Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 913/527/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуючої, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр "Україна"

на рішення Господарського суду Луганської області від 29.03.2023

(суддя Косенко Т. В.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2023

(судді Плахов О. В., Бородіна Л. І., Лакіза В. В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр "Україна" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-розважальний центр "Україна"

про стягнення 1 000 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. У серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт" (далі - ТОВ ФК "Форінт", позивач) звернувся до Господарського суду Луганської області з позовними вимогами про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр "Україна" (далі - ТОВ "Кінотеатр "Україна", відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-розважальний центр "Україна" (далі - ТОВ "ТРЦ "Україна", відповідач-2) частини боргу за тілом кредиту відповідно до кредитного договору від 20.04.2007 № 0420/03 у сумі 1 000 000,00 грн.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач (як новий кредитор) зазначив про неналежне виконання ТОВ "Кінотеатр "Україна" зобов`язань за кредитним договором від 20.04.2007 № 0420/03, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість з повернення тіла кредиту, яка складає 22 607 100,00 грн.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. ТОВ "КБ "Актив-банк" (далі - банк) та ТОВ "Кінотеатр "Україна" (далі - позичальник) 20.04.2007 уклали кредитний договір (невідновлювальна лінія, юридична особа) №0420/03 (з наступними змінами та доповненнями), за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 23 777 100,00 грн, а позичальник зобов`язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором, а саме згідно додатку № 2 до цього договору (пункт 2.1 кредитного договору в редакції додаткового договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 19.04.2013).

2.2. Відповідно до пункту 5.2.1 кредитного договору (в редакції додаткового договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 22.04.2014) проценти за користування кредитом нараховуються в розмірі 14 % річних. Нарахування процентів. Сума процентів, що підлягають сплаті, нараховуються щоденно за поточний день на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом станом на кожен день і за фактичну календарну кількість днів користування кредитом з дня надання кредиту (включаючи цей день) по день повного погашення заборгованості за кредитом (не враховуючи цей день), якщо інше не передбачено умовами цього договору. Нарахована сума процентів сплачується за наступним графіком та в день повного погашення кредиту: за період з 01.04.2014 до 30.06.2014 - не пізніше 01.07.2014, за період з 01.07.2014 до 30.09.2014 - не пізніше 01.10.2014, за період з 01.10.2014 до 31.12.2014 - не пізніше 01.01.2015, за період з 01.01.2015 до 31.03.2015 - не пізніше 01.04.2015, за період з 01.04.2015 до 30.06.2015 - не пізніше 01.07.2015, за період з 01.07.2015 до 30.09.2015 - не пізніше 01.10.2015, за період з 01.10.2015 до 31.12.2015 - не пізніше 01.01.2016, за період з 01.01.2016 до 31.03.2016 - не пізніше 01.04.2016, за період з 01.04.2016 до 30.06.2016 - не пізніше 01.07.2016, за період з 01.07.2016 до 30.09.2016 - не пізніше 01.10.2016, за період з 01.10.2016 до 31.12.2016 - не пізніше 01.01.2017, за період з 01.01.2017 до 31.03.2017 - не пізніше 01.04.2017, за період з 01.04.2017 до 30.06.2017 - не пізніше 01.07.2017, за період з 01.07.2017 до 30.09.2017 - не пізніше 01.10.2017, за період з 01.10.2017 до 31.12.2017 - не пізніше 01.01.2018, за період з 01.01.2018 до 31.03.2018 - не пізніше 01.04.2018, за період з 01.04.2018 до 30.06.2018 - не пізніше 01.07.2018, за період з 01.07.2018 до 30.09.2018 - не пізніше 01.10.2018, за період з 01.10.2018 до 24.12.2018 - не пізніше 25.12.2018. Погашення нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом за період з 01.06.2012 до 31.03.2013 включно сплачуються за графіком згідно додатку № 1 до цього договору.

2.3. За додатковим договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 22.04.2014 сторони дійшли згоди додаток № 1 та додаток № 2 до договору викласти в редакції додатку № 1 та додатку № 2 відповідно до цього додаткового договору про внесення змін та доповнень до договору.

2.4. Згідно з пунктом 6.1 кредитного договору (в редакції додаткового договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 19.04.2013) позичальник зобов`язаний повернути кредит в повному розмірі згідно графіку погашення кредиту за кредитним договором (додаток № 2 до договору, який є невід`ємною частиною цього договору), але в будь-якому випадку до 25.12.2018.

