - загальною площею 85,7 кв. м та будівлю зернопереробного комплексу (під ліг. "Ц") - загальною площею 364, 5 кв. м, що належать на праві власності ТОВ "Зерновий термінал Кілія", в якості рухомого майна.

З урахуванням того, що згоди на розміщення цих споруд на земельній ділянці ані позивач, ані Фонд державного майна України по Одеській та Миколаївській області не давали, ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" вважає таке розміщення порушенням його прав, як землекористувача. Отже використання відповідачем земельної ділянки позивача здійснюється без правових підстав на безоплатній основі, з порушенням набуття прав на земельну ділянку, що в свою чергу обмежує позивача у її використанні.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.12.2022 у справі № 915/2925/21 (суддя Щавинська Ю. М.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 (Принцевська Н. М. - головуючий, судді Колоколов С. І., Ярош А. І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Судові рішення аргументовано тим, що спірне майно, яке використовується відповідачем у провадженні діяльності портового оператора, останнім набуто на відповідній правовій підставі. При цьому, встановлена судом обставина укладання договору оренди б/н від 01.07.2003, яким попередньому власнику було надано в оренду частину площі, покритої дорожніми плитами, саме для будівництва зернової лінії, на якій, в тому числі, розташовані вагова, навантажувально-розвантажуючий комплекс, спростовує обставину самовільного зайняття земельної ділянки шляхом спорудження спірного майна.

Місцевий господарський суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про необґрунтованість доводів позивача щодо самовільного зайняття відповідачем спірної частини земельної ділянки. Водночас враховуючи, що питання користування відповідачем земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому на праві власності рухоме майно, наразі не врегульовано належним чином, суд зазначив про використання відповідачем такої земельної ділянки без правовстановлюючих документів, що не є тотожним самовільному зайняттю земельної ділянки. Водночас, з урахуванням нормативно встановленого принципу єдності нерухомості та земельної ділянки у розмірі, що є необхідним для обслуговування такої нерухомості, суд зауважив, що позивачем не спростовано відповідні заперечення відповідача та не доведено порушення його права на користування земельною ділянкою в частині, що знаходиться під спірними об`єктами.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що за встановлених обставин покладення на відповідача, у діях якого судом не встановлено самовільного зайняття земельної ділянки, з урахуванням також існування обставини не врегулювання питання користування земельною ділянкою співвласниками нерухомого майна, застосування наслідків у виді знесення майна не відповідало б вищевказаним критеріям щодо втручання у право мирного володіння майном.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Одеської області від 28.12.2022 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі № 916/2925/21, ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, а справу передати повністю на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

3.3. ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не дотрималися вимог статей 116, 123, 124, 212, частини 2 статті 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, від 18.01.2021 у справі № 264/7200/18, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 02.12.2020 у справі № 923/713/19, від 27.02.2018 у справі № 918/313/17. ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" також зазначає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував положення пунктів 4, 12 частини 1 статті 1 та частини 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України" та не врахував висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 916/977/19.

3.4. Крім того, на думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статей 14.1.72, 269.1 Податкового кодексу України.

3.5. ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" також вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не дослідили докази у справі, а також надали оцінку неналежним та недопустимим доказам.

3.6. ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів - без змін.

3.7. Фонд державного майна України у відзиві на касаційну скаргу просить її задовольнити в повному обсязі. Фонд державного майна України зазначає, що використання відповідачем земельної ділянки позивача здійснюється без правових підстав на безоплатній основі, з порушенням встановленого чинним законодавством порядку набуття речових прав на земельну ділянку, і це, на думку Фонду державного майна України, обмежує позивача у вільному використанні земельної ділянки. Таким чином, за доводами Фонду державного майна України, розміщена тимчасова споруда підлягає знесенню, оскільки вона розміщена на самовільно зайнятій земельній ділянці, яка не була надана у користування відповідачу.

3.8. Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України надало на адресу Суду заяву в якій зазначило, що у Міністерства відсутні будь-які, у тому числі речові права на предмет спору.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, відповідно до Статуту ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України. Основним видом діяльності підприємства є допоміжне обслуговування водного транспорту.

З Державного акта на право постійного користування землею від 05.02.2004 ІІ-ОД № 000016 вбачається, що ДП "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ" надано у постійне користування земельну ділянку, загальною площею 4,366 га, згідно з планом землекористування, за адресою: місто Кілія, вулиця Портова (Желєзнякова). Землю надано у постійне користування для експлуатації та обслуговування Кілійського вантажного портового пункту.

03.12.2019 Фондом державного майна України прийнято наказ № 1240 "Про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ".

Наказом Міністерства інфраструктури України від 18.12.2019 № 879 функції з управління єдиним майновим комплексом ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" передано до сфери управління Фонду державного майна України, у зв`язку з чим останнім було прийнято Наказ від 20.01.2020 № 80Т "Про прийняття до сфери управління Фонду державного майна України єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ".

Також в матеріалах справи наявний перелік майна ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", яке передано до сфери управління Фонду державного майна України.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що 19.08.2003 між Фірмою "ДАВОС" у формі ТОВ ("Продавець") та ОСОБА_1 ("Покупець") укладено договір купівлі-продажу б/н (далі - Договір б/н від 19.08.2003), за умовами пункту 1 якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця комплекс тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1, розташований на території ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Железнякова, 4), який складається з наступних об`єктів: ангар загальною площею 521,5 кв. м, вагова (операторська та вагова платформа) загальною площею 86 кв. м; естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання загальною площею 365 кв. м.

