Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.06.2020 року у справі №922/3325/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 922/3325/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Пількова К. М.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.04.2020 і рішення Господарського суду Харківської області від 28.01.2020 у справі

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Вовчанського підприємства теплових мереж про стягнення 515 283,46
грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У жовтні 2019 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Вовчанського підприємства теплових мереж про стягнення 82 929,60 грн - 3 % річних, 287 466,84 грн інфляційних втрат і 144 887,02 грн пені, а всього - 515 283,46 грн.

1.2 В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між ними договору постачання природного газу від
09.09.2016 № 2372/1617-ТЕ-32, в частині своєчасної та повної оплати поставленого природного газу.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

2.1.09.09.2016 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (правонаступником якого є АТ
"НАК "Нафтогаз України"; постачальник) і Вовчанським підприємством теплових мереж (споживач) укладено договір № 2372/1617-ТЕ-32 постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач - оплатити поставлений газ на умовах цього договору.

2.2. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункт 1.2 договору).

2.3. Згідно з пунктом 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) природний газ обсягом до 2 000 тис. м3, а відповідно до додаткової угоди від 31.03.2017 № 2 до зазначеного договору - постачальник зобов'язався передати споживачу з 01.04.2017 по 30.09.2017 (включно) природний газ обсягом до 10 тис. м3.

2.4. Приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання передачі (пункт 3.4 договору).

2.5. Згідно з пунктом 5.2 договору ціна за 1 000 м3 газу на дату укладання договору становить 4 942,00 грн, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20 %. Усього до сплати разом з ПДВ - 5 930,40 грн.

2.6. Відповідно до пункту 6.1. договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

2.7. На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 11 289 192,46 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016, від
30.11.2016, від 31.12.2016, від 31.01.2017, від 28.02.2017, від 31.03.2017 та від 30.04.2017. Акти приймання-передачі природного газу підписано уповноваженими представниками сторін і скріплено їх печатками.

2.8.01.10.2014 між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Державний ощадний банк України") і Вовчанським підприємством теплових мереж на виконання постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" (далі - Постанова № 217) укладено договір банківського рахунку № 2945/3 (у національній валюті).

2.9. На виконання постанови КМУ від 11.05.2005 № 20 сторонами укладено спільні протокольні рішення (т. 1, а. с. 51-70), а саме: спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ № 3142 за рахунок коштів Загального фонду Державного бюджету від 15.12.2016 на суму 1 146
608,87 грн; спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ № 433 за рахунок коштів Загального фонду Державного бюджету від 20.01.2017 на суму 1 094 046,05 грн; спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ № 1222 за рахунок коштів Загального фонду Державного бюджету від 20.02.2017 на суму 1 481 579,51 грн; спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ № 2007 за рахунок коштів Загального фонду Державного бюджету від 22.03.2017 на суму 95 369,09 грн; спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ № 3392 за рахунок коштів Загального фонду Державного бюджету від 22.08.2017 на суму 1 657 315,05 грн; спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ № 4613 за рахунок коштів Загального фонду Державного бюджету від 20.12.2017 на суму 706 921,96 грн.

2.10. Відповідно до довідки по операціях за договором № 2372/1617-ТЕ-32 та наданого позивачем розрахунку, загальна сума оплат за рахунок Державного бюджету склала 6 846 092,56 грн.

2.11. Матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується, що оплата за природний газ здійснювалася як через рахунок зі спеціальним режимом використання, так і грошовими коштами субвенцій на надання пільг та субсидій населенню відповідно до постанови КМУ № 20 від 11.05.2005 та Постанови КМУ № 256 від 04.03.2002.

2.12. На день подачі позову до суду заборгованість відповідача перед позивачем відсутня.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.01.2020 (суддя Сальнікова Г. І.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.04.2020 (колегія суддів: Склярук О. І., Дучал Н. М., Гетьман Р. А.), у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані посиланнями на те, що оплата поставленого відповідачем природного газу за договором № 2372/1617-ТЕ-32 проводилась в порядку та на умовах, визначених постановою КМУ № 217 на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП у відповідності до умов пункту 6.2 договору, а остаточний розрахунок проводився на підставі спільних протокольних рішень відповідно до постанови КМУ № 20, а тому в позивача були відсутні правові підстави для нарахування відповідачу 3 % річних, інфляційних втрат та пені, оскільки судом встановлено, що до матеріалів справи не додано доказів, які підтверджують, що перерахування коштів у спірний період здійснено з порушенням строків, змінених спільними протокольними рішеннями.

Суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. У касаційній скарзі АТ "НАК "Нафтогаз України" не погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями в частині, що стосується нарахування пені, 3 % річних і інфляційних втрат у зв'язку із сплатою коштів із використанням рахунків із спеціальним режимом (постанова КМУ № 217), сплатою коштів у відповідності до постанови КМУ № 256 та сплатою за газ за власні кошти відповідача.

Скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій не врахували, що оплата за поставлений природний газ здійснювалася різними способами, а отже виникають і різні юридичні наслідки щодо зміни строків та умов оплати за поставлений природний газ.