2.5. У відповідності до пункту 13.2 кредитного договору (в редакції додаткового договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 19.04.2013) банк має право у будь-який час відступити всі або частину своїх прав і вигод за цим договором, а також за угодами про забезпечення, будь-якій третій особі і повідомити такому реальному або потенційному цесіонарію, або іншій особі, будь-яку інформацію про позичальника та третіх осіб, з якими укладено угоди про забезпечення, яка необхідна.

2.6. У додатку № 2 до кредитного договору (в редакції додаткового договору про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 22.04.2014) "Графік погашення заборгованості згідно кредитного договору від 20.04.2007 № 0420/03" сторони визначили кінцевий термін сплати, суму заборгованості за кредитом (зменшення ліміту), залишок заборгованості на кінець періоду, зокрема до 30.09.2018 ТОВ "Кінотеатр "Україна" має бути сплачено 300 000,00 грн, залишок заборгованості складе 12 407 100,00 грн, до 31.10.2018 ТОВ "Кінотеатр "Україна" має бути сплачено 300 000,00 грн, залишок заборгованості складе 12 107 100,00 грн, до 30.11.2018 ТОВ "Кінотеатр "Україна" має бути сплачено 300 000,00 грн, залишок заборгованості складе 11 807 100,00 грн, до 25.12.2018 ТОВ "Кінотеатр "Україна" має бути сплачено 11 807 100,00 грн.

2.7. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 23.02.2009 ТОВ "ТРЦ "Україна" (далі - поручитель) та ВАТ "КБ "Актив-банк" (далі - банк) уклали договір поруки (зі змінами та доповненнями), за умовами якого поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність з ТОВ "Кінотеатр "Україна" за кредитним договором № 0420/03 (невідновлювальна кредитна лінія, юридична особа) від 20.04.2007 (а також будь-якими змінами і доповненнями до нього, в тому числі стосовно зміни процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту тощо) у вигляді своєчасного, не пізніше 25.12.2018, повернення кредиту у сумі 23 777 100,00 грн, сплати відсотків за користування кредитом в строки, на умовах, в порядку та з періодичністю, передбаченими кредитним договором, із розрахунку 14 % річних, відшкодуванням збитків, сплати комісій, пені та штрафів у випадках та розмірах, передбачених кредитним договором (пункт 1.1 договору поруки в редакції додаткового договору про внесення змін та доповнень до договору поруки від 24.04.2013).

2.8. Відповідно до пункту 2.1 договору поруки поручитель приймає на себе зобов`язання при невиконанні позичальником з будь-яких причин зобов`язань перед банком, у терміни і на умовах, що обумовлені кредитним договором, за письмовим повідомленням банку або самостійно погасити: заборгованість по кредиту (пункт 2.1.1 договору); нараховані відповідно до умов кредитного договору проценти за користування кредитом, неустойку, штрафи і виконати інші зобов`язання, що випливають з кредитного договору, шляхом перерахування коштів на рахунок, зазначений банком у письмовому повідомленні або повідомлений усно (пункт 2.1.2 договору).

2.9. У пункті 4.1 договору поруки сторони передбачили, що договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання позичальником (або поручителем) зобов`язань перед банком по кредитному договору.

2.10. На виконання умов кредитного договору банк надав позичальнику на підставі його клопотань та листів кредит в загальній сумі 23 777 100,00 грн, який позичальник своєчасно не повернув.

2.11. За результатами електронного аукціону з реалізації прав вимоги за кредитним договором від 20.04.2007 № 0420/03, який відбувся 27.06.2019, ПАТ "КБ "Актив-Банк" (далі - банк) та ТОВ "ФК "Форінт" (далі - новий кредитор) 17.07.2019 уклали договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №52-UA-EA-2019-06-03-000016-b, за умовами якого новий кредитор набув право вимоги до позичальника за кредитним договором від 20.04.2007 № 0420/03.

2.12. ПАТ "КБ "Актив-Банк" (далі - цедент) та ТОВ "ФК "Форінт" (далі - цесіонарій) 17.07.2019 уклали договір про відступлення прав вимоги за договором поруки, який не посвідчено нотаріально, відповідно до умов якого цесіонарій набув право вимоги до поручителя за договором поруки від 23.02.2009.