19.08.2003 на виконання вищенаведеного договору б/н від 19.08.2003 між Фірмою "ДАВОС" у формі ТОВ та Граммою Олександром Володимировичем підписано акт приймання-передачі майна б/н, згідно з яким Продавець передав, а Покупець прийняв наступний комплекс тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1 ("майно"), розташований на території ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Железнякова, 4), який складається з наступних об`єктів: ангар загальною площею 521,5 кв .м, вагова (операторська та вагова платформа) загальною площею 86 кв. м; естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання загальною площею 365 кв. м.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що 08.07.2019 проведено державну реєстрацію ТОВ "Зерновий термінал Кілія", про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 15561020000070714.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Зерновий термінал Кілія", оформленим протоколом від 18.09.2019 № 17/09, вирішено:

- збільшити статутний капітал товариства без дотримання пропорцій учасників останнього;

- затвердити внесення додаткового вкладу від учасника товариства - ОСОБА_1 у виді:

1) комплексу тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1, розташованого на території ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Железнякова, 4), який складається з наступних об`єктів: будівля ангар (під літ. "Ч"; одноповерхова арочна, каркасна споруда прямокутної форми, загальною площею 521,5 кв. м, висотою 11 м); будівля вагової (під літ. "С"; одноповерхова споруда з технологічним напрямком і складається з двох частин: операторської площею 9,29 кв. м, висотою 2,3 м та навісу, де розташована вагова платформа, площею 76,41 кв. м, висотою 4,3 м), загальною площею тимчасової споруди - 85,7 кв. м); будівля зернопереробного комплексу (під літ. "Ц"; естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання, прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається з декількох частин: пульт керування, підйомна платформа, прийомний бункер, дві рампи (в`їзд-виїзд), висота підйомної - 1,8 м, висота приміщення, де розташований прийомний бункер - від 4 до 4,6 м, висота приміщення, де розташований пульт керування - 3,1 м, висота рампи (в`їзд- виїзд) - 1,8 м, загальною площею тимчасової споруди - 364,5 кв. м (оцінка та вартість переліченого майна складає 3 420 000,00 грн);

2) ваги автомобільні, модель А-30 (0,5-30 тонн), заводський номер б/н - 1 шт, вантажно-розвантажувальне транспортне обладнання, що складається з: розвантажувача автомобілів У15-УРАГ вантажопідйомністю до 50 тонн - 1 шт, норії "НЦ-100" висотою 30 м - 1 шт, прийомного бункера - 1 шт, транспортерної лінії у напрямках "Ангар", "Склад №1/№2", "На воду" загальною довжиною 125 м (оцінка та вартість переліченого майна становить 1 462 400 грн);

- вищенаведене майно взяти на баланс товариства;

- затвердити збільшення статутного капіталу ТОВ "Зерновий термінал Кілія" на 4 882 400 грн, у зв`язку з чим останній після збільшення складатиме 4 884 900 грн;

- внести зміни до відомостей про товариство у зв`язку зі зміною розміру статутного капіталу, доручити керівнику товариства вжити заходів щодо проведення державної реєстрації змін до відомостей про товариство, а також уповноважити його видавати від імені товариства довіреності відповідним фахівцям на проведення вищезазначених дій.

Суди попередніх інстанцій також установили, що наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, договором купівлі-продажу від 10.08.2003, укладеним між Фірмою "ДАВОС" у формі ТОВ та гр. ОСОБА_1 , довідкою про балансову вартість майна, виданою ТОВ "Зерновий термінал Кілія", рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Зерновий термінал Кілія", оформлених протоколом від 18.09.2019 № 17/09, висновком експерта від 06.07.2021 № 8196 з урахуванням приписів статті 79 ГПК України позивачем підтверджено наявність в нього права власності на зернопереробний комплекс під літ. "Ц", загальною площею 4,8 кв. м, ангар під літ. "Ч", загальною площею 522,8 кв. м саме як на рухоме майно. При цьому місцевий господарський суд зазначив, що матеріали справи не містять, а ТОВ "Зерновий термінал Кілія" не надало суду належних та допустимих доказів того, що оспорюване майно є об`єктами нерухомого майна. Суд апеляційної інстанції, погодився з вказаними висновками стосовно того, що майно є рухомим, врахував, що згідно з висновком експерта б/н від 06.07.2021 споруди зернопереробного комплексу під літ. "Ц" та ангар під літ. "Ч", розташовані на території порто-пункту Кілія ДП "МТП Усть-Дунайськ" за адресою: Одеська обл., Кілійський р-н, м. Кілія, вул. Портова (Железнякова), 4, не відносяться до капітальних споруд.