Скаржник стверджує, що судами не враховано умови пункту 6.2 договору № 2372/1617-ТЕ-32, яким передбачено обв'язок відповідача, за відсутності або несвоєчасності надходження грошових коштів через рахунок із спеціальним режимом використання відповідача, сплачувати поставлений природний газ власними коштами, тобто міг впливати на стан розрахунку.

З огляду на викладене, АТ "НАК "Нафтогаз України" просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні 140 579,41 грн пені, 25 040,05 грн - 3 % річних і 123 309,14 грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення зазначеної суми коштів.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Вовчанське підприємство теплових мереж просить залишити законні та обґрунтовані рішення судів попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд у межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

6.3. Відповідно до статей 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

6.4. Згідно зі статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 193 ГК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

6.5. За змістом частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

6.6. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

6.7. За змістом частина 1 статті 612 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

6.8. Згідно з положеннями статті 611 ЦК України та статті 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

6.9. Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

6.10. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 ГК України).

6.11. Згідно з положеннями частин 1, 2, 3 статті 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються частин 1, 2, 3 статті 12 ГК України, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до частин 1, 2, 3 статті 12 ГК України та інших законів.

6.12. Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз", а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами.

6.13. Таке регулювання визначено "Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій", затвердженим постановою КМУ від 11.01.2005 № 20 (далі - Порядок № 20, який діяв на час укладення договору і втратив чинність з 01.01.2018).

6.14. Зі змісту Порядку № 20 вбачається, що держава взяла на себе бюджетне зобов'язання з відшкодування частини витрат теплопостачальних організацій, пов'язаних з виробництвом і постачанням теплової енергії та гарячої води населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме на оплату послуг тепло-, водопостачання.

6.15. Пунктом 6 Порядку № 20 визначено, що органи Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) на підставі платіжних доручень головних розпорядників коштів місцевих бюджетів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг). Розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків (пункт 7 Порядку № 20).

6.16. Таким чином, держава взяла на себе бюджетне зобов'язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

6.17. Пунктом 7 Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

6.18. Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (далі - ПЕК), визначений Порядком, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг.

6.19. Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. А тому на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти.

6.20. Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

6.21. Сторони, підписавши спільні протокольні рішення, погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків.

6.22. Таким чином, для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України необхідно, щоб відповідач здійснив оплату отриманих бюджетних коштів поза межами порядку і строків, визначених спільними протокольними рішеннями.

Зазначений правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 23.09.2019 у справі № 908/885/18 та у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18, від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18 та від 16.10.2020 у справі № 903/918/19.

6.23. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 звернула увагу судів на те, що виходячи із предмета та підстав позову щодо стягнення з теплопостачальної організації пені, 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку із простроченням в оплаті вартості поставки природного газу на користь гарантованого постачальника, а також з урахуванням особливостей правового регулювання спірних правовідносин відповідно до статей 19, 191 Закону України "Про теплопостачання", статей 11, 12, 13 Закону України "Про ринок природного газу", Порядків № 20, № 217, № 256, № 483, до предмета доказування у цій справі входять такі обставини: яку частину оплати за придбаний природний газ у спірний період відповідач-споживач здійснив власними коштами; який розмір вартості поставки газу погашено у спосіб проведення взаєморозрахунків між гарантованим постачальником, споживачем та іншими учасниками розрахунків з боку держави через процедуру, визначену Порядком № 20 та Порядком № 483, шляхом підписання спільних протокольних рішень; чи дотримано відповідачем порядку і строків внесення виділених йому з державного бюджету коштів, як субвенцій, на погашення вартості наданих ним послуг з теплопостачання пільговим категоріям населення відповідно до умов спільних протокольних рішень; чи допущено відповідачем порушення строків виконання договірних зобов'язань в частині оплати власними грошовими коштами вартості придбаного газу за кожним з актів приймання-передачі природного газу у визначений позивачем спірний період.

6.24. Судами встановлено, що розрахунки між сторонами договору від 09.09.2016 № 2372/1617-ТЕ-32 здійснювалися двома способами: за рахунок коштів державного бюджету у відповідності до встановлених КМУ Порядків № 20, № 256, № 332 та коштами, які перераховувалися відповідачем на користь позивача виключно з рахунку зі спеціальним режимом використання у відповідності до пункту 6.2 договору № 2372/1617- ТЕ-32.

6.25. При цьому суди виходили з того, що позивачем нарахування пені, інфляційних витрат та 3 % річних зроблено на суми, що були перераховані за рахунок коштів Державного бюджету у відповідності до встановлених порядків передбачених постановою КМУ від 11.02.2005 № 20, постановою КМУ від 04.03.2002 № 256, постановою КМУ від 18.05.2017 № 332.

6.26. Відповідно до положень частини 1 статті 191 Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.

6.27. На виконання вимог статті 191 Закону України "Про теплопостачання" КМУ прийнято постанову від 18.06.2014 № 217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки" (далі - Порядок № 217).

