Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.04.2018 року у справі №914/3341/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/3341/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.02.2017

(Суддя - Крупник Р.В.)

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2017

(Головуючий суддя - Бонк Т.Б.; Кравчук Н.М., Якімець Г.Г.)

у справі

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області

до Колективного сільськогосподарського підприємства "Гряда"

про стягнення 12 375,00 грн збитків, -

ВСТАНОВИВ:

1. У грудні 2016 до господарського суду Львівської області звернулось Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області (позивач) із позовом до Колективного сільськогосподарського підприємства "Гряда" (Далі - КСП "Гряда", відповідач) про стягнення з відповідача12375,00 грн збитків.

2. Позов обґрунтовано тим, що в процесі приватизації птахофабрики "Гряда" позивачем було створене КСП "Гряда" до статутного капіталу якого не увійшла вартість державного житлового фонду, в т.ч. житлового будинку, що знаходиться за адресою: Львівська обл., Жовківський р-н, с. Гряда, вул. Паркова. У зв'язку з цим, вказаний об'єкт було передано на баланс відповідача. За результатами перевірки стану ефективного утримання, використання та збереження державного майна, яке в процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу КСП "Гряда" було встановлено, що житловий будинок 1870 року побудови, розташований в с. Гряда по вул. Парковій - зруйнований, а тому 17.01.2014 позивачем проведено розрахунок збитків, завданих державі внаслідок знищення вказаного будинку, станом на 31.12.2013 та затверджено відповідний Акт оцінки збитків, які завдано державі, відповідно до якого розмір збитку склав 12375,00 грн. Оскільки в позасудовому порядку відповідач збитки не відшкодував, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням господарського суду Львівської області від 20.02.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2017, у справі №914/3341/16 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

4. Наведені судові рішення обґрунтовані тим, що відповідачем в результаті невжиття заходів щодо збереження переданого йому на баланс державного майна було завдано державі збитків, пов'язаних зі знищенням такого майна, позивачем в свою чергу документально обґрунтовано розмір спричинених збитків (згідно затвердженого Акту оцінки збитків, які завдано державі), отже позов є обґрунтованим;

4.1. 06.02.2017 відповідачем було подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності;

4.2. судами встановлено, що про факт знищення 1-кв. житлового будинку по вул. Парковій, б/н у с.Гряда, 1870 р.п., який був переданий на баланс відповідача (а відтак про факт порушення відповідачем прав позивача), позивачу як суб'єкту, котрий безпосередньо здійснював перевірку стану ефективного використання та збереження державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу КСП "Гряда" стало відомо, починаючи з 24.04.2012 - дати проведення перевірки, за результатами якої було складено акт;

4.3. оскільки в процесі розгляду справи місцевим господарським судом було встановлено обґрунтованість заявленого позову, порушення прав позивача та водночас встановлено пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, який закінчився 24.04.2015, судом першої інстанції висновки якого підтримав апеляційний господарський, відмовлено у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строків позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

5. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області звернулось з касаційною скаргою на рішенням господарського суду Львівської області від 20.02.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду у справі №914/3341/16, у якій просить скасувати наведені судові рішення, пославшись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 257, ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України та вважає, що у даному випадку, строк позовної давності позивачем не пропущено, з огляду на те, що скаржник вважає початком перебігу строку позовної давності 17.01.2014, оскільки саме цієї дати наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області №00047 затверджено акт оцінки збитків, які завдано державі в особі позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

6. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу з проханням залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області на рішення Господарського суду Львівської області від 20.02.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі №914/3341/16.

7.1.Прийнято до розгляду касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

8. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з такого.

9. Відповідно ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

10. Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції, яка діяла станом на день прийняття рішення про приватизацію КСП "Гряда"), приватизація майна державних підприємств України (Далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб. Державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць.

11. Згідно ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

12. Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що об'єктами управління державної власності є, зокрема, державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій.

13. Факт перебування на балансі відповідача, майна що не увійшло до його статутного капіталу в процесі приватизації, зокрема, 1-кв. житлового будинку 1870 року побудови, інв. №044 встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними в матеріалах справи Інвентаризаційним описом, Відомостями про державне майно (державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарської організації) та довідкою КСП "Гряда" від 24.04.2012р. № б/н.

14. У пп. "з" п.2 ч.1 ст. 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" передбачено, що Фонд державного майна України відповідно до законодавства за пропозицією уповноважених органів управління приймає рішення про подальше використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських організацій, але перебуває на їх балансі.

15. За змістом пп. 1.1.-1.4. п.1 Преамбули наказу ФДМ України від 16.12.2009р. №1998 "Про забезпечення збереження, контролю за використанням та реалізацією пропозицій інвентаризаційних комісій щодо державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але залишилося у них на балансі", Регіональним відділенням Фонду державного майна України наказано, зокрема, організовувати систематичний контроль за утриманням, зберіганням та використанням державного майна; перевірки державного майна здійснювати відповідному регіональному відділенню ФДМУ за місцем розташування господарського товариства (балансоутримувача).

16. Положеннями п.2 Розділу І Порядку проведення державними органами приватизації перевірок стану ефективного використання та збереження державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затв. наказом ФДМ України від 16.12.2009р. №1998 встановлено, що перевірка проводиться відповідно до затвердженого плану перевірок стану його утримання з метою систематичного контролю за утриманням державного майна.