При цьому, як вказав суд, жодного доказу на спростування вказаного висновку експерта про те, що вищенаведені споруди зернопереробного комплексу під літ. "Ц" та ангар під літ. "Ч", право власності на які зареєстровано за ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія", не є капітальними, учасниками справи до суду подано не було.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що під час розгляду справи № 916/2514/21 також встановлено, що рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 у справі № 916/3270/15 (з урахуванням ухвали Господарського суду Одеської області від 27.12.2018 про виправлення описок), яке набрало законної сили та є чинним, позов Міністерства інфраструктури України до Виконавчого комітету Кілійської міської ради та ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ДП "Адміністрація морських портів України" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності, визнання права власності задоволено повністю; визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Кілійської міської ради від 31.10.2012 № 142; визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 03.12.2012 серії САС № 314411, видане виконавчим комітетом Кілійської міської ради Кілійського району Одеської області; визнано за державою в особі органу, уповноваженого управляти державним майном - Міністерством інфраструктури України право власності на 94/100 частини комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська область, Кілійський район, м. Кілія, вул. Железнякова, 4, які складаються з адмінбудівлі під літ. "А", теплиці під літ. "В", складу під літ. "Г", магазину під літ. "Е", гаражу під літ. "Ж-Ж1-Ж2", спортивного залу під літ. "З", теслярних майстерень під літ. "И", складу РБГ під літ. "К", радіостанції під літ. "Л-Л1", матеріального складу під літ. "М", матеріального складу під літ. "Н", мехмайстерні літ. "О-О1-О2", мехмайстерні під літ. "П", такелажної під літ. "Р", прохідної під літ. "Т", складу під літ. "У", насосної під літ. "Ф", цементного складу під літ. "Ш", будівлі під літ. "Щ", матеріального складу під літ. "Э", заправної під літ. "Ю", навісу з бензоколонкою під літ. "Я", складу під літ. "1А", навісу під літ. "1Б", убиральні під літ. "1В", убиральні під літ. "1Г", складу під літ. "1Д", такелажного складу під літ. "1Е", складу під літ. "1Ж", складу під літ. "1З", навісу під літ. "1И", вагової під літ. "1К"; навісу під літ. "1Л", насосної літ. "1М", трансформаторної під літ. "1Н", складу під літ. "1О", складу під літ. "1П", БСУ під літ. "1Р", тиру під літ. "1С", убиральні під літ. "1Т", навісу під літ. "1У", складу палива під літ."1Ф", складу під літ. "1Х" - загальною площею 4614,3 кв. м та надвірних споруд № 1-11, 31-48, виробничих споруд № 12-15, 17-30, причалу № 16, надвірних споруд (мощення) - І-ІІІ.

17.01.2019 проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності Міністерства інфраструктури України на вищезазначене майно (номер запису про право власності: 29942478).

21.06.2019 відбулися організовані Державним підприємством "СЕТАМ" електронні торги з продажу 6/100 частин комплексу будівель та споруд загальною площею 340,6 кв. м, розташованих за адресою: Одеська обл., м. Кілія, вул. Железнякова, 4 (реєстраційний номер лота; 333231; стартова ціна продажу - 1 812 388 грн; підстава визначення переможця: найвища цінова пропозиція; переможець торгів - учасник № 1; ціна продажу - 1 848 635,76 грн), що підтверджується протоколом електронних торгів № 414214.

У подальшому 05.07.2019 державним нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у м. Одесі Савицькою О. Ю. відповідно до статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" та на підставі акта про проведені електронні торги, затвердженого 03.07.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Долинським М. М., було видано Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛАРНС" свідоцтво, яким підтверджено, що останньому на праві власності належить майно, що складається з 6/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Железнякова, 4, що складається з: санпропускника з котельнею під літ. "Б-Б1" площею 163,5 кв. м, павільйону морвокзалу під літ. "Х" площею 177,1 кв. м, загальною площею 340,6 кв. м, вартістю 1 812 388 грн, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 107418151223, загальна площа об`єкта 5489,60 кв. м, що складається в цілому з адмінбудівлі під літ. "А", санпропускника з котельнею під літ. "Б-Б1", теплиці під літ. "В", складу під літ. "Г", магазину під літ. "Е", гаражу під літ. "Ж-Ж1-Ж2", спортивного залу під літ. "З", теслярних майстерень під літ. "И", складу РБГ під літ. "К", радіостанції під літ. "Л-Л1", матеріального складу під літ. "М", матеріального складу під літ. "Н", мехмайстерні літ. "О-О1-О2", мехмайстерні під літ. "П", такелажної під літ. "Р", вагової під літ. "С", прохідної під літ. "Т", складу під літ. "У", насосної під літ. "Ф", павільйону морвокзалу під літ. "Х", зернопереробного комплексу під літ. "Ц", ангару під літ. "Ч", цементного складу під літ. "Ш", будівлі під літ. "Щ", матеріального складу під літ. "Э", заправної під літ. "Ю", навісу з бензоколонкою під літ. "Я", складу під літ. "1А", навісу під літ. "1Б", убиральні під літ. "1В", убиральні під літ. "1Г", складу під літ. "1Д", такелажного складу під літ. "1Е", складу під літ. "1Ж", складу під літ. "1З", навісу під літ. "1И", вагової під літ. "1К"; навісу під літ. "1Л", насосної під літ. "1М", трансформаторної під літ. "1Н", складу під літ. "1О", складу під літ. "1П", БСУ під літ. "1Р", тиру під літ. "1С", убиральні під літ. "1Т", навісу під літ. "1У", складу палива під літ."1Ф", складу під літ. "1Х" надвірних споруд 1-48, І-ІІІ, яке придбане Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛАРНС" за 1 848 635,76 грн, що раніше належало Фірмі "ДАВОС" у формі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Кілійського районного нотаріального округу Децик Е. М. 29.11.2007 за реєстровим № 8368, зареєстрованого 05.12.2007 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно Комунальним підприємством "Районне бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості" Кілійської міської ради, номер запису: 24 в книзі: 52, реєстраційний номер: 19841462.