6.28. Пунктом 1 Порядку № 217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.

6.29. Отже, положеннями Порядку № 217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

6.30. Разом з тим, Порядок № 217 не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/16072/16 та 27.02.2020 у справі № 921/12/19.

6.31. Аналіз приписів статті 191 Закону України "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку № 217 дозволяє дійти висновку, що Порядком № 217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

6.32. Водночас, положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

6.33. Визначений Порядком № 217 (пункти 8,9,13,14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов'язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов'язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

6.34. Отже, положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини 2 статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат.

6.35. Такий порядок застосування відповідальності за порушення договірних зобов'язань до теплопостачальної організації, як суб'єкта господарювання у сфері теплопостачання, узгоджується з положеннями статей 78, 265 ГК України щодо здійснення відповідачем господарської діяльності з виробництва теплової енергії із залученням на підставі договору поставки, укладеного з позивачем, як гарантованим постачальником, природного газу як енергоресурсу, з якого виготовляється теплова енергія, із зобов'язаннями щодо оплати вартості поставленого товару (газу), яке має бути виконано у строки, погоджені сторонами у договорі поставки природного газу, незалежно від обставин несвоєчасного виконання кінцевими споживачами зобов'язань щодо оплати вартості спожитої теплової енергії, поставленої відповідачем на підставі договорів постачання теплової енергії. Відповідач у силу статті 42 ГК України під час здійснення господарської діяльності несе підприємницький ризик, у тому числі щодо несвоєчасності розрахунків із ним його контрагентами (споживачами теплової енергії, виробленої з ресурсу позивача).

6.36. Суд зазначає, що пунктом 6.2. договору № 2372/1617-ТЕ-32 сторони погодили, що споживач в будь-якому випадку зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору, у разі якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу.

Пунктом 6.1 договору № 2372/1617-ТЕ-32 сторони визначили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови КМУ від
11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

6.37. Отже, сторони спору у договорі № 2372/1617-ТЕ-32 визначили порядок та умови проведення розрахунків за переданий позивачем відповідачу природний газ і передбачили обов'язок відповідача здійснити своєчасний розрахунок незалежно від обставин надходження на відкритий відповідачем як теплопостачальною організацією в уповноваженому банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання грошових коштів кінцевих споживачів як оплати вартості теплової енергії, виробленої відповідачем із природного газу позивача.

6.38. Судами встановлено, що загальна вартість переданого позивачем відповідачу природного газу на виконання умов договору № 2372/1617-ТЕ-32 становить 11 289
192,46 грн, а загальна сума оплат за рахунок Державного бюджету склала 6 846
092,56 грн.

6.39. Разом з тим дійшовши висновку про відсутність підстав для задоволення позову, суди не надали оцінки обставинам дотримання відповідачем строків сплати різниці вартості природного газу в сумі 4 443 099,90 грн, обмежившись посиланнями на проведення відповідачем розрахунків на умовах, визначених постановою КМУ № 217 з дотриманням умов пункту 6.2 договору № 2372/1617-ТЕ-32.

6.40. При цьому зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається мотивів з яких виходили суди зазначивши про проведення відповідачем розрахунків на умовах, визначених постановою КМУ № 217, а саме чи враховано судами те, що положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків за договором постачання природного газу та не позбавляють споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність.

6.41. Суди не досліджували наданого позивачем до позовної заяви розрахунку пені, інфляційний втрат та 3 % річних на предмет визначених позивачем періодів нарахування заявлених до стягнення з відповідача спірних сум, не перевірили на підставі належних доказів, чи мало місце прострочення відповідача в оплаті боргу за поставлений природний газ у визначені позивачем періоди, зважаючи на обставини часткової оплати відповідачем заборгованості відповідно до спільних протокольних рішень, а частково за власні кошти та дійшли передчасних висновків про відмову в позові без повного, об'єктивного та всебічного з'ясування фактичних обставин справи в їх сукупності відповідно до вимог статей 86, 269 ГПК України.

6.42. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, позивач не погоджується з ухваленими у справі судовими рішеннями в частині, що стосується нарахування штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку зі сплатою коштів із використанням рахунків із спеціальним режимом на підставі постанови КМУ № 217, сплатою коштів у відповідності до постанови КМУ № 256 та сплатою за газ за власні кошти відповідача. Скаржник наголошує, що оплата за поставлений природний газ здійснювалася різними способами, а отже виникають і різні юридичні наслідки щодо зміни строків та умов оплати за поставлений природний газ.

У рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

6.43. Оскільки зазначені вище обставини не можуть бути встановлені судом касаційної інстанції з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 300 ГПК України, тому оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справу для їх встановлення та оцінки, а також врахування правових висновків викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19, слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. За змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам не відповідають, а отже їх не можна визнати законними та обґрунтованими.

7.2. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Відповідно до статті 129 ГПК України у зв'язку із скасуванням попередніх судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, у тому числі й сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.04.2020 і рішення Господарського суду Харківської області від 28.01.2020 у справі № 922/3325/19 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя К. Пільков