2.13. Позивач зазначив, що після відступлення прав вимоги відповідачі заборгованість за кредитним договором не погасили, що і стало підставою для звернення 05.08.2021 з позовом до відповідачів про стягнення солідарно частини боргу за тілом кредиту по кредитному договору від 20.04.2007 № 0420/03, в сумі 1 000 000,00 грн.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. Господарський суд Луганської області рішенням від 29.03.2023 задовольнив позов.

3.2. Суд виходив з того, що ТОВ "Кінотеатр "Україна" не дотримало строків повернення кредитних коштів, доказів погашення вказаної заборгованості суду не надало, також матеріали справи не містять доказів на підтвердження погашення кредиту поручителем - ТОВ "ТРЦ "Україна".

3.3. Східний апеляційний господарський суд постановою від 19.06.2023 залишив зазначене рішення суду першої інстанції без змін.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 04.07.2023 ТОВ "Кінотеатр "Україна" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Луганської області від 29.03.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 (повний текст складений та підписаний 21.06.2023), в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та відмовити у позові повністю.

4.2. Зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували статті 516 517 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 569/11947/15-ц щодо відсутності підстав сплачувати позивачу суму заборгованості у зв`язку з неповідомленням відповідача-1 про заміну кредитора у зобов`язанні.

4.3. Скаржник також посилається на те, що суди відхилили його доводи про те, що уклавши 19.04.2013 додатковий договір сторони встановили умови кредитного договору на наступні майбутні кредитні транші, а не на надані раніше за договором від 20.04.2007, наслідком чого є неправильна оцінка доказів та обставин справи.

4.4. Посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій невірно застосували Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", оскільки не врахували, що окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації), починаючи з 07.04.2014, а тому укладений сторонами 22.04.2014 додатковий договір є нікчемним відповідно до статті 13 цього Закону. Крім того, суди не встановили, що, знаходячись на окупованій території, відповідачу-1 було заборонено здійснювати будь-яку господарську діяльність в тому числі погашення кредитів.

4.5. Вказує також, що суди попередніх інстанцій дійшли невірного висновку про звернення позивача до суду з даним позовом в межах позовної давності, оскільки строк повернення кредиту слід обраховувати, виходячи з умов кредитного договору від 20.04.2007 з урахуванням додаткового договору від 20.04.2012, а саме - 19.04.2013. Скаржник обґрунтовує, що встановлений сторонами строк повернення кредиту 25.12.2018 був визначений в додатковому договорі від 22.04.2014, який є нікчемним, а додатковий договір від 19.04.2013 укладений на майбутні транші, а не на надані раніше за договором від 20.04.2007, а тому кінцевий строк повернення кредиту має обчислюватися саме виходячи з договору від 20.04.2007 з урахуванням додаткового договору від 20.04.2012.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Позивач та відповідач-2 правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

6.3. Отже, за кредитним договором обов`язку кредитодавця передати позичальнику грошові кошти кореспондує обов`язок позичальника повернути кредитодавцю грошові кошти, а також сплатити проценти, якщо це передбачено договором.

6.4. Таким чином, кредитний договір вважається виконаним в момент повернення позичальником грошових коштів, а також сплати процентів, якщо це передбачено договором.

6.5. Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, за умовами пункту 1.1 кредитного договору від 20.04.2007 розмір кредиту не перевищує 6 000 000,00 грн. В подальшому сторонами вносилися зміни до договору в частині збільшення ліміту кредитної лінії, про що укладалися відповідні договори про внесення змін до кредитного договору (договори від 20.07.2007, 28.08.2007, 11.09.2007, 30.12.2008, 30.04.2009, 31.03.2010).

6.6. В пункті 1.2 кредитного договору сторони передбачили строк погашення кредиту - не пізніше 19.04.2010. Договором про внесення змін від 11.09.2007 до кредитного договору сторони змінили кінцевий строк погашення заборгованості - не пізніше 19.06.2013, а додатковою угодою від 18.07.2008 - не пізніше 19.04.2013.