Рішенням зборів засновників ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія", оформленим протоколом б/н від 28.01.2020, вирішено, зокрема, створити ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія", а також те, що оціночна вартість вкладу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРНС" до статутного капіталу ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія", яка виражена у негрошовій формі, а саме: 6/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Портова, 4, що складається з санпропускника з котельнею під літ. "Б-Б1" площею 163,5 кв. м, павільйону морвокзалу під літ. "Х" площею 177,1 кв. м (всього загальною площею 340,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 107418151223, номер запису про право власності: 32275282), становить 1 948 635 грн. Крім того, вирішено сформувати статутний капітал ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" за рахунок грошових коштів та майнового внеску засновників товариства, а саме: ОСОБА_2 належить 1,02% статутного капіталу товариства (номінальною вартістю 20 000 грн; сформований за рахунок грошового внеску до статутного капіталу); Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛАРНС" належить 98,98 % статутного капіталу (номінальною вартістю 1 948 635 грн; сформований за рахунок майнового внеску до статутного капіталу - вищенаведених 6/100 часток комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 ).

29.01.2020 оформлено акт приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія", відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАРНС" на виконання протоколу зборів засновників ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" б/н від 28.01.2020 передало до статутного капіталу вказаного товариства нерухоме майно, яке є його внеском, а саме: 6/100 частин комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: Одеська обл., Кілійський район, м. Кілія, вул. Портова, 4, що складається з: санпропускника з котельнею під літ. "Б-Б1" площею 163,5 кв. м, павільйону морвокзалу під літ. "Х" площею 177,1 кв. м (всього загальною площею 340,6 кв. м; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 107418151223), у той час як директор ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" прийняв це майно як внесок Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРНС" до статутного капіталу.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що 17.02.2022 між ТОВ "Зерновий термінал Кілія" (Орендар) та ТОВ "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" (Орендодавець) було укладено Договір оренди вказаного нерухомого майна за реєстр. № 2752, предметом якого є платне, строкове користування Орендарем з метою розміщення офісу та забезпечення адміністративно-побутових потреб у портопункті Кілія порту "Усть-Дунайськ" об`єктом оренди, загальною площею 340,60 кв. м, до складу якого входять: санпропускник з котельнею літ. "Б-БІ, загальною площею 163,5 кв. м та павільйон морвокзалу під літ. "X", загальною площею 177,1 кв. м.

На виконання умов договору відповідачу на підставі акта приймання-передачі в орендне користування об`єктів нерухомості передано об`єкт оренди, загальною площею 340,60 кв. м, що розташований на території портового пункту Кілія порту "Усть-Дунайськ", за адресою: Одеська область, Кілійський район, м. Кілія, вул. Портова (Железнякова) 4.

Крім того, рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного суду від 03.08.2022, позов ТОВ "Зерновий термінал Кілія" задоволено частково. Усунуто перешкоди у здійсненні ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права користування своїм майном шляхом зобов`язання ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" утриматись від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у праві проходу, проїзду через прохідну під літ. "Т" загальною площею 20,8 кв. м, що входить до складу 83/100 частин будівель та споруд, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.12.2021 № 288463013, на територію портового пункту Кілія філії "Усть - Дунайськ" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту "Усть-Дунайцськ"), розташованого за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4. Визнано укладеним між ТОВ "Зерновий термінал Кілія" та ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" договір про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури у визначеній редакції.

У рамках даної справи судами встановлено, що 10.06.2021 між ДП "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація) та ТОВ "Зерновий термінал Кілія" (Портовий оператор) було укладено договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) № 44-П-АМПУ-21, за умовами пункту 1.1. якого Адміністрація зобов`язується забезпечити доступ Портового оператора до причалу(ів) № 1 портового пункту Кілія філії "Усть-Дунайськ" Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (надалі - Послуга), що перебуває у господарському віданні Адміністрації для проведення Портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт, а Портовий оператор зобов`язується сплатити Адміністрації плату за Послуги. Послуга надається з метою забезпечення виконання Портовим оператором вантажно-розвантажувальних робіт та надання послуг із використанням причалу(ів) у межах, визначених у паспорті споруди, а саме довжини та ширини конструкції (конструктивної ширини) споруди.

Згідно з пункту 7.1 договору він набирає чинності з дати його підписання обома Сторонами і діє до 31 грудня поточного року його підписання, але у будь-якому разі не пізніше строку дії (чинності) документів, які були подані портовим оператором до Адміністрації та стали підставою для укладання цього договору.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору за 30 календарних днів до закінчення строку його дії, договір вважається продовженим на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору, до 31 грудня кожного наступного календарного року.