17. Судами встановлено, що з метою визначення збитків, спричинених державі в результаті руйнування вищезазначеного будинку, позивач, керуючись Методикою оцінки майна, затвердженою постановою КМУ від 10.12.2003р. №1891 здійснено їх оцінку та затверджено на підставі наказу від 17.01.2014р. №00047 відповідний Акт оцінки збитків, які завдано державі. Згідно Акту оцінки збитків, які завдано державі, вартість житлового будинку 1870 року побудови в с. Гряда по вул. Парковій, б/н склала 12375,00 грн.

18. Пунктом 4 Преамбули, п. 3.1. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затв. наказом ФДМ України та Міністерства економіки України від 19.05.1999р. №908/68 встановлено, що господарські товариства, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних капіталів у процесі приватизації, несуть відповідальність за збереження такого майна відповідно до Цивільного кодексу України. Відповідальність за збереження та ефективне використання державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, визначається главою 29 розділу I книги третьої Цивільного кодексу України - щодо захисту прав власності, та главою 51 розділу I книги п'ятої Цивільного кодексу України - щодо правових наслідків порушення зобов'язань.

19. Крім цього, обов'язок по збереженні переданого на баланс відповідача майна випливає зі змісту ст. 954 ЦК України, згідно якої положення цієї глави застосовуються до зберігання, яке здійснюється на підставі закону, якщо інше не встановлено законом.

20. Статтею 942 ЦК України унормовано, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

21. Як встановлено судами під час розгляду справи, відповідачем всупереч наведеним законодавчим положенням не було вжито заходів щодо збереження державного майна, переданого йому на баланс, що призвело до знищення (руйнування) житлового будинку по вул. Парковій, б/н у с. Гряда.

22. У ст. 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

23. Причиною виникнення спору у справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача завданої шкоди, внаслідок порушення відповідачем цивільного законодавства внаслідок незбереження державного майна, що перебувало на його балансі.

24. Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

25. Частиною першою статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

26. Збитками відповідно до частини другої статті 22 ЦК України є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

27. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

28. Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування шкоди, необхідною є наявність чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина заподіювача шкоди.

29. Судами попередніх інстанцій повно та всебічно досліджено обставини справи, перевірено подані сторонами доказами, яким надано відповідну оцінку, з дотриманням наведених законодавчих положень та встановлено в діях відповідача наявність складу цивільного правопорушення щодо завдання шкоди внаслідок не вжиття заходів щодо збереження державного майна, переданого відповідачу на баланс.

30. Водночас судами встановлено, що 06.02.2017 відповідачем було подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності у даному спорі.

31. Як встановив суд першої інстанції, позивач проти поданої заяви заперечив, просив суд залишити заяву без задоволення, оскільки про факт порушення прав позивачу стало відомо лише після того, як відповідач одержав лист від 21.01.2014р. №11-13-00396 про необхідність відшкодування вартості зруйнованого майна та не здійснив такого відшкодування. Крім цього зазначив, що про розмір збитків позивачу стало відомо лише 17.01.2014, коли ним було затверджено Акт оцінки збитків.

32. Відповідно до ст. ст. 256, 258 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

33. Згідно з положеннями ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

34. Водночас за змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. (правова позиція визначена Верховним Судом України, зокрема в постановах Від 09.11.2016 № 6-1457цс16, від 09.11.2016 № 6-2170цс16).

35. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

36. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

37. У випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №5004/2115/11).

38. Судом першої інстанції встанолено, що що про факт знищення 1-кв. житлового будинку по вул. Парковій, б/н у с. Гряда, 1870 р.п., який був переданий на баланс відповідача, а відтак про факт порушення відповідачем прав позивача, останньому, як суб'єкту, який безпосередньо здійснював перевірку стану ефективного використання та збереження державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу КСП "Гряда" було відомо починаючи з 24.04.2012 - дати проведення перевірки за результатами якої було складено акт.

39. Суд касаційної інстанції відхиляє доводи позивача та погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що моментом порушення прав позивача є саме момент коли останній довідався про знищення свого майна, а не момент, коли відповідач залишив без задоволення лист позивача про відшкодування вартості цього майна, оскільки відшкодування вартості майна є лише правовим наслідком порушення прав позивача, а не самим порушенням.

40. Отже, доводи позивача, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення прав йому стало відомо 21.01.2014 коли відповідач одержав лист від №11-13-00396 про необхідність відшкодування вартості зруйнованого майна та не здійснив такого відшкодування, правомірно відхилено судом першої інстанції із яким правомірно погодився апеляційний господарський суд.

41. Крім того, доводи позивача про те, що про розмір збитків останньому стало відомо лише 17.01.2014, коли було затверджено акт оцінки збитків, отже строк позовної давності не пропущено, слід також відхилити та погодитись із висновками судів попередніх інстанцій, що етап оцінки збитків не належить до обставин, передбачених ст.ст. 263, 264 ЦК України, які зумовлюють зупинення чи переривання строку позовної давності.

42. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

43. Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 за заявою №23890/02 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

44. З огляду на викладене колегія суддів вважає обґрунтованим висновок попередніх інстанцій щодо наявності пропуску позивачем строку позовної давності у даній справі, у зв'язку з чим вірною є позиція судів щодо відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку із застосуванням наслідків спливу строків позовної давності.

45. Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

46. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

47. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України у чинній редакції за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

48. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. (ч.1 ст.309 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017).

49. Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду фундаментальних порушень не встановив та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги позивача та залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

50. У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенням без змін судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області на рішення господарського суду Львівської області від 20.02.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі №914/3341/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 20.02.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі №914/3341/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.В. Білоус

Н.Г. Ткаченко