6.7. Сторонами 19.04.2013 укладено додатковий договір про внесення змін та доповнень, яким кредитний договір від 20.04.2007 № 0420/03 викладено в новій редакції. Додатковим договором від 19.04.2013, зокрема встановлено розмір кредиту, який надається позичальнику - 237 777 100,00 грн (пункт 2.1 договору) та строк повернення кредиту - до 25.12.2018 (пункт 6.1 договору). Умовами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 кредитного договору в редакції додаткового договору сторони передбачили, що погашення процентів за користування коштами кредиту в квітні 2013 року позичальник здійснює до 15.05.2013 включно. Погашення нарахованих та несплачених процентів за користування кредитними коштами за період з 01.06.2012 по 31.03.2013 включно за графіком згідно додатку № 1 до цього договору.

6.8. В додатку № 1 до кредитного договору "Графік погашення нарахованих та несплачених процентів за період з 01.06.2012 до 31.03.2013 включно згідно кредитного договору від 20.04.2007 № 0420/03" сторони передбачили відповідний графік погашення нарахованих та несплачених процентів за період з 01.06.2012 до 31.03.2013 включно, який фактично передбачає розстрочення погашення існуючої заборгованості за процентами з 31.05.2013 до 31.12.2015 у загальній сумі 1 826 317,33 грн. В додатку № 2 до кредитного договору "Графік погашення заборгованості згідно кредитного договору від 20.04.2007 № 0420/03" сторони передбачили відповідний графік погашення заборгованості за кредитом, який фактично передбачає розстрочення погашення вже існуючої заборгованості за наданим кредитом в сумі 23 777 100,00 грн.

6.9. Суди попередніх інстанцій встановили, що матеріалами справи підтверджується надання відповідачу-1 в період з 23.04.2007 до 28.10.2010 грошових коштів у вигляді кредиту на загальну суму 23 777 100,00 грн. При цьому, як встановлено судами, нових кредитних платежів банком за договором від 19.04.2013 більше не здійснювалося і вказана сума коштів, про яку зазначено в додатковому договорі від 19.04.2013 не є новим кредитом, оскільки договором від 19.04.2013 передбачено не умови для видачі нового кредиту, а врегулювано питання погашення вже існуючої заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

6.10. З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на те, що, уклавши 19.04.2013 додатковий договір, сторони встановили умови кредитного договору на наступні майбутні кредитні транші, а не на надані раніше за договором від 20.04.2007. Такі посилання фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

6.11. В подальшому, 22.04.2014 сторони уклали додатковий договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 20.04.2007 № 0420/03, яким сторони внесли зміни в підпункт 5.2.1 пункту 5.2 кредитного договору від 20.04.2007 № 0420/03 в редакції додаткового договору від 19.04.2013, зокрема змінили графік погашення заборгованості за процентами та виклали додаток № 1 та додаток № 2 в новій редакції.

6.12. Так, відповідно до додатку № 1 до кредитного договору "Графік погашення нарахованих та несплачених процентів за період з 01.06.2012 до 31.03.2013 включно згідно кредитного договору від 20.04.2007 № 0420/03" сторони передбачили відповідний графік погашення нарахованих та несплачених процентів за період з 01.06.2012 до 31.03.2013 включно, який фактично передбачає розстрочення погашення існуючої заборгованості за процентами з 31.05.2013 до 31.03.2016 у загальній сумі 1 826 317,33 грн (зокрема в період з 31.05.2013 до 31.12.2013 в сумі 33 000,00 грн щомісячно, в період з 31.01.2014 до 31.03.2015 в сумі 52 500,00 грн щомісячно, в період з 30.04.2015 до 29.02.2016 в сумі 77 500,00 грн щомісячно, до 31.03.2016 в сумі 79 817,33 грн). Відповідно до додатку № 2 до кредитного договору "Графік погашення заборгованості згідно кредитного договору від 20.04.2007 № 0420/03" сторони передбачили відповідний графік щомісячного погашення заборгованості за кредитом, який фактично передбачає розстрочення погашення вже існуючої заборгованості за наданим кредитом у сумі 23 677 100,00 грн в період з 30.06.2013 до 25.12.2018.

6.13. 15.04.2014 Верховною Радою України прийнято Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

6.14. Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (стаття 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

6.15. Статтею 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

6.16. Частиною другою статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначено, що датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.

Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

6.17. Указом Президента України від 07.02.2019 № 32/2019 відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" затверджено "Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях", відповідно до яких місто Луганськ входить до перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях.