З урахуванням зазначеного, у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи заяв ДП "Адміністрація морських портів України" про припинення договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) від 10.06.2021 за № 44-П-АМПУ-21, суд дійшов висновку, що вказаний договір є чинним та діє до 31.12.2022.

Приймаючи до уваги набуття ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права експлуатації причалом портового пункту Кілія філії "Усть-Дунайськ" державного підприємства "АМП України", розташованого за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4, на підставі Договору про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) від 10.06.2021 за № 44-П-АМПУ-21, відомості про основні та допоміжні види господарської діяльності Товариства, згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.06.2021, суд дійшов висновку у справі № 916/3971/21 про наявність у позивача правового статусу "портового оператора" відповідно до Закону України "Про морські порти України" від 17.05.2012 № 4709-VI.

Судом у справі № 916/3971/21 встановлено, що зазначений договір від 10.06.2021 забезпечує виконання портовим оператором - ТОВ "Зерновий термінал Кілія" вантажно-розвантажувальних робіт та надання послуг із використанням причалу (ів) у межах, визначених у паспорті гідротехнічної споруди, а саме довжини та ширини конструкції (конструктивної ширини) споруди.

На території причалу № 1 "Зерновий термінал Кілія" має право здійснювати та здійснює вантажно-розвантажувальні роботи та надає послуги із використанням причалу, при цьому, до складу інфраструктури портопункту Кілія, який забезпечує вантажно-розвантажувальні роботи біля єдиного портового причалу (управління яким належить до сфери ДП "АМПУ") входять як об`єкти належні позивачеві (рухоме та нерухоме майно), так і відповідачеві: нерухоме майно та земельна ділянка в межах портопункту Кілія), тому відокремити будь-який об`єкт нерухомості, який би самотужки забезпечив би позивачу можливість здійснювати послугу портового оператора неможливо. Усі об`єкти (рухоме та нерухоме майно), які знаходяться на території портопункту Кілія входять до складу інфраструктури цього морського порту, забезпечують безперервність технологічного процесу, тому, як вказав суд, редакція договору, запропонована позивачем, відповідає вимогам частини 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України".

Позивачем на електронну пошту відповідача було направлено листа від 14.04.2022 за №182/01/04-22 щодо розірвання в односторонньому порядку з 20.04.2022 договору, який рішенням суду від 17.02.2022 у справі № 916/3917/21 визнано укладеним, через порушення умов договору.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 01.07.2003 між Морським торговельним порт Усть-Дунайськ" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Давос" (Орендар) укладено Договір оренди державного майна б/н (далі - Договір оренди б/н від 01.07.2003), згідно з пунктом 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно ("майно") - частину відкритої площі, покритої дорожними плитами, загальною площею 2500 кв.м, під зернову лінію №1 за адресою: м. Кілія, вул. Железнякова, 4, яка знаходиться на балансі ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (Кілійський вантажний портовий пункт), вартість якого визначена згідно з експертною оцінкою і становить 68 182 грн.

У силу пункту 1.2 Договору оренди б/н від 01.07.2003 майно передається в оренду з метою використання частини відкритої площі, покритої дорожними плитами, Орендарем під тимчасове будівництво зернової лінії № 1, на якій розташовані: вагова, на площі 260 кв. м; навантажувально-розвантажуючий комплекс, на площі 1 090 кв. м; два склади, на площі 1 150 кв. м. Ці споруди будуються Орендарем на свої кошти, вартість їх при оцінюванні не враховується.

У пункті 2.1. Договору оренди б/н від 01.07.2003 узгоджено, що Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

На виконання вказаного вище договору оренди сторонами останнього 01.07.2003 було підписано акт приймання-передачі частини відкритої площі під зернову лінію № 1.

27.12.2018 між позивачем та ТОВ "Давос-Агро" було укладено договір про надання послуг № 8Д , предметом якого є послуги щодо стоянки транспортних засобів та технологічного устаткування ТОВ "Давос-Агро", на охоронюваній території виконавця за адресою: 68300, м. Кілія, Одеська область, вул. Портова, 4. Перелік автотранспортних засобів та технологічного устаткування закріплений у додатках до договору. Згідно з додатком № 2 до договору до такого технологічного устаткування віднесено, в тому числі, ангар та зернопереробний комплекс з конвеєрною лінією.

У матеріалах справи також наявний лист ДП "МТП "Усть-Дунайськ" від 17.09.2019 № 683/01/07-19, в якому підприємство зазначило, що на підставі Договору про надання послуг від 27.12.2018 № 8Д на території порто- пункту Кілія ДП "МТП Усть-Дунайськ" знаходиться технологічне устаткування ТОВ "Давос-Агро", а саме: вагова під літ. "С", зернопереробний комплекс під літ. "Ц" та ангар під літ. "Ч", та просило ТОВ "Давос-Агро" надати копії документів, які підтверджують право власності чи користування на таке майно.

5. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

5.1. Ухвалою Верховного Суду від 03.07.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі № 916/2925/21.

У судовому засіданні 22.08.2023 оголошувалася перерва з розгляду касаційної скарги ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі № 916/2925/21.

Для забезпечення єдності судової практики, з урахуванням необхідності повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи № 916/1828/22 у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи, з метою забезпечення своєчасного судового захисту.

5.2. Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

5.3. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.

5.4. Пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.5. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

Так, касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не дотрималися вимог статей 116, 123, 124, 212, частини 2 статті 134 ЗК України, статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, від 18.01.2021 у справі № 264/7200/18, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 02.12.2020 у справі № 923/713/19, від 27.02.2018 у справі № 918/313/17. Крім того, скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував положення пунктів 4, 12 частини 1 статті 1 та частини 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України" та не врахував висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 916/977/19.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Постанова Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" до Фізичної особи - підприємця Депи Тетяни Михайлівни про усунення перешкод у користуванні Добротвірським водосховищем шляхом заборони здійснення рибогосподарської діяльності в водосховищі, а також у прибережній захисній смузі водосховища шириною 100 метрів. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, зокрема, що власник або титульний володілець, в якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, має право звернутися з негаторним позовом до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 923/713/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Фізичної особи - підприємця Сінькевич Тетяни Вікторівни до Фізичної особи - підприємця Тарана Миколи Анатолійовича, Фізичної особи - підприємця Таран Любові Василівни про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, зокрема, що за змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. При цьому, факт такого використання, встановлюється на момент перевірки щодо суб`єкта, який здійснює таке використання, або власника.

Колегія суддів також установила, що постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Районної громадської організації "Клуб "Козак" про повернення земельної ділянки. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, зокрема, що відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Розглянувши доводи скаржника, проаналізувавши наведені висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає таке.

Як зазначалося вище, господарські суди попередніх інстанцій установили, що 01.07.2003 між ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (орендодавець) та Фірмою "ДАВОС" (орендар) було укладено договір оренди державного майна, згідно з пунктом 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме: частину відкритої площі, покритої дорожніми плитами загальною площею 2 500,00 кв. м під зернову лінію № 1, розташованої за адресою: м. Кілія, вул. Железнякова, 4, яка знаходиться на балансі ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (Кілійський вантажний портовий пункт), вартістю 68 182,00 грн, яка визначена згідно з експертною оцінкою.

19.08.2003 між Фірмою "ДАВОС" (продавець) та Граммою Олександром Володимировичем (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами пункту 1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця комплекс тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1, розташований на території ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", що складається з таких об`єктів: ангар загальною площею 521,5 кв. м, вагова (операторська та вагова платформа) загальною площею 86 кв. м; естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання загальною площею 365 кв. м.

08.07.2019 проведено державну реєстрацію ТОВ "Зерновий термінал Кілія", про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис № 15561020000070714.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Зерновий термінал Кілія", оформленим протоколом від 18.09.2019 № 17/09, вирішено збільшити статутний капітал товариства без дотримання пропорцій учасників товариства; затвердити внесення додаткового вкладу від учасника товариства - ОСОБА_1 у виді: комплексу тимчасових будівель та споруд зернової лінії № 1, розташованих на території ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", який складається з таких об`єктів: будівля ангару під літ. "Ч" (одноповерхова арочна, каркасна споруда прямокутної форми загальною площею 521,5 кв. м, висотою 11 м); будівля вагової під літ. "С" (одноповерхова споруда з технологічним напрямком, яка складається з двох частин: операторської площею 9,29 кв. м, висотою 2,3 м та навісу, де розташована вагова платформа, площею 76,41 кв. м, висотою 4,3 м, загальною площею тимчасової споруди - 85,7 кв. м); будівля зернопереробного комплексу під літ. "Ц" (естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання, прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається з декількох частин: пульт керування, підйомна платформа, прийомний бункер, дві рампи (в`їзд-виїзд), висота підйомної - 1,8 м, висота приміщення, де розташований прийомний бункер - від 4 до 4,6 м, висота приміщення, де розташований пульт керування - 3,1 м, висота рампи (в`їзд-виїзд) - 1,8 м, загальною площею тимчасової споруди - 364,5 кв. м (оцінка та вартість переліченого майна складає 3 420 000,00 грн); ваги автомобільні, модель А-30 (0,5-30 тонн), заводський номер б/н - 1 шт, вантажно-розвантажувальне обладнання, що складається з: розвантажувача автомобілів У15-УРАГ вантажопідйомністю до 50 тонн - 1 шт, норії "НЦ-100" висотою 30 м - 1 шт, прийомного бункера - 1 шт, транспортерної лінії у напрямках "Ангар", "Склад №1/№2", "На воду" загальною довжиною 125 м (оцінка та вартість переліченого майна становить 1 462 400,00 грн).

При цьому господарські суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Зерновий термінал Кілія" на праві приватної власності належить, зокрема, будівля вагової (під літ. "С") (одноповерхова споруда з технологічним напрямком і складається із двох частин: операторська - площею 9,29 кв. м, висотою 2,3 м та навіс, де розташована вагова платформа, площею 76,41 кв. м, висотою 4,3 м, загальною площею тимчасової споруди - 85,7 кв. м); будівля зернопереробного комплексу (під літ. "Ц") (естакада для розміщення вантажно-розвантажувального обладнання, прямокутна різнорівнева каркасна споруда, що складається із декількох частин: пульт керування підйомна платформа, прийомний букер, дві рампи (в`їзд-виїзд), висота підйомної - 1,8 м, висота приміщення, де розташований пульт керування, - 3,1 м, висота рампи (в`їзд-виїзд) - 1,8 м, загальною площею - 364,5 кв. м, які мають ознаки некапітальної споруди і розташовані на території земельної ділянки, що знаходиться у користуванні ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", і така обставина встановлена у рішенні Господарського суду в Одеській області від 24.11.2021 у справі № 916/2514/21, яке набрало законної сили.