6.18. Таким чином, оскільки місто Луганськ відповідно до Указу Президента України від 07.02.2019 № 32/2019 входить до переліку районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, тому місто Луганськ є окупованою Російською Федерацією територією починаючи з 07.04.2014 в розумінні статті 2 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" і, оскільки місцезнаходженням відповідача-1 є місто Луганськ, тому, відповідно, на відповідача-1 розповсюджуються особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території, визначені статтею 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", а саме, правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

6.19. При цьому колегія суддів враховує, що за преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" цей Закон має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України.

6.20. За змістом пояснювальної записки до законопроекту, проект Закону визначає тимчасово окуповану територію, врегульовує правові відносини щодо правового режиму тимчасово окупованої території, діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування на цій території, обмежень свободи пересування, гарантій права власності на нерухоме майно, обмежень (заборони) економічної діяльності на тимчасово окупованій території, встановлює відповідальність за діяльність, яка є колабораційною.

6.21. Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України стосуються усього періоду окупації, що слід враховувати при застосуванні правила незворотності дії в часі нормативно-правового акта.

6.22. Статтею 1 цього Закону визначено конкретну дату, з якої окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) - починаючи з 07.04.2014, з огляду на що, наявні підстави вважати, що правовий режим, встановлений законом, зокрема і статтею 13, розповсюджується і на тих суб`єктів господарювання, місцерозташування яких вже станом на 07.04.2014 є окуповані території.

6.23. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті). У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (абзац другий частини другої статті).

6.24. Враховуючи наведене вище, а також зважаючи на застереження щодо застосування абзацу другого частини другої статті 215 ЦК України, викладене в статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", колегія суддів дійшла висновку, що додатковий договір від 22.04.2014 про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 20.04.2007 № 0420/03 є нікчемним в силу закону, а саме статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", тому відсутні підстави для визнання його недійсним. З огляду на зазначене, доводи скаржника в цій частині є обґрунтованими.

6.25. Як зазначають суди попередніх інстанцій, у заяві про усунення недоліків при поданні позовної заяви позивач вказав, що заявлена ним до стягнення в межах даної справи сума 1 000 000,00 грн є заборгованістю зі сплати щомісячних платежів згідно графіка погашення заборгованості за кредитом з кінцевим терміном сплати до 31.08.2018 з платежу в розмірі 300 000,00 грн - в сумі 300,00 грн, до 30.09.2018 з платежу в розмірі 300 000,00 грн - в сумі 300,00 грн, до 31.10.2018 з платежу в розмірі 300 000,00 грн - в сумі 300,00 грн, до 30.11.2018 з платежу в розмірі 300 000,00 грн - в сумі 300,00 грн, до 25.12.2018 з платежу в розмірі 11 807 100,00 грн - в сумі 998 800,00 грн. Такий графік погашення заборгованості є додатком № 2 до додаткового договору від 22.04.2014.

6.26. Перевіряючи правильність здійснення розрахунку позивача про стягнення заборгованості в сумі 1 000 000,00 грн, суди виходили із "Графіка погашення заборгованості згідно кредитного договору від 20.04.2007 № 0420/03", який є додатком № 2 до додаткового договору від 22.04.2014 (заяви позивача: про усунення недоліків, яка надійшла в суд першої інстанції 24.11.2021 та прийнята ухвалою від 29.11.2021; про долучення до матеріалів справи документів та виправлення помилки, яка надійшла в суд 25.01.2022 та прийнята ухвалою від 31.01.2022).

6.27. Отже, підставою для нарахування заборгованості позивачем визначений договір від 22.04.2014 та суди, відповідно, перевіряли суму заборгованості зі сплати щомісячних платежів та строки її погашення, які визначені у договорі від 22.04.2014. Але, як зазначено вище, додатковий договір від 22.04.2014 є нікчемним, що, в свою чергу свідчить про те, що підстави для нарахування заборгованості зі сплати щомісячних платежів за додатковим договором від 22.04.2014, відповідно, відсутні.

6.28. Таким чином, зважаючи на наведене вище, строки погашення заборгованості зі сплати щомісячних платежів слід визначати відповідно до умов кредитного договору, який є дійсним, тобто таким, що укладений відповідно до чинного законодавства.