З урахуванням викладеного суди констатували, що 01.07.2003 між ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" та Фірмою "ДАВОС" укладено договір оренди, яким попередньому власнику рухомого майна було надано в оренду частину площі, покритої дорожніми плитами, саме для будівництва зернової лінії, на якій в тому числі розташовані вагова, навантажувально-розвантажувальний комплекс.

Таким чином, суди встановили, що у діях ТОВ "Зерновий термінал Кілія" відсутні обставини, які би свідчили про факт саме самовільного зайняття спірної земельної ділянки, з урахуванням, зокрема, існування обставин неврегулювання питання щодо користування земельною ділянкою співвласниками майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці.

За таких обставин господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що, зважаючи на правомірне набуття ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у власність рухомого майна, обставина щодо укладення договору оренди з попереднім власником такого майна виключає обставину самовільного зайняття земельної ділянки шляхом спорудження на ній спірного майна.

Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не дотрималися вимог статей 116, 123, 124, 212, частини 2 статті 134 ЗК України, статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та не врахували висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, від 02.12.2020 у справі № 923/713/19, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16.

Крім того, колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 916/977/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіспорт" до Державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" про визнання договору укладеним. У зазначеній постанові Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень про те, що обов`язок укласти договір про надання послуг з доступу до об`єктів портової інфраструктури на підставі частини 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України" має тлумачитися сторонами як обов`язок укладення договорів, предметом яких є саме технологічно пов`язані об`єкти портової інфраструктури, визначені згідно із Законом України "Про морські порти України", а не будь-яке майно суб`єктів господарювання. Таким чином, укладення договору є обов`язковим для сторін на підставі норм наведеного Закону та відповідно застосування частин 5 та 7 статті 181 ГК України щодо врегулювання розбіжностей стосується лише тих випадків, коли предметом такого договору є безпосередньо технологічно пов`язані об`єкти портової інфраструктури визначені згідно із Законом України "Про морські порти України".

З урахуванням наведених доводів скаржника колегія суддів зазначає, що як установили господарські суди, рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного суду від 03.08.2022, позов ТОВ "Зерновий термінал Кілія" задоволено частково; усунуто перешкоди у здійсненні ТОВ "Зерновий термінал Кілія" права користування своїм майном шляхом зобов`язання ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" утриматися від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у праві проходу, проїзду через прохідну літ. "Т" загальною площею 20,8 м2, що входить до складу 83/100 частин будівель та споруд, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.12.2021 № 288463013, на територію портового пункту Кілія філії "Усть-Дунайськ" ДП "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту "Усть-Дунайськ"), розташованого за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4; визнано укладеним між ТОВ "Зерновий термінал Кілія" та ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" договір про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури в редакції, викладеній у резолютивній частині рішення.

Під час перегляду справи № 916/3971/21 апеляційним господарським судом встановлено, що 10.06.2021 між ДП "Адміністрація морських портів України" (адміністрація) та ТОВ "Зерновий термінал Кілія" (портовий оператор) було укладено договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу(ів) № 44-П-АМПУ-21, який є чинним та діє до 31.12.2022, та зазначив, що, беручи до уваги відомості про основні та допоміжні види господарської діяльності ттовариства, згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 15.06.2021, у позивача наявний правовий статус портового оператора відповідно до Закону України "Про морські порти України" від 17.05.2012 №4709-VI (з наступними змінами та доповненнями).

Водночас колегія суддів враховує, що Верховним Судом в касаційному порядку переглядалися судові рішення у справі № 916/3971/21. Так, постановою Верховного Суду від 18.10.2022 закрито касаційне провадження у справі № 916/3971/21 за касаційною скаргою ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" на рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України. У решті касаційну скаргу ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 у справі № 916/3971/21 залишено без змін.

З урахуванням установлених обставин у господарських справах № 916/2514/21, 916/3971/21, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що майно, яке належить ТОВ "Зерновий термінал Кілія" на праві власності, використовується ним як портовим оператором.

Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував положення пунктів 4, 12 частини 1 статті 1 та частини 3 статті 18 Закону України "Про морські порти України" та не врахував висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 916/977/19.

Крім того, колегія суддів враховує, що частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 915/1912/19, від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, від 29.01.2020 у справі № 927/83/19.

Господарські суди попередніх інстанцій установили, що настання наслідків у вигляді знесення майна ТОВ "Зерновий термінал Кілія" не відповідало би критеріям щодо втручання у право мирного володіння майном відповідача.

Отже, Верховний Суд з урахуванням установлених фактичних обставин у цій справі, проаналізувавши судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень, установив, що оскаржувані судові рішення в цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник.

Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги посилання скаржника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № 264/7200/18 та від 27.02.2018 у справі № 918/313/17 з огляду на таке.

Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 18.01.2021 у справі № 264/7200/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Маріупольської міської ради до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Суди у справі № 264/7200/18 установили факт самовільного розташування відповідачем на земельній ділянці житлової та громадської забудови будівлі геометричними розмірами 7,23 м Х 6,07 м, загальною площею 0,0044 га, на вулиці Літакова, 50 у місті Маріуполі Донецької області.

Крім того, колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 918/313/17, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради та Державно-комунального підприємства "Міське об`єднання парків культури та відпочинку м. Рівного" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люкс Хаус Груп" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

У справі № 918/313/17 спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що, на думку заступника керівника Рівненської місцевої прокуратури, Товариство з обмеженою відповідальністю "Люкс Хаус Груп" самовільно зайняло земельну ділянку. Господарські суди, розглядаючи справу № 918/313/17 по суті позовних вимог, установили факт незаконного використання частини земельної ділянки, шляхом замощення її плиткою, гравієм та піском. Таким чином, господарські суди, як у справі № 264/7200/18 та і у справі № 918/313/17 установили обставини, з наявністю яких законодавство пов`язує звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Натомість у справі № 916/2925/22, яка розглядається, господарські суди встановили, що у діях ТОВ "Зерновий термінал Кілія" відсутні обставини, які би свідчили про факт саме самовільного зайняття земельної ділянки, з урахуванням, зокрема, існування обставин неврегулювання питання щодо користування земельною ділянкою співвласниками майна, яке знаходиться на спірній земельній ділянці. При цьому суди врахували правомірність набуття ТОВ "Зерновий термінал Кілія" у власність рухомого майна та зазначили, що обставина щодо укладення договору оренди з попереднім власником такого майна виключає обставину самовільного зайняття земельної ділянки шляхом спорудження на ній ангару.

Отже, наведені установлені фактичні обставини у цій справі № 916/2925/22 свідчать про те, що правовідносини у справах № 264/7200/18, № 918/313/17, на які посилається скаржник, є неподібними зі справою № 916/2925/22, що розглядається, з огляду на відмінні установлені фактичні обставини у цих справах, що впливають на зміст відповідних правовідносин та їх матеріально-правове регулювання.

Таким чином, Верховний Суд констатує, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

5.6. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зміст наведеної норми права свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.

ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 14.1.72, 269.1 Податкового кодексу України у випадку незаконного розміщення тимчасових споруд на земельній ділянці державної власності.

Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не посилалися на положення статей 14.1.72, 269.1 Податкового кодексу України, не мотивували свої рішення цими положеннями та не застосовували зазначені норми. При цьому колегія суддів зазначає, що приписи Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони регулюють відносини, пов`язані із встановленням, зміною та скасуванням податків і зборів в Україні, визначають перелік податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів і повноваження їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю та інших адміністративних функцій, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

При цьому, оскаржуючи судові рішення у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не навів доводів та не обґрунтував необхідність формування в цьому випадку єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування положень Податкового кодексу України в земельних правовідносинах.

Отже наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цих підстав.

5.7. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Скаржник вважає, що господарські суди попередніх інстанцій не дослідили докази у справі в їх сукупності стосовно незаконності дій ТОВ "Зерновий термінал Кілія" щодо використання земельної ділянки державної форми власності без належної правової підстави.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин необґрунтованими є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.04.2023 у справі № 911/2809/21, від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 28.02.2023 у справі № 914/1377/22, від 07.03.2023 у справі № 914/3593/21.

Доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд не надав оцінки аргументам позивача, спростовуються змістом оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду.

Крім того, Верховний Суд не може взяти до уваги доводи скаржника про те, що господарський суд першої інстанції необґрунтовано поновив відповідачу строк на подання відзиву та доказів, оскільки вирішення питання щодо поновлення строку на вчинення процесуальних дій перебуває в межах дискреційних повноважень суду. В цьому випадку господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для поновлення строку на подання відзиву та доказів, та діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законодавством.

При цьому Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З огляду на це посилання скаржника на ухвалу Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 916/2774/20 не може бути взяте до уваги колегією суддів.

Щодо доводів скаржника про встановлення господарськими судами обставин справи на підставі неналежних та недопустимих доказів Верховний Суд зазначає таке. Під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд зазначає, що ГПК України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, згідно з принципами рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7 13 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 30.08.2022 у справі № 925/778/19, від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Згідно зі статтею 77 ГПК України України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що судам слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 30.08.2022 у справі № 925/778/19, від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Верховний Суд зазначає, що недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 911/1411/19, від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.

Верховний Суд звертає увагу на те, що крім наведення доводів про недопустимість доказів, скаржник повинен довести, що на підставі таких доказів встановлено фактичні обставини, що вплинули на вирішення спору по суті.

Водночас колегія суддів не може взяти до уваги доводи скаржника про недопустимість доказів, поданих відповідачем з додатковими письмовими поясненнями від 28.09.2022, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи, а відповідні докази засвідчені належним чином.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що скаржником не доведено того факту, що судами для встановлення обставин, що мають суттєве значення, застосовані недопустимі докази у справі.

При цьому деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі, а тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.

Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.05.2023 у справі № 916/2925/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено та підписано у розумні строки з урахуванням перебування головуючого судді Волковицької Н. О. на лікарняному.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. С. Міщенко

С. К. Могил