6.29. Водночас, судами не досліджувалися та не встановлювалися фактичні обставини справи щодо строків погашення заборгованості зі сплати щомісячних платежів за кредитним договором, який укладений відповідно до чинного законодавства та, як наслідок, не встановлений дійсний розмір заборгованості.

6.30. Під час розгляду справи відповідачем-1 заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача і, задовольняючи позовні вимоги суди відхилили доводи заяви відповідача-1 виходячи з того, що строк звернення до суду з позовом не сплив, зважаючи на встановлені у договорі від 22.04.2014 строки погашення заборгованості зі сплати щомісячних платежів.

6.31. Однак, оскільки розмір заборгованості та строки її погашення по кожному платежу суди попередніх інстанцій визначали за договором від 22.04.2014, який є нікчемним та не встановлювали обставин справи і не перевіряли строки погашення заборгованості по кожному з платежів за кредитним договором, який укладений відповідно до чинного законодавства, про що було зазначено вище, тому слід дійти висновку про те, що суди передчасно відхилили доводи заяви відповідача-1 про застосування позовної давності до вимог позивача.

6.32. Таким чином, для вирішення спору у цій справі судам необхідно встановити дійсні строки погашення заборгованості зі сплати щомісячних платежів відповідно до дійсного (який відповідає чинному законодавству) кредитного договору, за результатами чого розглянути заяву відповідача-1 про застосування позовної давності і, в залежності від встановленого, дійти висновку про наявність або відсутність тих обставин, з якими пов`язані доводи позивача про пропуск позовної давності.

6.33. Колегія суддів позбавлена можливості здійснити перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у справі, оскільки, як вже зазначено, судами не встановлювалися фактичні обставини справи щодо настання строку погашення заборгованості за дійсним кредитним договором, тоді як такі обставини встановлювалися за договором, який є нікчемним. Як наслідок суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відхилення доводів відповідача-1, викладених у заяві про застосування позовної давності до цих вимог. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним (стаття 300 ГПК України).

6.34. Щодо посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що суди не взяли до уваги його доводи про те, що фактично, знаходячись на окупованій території, відповідачу-1 було заборонено здійснювати будь-яку господарську діяльність, в т.ч. погашення кредитів, колегія суддів зазначає, що суди взагалі не застосували до спірних правовідносин приписи Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" і відповідні доводи не розглядали. Тому питання наявності зобов`язання відповідача-1 щодо погашення (сплати) кредитної заборгованості та, відповідно, її стягнення за рішенням суду, підлягає вирішенню судами попередніх інстанцій за результатами встановлення обставин щодо розміру заборгованості відповідача-1 за кредитним договором, укладеним відповідно до чинного законодавства.

6.35. Що стосується посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 569/11947/15-ц в контексті неправильного застосування судами попередніх інстанцій статей 516 517 ЦК України, колегія суддів зазначає, що у вказаній справі вирішувалося питання належного виконання статті 517 ЦК України щодо наявності доказів на підтвердження передачі права вимоги первісного кредитора новому кредиторові і, як наслідок, обґрунтованість заявлених вимог про стягнення заборгованості. У справі, яка розглядається таке питання не було спірним.

6.36. Під час розгляду цієї справи суди встановили, що позивачем не доведено направлення/вручення відповідачам повідомлення про факт заміни кредитора у зобов`язанні. Суди також вірно зазначили, що відповідно до статті 516 ЦК України позивач несе ризик настання для нього несприятливих обставин у зв`язку з неповідомленням боржників про відступлення прав вимоги за договорами.

6.37. Таким чином, наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним.

6.38. При цьому неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору з цих підстав, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про відступлення права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

6.39. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.40. За змістом частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

6.41. У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входять до предмета доказування (не встановили строки погашення заборгованості зі сплати щомісячних платежів відповідно до дійсного (який відповідає чинному законодавству) договору, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про залишення без розгляду заяви відповідача-1 про застосування позовної давності), отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

6.42. З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому суди дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову за наведених у судових рішеннях обставин.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.2. Частиною третьою статті 310 ГПК України встановлено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.3. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у цій справі належить скасувати, оскільки вони ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу - передати на новий розгляд до місцевого господарського суду для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

8. Судові витрати

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кінотеатр "Україна" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Луганської області від 29.03.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 у справі № 913/527/21 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Г. Мачульський

С. Могил